Рід Словачевських
Сергій Білокінь, Світлана Панькова, Євген Чернецький
Словачевські належать до чималого грона старих церковних родів, які дали Україні так багато видатних громадських діячів, науковців і митців [1]. Серед їхніх нащадків і рідні – Михайло Грушевський, Людмила Старицька-Черняхівська, Олександр і Вадим Топачевські [2].
На відміну від багатьох церковних родів, предки яких походили зі шляхти, Словачевські не згадуються у відповідних списках [3]. Натомість найдавніші згадки, що сягають середини XVIII ст., фіксують Словачевських у Вінницькому повіті Брацлавського воєводства. Цих Словачевських уважали словаками за походженням [4], а отже і саме їхнє прізвище слід, у такому випадку, віднести до етнонімів.
Біографічні відомості про родоначальника, о. Стефана Словачевського (народився на початку XVIII ст., а помер у віці 90 років на початку ХІХ ст. [5]) зібрав його далекий нащадок, о. Мартиніан Словачевський. З цих даних видно, що Стефан походив зі шляхетної родини з Червоної Русі чи Моравії та служив у коронному війську в званні капітана. Його підрозділ стояв у с. Юшківці (згодом у Липовецькому повіті). Там Стефан одружився із селянською дівчиною та поїхав до Волощини, де в 1763 р. його висвятив у священики православний єпископ Даниїл. З того часу о. Стефан, як єдиний на весь Вінницький повіт православний священик, мандрував з родиною його селами. Він був бажаним гостем у православних родинах, проте зазнавав утисків від місцевих дідичів та їх управителів. Окрім виконання треб він також влаштував вертепні вистави на сюжети зі Святого Письма. Згодом він на власний розсуд зайняв парафію у с. Лугова, на якій не було священика [6].
Зі статті о. Мартиніана Словачевського відомо, що о. Стефан прилаштував своїх синів на дячківські посади по різним селам. З тих синів згадуються двоє Михайлів. Старший народився, напевно, ще на початку 1760-х років, допомагав батькові у влаштуванні вертепних вистав та прожив до 80 років. Молодший Михайло народився через 26 років після старшого брата.
Із синів Михайла старшого згадані: 1) дзвонар Софійського собору, потім диякон Злотоустівської церкви Василь, 2) дячок в Юшківцях Михайло (прожив понад 80 років) з дружиною Юхимією з Сочинських (походила з с. Метлинці Гайсинського повіту) та 3) дячок у Луговій Федір, який служив там до смерті о. Стефана. З онуків Михайла старшого занотовано про батька автора статті – диякона Якова Михайловича, який народився в Юшківцях та прожив без одного місяця 80 років.
Загалом нащадки о. Стефана окреслені як голосисті та любителі співу. Першим з них закінчив семінарію та був висвячений у священики сам о. Мартиніан. Наступним був о. Андрій Словачевський, онук Федора. Кілька Словачевських були в сані диякона, а деякі стали іконописцями й церковними півчими. З трьох поколінь Словачевських було шість служителів у Києві в Софійському соборі. Останній з них вибув звідти в 1894 р. (приходився небожем о. Мартиніану) [7].
Зібрані відомості демонструють, що найбільше Словачевських служило на парафіях сусідніх Липовецького, Бердичівського й Сквирського повітів. Звідти вони потрапили також до Васильківського, Канівського, Київського, Черкаського повітів та, звичайно, Києва, який з давніх часів є найбільш потужним магнітом української культури.
Рід Словачевських належить до числа досить розгалужених і тому реконструкція повної його картина є справою майбутнього. Тим часом у цій статті подаємо відомості про дві його гілки, історія яких сягнула часом дуже далеко від Київщини.
Гілка дячка Михайла,
середнього сина Михайла старшого
Михайло Словачевський, син Михайла старшого, одружився у с. Метлинці Гайсинського повіту з Юхимією з Сочинських та був дячком у Юшківцях [8], а потім згадується при церкві св. Трійці с. Криштопівка [9] Липовецького повіту. Згодом він втратив посаду і його сини в 1825 р. окреслені як діти “исключенного дьячка”. Тоді згадуються Іван (16 р.), Яків (13 р.) і Семен (5 р.) [10]. В 1840 р. при тій же церкві були записані Семен (20 р.) і Созонт (16 р.) [11]. Прожив Михайло понад вісімдесят років [12].
