Виникнення видавництва

Сергій Білокінь

Виникло товариство в Петрограді в надрах його української колонії. Уже з самого початку «Друкарь» мав широкі плани. У летючці, яку військова цензура дозволила до друку 9 грудня 1916 року, зазначено:

«Товариство на вірі «Друкарь» в Петрограді має метою своєю видання книг, брошур, картин, карт і инших галузей друкарства, утримання друкарень, літографій і подібних промислових підприємств, і провадження торгу друками» [3].

Статут видавництва було зареєстровано 18 листопада 1916 року в петербурзького нотаріуса С.Н.Харічкова. Правління подало свою адресу на 3 лінії Васільєвського острова, 48. Продаж книжок передбачався через «Український базар» (Петроградська сторона, Большой проспект, 1). На 9 грудня капітал товариства складався з 5 тис. карб. Розмір внесків не обмежувався, за фундатора (учредителя) вважали кожного, хто підписався б на паї до 1 лютого 1917 року [4].

У спогадах Ол.Лотоцького наведено відозву «Друкаря», де пояснюється, навіщо його утворено:

«І тепер, коли війна ускладнила вихід нашої книжки, коли дорожнеча утруднила появу її, то й без того тендітне і кволе книжкове діло стало перед остільки грізною кризою, що вже не можна спокійно дивитися у будучину. Більш двох років майже нічого не виходить нового, нема передруків вичерпаних видань, щезають одні за другими з книгарських полиць раніш видані наші автори. Вже не можна дістати Шевченка, Вовчка, Руданського, Франка, Кримського, Яновську, Грінченка і т.д.; розбігається і те, що раніш по складах лежало нерухомо. В такий скрутний, тяжкий для нашого книжкового діла, час ми робимо почин і засновуємо видавниче товариство «Друкарь» в Петрограді, де все-ж зараз легше провадити видання книжок» [5].

У Петрограді видавництво діяло менше року, але й за цей короткий час здійснило таку серйозну справу, як масове видання (10 тис. прим.) двотомового «Кобзаря» Т.Шевченка за редакцією Василя Доманицького [6]. Це було перше видання молодого видавництва: дозвіл військової цензури одержали 20 січня 1917 року. Цензурний примірник було передано у друкарню А.Ф.Дреслєра. Тим часом почалась революція, тож у першому томі надрукували «Додаток» – поезії, пропущені з цензурних причин. До видання завели два портрети, життєпис та Шевченкову російськомовну автобіографію в першій редакції, до тих змін, що поробив П.Куліш.

Для перших місяців існування видавництва «Друкарь» (так само й для останніх його років) нормальних історичних джерел сливе немає. У розпорядження істориків дісталися майже тільки самі видання, та й то не в комплекті. Протягом 1917 року «Друкарь» випустив у Петрограді низку т.зв. «метеликів». Студіюючи матеріал, ми одержуємо заодно список видань «Друкаря». Але поки що це лише матеріал, джерела до справдешнього каталогу. На жаль, скласти тепер сам каталог неможливо.

З одного боку, маєм опис видань тих років, що зберігаються у Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського нині, вже після пожежі 1964 року [7]. Бібліотечний каталог цінний тим, що нотує видання, про які більше нізвідки не відомо.

З другого боку, у періодичній пресі (історичні джерела наступного типу) раз-у-раз згадуються окремі видання, яких у найбільшій нині книгозбірні України немає. Їх або бл. 1931 року вилучали, утворюючи спецфонд, що був спалений 1941-го, або вони згоріли під час пожежі 1964 року. Чи можна досягти за таких умов якоїсь повноти?

Отже, 1917 року «Друкарь» встиг випустити низку брошур ще в Петрограді:

Білоусенко Ол. [Олександр Лотоцький.] Селянська доля – земля і воля. Пг., 1917. 24 с. 35 коп. [8] Рец.: Дорошенко Дм. // Книгарь. 1917. Жовтень. Ч. 2. Стовп. 68-69.

Гейне Г. Збірничок поезій / Пер. на укр. мову Костянтин Лоський (28 січня 1874 – 14 жовтня 1933). Пг., 1917. 31 с. 50 коп. [9] Рец.: Гаєнко Петро // Книгарь. 1917. Листопад. Ч. 3. Стовп. 153; Нова рада. 1917. 27 вересня. № 147. С. 4. Підп.: П. Михайлович; Дорошенко Дм. // Нова рада. 1917. 27 вересня. № 147. С. 4. Підп.: М.Жученко. Див.: Коптілов Віктор. Гейне на Україні // Всесвіт. 1973. № 2 (176). С. 187.

