Джерела до історії повоєнного періоду

Сергій Білокінь

У вітчизняній історіографії історія повсякденності як новітнього дослідницького напряму суттєво різниться від її завдань у історичній науці світовій. Наші історики вторглись у цей простір не від доброго життя, а щоб відійти від традиційних джерел, внаслідок їхньої сутої тенденційності, що стосується передусім офіційних ЗМІ. Загальновідомо, що повоєнна преса інформаційно була надзвичайно бідна на новини, плекаючи стабільність радянського способу життя, де ніяких несподіванок не буває (охочі можуть легко це прорахувати через кількість інформації на одиницю газетної площі). Преса (і це прекрасно видно в досі не закінченій «Хроніці ХХ століття») містить правдиві відомості про дуже обмежене коло явищ – рішення вищих партійних органів, що підлягали оголошенню (кадрові питання), суто позитивні явища – відкриття установ (театри, музеї, кінотеатри, введення в дію заводів), нагородження представників номенклатури, зрештою, їхні дати смерті, якщо вони вказуються (а це робилося здебільшого для номенклатури, та й то не для всіх її категорій), теж можуть вважатися правдивими. Як жартували сучасники, незалежно від змісту газетних статей їхні заголовки складались таким чином, що могли описувати одну-єдину реалію – статевий акт.

За умов незалежності до звичайних джерел додалася колосальна кількість принципово нових – архівні матеріали, що розкривають діяльність громадян, спрямовану проти влади (називалась антирадянською), зарубіжні публікації (поки що лише ті, що вийшли з еміґраційного ґетто). Механічно поставлені в один ряд, вони ще не набули інформаційної єдності як прояви діяльності того самого національного організму.

Але в застосуванні до вітчизняної історіографії термін повсякденність важко визнати цілком вдалим, оскільки життя тієї самої номенклатури (розподільники, пайки, привілеї різного роду) в її параметрах здебільшого не описуються. На мою думку, ці моменти легше вичленити, протиставляючи цю саму повсякденність у різних, ба навіть протилежних за характером соціальних прошарках і групах.

Більше того, особливої ефективності може набути при цьому діяльність окремо взятої конкретної людини, оскільки вона легко розглядається передусім у своєму побуті (якщо були закладені до сховищ і збереглися джерела). КТМ щонайкраще надається для такого підходу.