Справа «Спілки визволення України»

Сергій Білокінь

Кількоро з названих у Б.Кравціва шевченкознавців пройшли у справі «Спілки визволення України», що мала ключове значення в історії України (процес відбувся 1930 року в тодішній столиці УСРР Харкові). Від інших большевицьких процесів він відрізнявся своїм масштабом і історичною роллю, оскільки у зв’язку з ним репресували близько тисячі представників традиційної, органічної української інтелігенції. Така велика кількість українського етнічного елементу в інших процесах так компактно не проходила. Це порушило всю інфраструктуру нації, грунтовно перервало національну традицію й сам зв’язок часів у її існуванні [84].

Головним фігурантом у справі проходив Віце-Президент УАН академік Сергій Олександрович Єфремов (6 / 18. Х. 1876, с. Пальчик Звенигородського пов. Київ. губ. – 31. ІІІ. 1939, Ярославль), один з організаторів і чільних діячів вид-ва “Вік” (1896), Всеукр. загальної організації (1897), Укр. демократичної (1904), потім радикальної, після їхнього об’єднання – радикально-демократичної (1905) партій, пізніше – Т-ва укр. поступовців, Союзу укр. автономістів-федералістів (голова), партії соціалістів-федералістів, Братства укр. державності. Автор розвідок «Шевченко й українське письменство» (К., 1914), «Шевченко» (К., 1914) та фундаментальної для шевченкознавства праці «Спадщина Кобзаря Дармограя» (Україна. 1925. Кн. 1-2). Редактор збірників «Шевченко та його доба» (т. І-ІІ. К., 1925-1926).

У «Покажчику видань Шевченкових творів» Володимира Дорошенка [85] зафіксовані видання, що були найкапітальнішим внеском акад. С.Єфремова до шевченкознавства. Вони вийшли під грифом: Українська Академія Наук. Комісія для видавання пам’яток новітнього українського письменства. Єфремов написав також обидві передмови до цих видань.

– Повне зібрання творів Тараса Шевченка. Том 4. Щоденні записки (Журнал) : Текст. Первісні варіянти. Коментарій. [К. :] ДВУ, 1927. XL, 789, [1] с.

Повне зібрання творів Тараса Шевченка. Том 3. Листування : Текст. Коментарій. [К. :] ДВУ, 1929. XXXVI, 1003 с.

Автори персоналій у розлогих коментарях : акад. Андрій Лобода, Володимир Міяковський, Михайло Новицький [86], Олекса Новицький, Дмитро Ревуцький [87], Петро Рулін, Павло Филипович [88].

Єфремов був заарештований 21 липня 1929 р., помер за десять років в ув’язненні [89].

Рецензії на видання написали Ієремія Айзеншток, Павло Богацький, Володимир Гадзінський, Олександер Дорошкевич, Петро Єфремов (репресований), Павло Зайцев, Кость Копержинський [90], Петро Кудрявцев, Михайло Марковський [91], А.Москаленко, Венедикт Мякотин та Юліан Григорович Оксман [92] (репресований).

Доля діячів культури, причетних до першого академічного видання Шевченкових творів, склалась по-різному.

Брат Єфремова Петро Олександрович був ув’язнений 9 вересня 1929 р., проходив за тим самим процесом.

Кость Копержинський літературознавець, фольклорист, етнограф, секретар Товариства дослідників української історії, письменства та мови (Петроград, 1923. Під час чистки академічних установ 1933 р. за звинуваченням у саботажі наукової роботи, нацдемівщину та «як вихідець із контрреволюційного табору» знятий з роботи, потім ув’язнений.

5 вересня 1935 р. був арештований Павло Филипович. Він опинився на Соловках, 3 листопада 1937 р. був розстріляний у Сандормоху.

Михайла Михайловича Новицького узяли 26 грудня 1937 р. Відбувши строк, 1942 р. він був звільнений, а за місяць мобілізований до т. зв. трудової армії (м. Кизил Молотовської обл.). Повернувся 1946 р. Реабілітований посмертно.

Павло Богацький, Павло Іванович Зайцев і Венедикт Мякотин вийшли на еміграцію.