І. Старший із синів дячка Михайла – Іван – народився близько 1809 року. В 1833 р. він отримав посаду дячка при церкві Різдва Пресвятої Богородиці містечка Китайгород Липовецького повіту. На цій же посаді (псаломщика) він згадується і 1875 року [13].
Його син Михайло народився близько 1853 року, найбільш імовірно, в Китайгороді. Одружився близько 1873 року. В 1875 р. згадується псаломщиком при церкві Різдва Пресвятої Богородиці містечка Китайгород [14].
Син Михайла Павло народився 11 листопада 1873 р., скоріш за все, в Китайгороді. В 1896 р. закінчив повний курс Київської духовної семінарії. Впродовж 1896-1899 рр. служив учителем та законовчителем церковнопарафіяльних шкіл у сс. Яблунівка та Сорокотяги Васильківського повіту. Після одруження з Ганною Яківною Топачевською [15] був 29 червня 1899 року висвячений у священики до церкви Покрова Пресвятої Богородиці в с. Лещинці Бердичівського повіту. На цій посаді заступив тестя Я. П. Топачевського. До 1916 р. о. Павло згадується настоятелем церкви Покрова Пресвятої Богородиці в с. Лещинці та приписного до неї храму св. Димитрія в с. Смажинці, а також завідувачем і законовчителем тамтешньої церковнопарафіяльної школи [16]. Близько 1907 р. о. Павло заповнив церковно-історичну і археологічну анкету, які розсилав по парафіям Київської митрополії археолог і колекціонер С. Л. Дроздов [17].
Діти о. Павла і Ганни Яківни, уродженої Топачевської, народилися в Ліщинцях – Наталя, Сергій, Євген, Михайло, Галина, Ольга.
Наталя Павлівна народилася 3 серпня 1900 року. В 1915-1916 рр. навчалася в Київському жіночому єпархіальному училищі. Її брат Сергій народився 16 березня 1903 року. В 1916 р. навчався в Києво-Софійському духовному училищі. Їхній брат Євген народився 2 квітня 1905 року. В 1916 р. навчався разом зі старшим братом. Менші діти – Михайло (нар. 2 березня 1907 р.), Галина (нар. 10 березня 1908 р.) і Ольга (нар. 11 липня 1909 р.) до 1916 р. мешкали в Ліщинцях у родині батьків [18].
ІІ. Другий син дячка Михайла – Яків – народився близько 1812 року в с. Юшківці [19]. В 1840 р. він вже не згадується в Криштопівці [20]. Згодом Яків був дияконом та прожив без одного місяця вісімдесят років.
Сином Якова був Мартиніан Якович Словачевський, який народився близько 1840 року. Після закінчення в 1863 р. повного семінарського курсу останній був наступного року висвячений у священики (першим з цілого роду після о. Стефана) до церкви Покрова Пресвятої Богородиці в с. Зеленьки Канівського повіту. Там він недовго пробув настоятелем храму і завідувачем церковнопарафіяльною школою. Впродовж 1882-1910 рр. о. Мартиніан згадується на посаді настоятеля церкви Преображення Господнього в с. Білашки Бердичівського повіту. В 1889 р. його нагородили камилавкою. В 1908-1910 рр. о. Мартиніан був членом Бердичівського повітового комітету Опіки про народну тверезість [21].
Саме о. Мартиніан став, певною мірою, літописцем свого роду. Ще за часів навчання в семінарії він збирав від родичів спогади та перекази про предка Словачевських, о. Стефана. Підсумком його багаторічних зусиль стала видана в 1896 р. “Киевскими епархиальными ведомостями” стаття “По поводу статьи: “Уния и воссоединение униатов в 1794-1795 году в пределах нынешнего Липовецкого уезда”, яка була реакцією на публікацію о. В. Липковського та містить дані про о. Стефана Словачевського і його нащадків [22].
Сином Мартиніана міг бути Миколай Мартинович Словачевський, який близько 1907 р. був настоятелем церкви св. архістратига Михайла в с. Біла Бердичівського повіту (тоді він заповнив церковно-історичну і археологічну анкету археолога і колекціонера С. Л. Дроздова) [23]. На цій посаді він згадується і в 1908-1910 рр. [24].
