Голод

Сергій Білокінь

Щоденник Ернста документує окремі, може, не найразючіші, зате автентичні прикмети голоду. Із становищем селянства цього, звичайно, не порівняти [538], але голод ударив і по місту, по інтелігенції.

У квітні 1932 року Всеукраїнський історичний музей очолив Андрій Максимович Костюченко [539]. 14 квітня Ф.Ернст занотував у щоденнику: “14-го прийомка золотарського фонду новим директором тов. Костюченком (комісія)” (Арк. 97). Те, що було потім, відбувалось саме за Костюченка.

23 січня 1933 року у щоденнику записано: “Була удова Пимоненка [540], просила підтримки музею, бо її знято з персон.[альної] пенсії (45 крб.) через відсутність заслуг перед республікою” (Арк. 108 зв.). Виходить, вона не мала на той час іншого, кращого захисту, як іти просити підтримки до Всеукраїнського історичного музею, де зберігались твори видатного мистця. У паперах Олекси Новицького відклався начерк Ф.Ернста „Оцінка праць митця М.К.Пимоненка” (1933) [541]. Цим начерком, очевидно, вчений намагався їй допомогти.

Опинився у важкій скруті Шевченків родич, чудовий маляр Фотій Красицький (1873-1944) [542]. Шістдесятирічний мистець потребував підтримки, – такою підтримкою за тих умов могла бути тільки „халтура”. 27 січня 1933 року Ф.Ернст занотував: “Був Фотій Красицький, просив придбати в нього речі або дати замовлення. Після наради з директором [Костюченком] і Пилипенком [543] мною запропоновано скласти з ним угоду й змальовувати портрети найвидатніших рев.[олюційних] діячів (в першу чергу [М.С.] Василенка [544], [М.Н.] Демченка [545] т.і., з натури)” (Арк. 109). Нічого видатного навіть з точки зору революції названі діячі не зробили – один був голова київського облвиконкому, другий – секретар Київського обкому. Вони залишаться в історії хіба що тим, що під час голодомору, 27-28 серпня 1933 року дурили в Києві французького прем’єра Ед.Ерріо [546].

До такого прийому музейники вдавались 1933 року не раз. Авторові “В’їзду Хмельницького до Києва” Миколі Івасюку [547] було теж замовлено портрети “вождів”, щоправда, першого ранґу. 6 червня 1933 року Ф.Ернст зафіксував: “З 6-ої до 7-ої складання акту з т. [Є.С.] Шабльовським [548] про портрети, писані Івасюком – Скрипника, Маркса, Леніна, Сталіна” (Арк. 116 зв.). Портрети актуальних вождів та корифеїв минулого завжди високо котувались. По війні в цьому жанрі успішно працював, наприклад, Михайло Хмелько, відомий портретом Богдана Хмельницького, 1956 року – Шевченка й Щепкіна. Із сучасниками не раз виникали проблеми. Є.Терпиловський подав на одну з виставок портрети большевицьких вельмож – Балицького, Дубового, Косіора, Попова, Амеліна й Постишева. Авторові однак не пощастило: невдовзі усі шестеро стали ворогами народу, а їхні портрети – відповідно – не могли не бути знищені [549].

Ще один український мистець, і запис від 8 березня 1933 року: “Удова Дядченка [550] приносила акварелі Дядченка на продаж” (Арк. 110 зв.). До історії українського мистецтва Григорій Дядченко увійшов як класик пейзажу. За большевиків, тяжко бідуючи, удова приносила його речі, щоб врятуватись від голоду.

