Джерела

Сергій Білокінь

За цих обставин дослідження такого і без того складного мистецького явища, як бойчукізм, являє собою доволі непросте завдання. Їхні твори сильно розпорошені, зокрема по приватних збірках. Чимало творів відомо тільки з назв або старих любительських фотознімків, наприклад, у фонді Пантелеймона Мусієнка. Архіви загинули, окремі збережені документи можна порахувати на пальцях. Передусім це кілька його автобіографій. Одну з них, датовану 1931–1932 роками, докладно процитував Євген Холостенко у книжці «Монументальне малярство Радянської України» (Х., 1932). Другу виклав сам митець у виступі на першому пленумі Оргбюро Спілки радянських художників і скульпторів УРСР, що відбувся 27 листопада – 2 грудня 1933 року [1]. Перу самого Михайла Бойчука належить кілька статей, зокрема про гончарство й килимарство – з нагоди коломийської виставки домашнього промислу 1912 року, а також про реставраційні роботи в Росії та в київському Софійському соборі [2].

Висловлювання М.Бойчука про мистецтво, що дасть змогу відтворити його мистецьку концепцію в найранішій редакції (1909), занотував і своєчасно опублікував Микола Олександрович [3]. Те саме ще докладніше зробив Євген Бачинський (помер у Швеції 1978 року) на підставі своїх паризьких щоденників 1910 року. Є.Бачинський записав і ще одну розповідь М.Бойчука про своє життя – «Історію моїх думок» [4].

Далі треба назвати конспект лекцій М.Бойчука з викладом його творчих принципів, який зробив його учень Іван Липківський, починаючи з 20 січня 1922 року. 18 травня 1974 року художниця Оксана Павленко передала мені російський переклад цього тексту. Про те, що ці нотатки були М.Бойчукові відомі і він їх авторизував, свідчить листівка С.Налепінської-Бойчук до О.Павленко від 13 жовтня 1932 року: «Крім того, прохання прислати сюди копію записок Липків[ського], яку Мих[айло Львович] залишив у Вас. Михайло зараз не їде до Ленінгр[ада] [5]».

Якщо західноукраїнський графік Павло Ковжун розсилав листи в усі сторони світу десятками й сотнями, – Михайло Бойчук писав неохоче й мало. Сьогодні ж дослідник може з жалем констатувати, що час їх зрівняв: автографи обох являють собою велику рідкість [6]. Ті кілька листів, одержаних свого часу від вчителя, як святиню пронесла через усі тридцяті, сорокові й дальші роки Оксана Павленко [7]. Низка листів до історика Михайла Грушевського зберігається в архівному фонді. Чернетку одного з них [8], а також кілька листів до митця від його батька передала до ДМУОМ львівська художниця Ярослава Музика.

Серед учнів найбільше писав і надрукував цікаві статті в пресі Василь Седляр. Збереглися його листи до дружини, Оксани Павленко [9] – за винятком надісланих з закордонного відрядження, які В.Седляр забрав у неї, щоб переробити в книжку. Вони й загинули з усіма його паперами під час арешту.

Потужну усну традицію, не закріплену доти в жодних письмових джерелах, передали авторові учні М.Бойчука – Марія Трубецька, Віра Кутинська, Антоніна Іванова (її розповіді нотував також Михайло Кутинський, рідний брат художниці), Сергій Колос, Марія Холодна, Онуфрій Бізюков, Охрім Кравченко, Марія Юнак, Сергій Янушівський. Усі вони протягом останніх двадцяти років відійшли, тож тепер повторити цю роботу, записавши їхні спогади, було б неможливо.

З власної ініціативи занотувала свої спомини Оксана Павленко, яка для закріплення пам’яток з розгромленого бойчукізму зробила взагалі, мабуть, найбільше за всіх. Її розповідь про своє життя найповніше записав від неї кінознавець Леонід Череватенко [10]. Власні спогади про Межигір'я зафіксував кераміст Павло Іванченко.

Цікаві теоретичні розробки залишив Онуфрій Бізюков, який розвивав далі ідеї вчителя як мистецтвознавець. Історико-критичну роботу «Стінні розписи на Україні 1919–1920 рр.» [11] і досі не опубліковану працю «Зачинателі» (1968–1969) [12] написав Іван Врона, – він теж навчався свого часу в майстерні М.Бойчука.

Джерельна база дослідження складалася докупи не так рівномірно. Цінні спомини Є.Бачинського й ксерокопії деяких статей я одержав лише тепер завдяки щедрій допомозі відомого мистецтвознавця п. Богдана Певного (США), якої, без сумніву, не зміг би дістати давніше, в часи застою. Досить сказати, що названі вище учні М.Бойчука повмирали, так і не прочитавши жодної з цих публікацій.

Важко переоцінити значення консультацій і матеріалів, які я одержав останнім часом від найвизначнішого українського мистецтвознавця діаспори п. Святослава Гординського (США), – серед них хроніка життя й творчості М.Бойчука за 1882–1914 роки, яку уклав Вадим Павловський, а також цінні фотознімки.