У процесі «СВУ» проходив член Центральної й Малої Рад, Всеукраїнської ради військових депутатів, згодом проф. Київського ІНО Осип Юрійович Гермайзе (Самуїл-Йосиф Генріх; 5 серпня 1892, Київ – 22 вересня 1958). Автор розвідок «Нові непорозуміння з Шевченком» (Україна. 1925. Кн. 1-2), «П.Куліш і Костомаров як члени Кирило-Методіївського братства» (у зб. «Шевченко та його доба», т 1. К., 1925), «До історії Шевченкового села» («Записки» Київського ІНО. Кн. 1. 1926). Арештували його 27 липня 1929 р. Помер в ув’язненні, де пробув 29 років.

Як один з провідних фігурантів у процесі «СВУ» проходив літературний критик Андрій Васильович Ніковський (14. X. 1885, с. Малий Буялик Херсонської губ. – 1942, Ленінград), політ. і держ. діяч, літературознавець і публіцист, один із фундаторів Центральної Ради, товариш голови Центральної Ради, член Малої Ради, міністр закордонних справ Директорії УНР. Написав розвідку «Бібліотека Т.Шевченка» (Книгарь. 1917. Листопад. Кн. ІІІ. Стовп. 107-113), редактор другого видання праці М.Драгоманова «Шевченко, українофіли і соціялізм» (К., 1914), до якої написав супровідну статтю.

У виданні, яке вийшло під грифом “НКО УСРР. Головліт. Бібуправа” п.н. Зведені списки літератури, що підлягає вилученню. Список № 1 (1934). С. 10, проти його імені зазначено: “Всі твори, за всі роки, всіма мовами”. На с. 16 щодо нього додано: “Негайному вилученню з продажу і вжитку по всій книготорговельній мережі, бібліотеках і учбових закладах підлягають всі збірки і хрестоматії, в яких брали участь такі автори: […]”.

Ніковський, Андрій Васильович (14.X.1885, с. Малий Буялик, Xерсонської губ. – 1942, Лгр., під час блокади), політ. і держ. діяч, літературознавець і публіцист, проходив у процесі СВУ. Ред. газ. “Рада” (1910 – 14). Закінчив Новорос. ун – т в Одесі (1915). Ред. журналу “Основа” (Одеса, 1915).

Член ТУПу, ред. газети “Нова Рада” (1917 – 19). В березні 1917 від укр. гром. організацій обраний до Виконавчого губ. к – ту Київщини. Один із засновників Укр. Центр. ради і делегат від Союзу укр. автономістів – федералістів. Член ради УЦРади у його першому складі 7.III-7.IV.1917, обраний Всеукр. нац. конгресом 08.IV.1917. Представництво: УРДП, Т-во укр. поступовців. Затверджений мандатної комісією шостих загальних зборів 8.VIII.1917 р. Від УПСФ. 7.VII.1917 – 29. IV.1918 – заст. гол. Центр. Ради, представник УПСФ у Малій раді. Член УПСФ. Член комісій ЦР для скликання територіального з’їзду і в справі переговорів з нац. меншинами. 26.X.1917 обраний до Крайового к – ту по охороні революції в Україні. У XI.1917 призначений комісаром м. Києва. Був кандидатом до укр. Установчих зборів від УПСФ (Нова рада. 1917. 23 грудня. № 216. С. 4; біогр. відомості).

Після гетьм. перевороту активний діяч опозиційної владі організації – Укр. нац. союзу (серпень – .IX.1918 – його голова). Редактор газ. «Нова рада» (Відродження. 1918. 22 грудня. № 217. С. 4. Шп. 3). У травні 1920 міністр закорд. справ УНР (в кабінеті В. Прокоповича). Керівничий над працями Постійної комісії для складання словника живої української мови (1919 – 1920), керівничий над працями Правописно – термінологічної комісії (1920). 1921 – 24 перебував на еміграції.

Постановою ВУЦВК 20 жовтня 1924 Н. було дозволено повернутися в УСРР. Працював у комісії ВУАН для складання словника живої української мови, вів літературно – критичну діяльність. Завербований ГПУ під псевдонімом “Франт”, вів подвійну гру (Даниленко Вас. Укр. інтелігенція і влада (2012). С. 693). Адр. (1929): Київ, вул. Горовиця (Велика Житомирська), 40, пом. 1.

