Андріївська церква

Сергій Білокінь

Пореволюційної історії Андріївської церкви стосується запис від 10 квітня 1928 року: “Був представник від парафії [о. Анатолія] Жураковського [794], просив, чи не можна їм дати Андріївську церкву” (Арк. 66 зв.). Цей їхній контакт мав місце між двома арештами о.Анатолія. Після заслання до Краснококшайська (тепер Йошкар-Ола) він повернувся з архимандритом Єрмогеном (Ґолубєвим) до Києва у листопаді 1924 року. Тут після закриття храму його община перейшла до церкви Миколи Доброго, де настоятелем був о. Александр Ґлаґолев [795], – сюди й прийшов служити о.Анатолій. 16/29 липня 1927 року митрополит Сергій (Страгородський) видав декларацію лояльності до большевиків. О.Анатолій Жураковський узяв участь у складанні протесту – “київської відозви” – й відділився від нього, приєднавшись до руху йосифлян. Разом з о.Спиридоном (Кисляковим; + 11 вересня 1930) він служив у Преображенській церкві на вулиці Павлівській. У політично загострених проповідях аналізував духовний зміст поточного моменту, відверто викривав антилюдську суть совєцької влади. 1 жовтня 1930 року був заарештований. З Лук’янівки перевезений знову до Бутирок, де одержав вирок – розстріл, замінений на 10 років концтаборів. Перебував у Свірських таборах, на Соловках, у Ведмежогорському районі. Знову ув’язнений 14 жовтня 1937 року. Після нового “суду” (20 листопада, статті 58-10-11) розстріляний на ст. Ведмежа Гора (Сандармох) [796].

Члени общини теж зазнали нещадних репресій. 11 червня 1938 року було заарештовано Євгенію Люс’янівну (Лук’янівну) Вахрамеєву (дівоче прізвище Жюно; 12 грудня 1894 – ?). 9 березня 1939 Київський обласний суд засудив її до 5 років ИТЛ. 1960 була жива [797]. Розстріляно її сестру Марію Люс’янівну (Лук’янівну) Жюно (1 жовтня 1894, Київ – 26 грудня 1937). Їхній батько, агроном на Корнинському цукровому заводі, мав швейцарське підданство (1910 перейшов у російське). 1912 придбав на Великій Васильківській, 28, будинок, який невдовзі було продано за борги. У церкві на Ново-Павлівській М.Л. організувала із сестер і дівчат гарний хор, була його реєнтом до закриття храму. Чудово знала богослужіння й добре його розуміла. На її адресу йшли листи єпископа Сергія (Куминського). Арештована 18 листопада 1937. Родичам оголосили, що її засудили до 10 років ИТЛ, померла в місцях позбавлення волі від раку печінки 15 листопада 1941 [798]. Їхній брат Віктор Люсьєнович (Лук’янович) Жюно (1882, Київ – ?), викладач гімназій, був заарештованний 18-19 липня 1931 [799].

Репресували старшу сестру общини Ольгу Василівну Михеєву (5 грудня 1899 – 14 серпня 1987, Київ [800]), яку я близько знав. Вона була дочка головноуправляючого лісами спадкоємців Терещенка Василя Васильовича Михеєва (+ 1920 від висипного тифу) та Марії Петрівни Москальової, тітка Святослава Ріхтера. Заарештована 20 листопада 1937, одержала 5 років вільного заслання (! «вольной высылки») до Павлодара, потім до одного з радгоспів. Дала притулок українському історикові Олександру Грушевському, братові академіка. Лишила спогади про останні місяці його життя. Перебувала на засланні до 1946 [801]. Повернувшись до Києва, мешкала на Гоголівській, 34, пом. 1. У зв’язку з капітальним ремонтом, переїхала на Стрілецьку, 7/6, пом. 31. На 3 роки ИТЛ був засуджений 1930 лікар-терапевт, син професора Георгій Олександрович Косткевич (1902 – 1973). Засланий на Біломорканал, потім – до Арханґельська. Двічі заарештували його брата Олександра Олександровича Косткевича (1906 – 28 лютого 1937). Після другого арешту він захворів на важку шизофренію. Репресували Сергія Михайловича Орлова (1904, Київ – ?). Заарештований 1926, він був засуджений на 1 рік. 20 грудня 1930 знову заарештований, засланий на 3 роки на Біломорканал.

Трагічно склалась доля Наталі Михайлівни Орлової (20 серпня 1905, Київ – 30 травня 1992, там само), з якою я теж жив в одному будинку. Дочка агронома, 18 листопада 1937 вона була ув’язнена й заслана до караґандинських таборів (Карлаг) на 10 років. Їй було заборонено наближатись до залізничної колії. У безграмотній і абсурдній постанові, датованій 16 жовтня 1939 року, говориться: «Основанием к ее аресту послужило показание ее родного отца, Орлова Михаила Николаевича от 29.Х.37 г., в котором он указал, что является офицером царской и белой армии, член массонской монархической организации, так называемой «массонской ложи Андрея Первозванного», а впоследствии «Братства возрождения России». Вел активную борьбу с Советской властью» [802].

