Початкова сторінка

Сергій Білокінь (Київ)

Персональний сайт історика України

?

УАН схвалює придбання колекцїї

Сергій Білокінь

Справа з подарунком Потоцького пройшла наркомосівськими коридорами виразним зигзагом. Спершу, як пригадуємо, на початку 1925 року, всі погодилися, що дарунок треба прийняти, а самого мецената призначити директором Музею мистецтв (кол. Ханенків). Ділову атмосферу порушили арешти в музеях. Відбулась репетиція пізнішого масового терору, і все, рішучо все змінилося.

Уяву совєцьких чиновників почала дражнити сама думка про “соціальне забезпечення” царського генерала, про потребу дати йому помешкання (з 6 кімнат!). Замість дякувати за те, що він зібрав протягом всього життя, за дарунок, ціна якому була велика – понад їхню вбогу уяву, у когось виникла думка, що дарунок цей не такий уже й потрібний (“коли українські наукові кола не можуть обійтися без колекції Потоцького “!). Важко сказати, хто це запропонував і з яких мотивів, – адже ідея, як переконаємося, була просто нереальна, – але зайшла мова придбати частину колекції. І, буквально за булґаковським Шаріковим, – “забрати й поділить”!

Потоцький навіть не дивувався, коли гальмувалася, здавалось, очевидна справа. В адресованій Академії заяві він виразно підкреслив, що його Музей – його “дарунок Україні, який поступає в відання Всеукраїнської Академії Наук”. Але в когось із чиновників Укрнауки виник сумнів, – що властиво входить до складу того дарунка, який хоче зробити не відомий їм особисто чоловік з дуже темним, за тодішніми уявленнями, минулим. Виразно виявляючи недовіру до людини, що робила їм той дарунок, від неї зажадали опис його збірки, хоч один такий опис у паперах київської Академії вже мав лежати, але, як видно з доповіді акад. А.Кримського на Спільному Зібранні УАН, десь подівся (!).

15 жовтня 1925 року П.Потоцький написав до Харкова:

“Управление научными установлениями на Украине «Укрнаука»

г.Харьков, ул. Артема № 29.

На № 31153.

Представляя обзор моего собрания, при сем сообщаю:

Семейный архив Потоцких-украинцев – это частью мной унаследованный и мною же собранный ряд письменных и печатных памятников службы и быта нескольких поколений этого украинского рода от Григория Потоцкого, начавшего службу рядовым козаком при взятии г.Кизикермена (17 век) и бывшего потом более 40 лет сотником Кишенским в Полтавском полку (это мой прапрадед; сын его Василий Потоцкий, по смерти своего отца, был избран также сотником Кишенским – это мой прадед).

Собрание книг, географ.[ических] карт, гравюр, картин, рисунков, альбомов и пр. Это собрание я собирал более 40 лет, преследуя цель собрать возможно больший материал для всестороннего исследования Украины, Галиции и соседних с нею государств и народностей, а также для изучения истории русских вооруженных сил в связи с развитием таковых в других государствах. Этот последний отдел я считаю также важным и для Украины. Народ украинский много пролил крови за свою свободу. Сыны его много сражались в составе польской и русской армий, и эта сторона еще мало исследована. На Украине нет такого военного собрания. Таким образом, мое собрание книг и иконографии, в виде гравюр, литографий, рисунков, картин и рукописей представляет комплекс, имеющий большое научное значение для исследования Украины.

Книги и гравюры о лошади, коневодстве и коннозаводстве при любви и склонности украинцев к этому делу, удобстве для этого земель Украины и принимая во внимание правительственные меры для поднятия этого дела для производства как военного, так и рабочего коня, принесут свою пользу.

Что касается прочих предметов собрания, то таковые, как предметы художества, старины и быта, будут полезны на Украине.