Ішов у процесі «СВУ». На першому засіданні процесу 9.III.1930 на питання голови Верховного суду відповів, що належав до української партії соціялістів-федералістів, від V.1920 по XII.1921 був міністром закордонних справ уряду УНР. Засуджений у справі СВУ до 8 років ув’язнення з суворою ізоляцією; рішенням колегії ОГПУ від 16.VII.1934 висланий у Саратовську обл.

У виданні, яке вийшло під грифом “НКО УСРР. Головліт. Бібуправа” п.н. Зведені списки літератури, що підлягає вилученню. Список № 1 (1934). С. 10, проти його імені зазначено: “Всі твори, за всі роки, всіма мовами”. На с. 16 щодо нього додано: “Негайному вилученню з продажу і вжитку по всій книготорговельній мережі, бібліотеках і учбових закладах підлягають всі збірки і хрестоматії, в яких брали участь такі автори: […]”.

8.XII.1937 одержав ще раз 10 років ув’язнення. За постановою Управління НКВД вирок було скасовано і справу закрито. Звільнений 21 квітня 1940. Звільнений з-під арешту 1940. Похований у братській могилі на Піскарьовському кладовищі.

Автор книжки нарисів “Vіta Nuova” (1919), “Словник українсько – російський” (1927), перекладів творів Шекспіра, Гоголя, Дж. Лондона. Масон. Др.: Наталія Дмитрівна. Померла в Берліні, будучи там проїздом у Швейцарію (Відродження. 1918. 28 листопада. № 196. С. 1. Шп. 1; С. 3. Шп. 3; 29 листопада. № 197. С. 4. Шп. 1). Діти: Льодик (Єфремов С. Щоденники (1997). С. 54, 83, 110, 308, 394, 410, 745) і Галина (Єфремов С. Щоденники (1997). С. 54, 410).

Тв.: Розмова з В.К.Прокоповичем // Нова рада. 1918. 10 травня. № 72. С. 2. Шп. 2-3 (з приводу домагання його арешту); Про союзників // Промінь. 1919. 9 жовтня. № 17. С. 1. Шп. 1-2 (про союз большевиків з Денікіним); Русь, Україна і Малоросія // Промінь. 1919. 10 жовтня. № 18. С. 1. Шп. 3-4 (про діяльність «Нац. объединения»); 3-й Рим // Промінь. 1919. 20 жовтня. № 27. С. 1. Шп. 2-4 (про моск. шовінізм); Ненька-Україна // Промінь. 1919. 26 жовтня. № 31. С. 1. Шп. 2-4; Г. Д. Саливон (Спогади) // Бібліол. вісті. 1927. N 4. С. 104 – 109; Нечуй-Левицький I. Бурлачка / Ред. і вступ. статті А. Ніковського. [К. ]: Сяйво, [1926]. 283, [6] с. (Б-ка укр. повісти; рец.: Шамрай А. // Черв. шлях. 1927. № 2. С. 263-264); Російсько – український словник / УАН. Ред.: Т. II: З – Н. Вип. 1: З – К. [К. ] 1929; Т. III: О – П. Вип Шп. 1: О – Поле. [К.:], 1927; Т. III: О – П. Вип. 2: Поле – Пячение. [К.], 1928; Меріме П. Коломба: Роман / Пер. з фр. мови В. Підмогильного; Ред. і вступ. ст. А. Ніковського. [X.: К. ]: Книгоспілка, [1927]. 147 с. (рец.: Кравців С. // Черв. шлях. 1927. № 7 / 8. С. 372-373); Шекспір В. Гамлет / Пер. М. Старицького; Ст. С. Родзевича; Ред. ст. й прим. А. Ніковського. [X. ]: Книгоспілка, [1928]. XXVIII, 192, XXXIV с. (Світ. Письменство; рец.: Майфет Г. // Черв. шлях. 1929. № 5 / 6. С. 277-280); Гоголь М. Твори. Т. 2. / Заг. ред. I. Лакизи та П. Филиповича; Стиліст. ред. А. Ніковського, А. Xарченка. [К. ]: Книгоспілка, [1930]. LXVI, 256 с. (рец.: Державин В. // Черв. шлях. 1931. № 3. С. 218-221);

