Ідеологія повоєнної інтелігенції

Сергій Білокінь

Ідеться про покоління, що перебуло війну й шістдесятникам начебто передувало. Історична наука ще не розглянула світогляду цього покоління, тим більше його прошарків і груп. Пропаґанда схарактеризувала їх у надто очевидний спосіб. Виявляється, окремі, начебто ніяк не пов’язані між собою особи, сиґналізують про наявність у них однієї з найхарактерніших рис шістдесятництва – нонконформізму. У найнесподіваніші для цього 1940 ві роки, часи тріумфу Сталіна, вони заявляють себе вільними людьми.

Завсідниця усіх заходів Клубу творчої молоді Гандзя Ігнатенко залишила розлогі спогади про своїх старших товаришів, яких я ще застав. Колишні бойові офіцери, по війні вони вже рухалися, скажу так, у цивільних напрямках. Мали не ювілейні, а бойові ордени й медалі, тож перед ними начебто були відкриті всі дороги. Але вони зберігали відданість кожен своїй малій батьківщині, і для кожного це створювало певні колізії.

Музикознавець Михайло Головащенко був офіцером совєцьких окупаційних військ, після закінчення воєнних дій служив у Берліні. Згодом видав кілька книжок про Соломію Крушельницьку і Олександра Кошиця. Працював у газеті «Культура і життя». Протягом десятиріч пильно зберігав свої молодечі вірші. Це вражає, але представник переможної армії писав про офіційних поетів своєї держави (мабуть, Тичина, Бажан, Рильський) дослівно таке:

А ви, недолюдки прокляті,

За гріш нікчемний продались

[…].

Прийде час, –

петля найдеться і для вас.

А я співатиму пісні

Про кращу долю навесні,

Щоб сонце правди засіяло,

Щоб заспівала вся земля,

Як при Богданові співала,

І щоб в Украйні засіяла

В руках гетьманських булава!

Цього вірша опубліковано вже за незалежності. Його дата – 20 листопада 1949 року. Місце написання – Берлін [61].

Представника СРСР в комітеті з кадрів і денацифікації при берлінській Союзній комендатурі капітана Івана Білоконя жахнула атмосфера грабунків німецької культурної спадщини, які провадив там маршал Жуков і його підлеглі. У німецькомовному журналі «Neue Welt» поруч із матеріалами О. М. Толстого й Прішвіна батько надрукував статті про Тімірязєва й Мічуріна. Після демобілізації привіз із Німеччини капітальну багатотомову природознавчу енциклопедію і – з цікавості – кілька звідома заборонених книжок Івана Мірчука про Україну, Т. Масарика, Фріча та ін. також німецькою мовою. У Києві став деканом біологічного факультету КДУ, директором Ботанічного саду ім. акад. Фоміна.

У всіх цих випадках бачимо людей, що, відчувши раз себе вільними, прагнули це почуття зберегти.