Акт з 10.02.1926 р.

Складено цього акта 10 лютого 1926 р. в тому, що на прохання Комітету по влаштуванню посмертної виставки творів Г.І.Нарбута – при Всеукраїнському Історичному Музеєві ім. Т.Шевченка академик О.П.Новицький здав, а Директор Всеукраїнського Історичного Музею ім. Т.Шевченка А.В.Винницький прийняв до Музею для організації згаданої виставки такі речі, що переховувалися при Кабінеті Українського Мистецтва ВУАН:

А Тека з річами, що здав В.В.Міяківський до Кабінету Мистецтв.

1. Заставка «Красне письменство» до журн. «Мистецтво» К., 1919. [Липень]. № 5-6. [С. 9]. Туш.

2. Сильвета подвійна – Д.М.Щербаківський та В.К.Прокопович, чорна сильвета й сіра тінь, з підписами-автографами. Акв., туш.

3. Ескіз до обгортки книги «Володимир Нарбут. Алілуя. Вірші». Середину вирізано. Туш [4].

4. Друкарський знак [видавнича марка] «Чернігівськ.[ого] Видавн.[ичого] Т-[оварист]ва «Сіверянська Думка» 1918 р. з гербом Мазепи. Туш.

5. Сильвета-портрет В.Л.Модзалевського – профіль, зворот наліво, незакінчена рамка з синіх зубчиків. Акв., туш.

6. Idem – зворот направо, блакитна рамка з квітковим орнаментом. Дата 23.ІІ – 1919 р. Акв., туш.

7. Незакінчений ескіз до жіночої постаті «Фортуна» (?). Чорний абрис тіла; місяць направо. Туш.

8. Проект фотелю для Державного Сенату у Київі. 1918 р. Акв.

9. Ex libris П.Я.Дорошенка – вгорі герб Дорошенків, унизу напис «Библіотека П.Я.Дорошенка». 1913 р. Акв.

10. (Нарбут?) Герб Дорошенків. Акв.

11. Відбитка з «Української абетки», літера «Ч» (чорт). Кольорована від руки.

12. Відбитка з «Української абетки», літера «Г» (гетьман).

13. Рельєфна відбитка печатки Української Академії мистецтв.

14. П”ять етикеток-наклейок на пляшки – «Гор(е)лка Н(е)ковская» (2 екз.), «Солодуха Ректорська», «Спотикач Грабуздовський», «Пузівочка заяча» [5].

15. Три поштових марки вартістю в 30, 40, 50 шагів.

16. Фотографія Г.І.Нарбута гімназистом. На обороті власноручний напис: «Георгій Нарбут. Грудень 1905 р. М.Глухів, VIII кл. гімн.»

17. Фотографія Г.І.Нарбута гімназистом. На обороті напис: «Многоуважаемому Николаю Карловичу от Георгія Нарбута. 1906».

18. Idem в гетьманському жупані. в Музеї Тарновського, 1914 року.

19. Попередня фотографія збільшена.

20. Idem у френчі, сидяча, до колін, 1917 р.

21. Idem на канапі, напівлежить у жупані, 1918 р.

22. Idem у френчі й галіфе сидить на канцелярськім столі, 1918 р.

23. Малюнок Марини Нарбут: похорон Г.І.Нарбута [6].

24. Малюнок Данила Нарбута: похорон Г.І.Нарбута [7].

25. Траурне оголошення про смерть Нарбута (4 примірники).

26. Лікарське свідоцтво про смерть Нарбута [8].

27. Записка В.В.Міяківського до П.І.Зайцева в справі здобуття волів для похоронної процесії.

28. Три замітки В.Л.Модзалевського олівцем – в справі видання, присвяченого Нарбутові.

29. Зшиток з виписом текстів про Нарбута з видання «Современная русская графика» (олівець).

30. Газета «Dziennik Kijowski» від 27/V-1920.

31-34. Газета «Громадське слово» від 25, 26, 27, 30.V – 1920 р.

35. Газета «Кіевскія новости» від 26.V – 1920 р. [9]

43. 1 блюдце [10].

44. 1 срібна чайна ложечка.

45. 1 мідна попельничка.

46. 1 череп”яна попельничка.

47. 3 пляшечки з тушшю.

