Початкова сторінка

Сергій Білокінь (Київ)

Персональний сайт історика України

?

Перші спроби виконання угоди

Сергій Білокінь

Для Спільного Зібрання УАН, що відбулось 10 травня 1926 року, Ол.Новицький підготував нову доповідь. У протоколі ч. 245 записано: “11) Згідно з доповіддю акад. О.П.Новицького постановлено вдатися до УкрНауки з проханням швидче владнати справу з набуттям збірки гр. Потоцького в Ленінграді (диви прот. Укрнауки з 3/ІV – 26 р. Ч. 11 п. 2” [407].

Зберігся лист невідомої адресантки до заступника директора Музейного Містечка нумізмата Василя Ляскоронського. Датується він 23 серпня 1926 року, коли збірка далі лишалась у Пітері, не рухаючися з місця:

«Глубокоуважаемый Василий Григорьевич!

Шлю привет с берегов Онежского озера, куда я только что приехала из Ленинграда. Как обещала, я была у Потоцких с целью ознакомить их с положением вопроса о помещении. Павел Платонович Потоцкий в большом волнении: с одной стороны, Харьковский Наркомпрос не выполнил до сего времени ни одного пункта договора, заключенного с ним еще в мае месяце (утверждение в должности заведывающаго его же кол[л]екциями, ставка и т.д.), с другой стороны, его безпокоит безконечная волокита с переездом, полное неведение относительно помещения в Лавре. Он обращается к Лаврскому Музею с просьбой помочь ему и, если можно, выслать план помещения для коллекций и план его (хотя бы предполагаемой) квартиры, а также квадратуру наибольших по площади комнат. Отец Варфоломей [408] мог бы сделать какой-нибудь примитивный набросок.

Кол[л]екции его разнообразны и многочисленны: картины, гравюры (более 10 000), библиотека, фарфор, мебель, все это заколочено в ящики и ждет давно от’езда.

В Лавру направился [А.А.]Ерецкий, на него возлагались большие надежды» [409].

Ніби продовження сюжетної лінії, зберігся рапорт Олександра Андрійовича Єрецького до наркома:

“Народньому комісару освіти

Уповноваженого НКО в справі договору з П.П.Потоцьким

Єрецького

Рапорт.

Від’їхавши за Вашим розпорядженням до міста Київа для проведення підготовчої роботи для розміщення колекцій Потоцького, я зустрівся з фактом відсутности приготовленого помешкання для колекцій. Замістн.[иком] Зав.[ідувача] Лаврським музеєм т. Ляскоронським [410] було передано папірця, з якого видко, що помешкання не приготовано, позаяк ОВК не вживав заходів для звільнення помешкання від мешканців. Прийшлось вживати заходів перед Київським ОВК про прискорення передачі Лаврського містечка Наркомосвіті взагалі, а зокрема звільнення мешканців першого корпуса, що призначається під колекції Потоцького.

Отримавши постанову від 18 серпня ц.р. ОВК і резолюцію тов. Любченка до тов. Мотузова (Зав. Соц. Собезом) про прискорення звільнення Лаври від мешканців, я з представником Соц. Собеза тов. Бережним поїхав для огляду Лаври, де при огляді першого корпусу з’ясувалось: 1) що не дивлючись на юридичне закриття інвалідного містечка з 1 травня (з якого Соц. Забез.) мусив передати Лавру Наркомосу) до цього часу існує домоуправління, котре стягає гроші з мешканців, а також заселює за розпорядженням Мотузова новими мешканцями Лавру (слова Бережного), а також не вживає жодних заходів проти самочинного заселення Лаври, яке має місце в першому корпусі (інваліди Маковський й Мельничук).

Далі, при огляді першого корпусу з’ясувалося, що Соц. Страх, мавший на утриманні кількох інвалідів, в травні місяці цього року забрав у них всю меблю та залишивши їх мешкати у Лаврі, коли згідно договору він мав їх взяти до своїх помешкань. Взагалі, вражає своїм виглядом руйнуюча Лавра, що має понад 5 господарів, котрі не дбають за її одремонтування. Діставши 25 серпня постанову Міськ. Ради про адміністративне виселення мешканців з Лаври, прошу Вашого розпорядження про відрядження представника для прискорення всеї сеї справи та переведення прийому в Лаврі від Соц. Забезу. Взагалі стан Лаври викликає великий жах, бо хто не лінується, той її експлоатує, так, монахи улаштували ночліжку, де збирали 150-200 київських босяків, стягаючи з них 5-10 коп. за ночліг. Часті крадіжки зовсім мішають планомірній роботі, а уникнення їх лише можливо за повним звільненням Лаври від приватних мешканців.

Закінчуючи, прошу вжити заходів що до прискорення підготування помешкання для колекцій Потоцького, позаяк кліматичні умови Ленінграду примушують вивезти їх до 15 вересня.

28/VIII – 26 року. Єрецький” [411].

У жовтні 1926 року київська вчена корпорація і вся Україна святкували ювілей першого президента УНР академіка Михайла Грушевського. Павло Платонович душею був уже вдома, – опубліковано вітання його й його вірного молодого друга:

“Щиро вітаю найвидатнішого історика рідної України в сорокову роковину наукової праці. Потоцький” [412].

“Щиро вітаю з сорокрічним ювілеєм наукової праці на царині української історії, кріпко бажаю ще довго Вам працювати на користь рідній культурі та вітчизні. Єрецький” [413].

На жаль, 1926 року бюрократія з проблемою не впоралась, приміщення в Лаврі не буле готове, і збірка зимувала в Пітері.

