Георгій Нарбут і «Друкарь»
Сергій Білокінь
Павло Балицький згадував, що «Нарбутові завжди було чим спокусити «Друкаря» із своїх власних робіт», передусім «Абеткою» та оздобленням «Енеїди». У мистецтвознавстві віддавна встановилась оцінка цих творів як вершинних явищ у його спадщині.
Ще один видавничий проект, ініціаторами якого були Нарбут і Модзалевський, пов’язаний із знаменитим манускриптом «Діаріуш подій звичайних і наглих, в помешканню велможних пана Голови Архивного Вадима Модзолевського і пана Кунштпрофесора Юрія Нарбута трапляючихся, а також визитацій особ поважних і зацних запис в собі маючий Року Божого 1918 серпня 10 розпочатий у Київі» [83].
Головним героєм цього рукопису був образ Лупи Грабуздова.
«Я прекрасно пам’ятаю дві мої розмови з Г.І.Нарбутом. – згадував Микола Зеров. – […] Друга розмова – пізніша – розпочалася з питання про збірник пам’яти згаданого уже Лупи Грабуздова, який гадало, в дуже обмеженій кількості примірників, випустити видавництво «Друкар». Планувалися статті про рід [84], життьову та літературну кар’єру Лупи, спогади про нього, його мемуари, вірші, наукові твори. Нарбутові мала належати вся графічна сторона видання: обкладинка, заставки й кінцівки, портрети Лупи, силуети його приятелів (спеціяльно для того кожний з учасників збірника мусів фотографуватися на профіль в майстерні Аршеневського) і т.д.» [85].
Одним із яскравих моментів біографії Лупи Грабуздова був ювілей громадської діяльності С.Єфремова, на якому головував редактор «Нової ради» Андрій Ніковський. Ювілярові подарували цукор, ордер на дрова, – як писав Гр.Голоскевич, «дорогі на той час подарунки». Ювілей відзначили у будинку Симиренка на Трьохсвятительській 11 березня 1920 року, приурочивши його до Шевченківських роковин, раптом прийшли б большевики. Як згадував В.Кричевський, на ювілеї Єфремова
«Тут же обговорювалося складання Грабуздівської монографії. Крім сміхотворно-урочистих ювілейних промов, туди мали увійти жартівливі біографії-розвідки про кожного учасника ювілейної вечірки: про Нарбута, Модзалевського, Щербаківського, Зайцева, Ернста і др.» [86].
Він пригадував також розмови, присвячені «проектованому тоді виданню «Українського Портрета» й сатиричній «грабуздівській монографії». Розподіляли статті, обговорювали деталі видань. Нарбут мріяв видати ці книжки так, щоб усе до останньої літери було художньо виконано, й бідкався, що немає відповідного паперу й друкарських фарб. […] Якось у їдальні в себе за чаєм накидав він рисунки для «Діаріуша». Це був грабуздівський будинок з бароковою, чудернацьки покрученою статуєю перед ним. […] Мене він попросив зробити interieur’а до цього грабуздівського «палацу» задля «монографії» грабуздівської» [87].
Нижче подаю перелік видань «Друкаря» 1919 року. Майбутньому дослідникові, що працюватиме над повним каталогом його продукції, треба взоруватись на методологічно довершену працю Миколи Суслопарова, який розбивав свій кам’янець-подільський каталог за періодами політичних влад. Отже, для складного 1919 року маємо такі видання «Друкаря», поки що пов’язані з календарними, а не історичними періодами. Отже, 1919 року вийшли брошури
Василя Доманицького «Смерть за правду: Памяти Івана Гуса» (К., 1919. Вид. 3. 32 с.) [88],
Дмитра Дорошенка «Адам Міцкевич: Його життя й твори» (К., 1919. 47 с.) [89],
Павла Клепатського «Пятнадцять лєкцій з історії України» (К., 1919. 62 с.) [90],
«Московсько-Український правничий словничок / Склали В.Леонтович та О.Єфимов» (К., 1919. 141 с.) [91],
підручник М.Мукала «Географія: Для початкових шкіл: (м. Київ, Київська губерня, Україна і мирознавство). (К., 1919. 64 с.) [92],
нарешті, брошуру Стюпи «Як Петрусь метеликів збирав: Оповідання з практичними порадами для дітей» (К., 1919. 31 с.) [93],
словничок «Технична термінольогія / Прийнята Технично-Термінольогічною Комісією при Департаменті Професійної Освіти М[іністерства] Н[ародної] О[світи]; Ред[актор] Т.Секунда (К., 1919. Вип. 2: Залізобетон. 15 с.; Вип. 3: Гірництво. 22 с.) [94].
