Києво-Печерська лавра

Сергій Білокінь

В Успенському соборі Києво-Печерської лаври сліди сліди большевицького перебування зберігались довгі роки. На 17 лютого 1927 року академіка С.Єфремова запросили на зустріч з харківськими «чинами», що приїхали розслідувати громадський меморіал про стан справ у Художньому інституті. Довідавшись, що серед приїжджих – Юрій Коцюбинський, Віце-Президент УАН відмовився:

«Особа, з якою не хочу зустрічатися навіть у справах мистецтва. Його зацікавлення до мистецтва можна наочно побачити на вівтарній частині великої Лаврської церкви, де обведено лініями всі знаки від тих набоїв, що послав він 1918 р. А це тільки маленький слід його зацікавлення…» [490].

Архимандрит і намісник Києво-Печерської Лаври о.Климентій Жеретієнко у лютому 1918 року, себто відразу після муравйовщини, ініціював створення спеціального Церковно-археологічного музею. Він покликався на приклад музеїв, заснованих про інших монастриях, зокрема про Алєксандро-Нєвській лаврі в Петрограді. У такому музеї могли б зберігатися різноманітні залишки давніх лаврських споруд – надгробки, гравюри, рукописні й друковані пам’ятки, церковне облачення. На думку архимандрита Климентія, иакий музей міг би стати окрасою Лаври і сприяти кращому збереженню пам’яток історії.

Духовний собор Лаври виявив за необхідне доручити детальну розробку проекту Лаврській господарчо-будівельній комісії за участю послушника економічного відомства інженер-технолога В’ячеслава Іванова, а також запросити до складу комісії відомого вченого, професора КДА протоієрея Ф.І.Титова [491]. В державних інтересах справу її організації узяв на себе Департамент охорони пам’яток старовини і мистецтва Міністерства освіти УНР. У відношенні до Духовного собору Департамент просив допустити свого уповноваженого Георгія Федоровича Красицького з помічниками до всіх монастирських ризниць, скарбниць і схованок на території монастиря, з метою реєстрації, описування і фотографування пам’яток старовини й мистецтва [492].

Українські пам’яткоохоронці вирішили обороняти Києво-Печерську Лавру своїми специфічними – легальними – засобами. Почали конструювати структури спеціального заповідника – Всеукраїнського Музейного містечка, – зокрема навіть нібито антирелігійні. У 1922–23 роках Ф.Ернст працював членом комісії з організації Лаврського музею культів і побуту разом із Ф.Шмітом та Ф.Морозовим [493]. Саму Лавру було передано Наркомосові [494]. До новоствореного музею було перенесено з Подолу найкоштовніші речі Церковно-археологічного музею при КДА [495].

На початку грудня 1921 року інструктор-експерт київського Губкопмиса, що існував при музейній секції Губполітросвіти [496], Ф.М.Морозов отримав мандат на право обстеження та взяття на облік усього художнього та історико-архітектурного майна Лаври, що перебувало в ризниці, церквах та інших приміщеннях монастиря [497]. 1 березня 1922 року інструктори-експерти Губкопмиса Ф.М.Морозов та Ф.Л.Ернст за участю членів церковної лаврської громади склали акт про взяття на облік і виділення предметів, що мали історичне та художнє значення, для створення Музею культу та побуту Києво-Печерської лаври. Відібрані для музею речі були складені на хорах Успенського собору в окремому приміщення та запечатані печаткою Губкопмису [498]. Існують також акти про взяття на облік предметів з ризниці Дальніх печер (94 од.) та Хрестовоздвиженської церкви на Ближніх печерах (55 од.). Склав їх теж Федір Людвігович Ернст. В першому з них зазначено, що їх відібрано для створення Музею культу та побуту Києво-Печерської лаври, складено в окремій шафі й запечатано печаткою Губкопмиса [499]. 26 травня 1922 року київський Губкопмис прийняв постанову про організацію Музею культів та побуту – ядра майбутнього Музейного містечка. Таким чином, разом з Г.Красицьким [500] та Ф.Морозовим Федір Ернст став одним із його фундаторів.

Примітки

490. Єфремов С. Щоденники. С. 466-467.

491. Білокінь С. Титов Ф.І. // УРЕ, вид. 2. Том 11, кн. 1. К., 1984. С. 254; Ульяновский Василий Иринархович (нар. 6 серпня 1958, м. Тарногське Тарногського р-ну Вологодської обл.). Историческая записка к 300-летию КДА и ее автор Федор Титов // Титов Ф.И. Императорская Киевская духовная академия: Ист. записка. Изд. 2, доп. К., 2003. С. ІХ-СХХVІ.