Бідували родичі Миколи Мурашка (1844-1909). 5 серпня 1932 року Ернст занотував: “Переглянув матеріяли, принесені від Ол.[ени] К.[остянтинівни] Мурашко, – єсть 4 надзвич.[айно] цікаві листи від Рєпіна до М.І.Мурашка” (Арк. 103, 117). 8 серпня: “Ввечері переписав 5 листів Рєпіна до М.Мурашка” (Арк. 103 – зв.). 17 березня 1933 року записано: “З 10 до 4. Засідання комісії по придбанням річей (ухвалено придбати речі від О.К.Мурашко, декілька річей Дядченка, жанрову групу циган і т.д.” (Арк. 111). Але грошей не мав і музей. 28 лютого 1933: “Огляд і виділення з комісією у складі Онищука, Галяна й Мовчана [551] речей, що можуть бути ліквідовані з метою купівлі палива” (Арк 110). Правдоподібно, матеріалів Мурашко не пощастило закупити. 5 червня Ф.Л. занотував:

“Експертиза гравюр, принесених на продаж. [Пилип] Клименко запропонував д-рові Сіяку [552] придбати матерьяли, запропоновані музею О.К.Мурашковою (!). Категорично відмовив йому сприяти переходові до приватних рук таких матеріялів” (Арк. 116 зв.).

Не мав грошей і сам автор щоденника. 16 березня 1933 він записав: “Був у ЛіМ”і в справі фотографій до статті про Шевченка (не маю грошей для оплати фотографа)” (Арк. 111).

25 грудня 1932 року ВУАН розглянула пропозицію районного комітету профспілки Робос про утворення радгоспу для поліпшення харчування академічних працівників. У липні 1933 року в Ернстовому щоденнику з’явилися згадки про якісь ірпінські городи під картоплю, приділені співробітникам музею для обробки, де часом доводилось і ночувати. 6 липня Ф.Ернст записав: “Мали всім колективом о 4 год. їхати на городи, не дивлячись на дощ і холод, з ночівлею, але в останній момент, з огляду на проливний дощ, поїздку скасовано” (Арк. 120). На другий день, 7 липня Ернст занотував: “Зранку виїзд на городи. На 3 год. повернувся до Академії на доповідь […]” (Там само). 12 липня: “О 7-й год. вечора виїхав на Ірпінь на город копати картоплю, там-таки ночував” (Арк. 120 зв.). 13 липня: “З 5-ої год. ранку до 12 ½ полов на городі в Ірпені картоплю, в 3-ій год. приїхав до міста, засідання циклу ЛіМ [при ВУАН] не відбулось” (Там само). 22 вересня: “З 3 1/2 до 6 збори в музеї з приводу городів і городини” (Арк. 125). Такого роду заходи робились і в інших київських закладах. 2 грудня 1933 року ВУАН прийняла рішення: „Ухвалили створити закритий розподільник для наукових співробітників ВУАН як окрему господарчо-розрахункову одиницю” [553].

Датування дальших записів 1933 роком надає зовні нейтральним текстам більшого значення. Отже, запис 25 липня: “З 11 до 5 з’ясовував в Академії, Місцевкомі, в Буд.[инку] Учених і ПС [профспілці? – С.Б.] Учених справи з самомобілізацією на уборочну кампанію колективу ВУАН, з місцем в будинку відпочинку ім. Скрипника на серпень місяць і т.д.” (Арк. 122). Ідеться, правдоподібно, про будинок відпочинку в Преображенському скиту [554], задокументований у низці фотографій. У ті самі місяці ім’я Миколи Скрипника було надано Всенародній бібліотеці України. За кілька десятиріч її (на той час Центральній науковій бібліотеці АН УРСР) було названо ім’ям В.І.Вернадського.

26 липня 1933 року записано: “З 8 1/2 год.[ини] ранку до 9 1/2 веч.[ора] керував екскурсією будинку відпочинку ім. Скрипника з ”Преображення” до Межигір’я й Кирилівського Держ.[авного] Заповідника (у кількости 18 чол.[овік])” (Арк. 122). 28 липня: “В МК [місцевкомі] і Буд.[инку] Учених з’ясовував справу – чи їхати мені на уборочну кампанію, чи в будинок відпочинку (з’ясувалось, що МК останнє заборонив)” (Арк. 122 зв.). 4 вересня: “З 3 1/2 до 7 засідання музею, присвячене наслідкам збир.[альної] кампанії” (Арк. 123).

