Праці з києвознавства
Сергій Білокінь
Вище не раз ішла мова про дослідження Ф.Ернста з історії старого Києва перших років його діяльності. Розгляну решту. Насамперед йдеться про етюд, присвячений надгробку П.О.Румянцева-Задунайського в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври та додаток до нього [1058]. Не мавши можливості провести серйозні архівні розшуки, Ф.Ернст обмежився 1921 року докладним описом надгробка й стилістичним його аналізом. Це привело його до висновку, що мармуровий барельєф належить різцеві Івана Мартоса. Він припустив, крім того, що архітектурну частину надгробка виконав М.О.Львов:
«Таким чином, мені здається цілком можливою участь Львова або кого-небудь іншого з архітектів у праці Мартоса, хоч остаточно вирішити це досить важко через неясність художньої фізіономії згаданого Львова» [1059].
Оскільки до революції в Києві не було жодної публічної бібліотеки з систематично й повно підібраними фондами (обов’язковий примірник сюди не надходив), Ф.Ернст не врахував тоді, що проект надгробка П.О.Румянцева – насправді роботи видатного французького архітектора Тома де Томона – було давніше опубліковано, хоч і без уточнення, для кого проектовано цей надгробок і де його встановлено [1060].
Репродукція проекту в журналі «Старые годы» згодом йому таки трапилася. Нарешті під час відрядження 1922 р. до Петрограду на відкриття посмертної виставки Георгія Нарбута Ф.Ернст вивчив у натурі стилістично близький до київського надгробка мавзолей Павла І в Павловську роботи того самого де Томона. Це й спонукало його до написання статті в журналі «Среди коллекционеров», де питання авторства він остаточно вичерпав.
Наприкінці грудня 1922 року на засіданні президії комітету Київського контрактового ярмарку (відповідно до совєцької фразеології, ярмаркому) під головуванням В.Я.Введенського було розглянуто питання про видання Ернстової праці “Контракти та Контрактовий будинок у Київі, 1798-1923: Культурно-історичний етюд”. Первісно контракти відбувались у Львові, після приєднання Галичини до Австрії перейшли 1774 року до Дубна, а звідти, за указом від 27 вересня 1797 року, були переведені до Києва [1061].
Наприкінці 1922 року приватне видавниче товариство «Слово» попросило комітет ярмарку видати йому позику в розмірі 400 тисяч карбованців, обіцяючи покрити її самими виданнями, рахуючи 25 відсотків знижки. Комітет погодився, й книжка вийшла у світ. На початку 1923 року автор кілька разів прочитав доповідь „Контракти і контрактовий будинок в Києві”: 4 лютого у приміщенні Управи ВУАН (вул. Володимирська, 54, 1 поверх) [1062] і 11 лютого – на 605 засіданні Історичного товариства Нестора-літописця у IV аудиторії ВІНО [1063]. Перша відома мені рецензія на неї з'явилась у лютому 1924 році [1064]. Обидва видання книжки позначено 1923 роком, обкладинка – 1924. Вийшла вона, отже, десь наприпочатку 1924, що датує сам лист.
Архітектури Києва стосуються інші Ернстові праці з києвознавства. Крім книжки про контракти [1065] – про дерев’яну Златоустівську церкву на Старому Києві [1066] та інші [1067]. У складі збірників і в окремих виданнях большевики їх заборонювали [1068]. Не всі вони рівноцінні. Трохи не на кожній із них відбився пережитий біль від незабезпеченості пам'яток культури після приходу большевиків. Стан збережених речей тільки підкреслював трагізм ситуації, оскільки
«й те, що заціліло, перебуває до цього часу нікому невідомим, не обслідуваним, невиданим, і, в випадку якого-небудь нещастя, не залишить навіть сліду свого в науці. Тим більший наш обов'язок виучувати та видавати ці рештки старовини, які наші нащадки, мабуть, вже й не побачать» [1069].
Щодо надгробка Румянцева Федір Ернст не помилився: ця витончена пам'ятка класицизму в цілості вже не існує, – вона перебувала в південному, Богословському притворі великої Лаврської церкви. Таким чином, по відношенню до пам'яток загиблих значення праць Ернстових важко переоцінити. Знову ж таки велике значення мають його совісні добірки фактажу, нехай у них “вдячні нащадки” помітять і прогалини, характерні для початку студій. За безліччю громадських справ Ф.Ернст, як, зрештою, за тих бурхливих років і інші дослідники, просто не зміг систематично працювати, скажімо, в архівах.
