Особовий склад і структура Клубу

Сергій Білокінь

Виникають принципові питання, передусім щодо персонального складу КТМ. Матеріали до каталогу членів (краще сказати – учасників) Клубу склав його перший президент Лесь Танюк у 10 му томі свого «Щоденника». Тут маємо перелік імен, роки життя, дефініції. Що найважливіше для нас – де треба, знаходим у дужках три сакральні літери: КТМ. Але у виданні як членів клубу не зазначено ні Людмили Семикіної, ані Галини Севрук, ані В’ячеслава Чорновола. Біда в тім, що для автора уточнення списків не було самоціллю. Десятий том – це коментований іменний покажчик до щоденника. Маєм те, що маєм.

Важливу низку імен дає реконструкція керівних органів Клубу. Загальновідомо, що в ньому було два президенти – Танюк і Зарецький. Не враховується інший напрям, який влада перепинила. Певна група, до якої належав принаймні Ол. Клушин, висувала на президента Світличного. Сенсаційну річ повідомив Ол. Клушин у листі до Танюка від 20 лютого 1963 року:

«Клубівські події були такі. Довго і настирливо торгувалися з Тамарою [Главак], нарешті, зібравши наших хлопців у її кабінеті, вдалося дописати Жозефа [Линьова], його друга Сашка […?] та [Михайлину] Коцюбинську. Спочатку ми настоювали на кандидатурі Світличного, але не вийшло… А вже на пленумі розгорнулася справжня сутичка. Ми всі настоювали, щоб ти був президентом, але вони затялися тільки на Зарецькому. Той вже й одмовлявся, як міг, але не допомогло… Багато чого тут було страшенно обурливо, особливо різко виступив Світличний, але лобом стінки не проб’єш (треба чимось іншим)» [54, 140].

Важко не процитувати «спогад на часовій відстані» Ірини Жиленко: «Начальство спохмурніло. Замість Танюка настановили керувати клубом Віктора Зарецького. Чомусь його вважали поміркованішим. Можливо, так воно й було. Але за Віктором стояла Алла [Горська], якій “поміркованість” не була притаманна абсолютно» [19, 161]. Лист Ол. Клушина Танюкові, 24–26 березня 1963 року: «До речі, у Зарецького була інтимна розмова (з творчих питань) у ЦК КПУ, – очевидно, він один з тих художників, на яких спиратиметься уряд. Але це тільки моя особиста думка на основі його розмови в ЦК» [54, 265].

Бурхливі події, що відбувалися за лаштунками, цікаво документує газетна нотатка Ераста Біняшевського, що з’явилась у «Літературній Україні» (2 березня 1963 року). Тут історія КТМ явно містифікується (зокрема щодо дати заснування і його генези). Клуб політкоректно представлено як ледве не секцію обкому комсомолу:

«Будні нашого клубу.

Рішуче “ні” всілякому абстракціонізмові, формалізмові! Хай живуть глибоконародні – національні, а тим самим й інтернаціональні література, живопис, музика, театр і наука! За об’єднання творчих думок!

Під таким девізом майже рік тому (!) творча молодь Києва утворила свій клуб.

Цікаве і змістовне життя цього клубу. Своєрідні (?) засідання окремих секцій, обмін творчими думками на художніх виставках, у спільних подорожах по пам’ятних місцях України, на вечорах молодої поезії та урочистих святкуваннях ювілеїв видатних діячів нашої Вітчизни стали традиціями клубу.

Одним з найцікавіших був проведений недавно в кафе “Мрія” вечір творчої молоді Києва.

Теплими, щирими словами вітала учасників клубу секретар Київського обкому комсомолу Тамара Гловак (sic). З короткою промовою звернувся до присутніх голова КТМ – молодий художник Віктор Зарецький. Літературний критик та мовознавець Михайлина Коцюбинська, композитор Л. Колодуб та художник М. Романішин (sic) представили присутнім молодих поетів, літераторів, художників, композиторів та критиків – членів секцій клубу. Перед присутніми виступили дипломант Всесоюзного конкурсу композиторів у Москві В. (sic) Грабовський, майстер українського слова Тетяна Цимбал, поети М. Вінграновський та В. Коротич, що прочитали свої нові вірші.