Кушнір М.О. Земельна справа на Україні / М.О.Якименко [псевд.] Пг., 1917. 48 коп. [10]

Робітничі пісні. Пг., 1917. 16 с. [11]

Слюсаренко Ф. Про державний лад. Пг., 1917. 70 с. 85 коп. [12]

Співаничок. Вип. 1. 16 с. 10 коп.

Стебницький Петро. Українська справа / П.Смуток [псевд.]. Пг., 1917. 46 с. 50 коп. [13]

Стебницкий П. Украина и украинцы / П.Смуток [псевд.]. 46 с. Рец.: Єфремов Сергій // Книгарь. 1917. Жовтень. Ч, 2. Стовп. 64.

Улітку 1917 р., – як він згадував, – фундатор видавництва Павло Олександрович Балицький [14] уже в Києві. Розуміється, був ув’язнений (тричі), потім – розстріляний. У «Додаткових свідченнях» 27 грудня 1929 року він писав на жадання свого слідчого: «На початку 1918 року мною відновлено «Друкаря» у Київі (Хрещатик, 50). До найближчої участи у видавництві мною було запрошено [Павла] Зайцева [15] та [Григорія] Голоскевича [16], що на протязі 1 ½ – 2 дальших років відогравали у моїм власнім житті надзвичайно велику і важливу ролю. Згодом, за ними потягнулися до «Друкаря» і усі інші земляки з петербурзької української колонії, що опинилися у Київі. «Друкар» стає осередком, начеб якимсь штабом «петроградської української еміграції у Київі».

Незабаром до друкарської групи пристає декількоро киян, а серед них Єфремов, Ніковський, Прокопович. В цьому колі, так у «Друкарі», як і поза його стінами народжується та викристалізовується та течія української політичної думки, що потім прибрала назву «есефства» [17]. Згаданий тут Григорій Голоскевич уславився в історії культури тим, що упорядкував «Правописний словник» (бл. 40 000 слів; дев’яте видання вийшло у Нью-Йорку 1962 року). Разом з Єфремовим і Ніковським він пройшов у справі «Спілки Визволення України» і в першому своєму зізнанні від 7 вересня 1929 року повідомив, що членом правління «Друкаря», редактором і коректором був уже в Петрограді, а в серпні 1917 року переїхав до Києва [18].

Український письменник в Австралії Дмитро Нитченко вважав, що саме Голоскевич перевіз видавництво до Києва [19]. Як ми щойно бачили із свідчень Балицького і самого Голоскевича, він справді мав з «Друкарем» міцні зв’язки. Зокрема 1918 року «Друкарь» випустив третє видання праці Г.Голоскевича «Український правописний словничок з короткими правилами правопису» К., 1918. 192 с.) [20].

На рідній землі за умов державності видавці потрапили розгорнути свою діяльність багато ширше, ніж у Петрограді. 24 грудня 1917 року преса оголосила, що вся видавнича діяльність «Друкаря» переноситься до Києва. На той час встигли перевезти друкарню й книжкову комору, а 23 грудня на Хрещатику, 50 [третій будинок від Фундуклеївської] відкрилась і книгарня [21]. Як відомо, нині це один із найкраще збережених хрещатицьких кварталів. Тепер третій будинок від гастроному має число 44, і в ньому міститься книгарня «Знання» [22].

До 1917 року 50-та садиба по Хрещатику була третя від Фундуклеївської, і 1911 року належала купцеві Альб. Север. Лізелю [23]. Часопис «Книгарь», редактором якого був журналіст Василь Королів-Старий, вперше розповів про «Друкарь» саме таке: «Петербурзьке видавництво «Друкарь» перевезло до Київа свою друкарню й книжковий склад та книгарню і має продовжувати свою діяльність у Київі» [24]. Попри бурхливі суспільно-політичні й громадські події, «Друкареві» пощастило випустити низку видань великого культурно-історичного значення.

Примітки

3. Од видавництва «Друкарь» у Петрограді: [Летючка. Пг., 1916]. С. 2. Національний музей історії України, л-1042.

4. Од видавництва «Друкарь» у Петрограді. С. 2.

5. Лотоцький Олександр Гнатович (9 III 1870, с. Бронниця Под. губ. – 22 X 1939, Варшава). Сторінки минулого. Частина третя. Варшава, 1934. С. 200.