Аркадій Мартинович Словачевський у 1908-1910 рр. був страховим агентом у містечку Тетіїв Таращанського повіту [25].
ІІІ. Третій син дячка Михайла – Семен – народився близько 1820 року. В 1825 і 1840 рр. він записаний при церкві с. Криштопівка [26]. В 1854 р. він згадується в с. Верхівня Сквирського повіту на посаді дячка при тамтешній церкві.
IV. Четвертим і наймолодшим з відомих нам синів дячка Михайла був Созонт. Він народився близько 1824 р., проте не згадується в 1825 р. в Криштопівці серед своїх братів [27]. Під час ревізії 1834 р. і згодом, аж до 1840 р. Созонт був приписаний у Криштопівці [28]. Він не навчався в училищах [29], а отримав, на старосвітський манер, домашню освіту. З 1843 р. Созонт служив на посаді паламаря при церкві св. Онуфрія у містечку Дашів Липовецького повіту [30]. В 1845 р. він потрапив на посаду дзвонаря до Софійського собору в Києві. Наступного року перевівся звідти до церкви Здвиження Хреста Господнього у с. Мала Чернявка Бердичівського пов. на посаду дячка. В 1848 р. Созонт отримав призначення на таку ж посаду до церкви св. Івана Златоустого у с. Малі Низгірці того ж повіту, настоятелями якої спадково ще з середини XVIII ст. були Кошиці. На цій посаді Созонт згадується ще 1855 року, натомість у 1864 р. він вже був дияконом і на цій посаді згадується до 1899 року [31].
Його дружина Ольга Іванівна народилася близько 1831 р., а померла між 1855 і 1864 роками. Відомі три їхні дочки – Улянія, Маріамна й Марія [32].
Улянія Созонтівна народилася близько 1850 року [33]. Вона одружилася з Флором Яковичем Левицьким, який у 1870 р. обіймав посаду паламаря при церкві Преображення Господнього с. Харліївка Сквирського повіту. В 1882 р. він з родиною був записаний при тій само церкві, але вже вийшов у заштат. Сама Улянія Созонтівна була тоді просфорнею, якою стала в 1879 році. В 1886 р. вона була згадується як удова дячка Левицького. З їхніх дітей відомі Таїсія (нар. бл. 1868-1869 рр., пом. 1902 р., дружина Івана Степановича Монастирецького і прабабуся історика С. І. Білоконя), Володимир (нар. бл. 1876 р.), Іван (нар. бл. 1879 р.) і Катерина (нар. бл. 1881 р.) [34].
Маріамна Созонтівна народилася близько 1851-1852 рр. [35]. Вона одружилася з Григорієм Мельниківським, який в 1886-1899 рр. згадується на посаді дячка (псаломщика) церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Липки Сквирського повіту [36]. Він помер 1918 р., а Маріамна Созонтівна – наступного року. Про їхню дочку Ганну, яка вийшла за П’ятецького, С. І. Білокінь занотував: “… працювала “домоправителькою” в археолога Вікентія Хвойки. Вони жили на Братській вулиці в Києві. У “Фойки”, як вона його називала, бабуся бачила кістяки під чохлами – вони висіли як пальта на вішалці”.
Марія Созонтівна народилася близько 1853-1854 рр. [37]. Одружилася вона з Олексієм Івановичем Сисецьким, який у 1886 р. згадується як звільнений з духовного відомства дячок, у 1899 р. – як диякон при церкві св. архістратига Михайла у с. Волиця Сквирського повіту [38]. Згодом він був настоятелем церкви св. Івана Богослова в с. Люлинці Бердичівського повіту. Марія Созонтівна померла в Києві. С. І. Білокінь у даних про цю родину занотував: “Їхній син Петро спершу служив хористом у Маріїнському театрі в Пітері, потім українським попом у Трубіївці коло Андрушок” [39].
Гілка диякона Макара
Макар Венедиктович Словачевський згадується в 1915 р. заштатним дияконом при церкві Преображення Господнього в м-ку Корсунь Канівського повіту [40]. Зі статусу видно, що Макар у 1915 р. вже не служив через свій значний вік.
