Антон Білоус –
еміграційний видавець із Батурина

Сергій Білокінь

Останнім часом добре спопуляризовані імена двох батурян – бджоляра Петра Прокоповича і краєзнавця Василя Різниченка. Настав час видати твори того й другого. Але батуринська земля породила чимало інших визначних українських діячів. Не можна сказати, щоб ім'я й особа еміграційного видавця Антона Білоуса були наразі зовсім уже забуті й невідомі. Вистачить сказати, що нотатка про нього увійшла до першої книжки «Енциклопедії українознавства» (НТШ, 1955). Не знають його хіба що на батьківщині, в Україні, і не з'ясовані біографічні деталі.

Як пройшов життєвий шлях Білоуса, менш-більш зрозуміло. Але треба докладно уточнити, яку властиво спадщину він по собі залишив. У некролозі, вміщеному в нью-йоркському "Бюлетені УВАН у США", зазначено: "Під керівництвом Б. було видано повну збірку творів Лесі Українки, правописний словник Голоскевича, започатковано перевидання десятитомової „Історії України-Руси” М.Грушевського" (1955) [1]. У статті про Білоуса, вміщеній того самого року його смерті в "Енциклопедії українознавства", список видань виглядає трохи інакше: "[…] перевидав 12 тт. творів Лесі Українки, словники Голоскевича, Подвезька та ін." (1955) [2]. В іншому, третьому томі енциклопедії стаття про "Книгоспілку" називає ще дещо: "Книгоспілка", книжкове в-во в Нью-Йорку […] перевидало м. ін. "Правописний словник" Г.Голоскевича, "Історію України-Руси" та "Історію укр. літератури" М.Грушевського, твори Л.Українки, М.Коцюбинського, І.Франка й ін." (1959) [3].

Антон Андрійович Білоус народився в Батурині 17 січня 1892 року. Учасник Визвольних змагань. Разом з урядом УНР виїхав на еміграцію. Видавничу діяльність розпочав під час війни – 1942 року. З 1946 року працював у Німеччині, в Авгсбурзі.

Виїхавши до США 1949 року, удвох із знаменитим діячем української книги Юрієм Тищенком-Сірим (1880-1953) Антон Білоус створив видавничу спілку у Нью-Йорку. Готуючись до першого великого видання за океаном, Білоус і Тищенко продовжили традицію харківської „Книгоспілки”. Цікаво, що на еміграції в Америці опинилась іще одна близька до "Книгоспілки" людина – Сергій Григорович Титаренко (19 жовтня 1889, Ічня – 30 січня 1976, Боффало, США), чоловік мистецтвознавця Аделаїди Артюхової, що працювала у Всеукраїнському історичному музеї ім. Т.Шевченка [4].

Після конфіскації титаренківської друкарні на розі Хрещатика й Фундуклеївської (1919?) він працював як головний редактор київської філії видавництва «Книгоспілка» (очолював її М.Кочеровський). Був відомий у культурних колах, – у знаменитому «Неокласичному марші» Миколи Зерова є таке місце:

Багато є у нас імен.

В нас Голоскевич, Титаренко,

Сковорода і де-Бальмен.

Це той самий С.Титаренко. 1929 року він був ув'язнений у зв'язку зі справою СВУ, засланий до Воронежа [5]. Чи підтримував він контакти з еміграційною "Книгоспілкою" (Білоусом і Тищенком), на разі невідомо.

Отже, вже в Америці, нове видавництво 1952 року було перетворене на видавництво „Книгоспілка”. У важких умовах еміграції воно перевидало повну 12-томову збірку творів Лесі Українки, що з'явилась уперше в Україні, а також твори Михайла Коцюбинського й Івана Франка.

Як щирий наддніпрянець, Антон Андрійович Білоус був пов'язаний у Нью-Йорку не з Науковим товариством ім. Шевченка, а з Українською Вільною Академією Наук. Він став одним із перших членів Фундації УВАН у США.

Велике практичне значення мало видання словників. Вище зазначено словник Михайла Подвезька (1948 і 1952) [6]. В Інтернетівському каталозі бібліотеки НТШ-А зафіксовано лише київські видання Подвезька – "Англо-український словник" та "Українсько-англійський словник". Американське видання серед них лише одне – "Українсько-англійський словник" (1011 с.). На жаль, брак бібліографічних даних не дозволяє ідентифікувати його із виданням книгоспілчанським (еміграційним). Можливо, про це свідчить вказівка: "Накладом Михайла Борецького" (перед смертю був Президентом Української Вільної Академії Наук). Що до "Правописного словника" Григорія Голоскевича, то Секція мовознавства УВАН 29 лютого 1952 року рекомендувала його до вжитку. 1962 року, уже після смерті Тищенка й Білоуса, з'явилось дев'яте видання. Воно містить передмову до восьмого видання. Правдоподібно, в Америці з'явилось два – восьме й дев'яте.