Київські вчені намагались порятуватися і через Секцію наукових робітників. 20 вересня 1933 року записано: “Ввечері на зборах в Буд.[инку] Учених пайовиків академпостачання” (Арк. 124 зв.).

Ці, повторюю, дуже незначні й побіжні нотатки мають однак певне історичне значення в силу своєї автентичності, оскільки їх роблено по свіжих слідах подій.

Примітки

538. Пор.: Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. К.: Наукова думка, 2003.

539. Костюченко Андрій Максимович (нар. 17 жовтня 1902, с. Біленьке Сталінського району Запорізької міськради – ?) – совєцький функціонер.

Син селянина-середняка. Навчався в Херсонському ІНО (вступив 1924, закінчив 1926). На початку 1924 вступив у кандидати, у середині 1926 – у члени партії. Завідував черкаським педтехнікумом. 1929 перебував у Корсуні під слідством за звинуваченням у дискредитації та перевищенні влади. У 1930-32 викладав політекономію й діалектичний матеріалізм у Херсонському педагогічному інституті. У квітні 1932 очолив Всеукраїнський історичний музей. 14 квітня Ф.Ернст занотував у щоденнику: “14-го прийомка золотарського фонду новим директором тов. Костюченком (комісія)” (ІМФЕ. Ф. 13-1. № 7. Арк. 97). За три тижні новий директор зняв з роботи мистця Якова Струхманчука, трохи згодом – історика Пилипа Клименка. Струхманчука було заарештовано 1 лютого 1933 (Нестуля О.О. Київський крайовий інспектор // Репресоване краєзнавство. С. 271), Клименка – 20 травня 1938 (Дивний Іван. Український історик Пилип Клименко: Документальний біографічний нарис // Наукові записки: Зб. праць молодих вчених та аспірантів. Том 1. К., 1996. С. 375). Директор закрив експозицію відділу «Старий Київ», частину відділу українського мистецтва, експозицію історії гут. У щоденнику Ф.Ернста знаходимо запис від 12 жовтня 1933, згідно з яким Костюченко перевів його, класика українського мистецтвознавства, на півставки (ІМФЕ. Ф. 13-1. № 7. Арк. 127). А за два тижні Ернста було арештовано.

Костюченко провів до 17 виставок, що склали основу майбутніх відділів. Організував чотири експедиції. За його правління на початку 1934 Всеукраїнський музей було згорнуто. За наказом А.Хвилі Костюченка було звільнено з посади директора 5 листопада 1934. Після цього він працював науковим співробітником бібліотеки АН УРСР. Під час перевірки партійних документів 1935 його виключили з партії. Мешкав на вул. Кірова, 29, пом. 1 (у приміщенні музею). Арештований 3 листопада 1935. Окрема нарада при НКВД СРСР від 16 березня 1936 дала йому мінімальний строк – 3 роки ИТЛ (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 33050 ФП / кор. 285. Арк. 15, 20, 26, 29, 133, 135; Ковтанюк Н.Г., Шовкопляс Г.М. Сторінки історії музею. С. 16).

540. Олександра Володимирівна Пимоненко (дочка художника Орловського) прожила довге життя: народилась у Петербурзі 1873 року – померла у вересні 1953 року в Києві. Після війни вона мешкала зі старшою дочкою Раїсою Миколаївною на Тарасівській вулиці, 28 (одна кімната в комунальному помешканні). Звідти її й ховали. Вона похована поруч із чоловіком, чого не зазначено у путівнику: Проценко Л., Костенко Ю. Лук'янівське цивільне кладовище: Путівник. [К.:] Некрополі України, [1998]. С. 85 (свідчення її правнука, бібліофіла М.А.Ґрузова, 13 лютого 1996 року).