Його сином міг бути Антон Макарович Словачевський, який закінчив Коростишівську учительську семінарію та з 1 вересня 1885 р. був народним учителем. 1 травня 1904 р. він обійняв посаду завідувача Райгородського двохкласного сільського училища у Черкаському повіті. В 1907 р. Антон клопотався щодо надання йому посади письмоводителя 2-ї Київської гімназії і при цьому отримав найкращі відгуки. В 1909-1910 рр. він був завідувачем Святошинського двохкласного училища [41].
Сином Антона Макаровича і Варвари Степанівни, уродженої Петровської, був Микола Словачевський, який народився 26 лютого 1897 р. у с. Кожанка Васильківського повіту. 1 березня того ж року його охрестили в тамтешній церкві св. Миколая Чудотворця.
Біографію Миколи Словачевського викладено в листі, який написала, скоріше за все, його дружина Марія (подаємо мовою оригіналу):
“… учився у 2-гій Київський гімназії. Коли вибухла 1-ша Світова війна у прискоренім темпі здає матуру, та вступає до царської армії, як “вольноопределяющийся”. Знаю, що переходив якийсь кілька місячний вишкіл, але забула чи це було ще перед військом, чи потім. Знаю, що будучи у царській армії якийсь час перебував у Галичині, десь в околиці Тернополя.
Коли вибухла революція, вертає до дому, та вступає на Київський Університет у 1918 р. [42]. Далі бере участь у визвольних змаганнях, у ранзі хорунжого 3-го Інженерного куріня, 3-ї Залізної Стрілецької Дивізії. Переходить у 3 види тифу, і виснажений після тяжкої хвороби, опиняється у Польщі у таборі для інтернованих у Калиші.
Звільнений військовою владою на безтермінову відпустку, залишає табір у 1921 р. та переїзджає до Варшави для продовження студій [43]. Студіює на істор.-філософ. факультеті Варш. Універс. до 1924 р. [44], коли ізза тяжких життєвих обставин, є змушений покинути науку, та шукати праці, щоб заробити на кавалок хліба. Спочатку працює на пошті, а потім вдалось йому улаштуватись керівником вексльового відділу, у канцелярії нотаря К. Гетлінгера при Варшавській Гіпотеці [45]. На цій посаді він перебуває 13 років аж до приходу німців до Варшави [46].
Від 1940 до 1944 працює скарбником в Укр. Допомоговому Комітеті, та проводить адміністрацію кількох домів [47]. При наближенні большевиків до Варшави, рятуючи своє життя залишає разом з дружиною [48], та сином [49], кордони Польщи, та після короткого перебування у Словаччині, переїзджає до Німеччини. Тут з початку працює у хорі, співаючи, з рамені німецької установи, по робітничих таборах [50]. З приходом амер. у 1946 р. працює у переходовому таборі УНРА, у Франкфурті [51], а потім в ІРО у Буцбаху, аж до 1949 р., до часу виїзду до Австралії [52].
Опинившись в Аделаїді, зразу включається до громадсь. та церковної праці. Довголітній член управи У.Г.П.А., а потім скарбник будови Народнього Дому, хорист громадського хору, дослужився звання почесного члена УГПА.
Покійний дуже любив спів. Ще будучи студентом, співає у студентському хорі, а у 1924 р. виїзджає з хором Д. Котка, у турне по Польщі, а вже при німцях у хорі під керівництвом В. Божика об’їжджає Австрію, та Німеччину. Підчас свого довгого перебування у Варшаві майже без перерви співає у церковних хорах, а останні роки займає пост адміністратора Митрополичого Хору УАПЦ [53]. На чужині, зараз після перекрочення (?) кордону, у Жиліні, на Словаччині, організовується Митрополичий Хор, М. С. зразу ж стає його членом. Опинившись в Аделаїді, з основанням Св. Михайлівської парафії, стає першим диригентом церковного Хору у цій парафії. Потім пару років провадить хор у Білоруський А.П.Ц., далі заступає диригентку у Св. Покров. парафії, та повнить функцію диригента у Св. Троїцький парафії. В наслідок утрати зору, та слуху, змушений покинути свою улюблену працю, але майже до кінця своїх днів, коли тільки краще почувався і міг бути у церкві – йшов на хори і помагав співати.