6. Дорошенко Володимир Вікторович (псевд. Ладько; 3 Х 1879, Петербург – 25 VIII 1963, Філадельфія). Покажчик видань Шевченкових творів та спис бібліографічних праць про Шевченка // Шевченко Т. Повне видання творів. Том XVI: Бібліографія. Варшава; Львів: Укр. наук. ін-т, 1939. С. 190-191; Україномовна книга у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, 1798-1923. Бібліогр. пок. Т. 2 / Редколегія : Онищенко О. С. (голова) та ін. Авт. колектив : Бойченко Марина Дмитрівна та ін. К., 2003. С. 241. № 6382 (Національна бібліографія України). Далі: Україномовна книга у фондах. Т. 2.

7. Україномовна книга у фондах. Т. 2. 690 с.

8. Україномовна книга у фондах. Т. 2. С. 208. № 6098.

9. Там само. С. 180. № 5861.

10. Там само. С. 205. № 6072.

11. Там само. С. 223. № 6223.

12. Там само. С. 227. № 6258.

13. Там само. С. 227. № 6258.

14. Балицький Павло Олександрович (7 ІІІ 1881, с. Вербка Ковельського пов. Вол. губ. – 1938), історик мистецтва, книги й гравюри. Закінчив СПб. університет (1911), де разом з К. Широцьким, Г. Голоскевичем та В. Ярошенком входив до “гуртка українознавства” (Мазепа Ісаак. Україна в огні й бурі революції, 1917 – 1921. [Вип. ] ІІІ. Б. м.: Прометей, [1951?] С. 133). Викладач Стрітенського парафіяльного училища. Член укр. т-ва “Джерело” та громади ТУП’у. Наприкінці 1911 організував “Українську книгарню і базар” (спершу на 3 лінії Васільєвського острова, за два роки в наріжному будинку Большого проспекту на Петерб. стороні), де прикажчиком був Клим Поліщук. Навчався в Археологічному інституті (1911 – 12). Провадив вид-во для дітей (випустило, м. ін., серію “Мальованих казочок”). Фундатор вид. т-ва “Друкарь” (Пг., кінець 1916).

Снятинський комісар Тимчасового уряду (Лотоцький Ол. Сторінки минулого. Ч. 2. Варшава, 1933. С. 67, 69 – 70, 122 – 123, 215; Ч. 3. Варшава, 1934. С. 194 – 197, 200, 382). З 17 V 1920 пом. завідуючого відділом друку й преси Київщини (Громадське слово. 1920. 19 V. № 9. С. 4). До V 1923 управитель друкарні ВУАН. Викладач Київ. худ. ін-ту. Мешкав на Осіївській вул., 21, помешк. 1.

Ув’язнений 15 ІX 1929. Постанова про звільнення з – під варти 15 І 1930 (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 42661 ФП / кор. 578. Арк. 2, 89). В акті Комісії для обстеження ВМГ від 27 VІ 1933 (підписали голова Федір Козубовський та члени Михайло Криворотченко, Лука Калениченко та Драклер) зазначено, що він завідував фондом друку, вважався науковим робітником 1 категорії: “[…] фахівець добрий. […] До роботи ставиться байдуже. Всю роботу запустив і майже не веде її. Політично ворожа людина. З роботи потрібно усунути” (ДАмК. Ф. р – 323. Оп. 1. № 712. Арк. 45).

Згодом ув’язнений знову. 7 X 1938 його справа пройшла через трійку. Розстріляний (Абраменко Л. Київ: Жертви репресій. Т. 2. К.: В. Карпенко, 1999. С. 30; Роженко М. Сосни Биківні свідчать. Кн. 2. К., 2001. С. 60).

Світлина: Білокінь С. Музей України: (Збірка П. Потоцького) : Дослідження, матеріали. К., 2006. С. 144 (після 1927, у групі).

Тв.: Спогади про Нарбута // Бібліологічні вісті. 1926. № 3. С. 52 – 57; Етюди з історії укр. книги (Життя й революція. 1927. №№ 7 / 8, 9; 1928. №№ 2, 12; 1929. № 5; 1930. № 6); Путеводитель по Днепру и его притокам. К., 1928; Перше повне видання творів Т. Шевченка // Життя й рев. 1929. № 3. С. 156–158. Статті про книжкові раритети у “Бібліологічних вістях”.