«Спілка Визволення України» : Стеногр. звіт. Том І (1931). [Гродзінський, Михайлик.] Допит А.Ніковського (С. 244-275); Засідання 6 : 14 березня. [Г.Холодний, Михайлик, Любченко, Ахматов, Бистрюков, Якимишин, Віленський, Іделіович, Ратнер, Гродзінський.] Допит А.Ніковського (С. 276-322); Засідання 6 : 14 березня. [Г.Холодний, Михайлик, Любченко, Ахматов, Бистрюков, Якимишин, Віленський, Іделіович, Ратнер, Гродзінський.] Допит А.Ніковського (С. 276-322); Засідання 7 : 15 березня. [Гродзінський, Волкомірський, Потапов, Ковалівська, Виноградський, Юровицький, Любченко, Волков, Коробенко, Одинець, Соколянський.] Допит А.Ніковського (С. 323-341).

Дж.: Нова рада. 1917. 11 травня. № 36. С. 2. Шп. 2 (не обраний до нового складу Комітету Півд.-Зах. фронту); Нова рада. 1917. 3 червня. № 54. С. 3. Шп. 2 (виступив на засіданні за визнання справедливим домагання ЦР перед Тимч. урядом з укр. питання); Нова рада. 1917. 13 липня. № 87. С. 1. Шп. 1 (кандидат списку № 15 у гласні до міської думи, який подали міському голові укр. есефи та безпартійні федералісти); Нова рада. 1917. 18 липня. № 90. С. 2. Шп. 3 (виступив на Малій Раді 14 липня з проекту нової структури Ген. Секретаріату); Нова рада. 1917. 1 жовтня. № 151. С. 2. Шп. 3 (на Малій Раді підтримав програмну декларацію Винниченка; с.-ф.); Нова рада. 1917. 12 жовтня. № 121. С. 2. Шп. 3 (запрошений на посаду київського міського комісара; тов. голови ЦР, лідер укр. есефів, член крайового комітету Союзу міст, редактор «Нової ради»);

Нова рада. 1917. 22 жовтня. № 169. С. 3. Шп. 3 (виставлений за списком № 13 труд. партії та есефів кандидатом до Установчих зборів); Нова рада. 1917. 26 жовтня. № 172. С. 2. Шп. 5 (на Малій Раді виступив щодо замирення); Нова рада. 1917. 27 жовтня. № 173. С. 2. Шп. 2 (обраний до комітету з охорони революції); Народна воля. 1917. 27 жовтня. № 134. С. 2. Шп. 1 (від укр. с.-федералістів і рос. трудовиків висунутий кандидатом до Установчих зборів); Нова рада. 1917. 28 жовтня. № 174. С. 2. Шп. 3 (на Малій Раді говорив про напруження у Києві); Народна воля. 1917. 28 жовтня. № 135. С. 3. Шп. 3 (запрошений на посаду київ. міського комісара, не затверджений урядом); Нова рада. 1917. 8 листопада. № 180. С. 3. Шп. 3 (призначений київським комісаром, але цю посаду скасувала київська дума);

Нова рада. 1917. 10 листопада. № 182. С. 1. Шп. 2 (виставлений кандидатом до Установчих зборів за списком № 13 від укр. с.-ф. і трудовиків по Київ. окрузі; тов. голови ЦР, редактор); Нова рада. 1917. 14 листопада. № 185. С. 2. Шп. 1 (виступив на Малій Раді 14 листопада щодо прибавки «за обрусение»); Нова рада. 1917. 15 листопада. № 186. С. 2. Шп. 5 (виступив на вічі виселенців та бранців-галичан та буковинців з приводу прилучення Галичини до Польщі); Нова рада. 1917. 16 листопада. № 186. С. 2. Шп. 1 (виступив на Малій Раді 14 листопада щодо прибавки вчителям «за обрусение»); Нова рада. 1917. 21 листопада. № 191. С. 2. Шп. 4 (на засіданні Малої Ради з питання перемир’я з німцями головував наперемінку з Грушевським, що деякий час був на засіданні УНТ); Нова рада. 1917. 12 грудня. № 206. С. 3. Шп. 4 (мав виступити з промовою на мітингу, влаштованому соц.-федералістами);