Можна сказати що вмер співаючи, бо ще на переддень (?) своєї смерти, будучи вже непритомним, диригував і співав (заповідав слідуючу співанку). Останнє що це було “Величаніє”, ірмоси на 3-ій голос, та концерт “Господи услиш молитву мою”.
Я забула додати що покійний записався до Дивізії Гал. (не знаю дати) але з огляду на злий стан здоров’я був принятий тільки як запасний член у ранзі підпоручника. Посвідку його про це я знищила, коли прийшли американці. Не знаю, чи є десь тодішні списки. Член Союзу Комбатантів, ще з Варшави, нагороджений хрестами: Симона Петлюри, та Воєнним Хрестом, підвищений у поручники 23-го липня 1964 р. [54]. Від 1953 до 1957 р. член Делєгатури Державного Контролю, властиво й досі офіційно не відкликаний, член УНДС [55]”.
Помер Микола Словачевський 15 грудня 1969 р. та похований на цвинтарі Гельтенгам в м. Аделаїда (Австралія).
Примітки
1. Автори сердечно дякують Юрію Словачевському (Аделаїда, Австралія) за надання ґрунтовних відомостей про Миколу Словачевського.
2. Кучеренко М., Панькова С., Шевчук Г. Я був їх старший син (рід Михайла Грушевського). – Київ: Кий, 2006. – С. 587-588, 597-598, 603-604. Про Олександра Топачевського також див.: Олександр Вікторович Топачевський: Минуле задля майбутнього / Упорядник А. О. Топачевський. – Київ: Академперіодика, 2009. – 250 с.
3. Gajl T. Herby szlacheckie Rzeczypospolitej Obojga Narodów. – Poznań: L&L, 2003. – 328 s.; Dunin-Borkowski hr. J. S. Spis nazwisk szlachty polskiej. – Lwów, 1887. – 611 s.; Znamierowski A. Herbarz rodowy. Kompendium. – Warszawa: Świat Książki, 2004. – 336 s.
4. Ці дані з посиланням на Й. Федаса містяться .
5. Словачевський М. По поводу статьи: “Уния и воссоединение униатов в 1794-1795 году в пределах нынешнего Липовецкого уезда” // Киевские епархиальные ведомости. – 1896. – № 3. – 1 февраля. – Часть неофициальная. – С. 105.
6. Словачевський М. По поводу статьи… – С. 105-108.
7. Словачевський М. По поводу статьи… – С. 106, 107, 108-109.
8. Словачевський М. По поводу статьи… – С. 108.
9. За іншими даними йдеться про Богородичну церкву (Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / Собрал Л. И. Похилевич. – Біла Церква: Вид. О. Пшонківський, 2007. – С. 257-258).
10. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 1773, арк. 107.
11. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1016, спр. 333, арк. 665.
12. Словачевський М. По поводу статьи… – С. 105.
13. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 1802, арк. 144 зв.; спр. 1906, арк. 55 зв.
14. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 1802, арк. 144 зв.; спр. 1906, арк. 55 зв.
15. Цей шлюб пов’язав нащадків Івана, Якова і Созонта Михайловичів Словачевських з gроном видатних українських діячів. Так, згадана Ганна Яківна Словачевська, уроджена Топачевська, доводилася рідною тіткою видатному вченому, академіку Олександру Вікторовичу Топачевському (1901-1975). Тим часом, письменниця і громадська діячка Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська (1868-1941) була одружена з Олександром Григоровичем Черняхівським, сином Олександри Петрівни Черняхівської, уродженої Топачевської, який доводився двоюрідним братом Ганні Яківні Словачевській, уродженій Топачевській.
Разом з тим Ганна Яківна була троюрідною сестрою Михайла Грушевського, адже була онучкою Марії Топачевської, уродженої Оппокової, старший брат якої Захарій Оппоков був дідом Михайла Сергійовича (Кучеренко М., Панькова С., Шевчук Г. Я був їх старший син… – С. 484-485, 496-497). Це дуже значуще для України родинне середовище, на щастя, не було цілком знищене в добу репресій та репрезентоване зараз такими постатями як, наприклад, історик Сергій Білокінь (праправнук Улянії Созонтівни Левицької, уродженої Словачевської), зоолог Вадим та письменник і кінодраматург Андрій Топачевські (сини академіка Олександра Топачевського).