Художники і графіки представили для обговорення свої твори. Розмову присутніх викликали картини Алли Горської, Людмили Семикіної, В. Зарецького, Галини Севрук, М. Романішина (sic), малюнки-ілюстрації М. Сеніна та гравюри Ю. Логвіна (sic).

В гостях у молоді були відомі українські композитори В. Кирейко та А. Коломієць, онука І. Франка – З. Франко, мистецтвознавець Г. Логвін (sic), науковці та журналісти.

Е. Біняшевський».

Клуб не мав фіксованого членства, але в нього існувало керівництво, своє. Звалося «Рада клубу». Комсомольці ще не здогадалися дати катеемівцям президента від себе. У 1963–1964 роках це було неможливо. КТМ мав своїх комсомольців, членів партії. Складна історія. Минуло чверть століття важкого історичного шляху, коли молоді вчені, аспіранти Академії наук у розпал перестройки почали формувати українознавчий клуб «Спадщина». Після відповідних консультацій директорка Будинку вчених поставила перед ними вимогу: вашим президентом буде стороння людина, Кудін, але тільки він. Вибирайте.

27 січня 1964 року Ірина Жиленко написала Дроздові:

«Раду клубу розігнали в одну мить. Викликали в ЦК Зарецького, Клушина й Коротича, сказали їм пару “невразумительных” слів, з яких зрозуміло було тільки те, що ради як такої не буде, а отже, їхніх послуг більше не потребують. Мовляв, створять (“за прикладом ленінградців”) комісію, яка керуватиме. Михася [Михайлина Коцюбинська] влучно назвала її “комісією по боротьбі з творчою молоддю”. Що ж, поживемо – побачимо. Поки що ніхто не кисне» [19, 239]. За два тижні пішов ще один лист: «І випий, Вовцю, ковточок водиці за упокій КТМ, який таки добили. Цікаво, що віщує нам у майбутньому закриття Клубу і розгін Ради?..» [19, 249].

Наступного дня Ірина повідомила, що інформація про Клуб пішла до Тбілісі, куди полетіли у своїх справах Ніла Шевчук і Гриць Халимоненко. Проводжали їх з вулиці Рєпіна, від Зарецьких: «Пили за світлу пам’ять КТМ і за україно-грузинські зв’язки. А потім співали. Це останнє – найяскравіша, найнаочніша агітація» [19, 250].

Остаточно встановити членство учасників КТМ неможливо. Можна хіба що, йдучи за цілком необхідними функціями, пригадати імена людей, що організовували вечори по різних інституціях, як-от Рита Довгань, у різних техніках виготовляли чи розповсюджували самвидав. Ані без самвидаву не було б Клубу, ані без масових вечорів він нічого б не був вартий.

Не можна не назвати членами КТМ високопоставлених діячів науки й культури, які створили клубові парасольку, певну інфраструктуру, забезпечуючи йому умови життєдіяльності. Маючи належні звання, але лишаючись передусім патріотами, вони писали й підписували протести на підтримку Клубу. У часи дисидентства з’явилося поняття «підписанти», але це трохи інше. 31 липня 1963 року у Першотравневому парку КТМ проводив вечір, присвячений Лесі Українці. Начальство його заборонило, але він відбувся «під штахетами», «на лавках». 5 серпня Ірина Жиленко написала в листі: «Увечері у Михайлини дізнались, що “Протест” підписали Стельмах, Сосюра, Штогаренко, [Платон] Майборода та інші» [19, 176]. Улітку 1965 року відбулись арешти. 22 вересня Жиленко написала: «У “верхи” пішов протест, підписаний “зубрами” нашої культури і науки. Кажуть, підписалися Стельмах, Малишко, Майборода та інші» [19, 565].

Не може не дивувати, що й нині, 2012 року не існує археографічного збірника, що містив би відповідні документи, зібрані у київських і московських архівах. Як писав у «Путешествии в Арзрум» Пушкін, «мы ленивы и нелюбопытны».