Нова рада. 1917. 12 грудня. № 206. С. 3. Шп. 4 (мав іти за списком № 2 по київському виборчому округу від укр. соц.-федералістів); Нар. воля. 1918. 3 січня. № 187. С. 4. Шп. 4; 5 січня. № 189. С. 4. Шп. 1 (викладатиме на режисерсько-інструкторських курсах); Відродження. 1918. 28 квітня. № 28. С. 3. Шп. 4 (склав правничий словник?); Нова рада. 1918. 9 травня. № 71. С. 3. Шп. 1 (згадується в листі Устимовича щодо формування Кабінету міністрів); Нова рада. 1918. 10 травня. № 72 С. 3. Шп. 2 (виступив на з’їзді соц.-федералістів з доповіддю від ЦК); Нар. воля. 1918.11 травня. № 70. С. 1. Шп. 2-3 (виступив на з’їзді УПСФ); Відродження. 1918. 26 червня. № 71. С. 7. Шп. 1-2 (читав лекцію про внутрішнє становище України в Укр. клубі; член ЦК УПСФ); Відродження. 1918. 3 вересня. № 127. С. 4. Шп. 3 (узяв участь у товариській вечері, влаштованій Укр. нац. союзом; голова комітету Нац. союзу);

Відродження. 1918. 21 вересня. № 142. С. 3. Шп. 3; С. 4. Шп. 1-2 (за дорученням укр. уряду як голова підписав ноту до рос. Мирової делегації з приводу порушення прав укр. громадян); Відродження. 1918. 3 жовтня. № 150. С. 7. Шп. 2 (прохання до членів прибути на засідання комітету та порядок денний; голова комітету Червоного Хреста); Відродження. 1918. 6 жовтня. № 153. С. 6. Шп. 2 (делегований від ради Нац. союзу до гетьмана на його прохання; член ради Нац. союзу); Нар. воля. 1918. 24 жовтня. № 25 (96). С. 3. Шп. 4 (на засіданні Нац. союзу призначений головою комісії по внутрішніх справах; соц.-федераліст);

Відродження. 1918. 29 жовтня. № 171. С. 7. Шп. 2 (приймає пожертви на допомогу дітям – жертвам війни, революції і біженцям; голова комітету київського відділу Червоного хреста); Відродження. 1918. 29 жовтня. № 171. С. 7. Шп. 1-2 (прохання до укр. громадянства виділити кошти на допомогу дітям; голова київського відділу Червоного хреста); Відродження. 1918. 1 листопада. № 174. С. 2. Шп. 1 (узяв участь в анкеті з питання, чи можлива слов’янська федерація); Відродження. 1918. 7 листопада. № 179. С. 6. Шп. 1 (обраний до комісії політичної інформації т-ва укр. журналістів); Нар. воля. 1918. 14 листопада. № 31 (102). С. 3. Шп. 4 (запротестував проти руйнування укр. держ. справи); Відродження. 1918. 11 грудня. № 206. С. 2. Шп. 3 (писав у «Новій раді» про боротьбу з большеви ками); Україна. 1919. 25 січня. № 9. С. 3. Шп. 5 (обраний до управи Укр. червоного хреста);

Промінь. 1919. 22 вересня. № 7. С. 4. Шп. 3 (його статті готуються в ЛНВ); Промінь. 1919. 24 вересня. № 8. С. 1. Шп. 3 (на початку кожного режиму переховується); Промінь. 1919. 7 листопада. № 41. С. 3. Шп. 4 (т-во укр. драм. артистів, що припинило діяльність, висловило йому подяку за підтримку); Слово. 1919. 8 листопада. № 45. С. 2. Шп. 3 (викликаний внести на рідну школу); Слово. 1919. 28 листопада. № 60. С. 1. Шп. 4 (з тяжкою хворобою потрапив до лікарні Маковського); Книга. Т. I. Відень; К., 1921. С. 38; Наука и научные работники СССР. Ч. VI (1928). С. 280; Лотоцький Ол. Сторінки минулого. Ч. 3 (1934). С. 264; С-[авинсь]кий С. [ергій]. Так… це було… // Укр. думка. Миколаїв. 1943. 12 січня. Ч. 4 (237). С. 3; Чапленко В. Переклад, що перевищив оригінали М. Гоголя // Нові дні (Торонто). Ч. 25. 1952. Лютий. С. 11 – 15; Лавріненко Юр. Розстріляне Відродження (1959). С. 779 – 786;