Я все свое время, свободное от службы, посвящаю описанию и приведению в надлежащее состояние этого собрания, отчего научная ценность его много повысится, и вместе с тем принимаю все меры, чтобы сберечь его и устроить при том научное учреждение, где оно могло бы принести наибольшую пользу и где я мог бы продолжать свою работу.

В настоящее время я нахожусь в затруднительном положении в отношении дальнейшего сохранения этого собрания ввиду того, что я не имею средств оплачивать помещение, которое оно занимает, а потому если не удастся устроить его в Киеве при Всеукраинской Академии Наук, то я вынужден буду устроить его в Ленинграде, и тогда оно значительно утратит свое значение в смысле его использования для Украины.

Поэтому, если Укрнаука согласна на принятие моего собрания на условиях, предложенных мною Всеукраинской Академии Наук, то необходимо немедленно перевести рублей 500 для уплаты долга за помещение, т.к. неплатеж за помещение может угрожать полным расстройством собрания.

Если бы после этого почему-либо не состоялось устройство моего собрания в Киеве, то деньги эти можно будет возместить художественными предметами из собрания по оценке правительств.[енных] ленинградских экспертов.

Полагаю, что «Укр.Науке» следует принять меры, чтобы Ленинград.[ское] Отделение Главнауки не имело бы препятствий на перевозку собрания в Киев. Я со стороны последнего имею лишь охранные грамоты, частично собрание взято на учет.

При расчете перевозки собрания прошу иметь в виду, что мною не указаны хозяйственные вещи и обстановка моей семьи.

О составе моего собрания мною был сделан подробный доклад в мае с.[его] г.[ода] в г. Киеве во Всеукраинской Академии Наук. Были тогда же также указаны и те материальные затруднения, которые сопряжены с его сохранением.

П.Потоцкий

15-го Октября 1925 г.” [351]

Старі українці, як бачимо, не вміли “продаватися”. Як буде видно з дальшого викладу, П.Потоцький міг би рекламувати свою збірку багато краще, помпезніше.

За кілька днів, 19-го жовтня 1925 року, Потоцький звернувся до академіка Агатангела Кримського:

«Глубокоуважаемый Агафангел Ефимович,

Недели три тому назад я получил от «Укрнауки» бумагу за подписью Зам.[естителя] Зав.[едующего] Укрн.[ауки В.] Баланина и секр.[етаря] Кобзей-Сияка (№ 31153 от 19 сент.[ября]) с просьбой выслать «если не каталоги или описи, то обозрение моих кол[л]екций, о которых я сообщал Украинской Академии Наук».

Имея дело непосредственно с Академией, я был в недоумении получить такой запрос непосредственно. Я послал обозрение моего собрания, указав число томов книг и краткое описание по отделам, число листов гравюр, литографий и т.п., также их содержание, число картин и имена художников и их содержание, число художеств.[енной] старинной мебели и др. предметов, об Архиве Потоцких, об оружии, что в Р.[усском] Музее, и ценных вещах, что в Москве в Госохране.

Никакой материальной оценки собрания я, конечно, не делал.

Я написал об моем затруднительном материальном положении, ввиду чего квартира задолжена, и что если Укрнаука согласна принять мое Собрание на условиях, выраженных мною Академии, то я считаю необходимым немедленно перевести руб. 500 на уплату долга за помещение. Если после этого почему-либо не состоялась бы передача моего Собрания, то деньги эти можно возместить художественными вещами Собрания по оценке правительств.[енных] Ленингр.[а]д[ских] экспертов.

Кроме того, я указал о необходимости принять меры, чтоб Лен.[инградское] Отд.[еление] Главнауки не сделало бы препятствий на перевозку моего собрания в Киев, в ведение Академии.

Я указал, что затяжка этого дела может повести к тому, что я должен буду, в видах сохранения Собрания устроить его в одном из учреждений Ленинграда.

Еще в Июле я писал Алексею Петровичу [Новицкому] о том, что положение моего собрания, ввиду задолженности за помещение угрожает ему разстройством, и о возможности поползновения на него Л.[енинградского] О.[тделения] Главнауки – и что необходимо оградить его с этих сторон.