Примітки

407. НБУ ім. В.І.Вернадського. ІР. І, 26356.? Арк. 1 зв.

408. Про о. Варфоломея докладно оповів у спогадах про Лавру її юрисконсульт І.Шумилін. Ще до революції майбутній о. Варфоломей закінчив реальне училище і Технологічний інститут.

«Склад его ума и характера, религиозно-философские настроения неудержимо влекли его к иноческой жизни. Он был полон созерцательных настроений и стремился к духовно-нравственному самоусовершенствованию. Поступив в Лавру в качестве послушника, он скоро принял монашество, а затем был возведен в сан иеродиакона. Соответственно его знаниям и опыту его назначили на послушание в большую лаврскую электростанцию. От. Варфоломей отдавал своему послушанию все свои силы, знания и энергию. Однако, кроме этой работы, он для себя находил еще и иные занятия. Он беспрестанно стремился пополнить свои знания, и в этом смысле был подлинно ученым монахом. Каждую область науки, за которую он брался, он тщательно и глубоко изучал, ночами рылся в книгах, выбирал необходимые материалы, делал выписки, переводы, разыскивал новые источники. Он основательно и серьезно работал над изучением астрономии, истории, а позже биологии. Причем все эти науки его интересовали в аспекте его религиозных настроений, как новые утверждения бытия Божия и истинности христианства» (Никодимов И.Н. Воспоминания о Киево-Печерской Лавре. Мюнхен, 1960. С. 95-96).

«И.Н.Никодимов» – псевдонім Івана Ніколайовича Шумиліна (4 червня 1895, Варшава – 1963 чи 1964), фахівця із цивільного, речового та торгівельного права.

Одержав освіту на юр. ф-ті Варшавського ун-ту, евакуйованому до Ростова-над-Доном. Юрисконсульт КПЛ (1919-23). Викладач Київ. ін-ту нар. госп-ва, науковий співробітник ВУАН (1928). Консультував київських вчених з правових питань, зокрема житлового права (Звіт Бюра Київської секції наукових робітників 1/ІІІ 1927 р. – 1/ІІІ 1928 р. [К., 1928.] С. 13; Бюлетень Київської секції наукових робітників. 1930. № 3. С. 12-14; 1931. Березень. № 1-2. С. 28-33). 1943 еміґрував до Німеччини, потім виїхав до Америки, мешкав у Нью-Йорку, на Бронксі. Співробітник Ін-ту для вивчення СССР (Мюнхен). Писав спогади про КПЛ, вважаючи, що

«по существу, они, эти образы жизни величайшего украинского монастыря за последние годы его существования, уйдут со мной с жизненной сцены. […] Вы знаете, что здесь, в Америке для меня все чуждо, все чужие и особенно наша эмиграция. И в церковь, и в национальный вопрос играют, часто забывая, что наши прекрасные народы – в страшном горе, в страданиях и слезах. Здесь “живут-поживают, да добра наживают”, а что касается духовных проблем, то они – для развлечения только» (лист до П.Курінного від 14 лютого 1956; із приватної збірки).

Псевдонім розкрито у вид.: Православний українець. Ч. 165. Детройт, 1982. С. 22. Частковий переклад: Києво-Печерська Лавра // Православний українець. Ч. 100-106. 1965-67. Дж.: Наука и научные работники СССР. Часть VI: Без Москвы и Ленинграда. Лгр., 1928. С. 497; Вестник Института по изучению истории и культуры СССР. Кн. 4 (17). Мюнхен, 1955. С. 168. Приношу подяку Тат.Чеботарьовій, Нью-Йорк, 21 січня 2000, за цінну інформацію.

409. НБУ ім. В.І.Вернадського. ІР. Ф. 90. № 428. Автограф. Шифр на листі й обкладинці, а також анотацію написано моєю рукою. Це означає, що листа було оброблено у 1979-81 роках. Адресантка – секретар-бухгалтер Музейного містечка Ольга Яківна Микитенко (Климова Е. Музей Украины. С. 108; Державний архів СБУ. № 67213 ФП. Т. 1. Арк. 432).

410. Ляскоронський Василь Григорович (1860-1928) – археолог, нумізмат.

Закінчив Ун-т св.Володимира 1885. Співробітник ВМГ з листопада 1923. Зав. нумізматичним відділом. Дж.: Ист.-филол. ин-т кн. Безбородко в Нежине, 1901-1912. Нежин, 1913. С. 34-37; Професор В.Г.Ляскоронський // Бюлетень Київської секції наукових робітників. 1928. Лютий. № 4. С. 12-13; Мельник-Антонович Катерина Миколаївна. В.Г.Ляскоронський: Некролог // Записки Іст.-філол. відділу. Кн. XXІV. К., 1929. С. 367-387; Історичний факультет Київського національного університету (2004). С. 240.

411. ЦДАВОВ України. Ф. 166. Оп. 6. № 7764. Арк. 10 – зв. Вперше опубл.: Очерки истории Киево-Печерской Лавры и заповедника. К., 1992. С. 267-268. У виданні помилково приписано чиновникові, який, стоячи багато вище за службовим становищем, до того ж в іншій структурі, ніяк не міг бути його автором: "Рапорт уполномоченного Наркомпроса Озерского о готовности помещения для размещении коллекций П.П.Потоцкого". Виправлено за ориґіналом.

412. Ювілей академика М.С.Грушевського, 1866-1926. [К., 1927]. С. 103.

413. Там само. С. 102.