Коваленко Л.М. На світанку української радянської критики (1917-1920) // Рад. літературознавство. 1962. Липень-серпень. № 4. С. 55; Кравців Б. Розгром літературознавства (I. Реєстр знищених і репресованих. Ч. 3; 1962). С. 222 – 223; Безсмертні: Зб. спогадів (1963). С. 37, 117, 205; Листи до Володимира Винниченка // Слово. Зб. 2. Нью – Йорк, 1964. С. 318 – 321; Т. Г.Шевченко в епістолярії (1966). С. 936, 938 (+ 1941); Гунчак Т. Україна і Польща в документах, 1918 – 1922. Ч. II (1983). С. 144, 151; Мороз М. Леся Українка (1992). N 2634, 2727, 2735; 125 років київської укр. акад. традиції (1993). С. 19, 44; Iсторія УАН, 1918 – 1923 (1993). С. 18, 199, 227, 259, 260, 305, 386, 430, 531; Iсторія НАНУ, 1924 – 1928 (1998). С. 41, 153, 238, 356, 513; Болабольченко Ан. СВУ – суд над переконаннями (1994). С. 84;

Костюк Гр. Сталінізм в Україні (1995). С. 232; Пристайко В. Шаповал Юр. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД (1996). С. 25, 31, 63, 164, 174, 258; Суровцова Н. Спогади (1996). С. 81, 88, 90; УЦРада (1996 – 97). Т. I. С. 20, 30, 40, 49, 56, 58, 65, 66, 71, 73, 78, 84, 94, 141, 144, 149, 153, 158, 162, 163, 165, 180, 196, 198, 201, 202, 226, 229, п. 2, п. 21, п. 22, п. 329, п. 339, п. 344; Т. II. п. 62; Єфремов С. Щоденники (1997). С. 55, 98, 100, 111, 112, 113, 127, 129, 136, 144, 149, 162, 163, 172, 178, 193, 236, 243, 245, 249, 276, 278, 279, 284, 296, 306, 311, 323, 359, 385, 420, 429, 440, 446, 467, 488, 676, 688 (Аниховський), 723, 725; Верстюк В. Осташко Т. Діячі Укр. Центральної Ради (1998). С. 207, 209, 223; Тарахан – Береза З. Святиня (1998). С. 299; Серков А. И. Русское масонство (2001). С. 590; Остання адреса. Т. 1 – 2. Вид. 2 (2003). С. XLIII, 35, 956, 973; Центр. рада (березень-лист. 1917; 2003). С. 175, 354, 500, 944, 949, 957, 959, 962; Рубан-Кравченко В., В.Г.Кричевський (2004). С. 305, 354, 601;

Рубльов Ол. Західноукр. інтелігенція у загальнонац. процесах (2004). С. 86 – 88, 385, 513, 521; Білокінь С. На зламах епохи (2005). С. 233; Епіст. спадщ. Д. I. Яворницького. Вип. 3 (2005). № 411; Сварник Г. Збірки НТШ (2005). С. 222; Директорія. Т. 1 (2006). С. 29, 212, 620, 635, 643; Т. 2 (2006). С. 49-54, 56, 59, 61-64, 66, 68, 69, 71, 72, 74, 76, 78, 81, 83, 87-93, 95, 98, 100, 101, 105, 107, 110-113, 115-123, 125, 126, 130, 132-134, 136, 138, 140, 141, 148, 149, 150, 152, 154, 156, 182, 189, 194, 196, 199, 204, 205, 210, 216, 220, 222, 226, 229, 232, 234, 239, 257, 259-261, 263, 266, 268, 271, 319, 322, 323, 325, 326, 329, 332, 337, 339, 343, 349, 353, 359, 360, 362, 369, 644, 689; Зайцева З. Укр. наук. рух (2006). С. 13, 14;