Під керівництвом Білоуса, уже після смерті його старшого товариша (1953), "Книгоспілка" започаткувала перевидання десятитомової „Історії України-Руси” (1954-58) та п'ятитомової "Історії української літератури" (1959-60) Михайла Грушевського. Після смерті самого Білоуса книгоспілчанські видання провадили його товариші. «Історію України-Руси» Білоус почав перевидавати 1954, закінчили його справу (1958) О.Балинський та І.Крилов.

В архіві УВАН зберігаються «Персональні дані» (біобібліографія) доцента І.Крилова, датовані 6 жовтня 1951 року. З них випливає, що він народився 11 вересня 1902 року у Великих Сорочинцях Полтавської губернії. Закінчив Велику Сорочинську учительську семінарію, Історично-філологічний відділ Полтавського педагогічного інституту, аспірантуру Харківського науково-дослідного інституту педагогіки – відділ школи. Старанно обминаючи деталі (навіть ім'я!), він повідомив лише, що захистив дисертацію (не вказав назви!), здобувши вчений ступінь кандидата педагогічних наук. У 1923-25 він викладав у початковій школі, у 1925-30 у середній, у 1930-37 був доцентом Харківського педагогічного інституту, з 1935-го (sic) до 1939-го працював науковим робітником УНДІП»у, у 1935-41 – доцентом Харківського університету, у 1937-39 був доцентом Полтавського педагогічного інституту. За сумісництвом працював у Першому Харківському медичному інституті, Інституті радянського будівництва і права, Інституті удосконалення кваліфікації вчителів, Методичному міському (?) кабінеті тощо. Видав низку підручників і методичних посібників. Спогади Костюка й Шевельова?

Останній, десятий том було відтворено не фототипічно, а лінотипом. І саме Крилов підготував для нього «Загальний покажчик імен і речей» (С. 377-503) та «Загальний зміст» (С. 505-594).

Антон Білоус помер 6 квітня 1955 року в Нью-Йорку. Де його поховали, треба теж шукати далі, – можливо, некролог чи бодай повідомлення про його смерть з інформацією про місце поховання з'явилось у "Свободі"?

Можливості пошуку інших батурян досить широкі. Останнім часом виходять томи репресованих, зокрема серія «Реабілітовані історією». У 1997–99 роках вийшли в світ два томи «Київ: жертви репресій», які уклав працівник Київської міської прокуратури старший радник юстиції Леонід Михайлович Абраменко [7], який підготував також кілька цікавих історико-юридичних праць [8]. Тут знаходимо трьох:

Кучеренко Яків Петрович, 1903 р. н., уродж. с. Батурина, Чернігівської обл., мешканець м. Києва, актор. Засуджений 1945 р. Реабілітований.

Махно Гаврило Дмитрович, 1887 р. н., уродж. м. Батурина, Чернігівської обл., завідуючий відділом в облспоживспілці. Засуджений 1944 р. Реабілітований 1992 р.

Сітенко Михайло Григорович, 1892 р. н., уродж. с. Н. Млини Батуринського р-ну; мешканець м. Києва. По постановi Судової Трiйки при колегiї ДПУ УСРР вiд 20.01.31 р. за ст.ст.54-4, 54-6 КК УСРР розстрiляний. Реабiлiтований в 1989 р. Вiйськовою прокуратурою Київського вiйськового округу.

Для зацікавлених і охочих патріотів Батурина навмисне накреслюю в цьому повідомленні, де й що можна й треба шукати далі з батуринської тематики.

Примітки

1. Бюлетень УВАН у США. Нью-Йорк, 1955. Червень. Ч. 13. С. 5.

2. Енциклопедія українознавства. Т. 1. 1955. С. 135.

3. Там само. Т. 3. 1959. С. 1054.

4. Білокінь С. В обороні української спадщини: Історик мистецтва Федір Ернст. К., 2006. С. 79.

5. Зозуля Ол. На вигнанні // Нові дні. Торонто, 1982. Червень. С. 6-8.

6. Подвезько Михайло. Англо-український словник / Склав М.Л. Подвезько. Нью-Йорк, 1954. 792 с.; Його ж. Українсько-англійський словник. К.: Рад. школа, 1974. 663 с.

7. Абраменко Леонід (нар. 29 серпня 1930, м. Слов’янськ Донецької обл.). Київ: жертви репресій. Т. 1-2. К., 1997-1999. 496, 351 с.

8. Абраменко Леонід. Постали із забуття: Репресовані залізничники, 1919-1953. К., 2001; Його ж. Последняя обитель: Крым, 1920-1921 годы. К., 2005. 480 с.

Опубліковано: Батуринська старовина: Зб. наукових праць. Вип. 2 (6). Чернігів: Десна Поліграф, 2011. С. 112-113.