На тлі цих брошур, деякі з яких, наприклад, словничок Т.Секунди, також мають вагу, кілька видань набрали справді епохальне загальноісторичне значення. Це збірка Миколи Зерова «Антологія римської поезії» (К., 1920. 63, [1] с.) [95] і три знамениті збірки Павла Тичини – «Замість сонетів і октав» (К., 1920. 29, [2] с.) [96], Плуг (К., 1920. 48 с.) [97] та «Соняшні кларнети» (Вид. 2. К., 1920. 67, [4] с.) [98]. Обкладинку першої з них виконав Георгій Нарбут, дальші три – його учень Лесь Лозовський [99], про що покажчик «Україномовна книга у фондах» чомусь промовчав.
Поширюючи свої плани, «Друкарь» звернув свою увагу до спадщини Котляревського. Якраз минули 150-ті роковини від дня його народження [100]. Тож улітку 1919 року, ще наприкінці большевиків, було оголошено: «Т-во «Друкарь» готує до друку повне видання творів Ів.Котляревського в одному томі» [101]. 1919 року друкарня кол. Київської губернської народної управи виконала замовлення «Друкаря» – Шевченків «Кобзарь» [102].
Хронологічно на початок добровольців припала консолідація авторських і видавничих потужностей. Найталановитіші історики мистецтва, критики, митці – усі тяжіли до «Друкаря». Так сформувався авторський колектив, що й узявся до роботи. Перетворившись на персоналізований гурток діячів культури, «Друкарь» набув певне обличчя. У ці самі місяці відбулись наради, на яких друзі звели докупи свої чіткі видавничі плани.
У паперах Георгія Нарбута зберігся протокол спільної наради правління «Друкаря» з його видавничим відділом. Він акумулює струнку видавничу концепцію, широкосяглі плани Видавничого товариства. Треба підкреслити, що на цих планах негативно відбилось перебування в місті добровольців, що узяли Київ 31 серпня. Серед питань, які тоді розглядались, було видання «Енеїди» Котляревського в оформленні Нарбута. На розгляд видавництва митець подав першу із виконаних тоді ілюстрацій – «Еней [зі своїм військом]» [103]. Це чи не найвідоміший Нарбутів твір, що датується 21 квітня 1919 року й безліч разів був репродукований. Панування денікінців тимчасово паралізувало діяльність «друкарів», у зв’язку з чим на цьому самому засіданні від видання «Енеїди» Котляревського в оформленні Нарбута було вирішено відмовитись. Тандемові Нарбут-Модзалевський цей папір був дуже важливий як історичний документ, тож він у Нарбута й відклався (писаний рукою секретаря видавництва – В.Модзалевського):
«П.О.Балицький
Протокол ч. 1
спільної наради Правління Вид-[авни]чого Т-[оварист]ва «Друкарь»
і Видавничого Відділу.
28 жовтня / 10 листопаду 1919 р.
Присутні: П.І.Зайцев, П.О.Балицький, Г.К.Голоскевич, В.Л.Модзалевський.
П.І.Зайцев зробив доклад про розроблені Видавничим Відділом плани видань:
1) Популярно-наукова історична бібліотека, яку треба почати з серії, присвяченій (sic) Україні (план якого (sic) встановлено на нараді 26.Х / 8.ХІ 1919 р.);
2) Історико-літературна бібліотека, яка складається з двох частин: а) монографій про письменників, починаючи з Котляревського; б) видань творів;
3) Бібліотека «Нашого Минулого»: листування письменників, щоденники, мемуари, автобіографії, подорожі (наприклад, Гуна [104]), окремі монографії з історії;
4) Українське мистецтво (загальна праця К.Широцького, окремі монографії по плану Д.М.Щербаківського);
5) «Нове українське письменство» – критичні нариси про нових і сучасних письменників (Коцюбинський, Л.Українка, молоді поети й т.и.);
Крім того, обговорювалися справи з виданням Історії української культури, Словника живої мови, Народньої енціклопедії, «Корифеїв української сцени», Ілюстрованої абетки [«Української абетки» Г.Нарбута], Ілюстрованої Енеїди, Словника української культури, альбому Рігельмана, «Старовинного українського портрету», Біографічної бібліотеки.
Після детального обговорення всіх цих видань нарада прийшла до таких висновків:
Приступити до здійснення планів, розроблених Видавничим Відділом і провадити дальше їх розроблення.
У першу чергу почати переговори з авторами, які згожуються працювати в «Популярно-науковій історичній бібліотеці», «Історико-літературній», «Українськім мистецтві», «Новім українськім письменстві» і «Бібліотеці Нашого Минулого», маючи на увазі, що Правління зможе витрачати на цю справу щомісячно до 30.000 карбованців (10.000 – для «Історичної бібл-[іоте]ки», 5.000 – «Історико-літературної», 3.000 – для «Нового укр.[аїнського] письменства», 5.000 – для «Укр.[аїнського] мистецтва», 5.000 – для «Бібл.[іотеки] Нашого Минулого» і 2.000 – на техничні видатки).