Відгукнувся на мій заклик у газеті й п. Роман Смик (США), який понад двадцять років завідував спадщиною письменника Богдана Лепкого – він надіслав для альбому прозірки (слайди) з портретом Лепкого роботи М.Бойчука.

Не можу не навести один яскравий епізод. У розмові з мюнхенськими колекціонерами Наталкою та Ігорем Зубенками доволі випадково виникло ім'я Бойчука. Вони прореагували цілком несподівано:

– А ми знайомі з його дружиною.

Настала німа сцена.

Тут треба нагадати читачам одне малопомітне місце в спогадах Юрія Смолича про Майка Йогансена: «Женоненависником Майк зробився геть пізніше – коли його покинула власна дружина (художниця), пішовши до одного дуже відомого художника Б. Аж тоді Майк став женоненависником, правда, тяжко зненавидівши заодно і всіх художників» [13].

Прочитавши книжку Ю.Смолича, учениця Михайла Бойчука, княжна Марія Володимирівна Трубецька сказала мені, що «один дуже відомий художник Б.» – це й є Михайло Львович, а художницю звали Алла Гербурт. Докладніше розповів про неї письменник Іван Сенченко в спогадах «Було колись» [14]. Серед книжок, які оздобила Алла Вікентіївна, була збірка Максима Рильського «Літо» (Х., 1936).

Отже, завдяки щирій вдачі пп. Зубенків і ласкавій доброзичливості Алли Вікентіївни корпус джерел збагатився її цінними спогадами, що єдині досі містять дату арешту митця й уточнюють дату його загибелі, а також кількома його листами, написаними з ув'язнення [15].

Примітки

1. До перебудови образотворчого фронту : Стенограми доповіді й виступів / За ред. Євг.Холостенка і М.Шапошнікова. [К.:] Мистецтво, 1934.

2. Нотатки опубліковано за примірником, що зберігся в архіві Сергія Колоса: Уроки майстра: З лекцій Михайла Бойчука в Київському художньому інституті (публікація Г.Колос) // Наука і культура: Україна. Вип. 22. – К., 1988. – С. 444–451.

3. Перелік публікацій М.Бойчука і літератури про нього (160 записів) та про І.Падалку (57 записів) див. у пам'ятці вечора, що відбувся в Республіканському будинку літераторів 19 грудня 1986 року: Михайло Бойчук /Упорядник С.Білокінь. – К., 1986.

4. Александрович Микола. Сукцес українця на парижській осінній виставці // Діло. – 1909. – 22 н.ст. (9 ст.ст.) падолиста. – Ч.258. – С.3. Виклад статті див.: Рада. – К., 1909. – 14 ноября (27 листопада). – № 258. – С.3.

5. Бачинський Євген В. Вистава «незалежних» а українські малярі // Діло. – 1910. – 11 н. ст. липня (28 ст. ст. червня). – Ч.151. – С. 1–2. Підп.: Є.Д.[уклян]ський; Його ж. Мої зустрічі та силуєти українських малярів і різьбарів на чужині // Нові дні. – 1952. – Вересень. – С.16–20.

6. Див. Білокінь Сергій. Михайло Бойчук у листуванні // Соціалістична культура. – 1989. – № 7 (799). – С. 4–5.

7. Листа М.Бойчука до О.Павленко й В.Седляра (літо 1929), якого Оксана Трохимівна передала до ЦДАМЛМ УРСР у травні 1971 року, опубліковано: Павлова О. На запит пролетарських мас // Культура і життя. 1988. – 3 січня. № 1. – С.7.

8. Цього листа опубліковано: Білокінь Сергій. Михайло Бойчук і проблеми монументалізму // Пам’ятки України. – 1988. – № 2. – С. 12.

9. Часткові публікації: З пам’яті десятиліть (Публікація Леоніда Череватенка) // Вітчизна. – 1987. – № 10. – С. 189–205; Листи 1929 року // Культура і життя (Публікація С.Білоконя) // Культура і життя.–

10. «Промовте – життя моє – і стримайте сльози…» // Наука і культура. Україна. Вип. 21. – К.; 1987. – С. 360–384.

11. Врона И. Стенные росписи на Украине 1919–1920 гг. // Искусство. 1969. – № 10. – С.35–39.

12. Машинопис див.: ЦДАМЛМ УРСР. – Ф.358. – Оп.1. – № 3.

13. Білокінь С. Відоме – невідоме? Коли загинув Михайло Бойчук // Культура і життя. – 1989. – 5 березня. № 10 (2983). – С.4.

14. Смолич Юрій. Розповідь про неспокій. Ч. І. – К.: Рад. письменник, 1968. – С. 115.

15. Сенченко Іван. Було колись. (Публікація С.Білоконя) // Україна. 1989. – 2 квітня. – № 14 (1678). – С. 20; 9 квітня. – № 15 (1679). – С. 12.