Я просил прочесть мое письмо Вам. Ответа не получил.

Я не писал Вам ран[ь]ше, поджидал приезда В.Н.Переца (sic), который обещал все эти вопросы выяснить в Киеве.

В настоящее время прошу Вас уведомить меня:

1) В каком положении находится мое дело в отношении моего Собрания и когда оно может разрешиться.

2) Куда предполагается поместить его, имеется ли помещение, где, его величина и допускает ли его состояние поместить в нем собрание.

3) Имеется ли квартира для м[еня и] моей семьи (жена, внучек и сестра же[ны]), ее величина и приспособленность к жизни (отопление, освещение, вода, уборная и т.п.)

4) Кому предполагается поручить перевозку и упаковку вещей.

5) В.Н.Перец (sic) передал мне, что меня предположено назначить Научным сотрудником Академии – какой оклад этого места, смогу ли я с семьей прожить в Киеве на эти средства.

6) Раз я не буду директором Музея Искусств, то могу ли расчитывать, что меня не будут больше травить в газетах.

Должен с грустью признаться, что тернии, которые сопровождают возможность осуществления моего доброго намерения, сильно разстраивают и ослабляют меня, наводя на печальные думы.

Я более 7 лет [352] большими заботами и лишениями сохраняю (и даже пополнял) это собрание, но всему бывает предел.

А потому прошу Вас не задержать ответом, принимая во внимание и мое нравственное состояние.

Если Укрнаука разрешит вопрос в [поло]жительном смысле – т.е. мое собрание будет принято Академией на условиях мною предложенных, за исключением того, что я не буду назначен директором Музея искус[с]тв, а взамен того как заведующий и распорядитель (пожизненно) моим собранием, буду иметь соответствующее место при Академии с помещением для моей семьи, и если будет признано перевозку вещей отложить до весны, то теперь же необходимо выслать деньги за уплату долга за помещение и платить впредь как за квартиру, так и содержание мне.

Необходимо также выслать мне бумагу, что мое собрание находится в ведении Украинской Академии, и я состою как его заведующий и распорядитель.

Прошу передать мой сердечный привет Алексею Петровичу [Новицкому] и Сергею Александровичу [Ефремову].

Остаюсь искренно уважающий Вас

П.Потоцкий

19 Окт.[ября] 1925» [353].

Збереглися дві телеграми:

1) “Киев Академия наук

Потоцкий принужден передать собрание ленинградскому учреждению Просим срочных мер к перевозке собрания – Винницкий Эрнст”.

2) “Харьков Укрглавнаука Профессору Яворскому

Потоцкий вследствие квартирных и других причин принужден передать свою коллекцию ленинградскому учреждению Необходимы срочные меры по перевозке собрания Киев – Эрнст, Винницкий” [354].

2 грудня 1925 року Президент УАН В.Липський, Неодмінний секретар А.Кримський і керуючий справами П.Лозієв відправили листа до Укрголовнауки:

“Надсилаючи разом із цим копію телеграми з Ленінграду, Всеукраїнська Академія наук ще раз просить Укрголовнауку в спішному порядкові розвязати справу придбання збірки гр.Потоцького й негайно заасігнувати всеньку потрібну суму грошей для перевізки. Президіум УАН вважає, що збірки т.Потоцького становлять виключну цінність, і втратити їх – річ недопустима” [355].

Давній генералів товариш, тепер академік Олекса Новицький теж узявся йому допомогти. Робив це тим охочіше, що 28 вересня 1925 року Спільне Зібрання дало йому на це пряме доручення:

“7) Постановлено клопотатися перед Укрголовнаукою, щоб вона заасигнувала із своїх спеціяльних коштів, але в ніякому разі не з коштів Академії Наук, певні суми: […] 3) на перевіз до Київа музейного добра покійного Щавинського та живого Потоцького. Скласти тексти умотивованих клопотаннів доручено акад. П.А.Тутківському, В.І.Липському та О.П.Новицькому” [356].