16. ЦДІАК України, ф. 712, оп. 3 (1896), спр. 18, арк. 110; Адрес-календарь Киевской епархии. За 1901 год. – Киев, 1901. – С. 39; Кучеренко М., Панькова С., Шевчук Г. Я був їх старший син… – С. 586; Памятная книга Киевской губернии на 1908 год. – Киев, 1908. – С. 150; Памятная книга Киевской губернии на 1910 год. – Киев, 1909. – С. 130.
17. Анкети С. Л. Дроздова зберігаються в Білоцерківському краєзнавчому музеї. Наведеним даним завдячуємо історику О. В. Стародубу.
18. Кучеренко М., Панькова С., Шевчук Г. Я був їх старший син… – С. 585-586.
19. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 1773, арк. 107; Словачевський М. По поводу статьи… – С. 105, 108-109.
20. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1016, спр. 333, арк. 665.
21. Адрес-календарь Киевской епархии. За 1901 год. – Киев, 1901. – С. 44; Адрес-календарь личного состава Киевской епархии, с алфавитным списком протоиереев и священников. За 1890 год. – Киев, 1890. – С. 23; Адрес-календарь личного состава Киевской епархии, с алфавитным списком протоиереев и священников. За 1894 год. – Киев, 1894. – С. 19; Памятная книга Киевской губернии на 1908 год. – Киев, 1908. – С. 140, 150; Памятная книга Киевской губернии на 1910 год. – Киев, 1909. – С. 125, 130; Памятная книжка Киевской епархии. Историко-статистические сведения об учреждениях духовного ведомства Киевской епархии, статистические списки церквей епархии и общие статистические сведения по всем сторонам епархиальной церковно-религиозной жизни / Составили А. Воронов и свящ. В. Антонов. – Киев, 1882. – С. 35; Перерва В. Історія шкільництва… – С. 343; Сказания… – С. 441; Словачевський М. По поводу статьи… – С. 108.
22. Словачевський М. По поводу статьи… – С. 104-109.
23. Ці дані, як вже зазначалося вище, походять з анкет С. Л. Дроздова, що зберігаються в Білоцерківському краєзнавчому музеї.
24. Памятная книга Киевской губернии на 1908 год. – Киев, 1908. – С. 149; Памятная книга Киевской губернии на 1910 год. – Киев, 1909. – С. 129.
25. Памятная книга Киевской губернии на 1908 год. – Киев, 1908. – С. 186; Памятная книга Киевской губернии на 1910 год. – Киев, 1909. – С. 181.
26. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 1773, арк. 107; оп. 1016, спр. 333, арк. 665.
27. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 1773, арк. 107; оп. 1016, спр. 333, арк. 665.
28. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 7, арк. 270 зв.; оп. 1016, спр. 333, арк. 665.
29. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 7, арк. 270 зв.
30. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 7, арк. 270 зв.
31. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 7, арк. 270 зв.; спр. 15, арк. 279; спр. 21, арк. 257 зв.; спр. 178, арк. 59 зв.; Сказания… – С. 215-216, 229.
32. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 7, арк. 270 зв.; спр. 15, арк. 279.
33. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 7, арк. 270 зв.; спр. 15, арк. 279.
34. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 21, арк. 257 зв.; спр. 2733, арк. 35 зв.; спр. 2524, арк. 269 зв.
35. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 7, арк. 270 зв.; спр. 15, арк. 279.
36. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 21, арк. 257 зв.; спр. 178, арк. 59 зв.
37. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 7, арк. 270 зв.; спр. 15, арк. 279.
38. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 21, арк. 257 зв.; спр. 178, арк. 59 зв.
39. Про дочок о. Созонта, їхні родини і нащадків див.: Білокінь С. І. На зламах епохи: Спогади історика. – Біла Церква: Вид. О. Пшонківський, 2005. – С. 15-18.
40. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 1137, арк. 54, 58 зв.-59.