541. Особові архівні фонди Інституту рукопису: Путівник. К., 2002. С. 394.

542. Красицький Фотій Степанович (12 серпня 1873, с. Зелена Діброва Київ. губ. – 2 червня 1944, Київ) – живописець і графік. Внучатий небіж Шевченка. Освіта – Київська рисувальна школа (1888-92, у Пимоненка), Одеська художня школа (1892-94, у Костанді) та Петерб. Академія художеств (1894-1901, майстерня Рєпіна). Автор портретів Старицького, Лесі Українки, Шевченка й Франка. Дж.: Турченко Юрій Якович (нар. 7 листопада 1923). Київська рисувальна школа. К., 1956. С. 119; Мистецтво України: Біогр. довідник. К., 1997. С. 332).

543. Пилипенко Борис Кузьмович (16 липня 1892, Чернігів – 3 листопада 1937, Сандармох) – музейник, графік.

Завідував відділами Чернігівського та Всеукраїнського соціального ім. Артема у Харкові (з лютого 1926) музеїв. У жовтні 1927 від останнього відокремився Харківський історико-художній музей (на чолі його стояв В.Зуммер), куди він і перейшов (Наукові установи та організації УСРР. Х., 1930. С. 258, 260). З 1 листопада 1928 року вчителював на Чернігівщині. З весни 1929 працював у Всеукраїнському історичному музеї ім. Шевченка. Один з керівників АХЧУ. Улітку 1931 працював над виставкою “День урожаю”, до плану якої включив розділ “Збір урожаю в творах мистецтва”. Ув'язнений 25 лютого 1933 (звільнений 11 травня чи 16 липня 1934), невдовзі вийшла погромна стаття: Толкачов З., Холостенко Є., Томах С., Овчинніков В. Проти петлюрівської контрабанди на фронті мистецтвознавства // Прол. правда. 1933. 8 травня. № 93 (8405). Ще раз його узяли 20 квітня 1935. Був “суджений” разом з М.Зеровим, П.Филиповичем, Марком Вороним та ін. Перебував на Соловках. У вересні 1937 у спецфонді Держ. укр. музеї зберігались його картини “Селянин” та “Розправа на селі” (Національний художній музей. Оп. 1. № 131. Арк. 6).

Розстріляний у Сандармосі (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. №№ 48570 ФП. Том 4; 49438 ФП; ІМФЕ. Ф. 13-3. № 82. Арк. 1-2; Білокінь С. Розстрільний список Соловків // Літ. Україна. 1992. 23 липня. № 29 (4490). С. 8). Див.: Нестуля О.О. Мистецтво було його мрією // Репресоване краєзнавство. С. 238-244; Ленинградский мартиролог, 1937-1938. Том 3. СПб., 1998. Ілюстр. 179; Верба Ігор. Пилипенко Б.К. // Українські історики ХХ століття: Біобібліогр. довідник. К.; Львів, 2003. С. 255-256.

544. Василенко Марко Сергійович (Савелійович; 4 березня 1895, с. Виповзове Остерського пов. Чернігівської губ. – 25 жовтня 1937, Київ) – рад. діяч.

З кінця 1928 до поч. 1932 секретар ВУЦВК у Харкові. Голова київського облвиконкому. Потім нарком фінансів УСРР. Мав орден Леніна. Делегат XVII з'їзду ВКП(б). Член комісії із складання Конституції СРСР. Славився поважною комплекцією. Ув’язнений 13 серпня 1937. Розстріляний (ДА СБУ. № 38019 ФП). Начальник управління лісоохорони та лісонасаджень при Головному Управлінні Раднаркому УСРР О.П.Лиждвой на допиті 22 вересня 1937 наводив його слова:

“Освобождение Украины от московского ига является уделом не только академиков и профессоров, но и нашим. […] был Союз Освобождения Украины из профессоров и академиков, теперь же настало время, что этот союз будет из тысячных масс народа. Для этого на Украине есть достаточные кадры” (Арк. 166).