492. ЦДІАК України. Ф. 128. Оп. 1 друк. Спр. 1400. Арк. 3. Кагамлик Світлана Романівна. Музей культів та побуту на теориторії Києво-Печерської Лаври: до історії створення та діяльності // Могилянські читання 2002: Зб. наук. праць. К., 2003. С. 210. Про авторку див.: Інститут історії України НАН України, 1936-2006. К., 2006. С. 296.

493. ЦДІАК України. Ф. 138. Оп. 3 заг. Спр. 616, 825, 857; ІМФЕ. Ф. 13-1. Од. з6. 2. Арк. 19. Дахнович А. Київська картинна галерея // Український Музей. Зб. 1. К., 1927. С. 217; Рекеда Валентина Михайлівна. Міжнародні Могилянські читання у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику // Лаврський альманах. Вип. 14. К., 2005. С. 207.

494. Передача Лаври // Пролетарська правда. 1926. 30 листопада. № 277 (1587). С. 3.

495. Кагамлик С.Р. Музей культів та побуту. С. 208-212.

496. Всеукраїнський комітет охорони пам’яток мистецтва і старовини (Губкопмис) був заснований у лютому 1919 року, коли до Києва прийшли большевики (Ковалева Л.І. Зміна назв Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника за 80 років існування // Лаврський альманах: Зб. наукових праць. Вип. 15. К., 2006. С. 13).

497. ДАКО. Ф. р-4156. Оп. 1. Спр. 10. Арк. 91. Качан Роман. Розвиток музейної справи на території Києво-Печерської Лаври у першій чверті ХХ с. // Лаврський альманах: Зб. наукових праць. Вип. 15. К., 2006. С. 9.

498. ДАКО. Ф. р-4156. Оп. 1. Спр. 15. Арк. 202. Качан Р. Розвиток музейної справи. С. 10.

499. ДАКО. Ф. р-4156. Оп. 1. Спр. 15. Арк. 203 – зв. Качан Р. Розвиток музейної справи. С. 9-10.

500. Красицький Юрій Федорович (1891/92 – ?) – протоієрей.

Відомий своїми художніми відправами в Cофійському соборі. У протоколі засідання Комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини від 14 листопада 1922 (головував акад. Ол.Новицький) зазначено: слухали – «Об исключении из штатов хранителя Музея Софии Г.Ф.Красицкого как священнослужителя». Ухвалили: «Запросить от имени Губполитпросвета Госконтроль о возможности оставления священнослужителя как незаменимого специалиста в должности хранителя музея культа» (КОДА. Ф. р-742. Оп. 1. № 175. Арк. 11). Фактично покинув УАПЦ у вересні 1928 року, знявся з обліку в адмінвідділі 5 травня (?) 1929 року. Служив у Лаврському заповіднику. Ю.Красицький був ув'язнений 7 серпня 1929 року (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 61 931 ФП / кор. 1636. С. 3, 6, 92, 104). Митрополит Василь Липківський відзначав, що у зв’язку зі справою СВУ

«з одного Києва пішли на заслання найкращі священики: [Юрій] Красицький, [Леонід] Карпов, [Дмитро] Ходзицький, [Микола] Хомичевський, протод.[иякон Іван?] Пивоварчук, що про СВУ чи будь-яку політику й не знали нічого, і багато інших, а багато й розстріляно» (Липківський Василь. Історія Української Православної Церкви. Розділ 7. Вінніпеґ, 1961. С. 169).

Засуджений до концтабору строком на 3 роки, загинув на Сибіру. Пор.: Ткачук Андрій. Розіп'яті на хресті // Українське слово. 1995. 4 травня. Ч. 18 (2766). С. 12.

О.Леонід Карпов (30 березня 1890, с. Павлівка Липовецького пов. Київ. губ. – не раніше 1930) став настоятелем Св.Софії після другого Собору УАПЦ 1927 року. Заарештований 3 липня 1929 року, засуджений до 10 років концтабору, загинув у хабаровському концтаборі. Дж.: ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 62952 ФП / кор. 1713. Арк. 2, 27 – 27 а, 78; Кучеренко Микола Олександрович, Панькова Світлана Михайлівна, Шевчук Галина Володимирівна. Я був їх старший син: (рід Михайла Грушевського). К.: Кий, 2006. С. 180, 186, 499, 520, 521, 524, 605.