При складанні умов з авторами виходити з таких даних: 1000 карб. – гонорар за один аркуш у 40.000 літер для видання в 5.000 примірників; в тому разі, коли примірників буде більше 5.000, автор одержує відповідну % – ну надбавку до гонорару; коли потрібно буде нове видання, з автором складається нова умова, але й при першій умові треба, щоб було забезпечено за «Друкарем» право на пріорітет що до другого та инших видань;
Пропозіцію проф. В.Ю.Данилевича про видання його «Курсу предїсторичної археології» – одхилити.
Редагування альбому «Корифеї української сцени» доручити А.В.Ніковському, до якого Видавничий Відділ має звернутися з запрошенням, пославшись на згоду Правління, й просити його подати план видання;
Продовжити видання творів Лесі Українки, «Альбому Рігельмана» й збирання матерьялів для «Українського старовинного портрету».
Почати підготовчу працю для «Збірника, присвяченого пам[’]яти К.В.Широцького».
На пропозіції проф. Г.І.Нарбута придбати його ілюстрації до Енеїди й видати ілюстровану ним абетку, запитати його про те, як скоро він може виконати абетку, як її слід репродукувати й в які строки він хтів-би одержати гонорар. Крім того, проф. Г.І.Нарбут мусить подати заяву, що російська абетка з подібними малюнками ніколи не буде надрукована, й згодитися на тимчасову передачу орігіналів «Друкареві», якщо малюнки будуть потрібні для одправки закордон, або для другого видання. Що до ілюстрацій до Енеїди, то поки що не брати на себе цього видання з огляду на велику його коштовність та складність виконання;
При виконанні загального видавничого плану мати на увазі видатки на оплату праці Редакційної Колєгії (участь в нарадах і т.и.), а також праці окремих редакторів видань (виправлення мови й т.и.); що до авторського гонорару, то він має бути однаковий для всіх авторів.
П.Балицький
Гр.Голоскевич
Пав.Зайцев
Секретарь В.Модзалевський» [105].
Примітки
83. Ернст Ф. Георгій Нарбут: Життя й творчість. С. 72.
84. Жартівливий нарис історії роду Грабуздових пера В.Модзалевського (вичитаний машинопис) зберігається в Інституті рукописів ННБ ім. В.І.Вернадського НАН України (І. 12034). Опубліковано: Модзалевський Вадим Львович (28 березня 1882, Тифліс – 3 серпня 1920, Київ). Грабуздови: Нарис історії роду // Пам’ятки України. 1998. Ч. 1 (118). С. 36-39.
85. Зеров Микола Костьович (14 IV 1890, Зіньків Полт. губ. – 3 XI 1937, Сандармох). Мої зустрічі з Г.І.Нарбутом // Бібліологічні вісті. 1927. № 1 (14). С. 104. Зеров опублікував тут свою елегію «На умолчаніє мелниці фамілної» (С. 104-105).
86. Кричевський Василь. Нарбут в Українській Академії мистецтв // Образотворче мистецтво. 1997. Ч. 2. С. 18.
87. ГДА СБУ. Ф. 67098 ФП. Т. 99. Арк. 195.
88. Україномовна книга у фондах. Т. 2. С. 392. № 7529.
89. Там само. С. 392. № 7530.
90. Там само. С. 407. № 7632.
91. Там само. С. 422. № 7755.
92. Там само. С. 423. № 7762.
93. Там само. С. 444. № 7926.
94. Там само. С. 446. № 7937-38.
95. Там само. С. 461. № 8046. Присвята: «В.К.Прокоповичу на знак пошани і приязні».
96. Україномовна книга у фондах. Т. 2. С. 510. № 8427. Присвята: «Григорію Савичу Сковороді присвячую Автор».
97. Україномовна книга у фондах. Т. 2. С. 510-511. № 8428. Присвята: «Дорогому братові Євгену Тичині».
98. Україномовна книга у фондах. Т. 2. С. 512. № 8429.
99. Білокінь С. Другий після Нарбута: Невідоме про Леся Лозовського // Україна. 1989. 29 січня. № 5 (1669). С. 16-17. С. 3-4 вкл.: іл.
100. Зайцев Павло. Свідомість чи стихія // Книгарь. 1919. Вересень-Жовтень. Число 25-26. Стовп. 1657-1662.
101. Видавнича хроника // Книгарь. 1919. Липень-Серпень. Число 23-24. Стовп. 1647.
102. Дорошенко Володимир. Покажчик видань Шевченкових творів. С. 200-201.
103. Ернст Ф. Каталог оригінальних творів Г.І.Нарбута. Склав… // Георгій Нарбут: Посмертна виставка творів. [Каталог. К.:] ДВУ, 1926. С. 106. № 360.
104. Гун (von Huhn) Оттон фон (1764 – 20 III 1832), лікар, секретар гетьмана Розумовського. – Дж.: Білокінь С. Музей України: (Збірка П.Потоцького): Дослідження, матеріали. К., 2006. С. 151, 161.
105. Національний художній музей України. Ф. 1 Г.Нарбута. № 132. Рукою В.Модзалевського.