Отже, Новицький підготував доповідну записку, датовану 7 грудня, – днем, коли на своє чергове 232 засідання зібрались академіки:

“До Спільного Зібрання УАН

Всеукраїнського Археологічного К-[оміте]ту

В справі перевозу колекцій В.Щавинського й П.Потоцького.

Справа з перевозом заповіданої В.Щавинським збірки першорядних картин і переданої на певних умовах П.Потоцьким колекції музейних речей та бібліотеки, що надзвичайно затяглася, не може відкладатись надалі. ВУАК [Всеукраїнський археологічний комітет] повідомлено, що вдова В.Щавинського, під тиском матеріяльних обставин може піти на привабні пропозиції ленінградських музеїв і передати їм за певним юридичним актом ті цінніші картини збірки Щавинського, що фактично перебувають в їх же стінах.

Умови, серед яких перебуває П.Потоцький, надто відомі, щоб на їх спинятись. Заборгованість за приміщення, де зберігаються його збірки, і загальмування справи з перевозом їх до Київа, як відомо, змушують П.Потоцького змінити свій намір і так само передати колекції до одного з музейних закладів Ленінграду.

Потрібні абсолютно негайні заходи. Цілком зрозуміло, що ці заходи не можуть обмежуватись, так би мовити, рямцями Укрнауки, якщо вона не матиме змоги підняти справу власними силами, і повинні стати предметом обговорення в СОВНАРКОМІ, бо справа передачі колекцій Щавинського й Потоцького є справою цілої Республики.

Колекції Потоцького. З огляду на те, що на підставі повідомлення акад. А.Кримського, Укрнаука не має відповідних матеріялів для обговорення питання (ні реєстрів речей, що з їх складаються колекції П.Потоцького, ані обрахунку витрат на їх перевіз) і що в штатах УАН, як і в обрахункові видатків на утримання окремих установ, немає місця для того, щоб ті колекції були б утворили новий академічний заклад, а їх власник мав би змогу опрацьовувати зібрані матеріяли в Київі – ясно, що справу треба зачинати спочатку.

Отже, насамперед треба добитись негайного офіційного підтвердження Укрнаукою тої умови, що її складено УАН з донатором і надіслати його П.Потоцькому.

З огляду на те, що справа з перевозом колекції Потоцького до Київа складається з двох питань: питання про перевозку як таку і питання про розкриття колекцій в Київі й утворення нової академічної установи, в якій П.Потоцький міг би опрацьовувати здобуті матеріяли, – треба:

А) Подати до Укрнауки реєстри збірок Потоцького з обрахунком витрат на пакування, перевіз і розгортання у Київі.

Б) Вдатись до Укрнауки з клопотанням негайно відпустити кошти, в рахунок поданого кошторису на перевіз, в сумі 750 карб. на покриття заборгування П.Потоцького за помешкання, де переховуються нині його колекції, й одразу переказати їх до Ленінграду.

В) Вдатись до Київського Окрвиконкому [357] з клопотанням передати УАН дім на розі Левашівської та Олександровської вулиць (кол. Гальперина), де буде розгорнуто нову установу Академії, яка буде утворена з перевезених колекцій.

Г) Подати до Укрнауки докладну записку про утворення нового закладу УАН, що мав би в бібліотеці – збірках П.Потоцького свою допомічну установу. З огляду на те, що до збірок Потоцького входить добре підібрана фахова бібліотека в справах військових – таким закладом при УАН могла б бути Комісія по виучуванню військо[во]го побуту на Вкраїні [358]. Така комісія і така Бібліотека стали б у великій помочі вищим військовим Школам Київа й УСРР.

Кошторис нової установи, крім господарських витрат по будинку, складається [з:]

І. Утримання Керівничого установою і одного постійного платного Cпівробітника,

ІІ. Науково-операційних видатків у сумі 150 карб. місячно.