48. 1 баночка з червоною фарбою.

49. 2 олівця.

50. 1 велика шклянка (червона).

51. 1 шкляна банка з пробкою (червона)

52. 1 череп”яний український кухлик.

53. 1 блокнот (на 7 сторінках написано рукою Г.І.Нарбута).

54. 1 одривний блокнот на видачу грошей. На обгор.[тці] і на перш.[их] сторінках написано рукою Нарбута.

55. Маленька чашка з краєвидом.

56. 1 чашка до гоління.

57. 1 блакитно-жовта розетка.

58. 1 коробочка з перами.

59. 1 шкіряний бумажник (1916 р.)

60. 1 кістяна скринька з подушкою для голок.

61. 1 велика люлька.

62. 1 чубук для люльки бісерний [11].

63. 14 маленьких печаток.

64. 3 великих печатки.

65. 3 ключі.

66. 1 зломана ложечка срібна.

67. 1 папка з паперами.

68. 1 портрет Єлизавети І.

69. 1 портрет Шевченка.

70. 1 оригінал – Родослівне дерево Нарбутів.

71. 1 парчовий полужупан.

72. 1 напис «Укр.Акад. Мистецтв. Майстерня графіки».

73. Напис «Укр. Акад. Мистецтв. Канцелярія».

74. 1 напис – «Українська старовина».

75. 1 шкляна пляшка з написом «Солодуха ректорська» [12].

76. 1 глиняний баранчик.

77. 1 оригінал. Проект 3-х карбованців.

78. 1 грамота Чернігівської губ.

79. 1 рулон паперу (олівцем намальовано силуета).

80. 1 портрет старої жінки (акварель).

81. Відбитки герба в окантовці.

82. 1 оригінал (герб Товстолісів).

83. 2 картуза.

84. 1 гаманець.

85. 1 сорочка.

86. 1 білий соусник з гербами.

87. 1 біла сухарниця з гербом.

88. 1 кругла бісерна скринька.

89. 2 лінійки для зменшення.

90. 1 довге блюдо.

91. 1 портрет Г.І.Нарбута в рамі під шклом.

92. 1 ваза прорізна Межигір”я.

93. Килим український власність Г.І.Нарбута.

Зазначені речі 93 №№ в кількості 152 примірників

передав [Ол.Новицький]

[печатка Всеукраїнського історичного музею]

прийняв Андрій Винницький

Примітки

4. Розглядаючи обкладинку до журналу «Зори», Федір Ернст каже:

«В характері української селянської вибійки – на чорнім тлі вирізуються розкидані залізно-певною рукою червоні з жовтим квіти. В цім самім характері, але одною лише чорною фарбою – виконано обгортку віршів Володимира Нарбута – «Алілуя» – з білими квітами, вирізаними на чорнім тлі» (Ернст, 76).

1926 року усі три ориґінали до проектованого видання належали Музеєві Київського Художнього Інституту (С. 107. №№ 386-388).

5. В.Міяковський згадував:

«Імпрези гуртка рядилися в старовинні українські барокові форми. […] Нарбут робив «нарбутівськими» літерами етикетки на старовинних скляних ведмедиках з «оковитою» або «старкою» (Міяковський. С. 212).

Ті зразки, що збереглися до виставки 1926 року й на ній експонувалися, Ернст пов”язував з вечіркою, що відбулася 27 березня 1920 року до «89-их роковин з дня народження зацного пана Лупи Грабуздова», чи то пак до ювілею Сергія Єфремова:

«На великім столі, – згадував він, – серед старовинного посуду – численні пляшки гутного скла з написами – «спотикач грабуздовський», «горілка ніковськая», «солодуха ректорська» (Ернст. С. 84).

Але цей ентузіазм з”явився у Нарбута ще в Петербурзі. Як свідчив його й Модзалевського спільний приятель, архівіст Яків Жданович («Жакоба»), ще в Петербурзі – бо Нарбут

«инстинктивно был поглощен в украинскую культуру, ее чувствовал, ее любил и т.д. Настолько был влюблен, что в те времена (весна 14 г.) вино пил только из украинского стекла и злился, когда я протестовал иногда: «Не задерживать», «не возиться» и т.д. Он возмущенно с серьезным видом кричал: «Я не можу (в 1914 г.) пить эту гадость, если оно (вино) не будет… в пляшці з нашими квітками…» (Лист до Ф.Ернста від 14 квітня 1926 року // ІМФЕ. Ф. 13-3. Од. зб. 69. Арк. 12 зв.).