7 вересня 1956 кол. співробітник 1 відділу (охорони уряду) УГБ НКВД УСРР Дмитро Коновалов (див.: Наше минуле. 1993. № 1. С. 60-64) свідчив:

“[…] во время следствия Василенко М.С. подвергался жестоким пыткам со стороны следователей, ведших его дело, особенно в применении пыток отличался начальник 4-го отдела [Давид] Перцов. После пыток Василенко М.С. доставлялся во внутреннюю тюрьму НКВД УССР в очень тяжелом состоянии и помещался в одиночную камеру” (Арк. 281 зв.).

Сина Василя, що перебував тоді на третьому курсі, арештували. Він пробув 9 років на Далекому Сході. 1946 повернувся до України, жив у с.Виповзові, бо ніде більше не міг знайти роботу й оселитись (Арк. 191 – зв.).

545. Демченко Микола Несторович (1886-1937) – секретар Харківського, потім Київського обкому. На момент арешту (1937) нарком радгоспів СРСР. Див.: Случевська С.Я. Полум'яний більшовик, талановитий організатор // УІЖ. 1971. № 5. С. 134-136; Щедріна Д.С. 90-річчя з дня народження М.Н.Демченка // УІЖ. 1986. № 5. С. 144-147; Ткаченко Б. Під чорним тавром // Україна. 1990. № 24. С. 13-15; № 25. С. 15-17; № 26. С. 17-19.

546. Височенко А. СССР без маски. Буенос-Айрес: Перемога, 1951. С.125-130.

547. Івасюк Микола Іванович (28 квітня 1865, Заставна, Буковина – 25 листопада 1937, Київ) – живописець.

Автор обкладинки до перших річників ЛНВ. Картини «В'їзд Николая ІІ до Львова» (протокол допиту Ф.Ернста між 13 і 21 листопада 1933: ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 62089 ФП / кор. 1650. Том 1. Арк. 45) та “В'їзд Богдана Хмельницького в Київ” (2 варіанти; 1892-1912; див.: Сафонова Е. До історії створення картини Миколи Івасюка «Урочистий в'їзд Б.Хмельницького в Київ» // Архіви України. 1970. № 3. С. 69-71). Як розповідала його дочка, під час арешту ця картина стояла в кутку зкручена як килим, тому не звернула на себе уваги чекістів. «Словник художників України» подає як дату його смерті 1930 рік, щойно 30 грудня 1980 року Військовий трибунал КВО видав довідку про реабілітацію митця й відміну постанови трійки НКВД УРСР від 14 листопада 1937 року.

У вересні 1937 у спецфонді Держ. укр. музею зберігалась як ідеологічно шкідлива його картина “Вступ Миколи ІІ до Львова” (1914-15; Національний художній музей. Оп. 1. № 131. Арк. 6).

Дж.: Репин И.Е. Заметки художника // Книжки «Недели». 1894. № 1. С. 189-202;

Радюк К. Микола Івасюк: Проба характеристики його творів // Вістник: Орган т-ва «Наукова читальня». Рогатин, 1914. Червень. Ч. 2. С. 29-36; Липень-серпень. Ч. 3-4. С. 27-34;

Бабій Михайло. А де ж автор образу «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва»? // Укр. трибуна. Мюнхен, 1947. 25 травня. Ч. 37 (61). С. 5;

Вечерський В. Без права на пам'ять // Матеріали ювілейної наукової конференції "Національний художній музей України. Історія. Сучасний стан. Проблеми розвитку". [К., 1999.] С. 64.

548. Шабліовський Євген Степанович (27 квітня 1906, Камінь-Каширський Волинськ. губ. – 10 січня 1983) – літературознавець.