41. Держархів м. Київ, ф. 81, оп. 1, спр. 597, арк. 1, 3 зв.; Памятная книга Киевской губернии на 1910 год. – Киев, 1909. – С. 119.
42. Це засвідчує свідоцтво № 2839 видане 20 серпня 1918 р. за підписом проректора Університету св. Володимира. В документі міститься дозвіл вільного проживання у Києві та його передмістях і населених місцях Деміївці, Святошино, Верхній і Нижній Солом’янці, Шулявці, Пуща-Водиці й Боярці (дописано: “и во всех местах Украины и России”). Документ посвідчений печаткою Імператорського університету св. Володимира з гербом Російської імперії. 7 лютого 1918 р. його посвідчила Столична Державна Варта у Святошинському районі (“по Северной вул. будинок ч. 47”).
Останнім свій підпис поставив комісар М. Леонов (на відбитку печатки видно композицію із серпа, молота і плуга та напис по колу “Высшая Школа Советск. Социал. Респ. Украины Киевск. Университет”). Всі документи щодо Миколи Словачевського і його родини, згадані тут і нижче, походять з власного архіву Юрія Словачевського. Дані з них використані завдяки листу до С. І. Білоконя, надісланого Ю. Словачевським 26 травня 2006 р. з Аделаїди.
43. Про це йдеться у посвідченні, виданому Миколі Словачевському 1 серпня 1921 р. за № 1567 Департаментом Православної Церкви Міністерства Ісповідань УНР. Окрім даних про батьків, народження і хрещення в свідоцтві також є помітка, що Микола Словачевський був на той час неодружений. 30 липня Департамент Загальних Справ Міністерства Народньої Освіти засвідчило, що Микола Словачевський був студентом 1-го курсу історико-філологічного факультету Київського університету.
44. 29 листопада 1923 р. ректор Варшавського університету підписав посвідку про те, що Микола Словачевський є студентом філософського факультету. На посвідченні є відбитки штампу і печаток щодо пільгового проїзду трамваєм. На відбитку одної з печаток видно дату дійсності пільгового проїзду – 15 листопада 1924 року.
45. Знаходилася за адресою: вул. Капуцинська, 6.
46. Микола Словачевський продовжував працювати в канцелярії Кароля Гетлінгера і на початку окупації Варшави. Це засвідчив сам К. Гетлінгер 17 лютого 1940 р., підпис якого був засвідчений 19 лютого. На посвідці є також німецька відмітка від 16 травня 1940 р. з підписом Тадеуша Щепанського.
47. З цього періоду походить низка посвідчень Словачевських, виданих у Варшаві: Миколи – “Ausweis” від 23 березня 1941 р., два посвідчення Миколи і Марії – “Ausweis-Виказка” Українського допомогового комітету від 28 травня 1942 р. та “Arbeitsausweis” від 27 травня 1944 р. для Марії.
48. Марія Словачевська, народилася 23 березня 1900 р. у Рашкові, православна.
49. Юрій (Юрко) Словачевський, народився 3 березня 1931 р. у Варшаві, православний. 9 лютого 1946 р. Українська школа в Аугзбурзі видала посвідку про його навчання в навчальному році 1945/1946 рр.
50. Про це свідчить посвідка, видана у Берліні 17 березня 1945 року.
51. В період після закінчення війни у Європі Микола Словачевський отримав 9 липня 1945 р. “Certifikation” Українського допомогового комітету, а 6 серпня 1945 р. датоване свідоцтво його як члена Українського Червоного Хреста.
52. Про це йдеться в посвідці, датованій 14 квітня 1949 року.
53. Марія Словачевська також брала активну участь в українському культурному житті. Про це свідчить недатований подячний лист Головної управи Українського центрального комітету (вул. Черняковська, 204, м. 25, Варшава).
54. Про ці нагороди та рангу поручика свідчить членська книжка Миколи Словачевського, видана 20 березня 1965 р. Союзом українських комбатантів Австралії.
55. Ця біографія Микола Словачевського на чотирьох сторінках походить з особистого архіву його сина Юрія. Вона не датована та не підписана, проте припускаємо, що її уклала удова Миколи Словачевського Марія для публікації в одному з українських еміграційних видань.
Опубліковано: Український археографічний щорічник (Київ), 2010 р., т. 15, с. 140 – 149.