Зберігся лист її матері, Марії Михайлівни до Берії від 27 червня 1940. Мати наводить у ньому слова Н.М., які дочка кинула, сідаючи до ваґона, що, не читаючи, підписала якогось папірця, бо «не могла більше витримати» [803]. За офіційною довідкою, «убыла в Карлаг 15 февраля 1938 г.» [804]. 27 вересня 1951 знову ув’язнена за старою справою. Після реабілітації (1961) повернулась до Києва. Кілька разів була заарештована кн. Марія Борисівна Щербатова (1876, Париж – після 1945), викладач англійської мови. Після арешту 15 червня 1927 вислана до Казахстану. У чекістській анкеті зазначено: “Имуществененное положение – не имущая”. Її брати лишились на еміґрації, де й померли, – Николай Борисович (у Мюнхені), Павел Борисович (на Балканах), Борис Борисович (на Флориді) та Михаїл Борисович (у Франції) [805]. 1937 був заарештований Сергій Леонідович Яснопольський – син академіка ВУАН, математик, якого як і дружину його я теж добре пам’ятаю. Його заслали на будівництво каналу «Москва-Волга» [806].

Андріївської церкви общині не дали, мабуть, не стільки через політичну “непевність” о.Анатолія (після його відходу від сергіївської Церкви 1927 року його конфлікт з режимом загострився). Сам Ернст не міг підтримати парафіян. За місяць, 10 травня 1928 року відбулось засідання комісії міськради з охорони пам’яток старовини й мистецтва (присутні були професори Ф.Ернст та В.Риков), де становище Володимирського собору й Андріївської церкви розглядалося спеціально. Було вирішено:

“Считать, что в настоящ.[ем] положении их оставить нельзя. Считать за необходимое сделать из них обще-доступные музеи и ассигновать для этого необходимые средства в соответствующем количестве. До этого (т.е. до выделения средств) необходимо сдать их для пользования такой общине, которая имела бы в своем распоряжении материальные средства для поддержки этих зданий» [807].

У ті часи, як і завжди, церковні громади різко відрізнялися матеріальним становищем. Скажімо, у Києві учитель і друг о.Анатолія отець архимандрит Спиридон (Георгій Степанович Кисляков; 4 березня 1875 – 11 вересня 1930) заснував общину Ісуса Найсолодшого («Иисуса Сладчайшего») для робітників (служив у церкві Преображення Господня на Ново-Павлівській вулиці, ріг Обсерваторної), і це була матеріально забезпечена, багата община. Отець Анатолій Жураковський був пастирем найбідніших – тодішньої спадкової, «справжньої» інтелігенції.

Зі свого боку, на оборону Андріївської церкви ставали представники церковних громад. Восени 1929 року Г.Делієв прибув до Наркомату освіти України.

“Посилаючись на важкий стан т.зв. Андріївського собору […] та неспроможність релігійної громади сплачувати податки та проводити ремонт Андріївського собору [він] прохав “содействія” (в формі асигнувань на ремонт та в формі зменшення податків)” [808].

Примітки

794. Жураковський Анатолій Євгенійович (4 березня 1897 – 1937) – київський священик.

Служив у храмі Маріїнського дитячого притулку (вул. Микільсько-Ботанічна, 16), з вересня 1922 – Релігійно-просвітнього товариства (вул. Велика Житомирська, 9). У ніч проти Великого четверга 1923 арештований, церкву замкнули. Етапований до Бутирок, засланий до Краснококшайська (нині Йошкар-Ола) разом з його другом, настоятелем КПЛ архимандритом Єрмогеном, сином проф. С.Т.Ґолубєва. До Києва вони повернулись у листопаді 1924. 1927 став в опозицію до Патріаршого Місцеблюстителя, згодом Патріарха Сергія, який виступив від імені Церкви з декларацією лойяльності. Був знову ув’язнений, відбував строк на Соловках, потім його розстріляли. Портрет Ж. виконав Г.Світлицький (1928; зберігається у приватній збірці).

Дж.: Материалы к житию. Paris: YMCA-Press, 1984;

Осипова Ирина Ивановна. «Сквозь огнь мучений и воду слез…»: Гонения на Истинно-Православную Церковь. М.: Серебряные нити, 1998. С. 13, 40-42, 86, 90, 93-94, 307;

Білокінь С. Розгром київського єпархіального управління 1923 року // Київська старовина. 1999. № 1 (325). Січень-лютий. С. 89-106;

Його ж. Світоч // Синопсис. К., 1999-2000. Жовтень-Січень. К., 2000. Ч. 1. С. 46-56.

795. Білокінь С. Загибель о. Александра Ґлаґолева: Спостереження джерелознавця // Лаврський альманах. Вип. 12. К., 2004. С. 43-45.

796. Жертвы политического террора в СССР: Диск. Москва: Мемориал, 2001.

797. ДА СБУ. № 49804 ФП; ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 53683 ФП / кор. 1208. Арк. 11-14.

798. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 50734 ФП / кор. 4. Арк. 106, 116 – зв.; № 53683 ФП / кор. 1208. Арк. 11; № 63171 ФП / кор. 1725 кор. Арк. 10, 14, 18; Соколовський Олександр-Климентій. Церква Христова, 1920-1940. К.: Кайрос, 1999. С. 76.

799. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 49252 ФП / кор. 932. Арк. 2, 3.

800. Похована разом з батьками на "новому" Байковому кладовищі, навпроти церкви, точніше – могили акад. М.Грушевського, за склепом Косоноґових. На меморіальній дошці вказано її роки життя – 1900-1987.

801. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 50734 ФП.

802. Там само. Арк. 46.

803. Там само. Арк. 50 – зв.

804. Там само. Арк. 45, 47.

805. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 52493 ФП / кор. 1152.

806. Див.: Полонська-Василенко Н., Проф. д-р. Українська Академія Наук: Нарис історії. Ч. ІІ: 1931-1941. С. 17.

807. КОДА. Ф. р-1. Оп. 1. № 886. Арк. 13 зв. Протокол вів І.Старицький.

808. Нестуля О.О. Доля церковної старовини в Україні, 1917-1941 рр. Ч. 2. К., 1995. С. 47-49.