31 березня 1928 року в прилюдному засіданні чотирьох комісій порайонного дослідження історії України Ф.Ернст прочитав працю п.н. «Плани Києва» [1070]. У повідомленні про підготовку «Київських збірників» Сергій Шамрай подає, що «перша книжка цього видання пішла цими днями до друкарні […]», й у складі її мала бути стаття Ернстова «Плани Києва ХVII–ХVIII ст.» [1071]. На жаль, збірник вийшов значно скорочений проти рукопису, й названої статті там уже не було. Машинопис цієї статті виявила дослідниця Лідія Пономаренко [1072].
«Визначити, – пише вона, – чи стаття була десь надрукована, не пощастило. Праця Ф.Ернста відзначається ґрунтовністю і дає уявлення про характер планів, інформацію, яку вони несуть, та місця зберігання на той час» [1073].
Хочеться також високо оцінити стремління Ернста документувати події поточного мистецького життя. У роки Визвольних змагань він став істориком мистецтвознавчих товариств, у діяльності яких брав активну участь, а також істориком пам’яткоохоронної справи. Документація тих часів збереглась щонайгіршим чином, тож Ернстові публікації, авторство яких встановлюється за його списками робіт, стають часом якщо не єдиним, то одним із головніших джерел до їхнього вивчення.
Вчений активно відгукувався на потребу дня [1074]. Наприклад, відгукуючись на статтю Семена Скляренка про Врубеля, він з”ясував її невідповідність дійності. Йшлося про інформації, ніби Врубель був у Києві психічно хворий і з хворих малював образи Кирилівської церкви. Скляренко виправдовувався, що лише виклав легенду [1075]. Крім того, Ернст писав численні огляди або хронікальні інформації про художні виставки [1076], зокрема про виставку німецької ужиткової графіки, влаштованої Союзом німецької промислової графіки на пропозицію Всеукраїнського товариства культурного зв’язку з закордоном [1077]. Нарешті, Ернстові належать просвітницькі публікації про українське мистецтво. Завдяки його професійному рівню вони гарантували читачам належний рівень інформацій [1078]. У невеличких статтях Федір Ернст конспективно викладав свої принципові концепції, що згодом розходились у соціальній свідомості. Наприклад, у статті про мисецьке будівництво він писав:
“Быстрый рост и развитие киевских музеев вызывают также необходимость более систематического их пополнения. Особенно живопись [в] Картинной галерее и Украинском историческом музее нуждаются в пополнении произведениями новых школ и направлений, а также произведениями старых мастеров-украинцев, ставших корифеями русского искусства – Лосенка, Левицкого, Боровиковского и др., все произведения которых находятся в музеях и фондах Ленинграда и Москвы. Надо надеяться, что музеи РСФСР по-братски придут в этом отношении на помощь Киеву как большому культурному центру страны, обескровленной царской Россией и целиком разоренной в эпоху гражданской войны” [1079].
Примітки
1058. Ернст Федор. Надгробок Румянцева-Задунайського в Київській Лаврі // Збірник Секції мистецтв [УНТ]. [Том] І. К., 1921. С. 112–120: 1 вклейка. Досить цінна тут добірка фактажу про палаци Румянцева на Україні, а також про обставини, пов'язані з появою надгробка. Див.: Эрнст Ф. Авторы надгробия Румянцева-Задунайского в Киевской Лавре // Среди коллекционеров. MCMXXIII. Январь–февраль. № 1–2. С. 24.
1059. Ернст Федор. Надгробок Румянцева-Задунайського. С. 117.
1060. Старые годы. 1912. Июль–сентябрь. Вклейка між с. 88 та 89.
1061. ЧОИДР. 1869. Июль-сентябрь. Кн. 3. С. 261. Прим. О.Бодянського.
1062. ІМФЕ. Ф. 13-3. Од. зб. 113. Арк. 34.
1063. ІМФЕ. Ф. 13-3. Од. зб. 115. Арк. 2. Див.: Базилевич В. Историческое общество Нестора-летописца в 1923 году // Борьба классов. Лгр., 1924. № 1-2. С. 381.
1064. Шамрай Сергій Вікторович // Більшовик. 1924. 27 лютого. № 48 (946). С. 4. Інші рецензії: Ков.[аленко]-Кол.[омацький] Григорій Андрійович (1867 – 1938) // Нова громада. 1924. Березень. Кн. 20-21. С. 35; К-[озицьки?]й П. // Музика. 1924. Ч. 4-6. С. 49; Кревецький Іван Іванович (1883-1940). “Київські контракти” // Діло. Львів, 1925. 4 січня. Ч. 4 (10387). С. 1-2
1065. Ернст Федір. Контракти і контрактовий будинок у Київі. К., 1923 (на обкл.: 1924). 96 + IV стор. + 15 табл. (2 вид.). Пор.: Киевская Контрактовая Ярмарка 1923 года (15 февраля – 15 марта): Проспект-справочник. К., 1923. 128, LVI с.; Арустамян Жанна. Киевские контрактовые ярмарки ХIХ века: как все начиналось // Вісник ювелірів України. 2003. № 2. С. 30-35.