Дж.: Гермайзе Осип. Матеріяли до історії українського руху за світової війни // Укр. археогр. збірник. Т. І. К., 1926. С. 346; Історія Академії наук України, 1918-1923 : Документи і матеріали. К. : Наукова думка, 1993. С. 348, 349, 379, 380, 491; Гульчинский В. И., Фокеев В. А. Деятели библиографии, 1917 – 1929. Ч. 1 (1994). С. 43; Єфремов Сергій. Щоденники, 1923-1929. К. : Рада, 1997. С. 40; Сварник Галина. Архівні та рукописні збірки Наукового товариства ім. Шевченка в Національній бібліотеці у Варшаві : Каталог-інформатор. Варшава; Львів; Нью-Йорк, 2006. С. 96; Білокінь С. Музей України. С. 48; Ханко В. Полтавщина : плин мистецтва, діячі, мистецтвознавчі праці. У Київі, 7515 (2007). С. 247, 254.

15. Білокінь С. «Сполучив легкість і літературну вправність викладу із вдумливою аналізою…»: [Про П. Зайцева] // Слово і час. 2010. Червень. № 6 (594). С. 20-34.

16. Голоскевич Григорій Костянтинович (1 січня 1885, с. Сопруньківці, Ст.-Ушицького пов. Под. губ. – 1934/1935), мовознавець. Походив з дух. звання. Освіта: Приворотське дух. училище, Под. дух. семінарія (1905), іст.-філол. фак. СПб. ун-ту (1911). Учителював у середніх школах у Ризі (1911-13), Петрограді (1914-17). 1914 вступив у члени Благодійного т-ва видання дешевих загальнокорисних книжок. З 1915 після П.Стебницького очолював т-во й був членом Укр. клубу в Петрограді. 1916 вступив у Петрограді до УПСФ, зв’язаної з київ. центром через Л.Жебуньова. З квітня 1917 член Центр. Ради. У серпні 1917 переїхав до Києва. 1917-18 вчителював у 1 укр. школі Дурдуківського й працював у вид-ві «Друкарь». З 1919 член-редактор Комісії для складання Словника укр. живої мови. Мешкав у Києві на Чехівському пров., 6, пом. 10 (1928, 1929). Ар. 17 серпня 1929 р. Одержав 5 років, які відбував у Ярославській тюрмі, потім був висланий до Тобольська.

Після виходу з ув’язнення наклав на себе руки (Галузевий державний архів (далі: ГДА) СБУ. Ф. 67098 ФП. Т. 99; Лотоцький Ол. Сторінки минулого. Ч. 2. Варшава, 1933. С. 69, 108, 325, 354; Ч. 3 (1934). С. 197, 334, 345; Болабольченко Ан. СВУ – суд над переконаннями. К.: Кобза, 1994. С. 81-82; Українська Центральна рада : Док. і мат. У 2 тт. Т. 1. К. : Наукова думка, 1996 – 97. С. 20, 34, 94, п. 13; Українська мова: Енциклопедія. К., 2000. С. 96; Особові архівні фонди Інституту рукопису : Путівник. К., 2002. С. 280, 403, 477, 505, 592). У зразковому виданні «Наука и научные работники СССР. Часть VІ : Без Москвы и Ленинграда. Ленинград, 1928» вказано дату народження – 4 ХІ 1884 (С. 84), в анкеті ув’язненого – 1 І 1885 (Арк. 3). Треба звернутись до його справи в архіві СПб. університету (Державний iсторичний архiв СПб. областi. Ф. 14. Оп. 3).

17. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі: ЦДАГОУ). Ф. 263. Оп. 1. № 42661 ФП / кор. 578. Арк. 22-23. Пор.: Білокінь С. Масони і Україна: Міркування з приводу проблеми й дотичної літератури // Пам’ятки України. 2002. № 2. С. 189.

18. ГДА СБУ. Ф. 67098 ФП. Т. 99. Арк. 16-20.

19. Нитченко Дмитро Васильович (8/21 ІІ 1905, м. Зіньків Полтав. губ. – 27 V 1999, Мельбурн). Від Зінькова до Мельборну: Із хроніки мого життя. Мельборн, Австралія: Байда, 1990. С. 320.

20. Україномовна книга у фондах. Т. 2. С. 352. № 7225.

21. Нова рада. 1917. 24 грудня. № 217. С. 6.

22. Симетрично від вул. Богдана Хмельницького, у третьому будинку до Прорізної діяла друкарня нащадків Барського, де в часи Центральної Ради друкувались численні видання Михайла Грушевського. Нині цю садибу займає крило універмагу й частина міської адміністрації. Дж.: Адресная и справочная книга «Весь Киев» на 1911 год. XV год издания. Изд. С.М.Богуславского. Стовп. 79.

23. Там само. Стовп. 1152.

24. Видавнича хроника // Книгарь. 1917. Грудень. Число 4. Стовп. 220.