Спроби реалізації плану
Сергій Білокінь
Плани склали потужні, – грошей не було. У «спогадах», написаних у камері ОГПУ, Павло Балицький пригадував:
«Восени 1919 року я подорожую в Кам’янець-Подільський за тою субсидією, що уряд УНР ухвалив між іншими київськими видавництвами і «Друкареві».Уже самий розмір її визначає оцінку тим урядом цього видавництва. Найбільшому українському видавництву призначається учетверо менша сума, чим дрібній крамничці «Робітнича книгарня» (с.д. меншов.). Довідавшись про ухвалу допомоги від керівників видавництва «Дзвін», що мало постійні зв’язки із своїм патроном Винниченнком, я, зважаючи на повну руйнацію «Друкаря» за денікінців, у цій допомозі бачив єдиний порятунок для видавництва, яке при войовничому настрої «істинно-русских» в кращому разі могло існувати, добре зачинивши двері та завісивши вікна. Допомога рятувала і гурт тих співробітників, що з-за перевороту опинилися у катастрофічному стані» [129].
Громадськість прийняла плани видавництва з ентузіазмом. По суті це був план роботи не одного видавництва, яких у ті роки існувало багато, а план або видавництва дуже потужного, або цілий видавничий напрямок. Цікаво, що він мав соборницький характер, оскільки передбачав видання, присвячені Львову й Галичу, а також таким митцям, як львів’янин Олекса Новаківський, якого соборники – фундатори Української державної академії мистецтв запросили до себе на професора.
Повоєнна еміграційна структура Ліга українських політичних в’язнів (голова Василь Пасічняк, потім Вол. Стахів, Михайло Марунчак, П.Олійниченко і Б.Кордюк) організувалась 1 липня 1945 року у Мюнхені. Ще перебуваючи в початкових скромних формах, Ліга заснувала Науково-дослідний інститут української мартирології. Очолив його видатний вчений проф. Олександр Оглоблин. Цікава генеза самої концепції НДІУМ. Колись Ол. Оглоблин [130] заходжувався коло наукової спадщини великого українського генеалога Вадима Модзалевського [131]. Відірваний від джерел, повноцінно продовжити свою роботу він не зміг. Але багато такого, що він читав у Києві, він пам’ятав. Існував один нереалізований задум Модзалевського [132], відомий Оглоблинові ще з передвоєнних років. Отож ці ідеї втілились у задум еміграційного Інституту.
Про мистецькі видання, зокрема розкішні альбоми треба розповісти докладніше. Це нескладно зробити, оскільки співробітники видавництва передавали відомості до бібліографічного журналу «Книгаря». Його заснував і провадив, як пригадуємо, журналіст В.Королів (Старий). Отже, в його, Королева, останньому числі було зазначено:
«В-во т-во «Друкарь» у Київі готує до видання альбом українських історичних портретів з біографіями, написаними В.Модзалевським і вступною статтьою проф. К.Широцького. Репродукцію портретів замовлено за кордоном» [133].
Після того редакцію перебрав Микола Зеров. Вперше він підписав 19 число "Книгарь" за березень 1919 року. У літньому здвоєному числі надрукував розлогий огляд «Нашого минулого», а восени 1919 року у «Видавничій хроніці» журналу з’явилось докладне повідомлення:
«Т-во «Друкарь» випустило у Ляйпцігу серію листовних карток (десять малюнків), що має назву «Сучасні українські художники», роботи художн.[иків] П.Холодного, Юх.Михайлова [134], [Григорія] Золотова, [Никанора] Онацького, акад. [Миколи] Бурачека і акад. [Георгія] Нарбута. Репродукцію (у три фарби) зроблено як найкраще. Через припинення закордонних зносин картки до Київа ще не прибули [135].
Для продовження тої ж серії в-[идавницт]во «Друкарь» купило у художника Світлицького дві картини – «Українські місяшні ночі».
Те-ж т-[оварист]во підготовляє до друку художнє видання «Український старовинний портрет» в двох великих томах під редакцією В.Л.Модзалевського, К.Широцького (+), М.Біляшевського, Д.Щербаківського та Г.Нарбута. Крім 200 репродукцій фототипією й меццотинто, і кількох кольорових, видання міститиме в собі вступну розвідку «Історія українського портрету», яку мав написати покійний проф. К.Широцький (тепер ведуться переговори з иншими авторами), а також статті до кожного портрета – біографія виображеної особи, історія даного портрету й бібліографія літератури про нього. Портрети для видання фотографує по українських музеях фотограф-техник Аршенєвський [136].
Воно-ж придбало у акад. Г.І.Нарбута ілюстровану українську абетку, зразки якої фігурували на виставі праць професорів Української Академії (в 1917 р.). Малюнки виконано буде в дві фарби.
Те-ж видавництво закінчує видання – «Українське вбрання XVIII в.» – виконані літографією малюнки з альбому Рігельмана з передмовою В.Модзалевського. Друкує Київська Технично-Реміснича школа друкарських справ. Все видання зроблено на папері «верже». Частина примірників вийде з розкрашеними акварелею літографіями.