6. «Домовину його везли повз будинок дворянського зібрання, де мала розташуватися Академія Мистецтв, на площадці, вкритій килимами. […] Першу промову на могилі говорив П.І.Зайцев, другу з черги, коли не помиляюсь – я, третю молодий маляр С.Колос від імени учнів Г.І. Вертаючись з кладовища невеличким гуртком, зайшли ми до Тичини на Кузнечну вулицю» (Зеров. С. 105).

Будучи студентом Комерційного інституту, з 1916 року Тичина оселився на Кузнечній, 107, у родині Папаруків. У цьому будинку містилась Бібліотека ім. Т.Шевченка, де працювала Лідія Папарук.

7. На нарбутівській виставці 1926 року експонувались дитячі малюнки Марини й Данила Нарбутів: батько в ліжку (18 квітня 1920 року), похорон батька (С. 153. № 135-137).

8. Має печатку Георгіївської лікарні. «Болезнь или причина смерти, от которой последовала смерть […]. Желчно-каменная бол(е)знь; посл(е) операціи на желчныхъ путяхъ» (ДМУОМ. Архів. Ф. 1. № 135; На звороті рукою Ф.Ернста: «Музей Діячів»). Про Нарбутове захворювання Федір Ернст у його найкращій праці 1926 року писав: «Після черевного тифу прийшов поворотний тиф, ще пізніше – запалення печінки та жовтуха» (Ернст. С. 81). І в тій самій книжці, за кілька сторінок: «Операція вирізування з печінки каменів була дуже важка, з”ясувалася наявність сили гною» (С. 85). Микола Бурачек уточнює:

«Печінка давала себе знати гострими болями, поганим настроєм. […] Г.Ів. перенесено було до лікарні, де відомий хірург, професор Є.Г.Черняхівський, взявся gratis [безкоштовно, як дарунок] зробити таку тяжку операцію. […] Операцію було зроблено, і, як говорили, «удачно», але через день-два після операції я зустрів Черняхівського, і той сказав мені, що Г.Ів. не виживе: печінка ні до чого – хоч викинь» (Бурачек Микола. Спогади про Г.І.Нарбута // Бібліологічні вісті. 1927. № 1 (14). С. 100-101).

Хірурґічна лікарня д-ра медицини Ігнатія Станіславовича Маковського містилась на Столипінській, 33-б. Як зафіксував Ернст, звідти Нарбута було перевезено до лікарні «Георгіївської, що знаходилась поруч з будинком академії» (С. 85). У лікарні з Нарбутом востаннє зустрівся, виїжджаючи на село, Василь Кричевський (10 травня), а також учень Г.І. Роберт Лісовський. За словами останнього,

«там перевів він коректу моєї обкладинки до поезій П.Тичини «Соняшні клярнети». Доносилася сильна гарматна стрілянина кругом Київа, наступали наші, а тут ми сиділи втрьох з його нерозлучним приятелем Мо[д]залевським. Нарбут неначе віджив і з повною радісною надією прислухався до пострілів та казав, що ніяк не може діждатися наших» (Лісовський Р. Спомини про Г.Нарбута // Книголюб. Прага, 1930. Кн. ІІІ. С. 189).

До його труни Петлюра, увійшовши до Києва, поклав вінок.

9. Саме ці газети використав Ярослав Стешенко, складаючи покажчика «Література про Г.І.Нарбута» (С. 159. №№ 40-49).

10. У каталозі пам”яткового відділу нарбутівської виставки 1926 року зазначено: «Порцелянові чашечки фабрики Баранівка та ин. посуд з рештками фарб (гвашу, акварелі); частини межигірського сервізу 1830-1840 років з особистого вжитку Нарбутового та ин.» (С. 153. № 138-153).

11. На бережку напис олівцем: «Д.М.» – Данило Щербаківський?

12. Пляшка гутного скла з такою етикеткою експонувалась на нарбутівській виставці 1926 року (С. 153. № 121).