Леонтович Вол. Зібрання творів. Т. 4 (2006). С. 302, 383, 389, 390; Музей України (2006). С. 156; II Собор УАПЦ 1927 року (2007). С. 271; Охорона пам’яток (2008). С. 21; Білорус М. Член Центр. Ради С. Березняк (2009). С. 47, 57; Дунай Павлина. Андрій Ніковський: долаючи межі часу. К.: Твім інтер, 2009. 238, [2] с.; Реєстр розсекречених архівних фондів. Т. 1, кн. 1 (2009). № 364; Качуровський Iг. Доля укр. лінгвістів (2010). С. 8; ЕІУ. Т. 7 (2010). С. 400 (Осташко Т.С.); Голгофа академіка Кравчука (2011). С. 161, 163-164, 273; Полонська-Василенко Н. Спогади (2011). С. 380, 382, 398, 414, 435, 436, 445; Білокінь С. Справа “Спілки визволення України” й перспективи її дальшого вивчення // Iсторіографічні дослідження в Україні. Вип. 22. К., 2012. С. 430;

Гирич I. Між наукою і політикою (2012). С. 90, 93, 99, 127, 183, 208; Даниленко Вас. Укр. інтелігенція і влада (2012). С.35, 38, 51, 114, 380, 390, 441, 490, 555, 559, 562, 567, 570, 573, 577, 578, 588, 591, 596, 602, 606, 609, 629, 621, 624, 640, 641, 642; Білокінь С. Масовий терор. Т. 2 (2013). С. 57, 58, 59, 62, 63, 520, 538, 539, 590, 593, 596, 607, 610, 612, 614, 616, 621, 623, 624, 625, 626, 627, 629; Преловська Iр. Джерела з історії УАПЦ (2013). С. 496, 497, 498; Гирич I. Укр. інтелектуали і політ. окремішність (2014). С. 75, 143, 303, 323, 324, 330, 340, 351, 355, 394, 430; Євг. Чикаленко – будитель (2014). С. (396); Укр. літ-ра у вигнанні. Зб. 3 (2014). С. 19, 20, 25, 195, 689, 691, 692, 693, 739. Грушевський М. Спомини.VIII, 114, 134; IX, 109, 118, 124; X, 139; XI, 114.

Дмитра Ревуцького совєцькі підпільники вбили у Києві.

Примітки

84. Білокінь С. Справа «Спілки визволення України» й перспективи її дальшого вивчення // Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941 рр.: Джерелознавче дослідження. Дрогобич: Коло, 2013. С. 573-629.

85. Повне видання творів Тараса Шевченка. Том ХVI. Варшава; Львів, 1939. С. 225-226, 235-237.

86. Білокінь С. Досьє шевченкознавця [Михайла Новицького] // Літ. Україна. 2007. 4 жовтня. № 38 (5226). С. 1, 8; 11 жовтня. № 39 (5227). С. 7, 8.

87. Ревуцький (Ревуцкий) Дмитро Миколайович. – Дж.: Семинарий русской филологии академика В.Н.Перетца, 1907-1927. Лгр., 1929. С. 47-48 (5 записів).

88. Филипович (Филиппович), Павло Петрович (1891 – 3.XI.1937, Сандормох), поет, літературознавець, шевченкознавець. Розстріляний.

Бібліогр.: Лейтес А. і Яшек М. Десять років укр. літератури, 1917 – 1927 (1928). С. 519 – 521.

Тв.: Історико-літературні матеріяли до Шевченка: І. Листи Максимовича до Шевченка; ІІ. Нові рядки Т.Шевченка // Наше минуле. 1919. Січень-квітень. № 1-2. С. 36-33; Шевченківський збірник / Під ред. П. Филиповича. Т. 1. К.: Сорабкоп, 1924. 151 с. (Рец.: [Могилянський М. ] // Черв. шлях. 1924. № 4 / 5. С. 294 – 295. Підпис: I. Л.); Коцюбинський і Шевченко // Життя й рев. 1926. № 2 – 3. С. 49 – 56; Шевченко і Плещеєв // Життя й рев. 1929. № 3. С. 151 – 154; Шевченко і Платон Симиренко: (З поля боротьби за Шевченка] // Життя й рев. 1933. № 3. С. 144 – 147; Шевченко в боротьбі з українською дворянсько – поміщицькою літературою. (Передмова до “Другого Кобзаря”] // Життя й рев. 1934. № 4. С. 89 – 101.