Те-ж т-во намітило низку науково-популярних видань. Поки що заходами І.Крижанівського укладено план видання серії книжок по історії. Намічено п’ять циклів: Схід, Греція, Рим, Новітній світ, Україна.
Історична комісія при т-ві, яка складається з пп. І.М.Балінського, І.І.Крижанівського, В.Добровольського, В.Романовського, О.Гермайзе, переглянула і виправила остаточно цикл «Україна». Цей цикл матиме коло семи тисяч аркушів. Теми вже взяті окремими авторами і розробляються» [137].
Кілька нереалізованих рукописів «Друкаря» було врятовано тим, що, повернувшись до України, кол. Президент України Михайло Грушевський пустив їх у друк чи принаймні посприяв їхньому друкуванню під фірмою Історично-філологічного відділу УАН.
Правдоподібно, Василь Данилевич видав свою працю 1925 року під конкретнішою назвою «Археологічна минувшина Київщини» [138]. У «Попередніх увагах» він подякував за її надрукування Агатангелові Кримському [139].
Матеріали до біографії В.Антоновича Д.Багалій видав 1929 року [140]. На жаль, слів подяки для «Друкаря» він при цому не знайшов, написавши так:
«Цю збірку склав я в Київі ще р. 1919, працюючи там як один з організаторів Української Академії Наук і як голова її Першого Відділу. Що-дня я спускався з своєї келії-світлиці академічного будинку в садочок Академії і там складав цю збірку. Тоді-ж я передав цю працю до видавничого тов-ва «Друкар». Та воно протягом кількох важких для друкарської справи років не спромоглося видати в світ цього рукопису і оце недавнечко повернуло його мені. Тепер я його друкую в виданнях Академії Наук з приводу 20-ої річниці, відколи помер В.Б.Антонович. Жадних змін і доповнень у збірці я не роблю. Залишаю ту саму редакцію, що виробив її за найближчою участю співробітника Академії В.К.Дем’янчука [141]. Щиро йому дякую за цю допомогу» [142].
Багатотомник Лесі Українки довелось видати «Книгоспілці» – у семи томах (1923-25) та у дванадцяти (1927-30) за загальною редакцією Бориса Якубського. Що до праці Багалія про Сковороду, то, правдоподібно, її можна ототожнити з тією, що вийшла 1926 року у харківському Держвидаві [143].
Альбом Київської Софії здійснив 1971 року Григорій Логвин. З огляду на специфічне ставлення влади до української культури українська еміграція мусила для цього видати спершу альбом Олекси Повстенка [144]. Але вони все одно значно відрізняються між собою: якщо Повстенкову книжку присвячено Катедрі Св. Софії у Києві, Логвинову – Державному архітектурно-історичному заповіднику.
Вперше комплексно перевидав письменницькі автобіографії 1989 року на еміграції Юрій Луцький. Щоправда, розглядаючи життєписи як жанр, він підійшов до справи ширше, узявши автобіографії не лише письменників, а взагалі видатних українців. У передмові до збірника «Самі про себе» жодної згадки про його попередників немає, – можливо, про почин «Друкаря» Луцький і не знав. Він перевидав 15 автобіографій. Його автори: Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров, М. Драгоманов, В. Антонович, О. Барвінський, С. Русова, К. Михальчук, О. Потебня, І. Нечуй-Левицький, М. Старицький, Г. Журба, І. Франко, Б. Лепкий та С. Смаль-Стоцький [145].
Для зміцнення свого бюджету у 1918-1920 роках друкарня видавничого товариства виконувала також сторонні замовлення, що не входили у їхні прямі плани [146]. Так, тут було видруковано цікаве видання архимандрита Спиридона (Кислякова) Исповедь священника перед церковью (К., 1919).
Примітки
129. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 42661 ФП / кор. 578. Арк. 34.
130. Оглоблин Олександр Петрович (24 XI 1899, Київ – 16 II 1992, м. Лудлов, Масс., США). Вадим Модзалевський // Нові дні. Львів, 1943. Ч. 10. С. 3-4; Його ж. Микола Василенко й Вадим Модзалевський: За неопубл. матеріялами // Укр. історик. Кн. 11-12. Нью-Йорк; Мюнхен, 1966. С. 5-25. Друга стаття, – писав автор, – являє окремий розділ ширшої праці „Люди Нової України”, що тепер „готується до друку”.
131. Белоконь С.И. Генеалогические материалы в архиве В. Л. Модзалевского // Археографический ежегодник за 1979 год. М.: Наука, 1981. С. 266-273.
132. Модзалевський Вадим. Галерея українських політичних смертників ХVІІ–ХVІІІ вв. / Переднє слово і публ. В.Ульяновського // Пам’ятки України. 1991. Ч. 5. С. 8–11.
133. Видавнича хроника // Книгарь. 1919. Число 18. Стовп. 1155.
