Значення видавництва «Друкарь»

Сергій Білокінь

В історії української книжкової культури діяльність видавничого товариства «Друкарь» склало епоху. Ставлення до української державності досі не вирівнялося. Замість говорити про українську державність і її періоди (напр., період Центральної ради, період гетьманату, період Директорії), деякі історики називають щось зовсім інше – "Українську революцію", «Визвольні змагання», як воліють говорити в діаспорі, зрештою, "національно-визвольний рух" [174]. В адміністративно-територіальних архівосховищах (центральних, обласних чи міських) українську архівну спадщину грубо поділено на дві частини: до жовтневого перевороту 1917 року й після того. Номери фондів, що належать до другої частини, позначено літерою "р", – інакше кажучи, архівісти досі стверджують, що української державності не існувало. Але національний потенціал, вийшовши з берегів, виявився остільки потужний, що зупинити його не вдалося ні 1920 року, ані 1921-го.

Те, що розпочало в роки державності українство, нехай і деформовано, продовжувалось, умовно кажучи, до 1933 року. Саме тоді засобами Голодомору большевизм переламав йому хребта. 1922 року перестали існувати Українська державна Академія мистецтв (1922) [175], Київський археологічний інститут (1924) [176]. Починаючи з ревізії (січень 1928 р.) й пізніших чисток, до 1933 року було здійснено погром Української Академії Наук. Академічні «Звідомлення» перестали виходити 1927 року, а на засіданні Ради ВУАН З травня 1928 року В. Липський склав свої президентські повноваження, – на керівні посади в Академії було обрано проміжні фігури. У зв’язку зі справою СВУ (1929-30) та 1933 року пройшли масові арешти [177].

Протягом усіх цих років в українській культурі (Нарбут, Тичина, Хвильовий, Курбас, зрештою – в усьому Розстріляному відродженні) розвивались ті самі ідеї, які Юрій Лавріненко назвав ідеями вітаїзму [178]. Видавничі плани, як-от видавничого товариства "Друкарь", показують, що після загибелі української державності 1921 року виконували їх ще добрий десяток років. Докладно простежений життєпис конкретної людини, як-от Федора Ернста, теж з’ясовує нам, що хронологічні рамки української державності можна визначити багато ширше, аніж прийнято вважати. Якщо її нижня межа справді збігається з лютневою революцією, то горішню можна вбачати не у 1920 чи 1921 роках, а наприкінці українізації, переламом 1933 року [179].

Тут треба мати на увазі передусім перепинення органічної традиції, але ми мусимо простежити різні й численні показники, серед них відхід з політичної арени чи й життя видатніших політичних лідерів-конформістів (Микола Хвильовий, Микола Скрипник), таких дещо специфічних марксистів, як чільні боротьбисти й укапісти. Здається, творення двох Україн на одній території стало цілком реальною справою.

1921 року войовничі супротивники большевиків з Армією УНР вийшли на еміграцію. Лишились ті, що були готові колаборувати з большевиками, але дотримувались різних орієнтацій і не могли об’єднатись, а також, очевидно, щирі прихильники большевизму. До кінця 1930-х років представників усіх непрокремлівських орієнтацій, – один за другим, – большевики ліквідували всіх [180].

Примітки

174. Український національно-визвольний рух, березень-листопад 1917 року: Документи і матеріали. К.: Вид-во Олени Теліги, 2003. 1024 с.; Солдатенко Валерій Федорович (нар. 13 IV 1946). Українська революція: Концепція та історіографія. К.: Книга пам’яті України; Просвіта, 1997-1999. 416, 508 с.

175. Білокінь С. Початки Української державної Академії мистецтв // Студії мистецтвознавчі. К.: ІМФЕ, 2007. Ч. 1 (17). С. 159-190, 16 табл.; Його ж. Каталог 2-ї звітної виставки Української державної Академії Мистецтв (УДАМ). Осінь 1921 року // Студії мистецтвознавчі. К.: ІМФЕ, 2007. Ч. 3 (19). С. 84-96; Його ж. Незреалізоване видання шеститомної історії українського мистецтва (1930-1931) // Студії мистецтвознавчі. 2010. Ч. 2 (30). С. 50-80.

176. Константинеску Людмила. Традиційна археографія в курсах Київського археологічного інституту: Інформативне повідомлення // Матеріали ювілейної конференції, присвяченої 150-річчю Київської археографічної комісії. К., 1997. С. 120, 122; Матяш Ірина. Перший вищий навчальний заклад архівного профілю в Україні // Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 3/4. К., 1999. С. 264-290.

177. Білокінь С. Українська гуманітарна наука в період большевицького режиму // Нові студії з історії большевизму, І-VІІІ. Вид. 2 розшир. й доп. К., 2007.

178. Лавріненко Юрій. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933. [Paris:] Instytut literacki, 1959. 980 с.

179. Див.: Політика коренізації в радянській Україні (1920-1930-ті рр.): Науково-допоміжний бібліогр. покажчик / упоряд. та авт. вступ. ст.: П.Бондарчук, В.Даниленко, Г.Єфіменко. К., 2003. 219 с.; "Українізація" 1920-1930-х років: передумови, здобітки, уроки. К., 2003. 392 с.

180. История Всесоюзной Коммунистической партии (большевиков): Краткий курс. [М.:] Госполитиздат, 1938. 351 с. Тираж 300 000 прим.; Те саме. [М.:] ОГИЗ, 1945. 351 с. Тираж 10 млн. прим. Вибіркове порівняння текстів показало, що ці видання практично ідентичні.