1066. Ернст Федор. Дерев'яна Златоустівська церква на Старому Київі // Збірник Секції мистецтв [УНТ]. [Том] І. С. 75–79. Вид дерев'яної церкви – рисунок пером 1814 року – дарунок проф. М.Розенберга із Карлсруе. Див.: Отчет Киевского художественно-промышленного и научного музея имени Государя Императора Николая Александровича за 1911 год. [К.: 1 Киев. артель печ. дела, 1912]. С. 11.
1067. Ернст Федір. Стара бурса в Київі // Там само. С. 43–54 (2 вклейки); Його ж. До історії Києво-Печерської фортеці // Київ та його околиця в історії і пам'ятках. [К.:] ДВУ, 1926. С. 265–274 (4 фото; окрема відбитка без вихідних даних)
1068. Зведений покажчик застарілих видань, що не підлягають використанню в бібліотеках громадського користування та книготорговельній сітці. Х.: Вид-во Книжкової палати УРСР, 1954. С. 102.
1069. Федор Ернст. Надгробок Румянцева-Задунайського. С. 112.
1070. Діяльність Історичної секції Всеукраїнської Академії Наук та зв'язаних з нею історичних установ Академії в році 1928. К., 1930. С. 30. Відбитка з ХХIV кн. «Записок Історично-Філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук”.
1071. Шамрай Сергій Вікторович. "Київські збірники археології й історії, побуту й мистецтва" // Україна. 1930. Березень-квітень. Кн. 40. С. 192.
1072. Пономаренко Лідія Антонівна. Плани міста Києва ХVІІ–ХІХ ст. як історичне джерело // Київська старовина. Щорічник. К., 1972. С. 64. Чернетки Ернстової статті зберігаються в його архіві: ІМФЕ. Ф. 13-2. Од. зб. 132-133.
1073. Пономаренко Л. Плани міста Києва. С. 64.
1074. [Ернст Федір.] Сучасний стан Звіринецьких печер у Київі. Там само. С. 146–147 (Авторство встановлюється за свідченням: Життєпис і реєстр наукових праць Ф.Л.Ернста. С. 93); [Його ж.] До питання про реставрацію св. Софії. Там само. С. 151–153 (Авторство встановлюється за тим самим свідченням); [Його ж.] Лекція проф.Ф.І.Шміта про "Український архітектурний стиль" // Там само. С. 153–154 (Авторство встановлюється за тим самим свідченням); Його ж. До кого має перейти кол.Лавра? // Прол. правда. 1926. 11 квітня. № 82 (1392). С. 5.
1075. Ернст Федір. Нові "відкриття" про М.Врубеля. З приводу статті С.Скляренка // Прол. правда. 1929. 3 квітня. № 76 (2290). С. 5.
1076. Ернст Федір. Виставка монументального портрету худ. Толмачевської // Життя й революція. 1925. Жовтень. Ч. 10. С. 102–103; Його ж. Виставка рисунку й гравюри: Будинок Картинної галереї у Київі // Бібліологічні вісті. К., 1926. № 4 (13). С. 110–111; Його ж. Виставка рисунку й гравюри // Прол. правда. 1926. 24 листопада. № 272 (1582). С. 4; Його ж. На виставці "АРМУ": Враження // Прол. правда. 1927. 29 січня. № 23 (1636). С. 5; Його ж. До відкриття Всеукраїнської художньої виставки // Радянське мистецтво. 1928. 6 лютого. № 4. С. 2–5; Його ж. На Всеукраїнській художній виставці: Нотатки // Прол. правда. 1928. 2 березня. № 53 (1965). С. 2–3.
1077. Ернст Ф. Виставка німецької графіки. [Рубр.: Культура й мистецтво] // Прол. правда. 1929. 16 червня. № 136 (2350). С. 5.
1078. Эрнст Федор. Искусство Советской Украины // Известия. Москва. 1926. 11 июля. № 157 (2788). С. 6; Його ж. Искусство Советской Украины: Очерк // Красная нива. 1926. 20 июня. № 25. С. 14–15.
1079. Эрнст Ф. Художественное строительство в Киеве // Известия. 1926. 9 января. № 7 (2638). С. 6.