Таким чином, загальна сума видатків на рік виноситиме:

І 125 х 12 = 1.500

65 х 12 = 780

ІІ 150 х 12 = 1.800

Разом 4.080

ІІ. Колекції В.Щавинського. Заповідана В.Щавинським збірка картин уявляє з себе ні з чим не зрівнян[н]ий скарб, що відразу надасть Музеєві Мистецтв УАН всеевропейського значіння. Відомо-бо, що Щавинський був одним з найбільш освічених приватних збірачів у межах колишньої Росії, а складений ним каталог його збірки є поки-що найкращим з видань подібного типу.

В справі перевозу колекції Щавинського до Київа так само є два моменти: сама перевозка і забезпечення вдови небіжчика.

Треба пам’ятати, що тимчасом, як одписання своєї колекції УАН для покійного Василя Олександровича Щавинського було щедрим подарунком українця своїй батьківщині, виконання волі небіжчика вдовою було справжньою офірою, одмовленням од безбідного існування, добровільною згодою на життя злиденне [359].

Одже, дістаючи той дарунок – офіру, не можна забувати про обов’язок одповісти на акт справжньої само[по]жертви, такої рідк[існ]ої в наші часи, клопотанням про пенсію вдові небіжчика.

Справу передачі і перевозки збірки картин Щавинського, що переховується в Ермітажі, не оформлено. Справу з виклопотанням пенсії вдові Щавинського не проведено.

Одже треба негайно вдатись з докладом через Укрнауку до СОВНАРКОМУ з клопотанням:

І. Добитись одержання з Ермітажу колекції картин В.Щавинського,

ІІ. Асигнувати відповідну до обрахунку УАН суму на перевіз її до Музея Мистецтв УАН,

ІІІ. Видати вдові небіжчика одноразову допомогу в сумі 500 карб. і

ІV. Ухвалити їй пенсію найвижчої категорії, з огляду на виключну цінність подарунку всієї спадщини покійного так в культурно-історичному розумінні, як і в матеріяльному.

ГОЛОВА ВУАК акад. <підпис> /О.Новицький/

Вчений Секретар ВУАК <підпис> /М.Рудинський/

“7” грудня 1925 р. Київ” [360].

Розглянувши цю заяву, Спільне Зібрання УАН ухвалило: “6) Постановлено поновити клопотання перед Укр. наукою [Упрнаукою] про П.П.Потоцького і його музей” [361].

Примітки

351. ЦДІАК України. Ф. 2213. Оп. 1. № 6. Арк. 1-2.

352. Вищою мірою цікаво, що збирач рахував зміну статусу своєї колекції десь від кінця 1917-го. Втім, було б дивно, якби він міркував якось інакше.

353. НБУ ім. В.І.Вернадського. ІР. І, 24041. Автограф. Рекомендований лист, адресований УАН. Листа трохи надірвано, але втрачений текст легко відновлюється. Останній аркуш репродуковано у вид.: Бобрищев Кост. Отчий край. Кн. 2. С. 596.

354. ЦДАВОВ України. Ф. 166. № 4316. Арк. 10.

355. Там само. Арк. 8.

356. НБУ ім. В.І.Вернадського. ІР. І, 26338. Протокол ч. 227. Головував В.Липський, Неодмінний секретар А.Кримський.

357. Містився в приміщенні Центральної ради (Плечко Максиміліян. Сучасний Київ: Вражіння самовидця // Наша культура. Варшава, 1935. Червень. Кн. 3. С. 183).

358. У структурі УАН такої комісії не було організовано ніколи. Більше того, у повоєнні роки москвичі забрали в України військові архіви не лише ХХ століття, а й ХІХ-го. Українська наука і українська держава втратили цілий шар важливої фактографії.

359. У повоєнні роки такі формулювання до совєцьких громадян прикладатись не могли.

360. Там само. Арк. 13-14.