Член-кореспондент АН УСРР (1934), директор Інституту літератури ім. Т.Шевченка. 14 листопада 1935 був заарештований. Один з дуже небагатьох репресованих літературознавців, хто вижив. 27 вересня 1954 звільнений (… З порога смерті… Вип. 1. К.: Рад.письменник, 1991. С. 461-463). Вивчав впливи російських “революційних демократів” на Шевченка. Див.: Білокінь С. Шевченкознавчі праці видатного історика мистецтв Ф.Ернста // Пам’ять століть. 2005. Травень-серпень. № 3-4 (54-55). С. 42-60.

549. Білокінь С. Становлення соцреалізму як "творчого методу" // Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. К.: Наукова думка, 2003. С. 188.

550. Дядченко Григорій Кононович (25 вересня 1869, с. Кирилівка Звенигородського пов. Київської губ. – 25 травня 1921, там само) – живописець-пейзажист. Навчався в Київ. рисувальній школі (1884-89) та Петерб. Академії художеств (1889-1894). З 1895 викладав у Київ. рисувальній школі. Дж.: Турченко Юрій Якович (нар. 7 листопада 1923). Київська рисувальна школа. К., 1956. С. 116; Мистецтво України: Біогр. довідник. К., 1997. С. 228).

551. На допиті 25 листопада 1935 Андрій Костюченко свідчив, що Поліна Николаєнко близько того самого 1933 звинуватила співробітників Історичного музею Д.Мовчана та [Д.С.]Галяна у розкраданні коштовностей. Оскільки Мовчан пропрацював у музеї 25 років (Галян – 15), місцевком за нього заступився, тому справу до суду не передавали, а просто його звільнили з роботи. Зі свого боку, 13 листопада 1935 П.Николаєнко оповіла, що Мовчан і Галян мешкали в приміщенні музею, часто робили закупки у торгсині. Мовчана арештувало ҐПУ й засудило. У нього ніби виявили два фіктивні рахунки на одну й ту саму роботу (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 33050 ФП / кор. 285. Арк. 18-19, 68).

552. 1937 року у Сандармосі до ювілею “великого Жовтня” було розстріляно двох братів Сіяків (Білокінь С. Розстрільний список Соловків // Літ. Україна. 1992. 23 липня. № 29 (4490). С. 8) Вони народились у Галичині, мали вищу освіту й були члени КП(б)У.

Молодший брат, Іван Михайлович Сіяк (8 квітня 1887, с.Ляшки, Львівщина – 3 листопада 1937) – член ЦК УСДП, 1919 за рекомендацією Леніна вступив до КП(б)У. Під іменем отамана «Швидкого» («Быстрого») оперував на Правобережжі (1919). Заступник голови Директорії Бесарабії. З осені 1930 (чи з 1931) до початку 1933 директор Укр. інституту лінгвістичної освіти. Ар. 2 лютого 1933. Винувачений у справі "УВО". 1 жовтня 1933 року за статтею 54/11 КК УСРР одержав від КОГПУ УСРР 10 років ИТЛ (Архів СБУ. № 48085 ФП. Том 1).

Його старший брат Микола Михайлович Сіяк (1872 – 3 листопада 1937) – прапорщик австрійської армії. Член Галревкому. Аспірант, викладач харківських вузів. Судова трійка при КОГПУ 23 вересня 1933 року за статтею 54/11 КК УСРР дала йому теж 10 років. Див.: Рубльов Олександр Сергійович (нар. 31 травня 1957, Київ). Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914-1939). К., 2004. С. 619.

553. Історія Національної Академії наук України, 1929-1933: Док. і мат. К., 1998. С. 446.

554. Існують цікаві групові фото вчених, письменників і їхніх родичів на відпочинку. Серед них Олена Пчілка, Людмила Старицька-Черняхівська з дочкою Веронікою та ін. Пор.: Щербина Володимир. “Преображенський скит” у Китаїві в його колишньому і сучасному стані. К., 1928. 8 с. Тираж 100 прим. Окрема відбитка з “України” (1928. Кн. 3).