134. Чернігівський колекціонер-філокартист Ігор Бугаєвич назвав такі листівки з репродукціями творів Юх. Михайлова: «Творець богів», «Мусянжовий вік» та «Камінь» (Бугаєвич Ігор Васильович. Українські листівки та філокартія: Нотатки колекціонера. К.: Мистецтво, 1971. С. 7).
135. Про листівки див.: Забочень Михайло, Поліщук Олександр, Яцюк Володимир. Україна у старій листівці: Альбом-каталог. К.: Криниця, 2000.
136. Робота над цим виданням тривала віддавна. 6 липня 1918 архівно-бібліотечний відділ Міністерства народної освіти (голова В.Модзалевський) посвідчив доручення Миколі Пантелеймоновичу Негелю фотографувати старовинні українські портрети для цього видання (НБУ ім. В.І.Вернадського. ІР. ХІІ, 693). 9 липня департамент Православної церкви Міністерства сповідань прохав усі церковні інституції й приватних осіб, що мали в себе такі портрети, допомагати Негелеві. Видання, сказано в документі, «має покласти одну з підвалин для дальшого розвитку української культури на історичних, церковних і національних підставах» (НБУ. ІР. ХІІ, 694).
137. Книгарь. К., 1919. Листопад. Число 27. Стовп. 1877.
138. Данилевич Василь Юхимович (1872-1936). Археологічна минувшина Київщини. К., 1925. 174, [1] с. (= Збірник Історично-філологічного відділу. № 31).
139. Там само. С.5.
140. Багалій Дмитро Іванович (26 X / 7 XI 1857, Київ – 9 II 1932, Харків). Матеріяли для біографії В.Б.Антоновича: З приводу два[д]цятої річниці з дня його смерти. К., 1929. 130, [2] с. (= Збірник Історично-філологічного відділу. № 92).
141. Дем’янчук Василь Климентійович (1897-1938), сходознавець, філолог, нештатний постійний співробітник Історично-філологічної катедри з Кабінетом арабо-іранської філології (1926-27). – Дж.: Історія Національної Академії Наук України, 1924-1928 : Документи і матеріали. К. : НБУВ, 1998. С. 612.
142. Багалій Дмитро. Матеріяли для біографії В.Б.Антоновича. С. 3.
143. Багалій Дмитро. Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода. [Х.:] Держвидав України, 1926. 397 с.
144. Повстенко Олекса Іванович (25 II 1902, с. Хащова Гайсин. пов. Под. губ. – 15 I 1973). Катедра Св. Софії у Києві. [New York:] УВАН, 1954. 471 с. (= The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. 1954. Summer-Fall. Vol. III-IV. № 4 [10] – 1, 2 [11-12]. Спец. вид.); Логвин Григорій Никонович (9/22 V 1910, с. Косівка, тепер Олександрійського р-ну Кіровогр. обл. – 7 III 2001, Київ). Софія Київська: Державний архітектурно-історичний заповідник. К.: Мистецтво, 1971. 48, [2] с., 274 іл., [1] с. Характерно, що в нью-йоркському виданні Софія – це Катедра, а в київському – державний заповідник.
145. Самі про себе: Автобіографії видатних українців ХІХ-го століття / Ред. Юрія Луцького. Нью-Йорк: УВАН, 1989. 327 с.
146. (№ 6914.) Нестерводський В.А. Перегон бджіл з дуплянок та колод в рямковий вулик і з одного рямкового до другого. К.: Укр. пасішництво, 1918. 18 с.;
(№ 6924.) Нібур Б. Оповідання про давніх героїв / З вступною статтею Ф.Слюсаренка. Переклав М.Якимовецький. Вид. 2. К., 1918. 64 с.;
(№ 7536.) Дорошенко Д.І. Як відкрито Новий Світ: Про Христофора Колумба. К., 1919. Вид. 2. 62 с.;
(№ 7566.) Житецький П.Г. Про українські народні думи. К.: Всеукр. коопер. видавнич. союз, 1919. 115, ІІ с.;
(№ 7575). Записки Історично-Філологічного Відділу Української Академії Наук. Кн. І / Під ред. П.Зайцева. К., 1919. 144, LCV с.;
(№ 7697.) Левицький М.П. Петрусів сон: Оповідання. Вид. 3. К., 1919. 32 с. (Фонд ім. І.Я.Череватенка);
(№ 7865) Садовський В. Нарис економічної географії України. (К., 1919 [на обкл. 1920]. 144 с.);
Спиридон, Архимандрит. Исповедь священника перед церковью. К., 1919;
(№ 7909.) Статут Національної Бібліотеки Української Народньої Республіки в м. Київі, при Українській Академії Наук. К., 1919. 14 с.;
(№ 7913.) Статут «Союзу професійних спілок робітників українських видавництв та книгарень м. Київа». К., 1919. 14 с.;
(№ 8210.) Каптерев П.Ф. Нові заходи в організації народньої освіти і середньої школи / Пер. з рос. мови. К.: Всеукр. коопер. вид. союз, 1920. 104 с.;
(№ 8372.) Постернак С.П. З історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917-19 рр. К.: Всеукр. коопер. вид. союз, 1920. 128 с.