Дж.: Семинарий русской филологии академика В.Н.Перетца, 1907-1927. Лгр., 1929. С. 48-49 (34 записи).

89. Єфремов Сергій Олександрович (1876 – 1939). – Дж.: Овчаренко Марія. Сергій Єфремов як літературознавець // ЗНТШ. Том CLXXIII.1962. С. 127-184; С. 221-222; Рубчак Богдан. Літературна критика Сергія Єфремова // 125 років київської української акаднмічної традиції. Нью-Йорк: УВАН, 1993. С. 441-515; Особові архівні фонди Інституту рукопису: Путівник. К., 2002. С. 171-175 (Воронкова Т.І.; Ф. 317. 1851 од. зб. Кінець ХІХ ст. – 1931 р.); Єрмашов Тарас Васильович. Сергій Єфремов: (Біобібліогр. пок.) // Молода нація: Альманах. 2007. № 2 (43). С. 206-256 (500 записів); 2008. № 1 (46). С. 106-115.

90. Копержинський, Кость Олександрович (23.X / 4.XI.1892, с. Глібів Под. губ. – 18.III.1953, Ленінград).

Тв.: Українське наукове літературознавство за останні 10 років // Студії з історії України. К.: Науково-дослідча катедри історії України в Київі, 1929. Т. 2. С. XLV-XLVІ.

Дж.: Наука и научные работники СССР. Ч. VI (1928). С. 184 (нар. 22 X 1894); Семинарий русской филологии академика В.Н.Перетца, 1907-1927. Лгр., 1929. С. 53-54 (32 записи); Бібліографія репресованих істориків (1962). С. 85; Кравців Б. Розгром літературознавства (I. Реєстр знищених і репресованих. Ч. 70; 1962). С. 265; Список репресованих істориків (1962). С. 66; Iсторія УАН, 1918 – 1923 (1993). С. 384, 525; Iсторія НАНУ, 1924 – 1928 (1998). С. 229, 308, 340 – 342, 447, 542; Iсторія НАНУ, 1929 – 1933 (1998). С. 77, 104; Гульчинский В. И, Фокеев В. А. Деятели библиографии, 1917 – 1929. Ч. 1 (1994). С. 156; Юркова Окс. Діяльність кафедри М. Грушевського (1999). С. 386 – 390; Енциклопедія історії України. Т. 6 (2008). С. 127 – 128 (I. М. Лисенко); Українські бібліографи. Вип. 1 (2008). С. 193 – 194 (Р. С. Жданова); Одеські історики. Т. I (2009). С. 178 – 180 (В. В. Левченко; нар. 4 XI 1894); Даниленко Вас. Укр. інтелігенція і влада (2012). С. 520.

91. Марковський Михайло Миколайович (8.ХІ.1869, с. Ксаверівка Черкас. пов. Київ. губ. – 1947), викладач словесності Колегії П.Галагана (1912 – 1920), член “Xрестоматії”, приват – доцент, літературознавець і критик. Член Постійної комісії для видавання пам’яток новітнього письменства (1919), ст. бібліотекар Всенародної бібліотеки України (1919). Лектор КІНГ та укр. мови Київ. IНО, фахівець із укр. та рос. літератури та мови. Мешкав у Києві на вул. Леніна, 9 (приміщення кол. Колегії Павла Галагана), пом. 4.

Тв.: Шевченко в освітленні Єнсена // Шлях. 1918. № 4-5. – Дж.: Наука и научные работники СССР. Часть VI.(1928). С. 244; Кравців Б. Розгром літературознавства (II. Реєстр тих, що замовкли. Ч. 28; 1962). С. 287 – 288; Безсмертні: Зб. спогадів (1963). С. 105, 222; Голобуцький Ол., Кулик В. Укр. політ. рух на Наддніпрянщині (1996). С. 9; Дубровіна Л.А., Онищенко О. С. Iсторія НБУВ (1998). С. 29 – 31, 35, 38, 40, 43, 53, 63, 67, 91, 96, 102, 202; Палієнко М. Автори “Кіевской старины” (2005). С. 283; Смольніцька М. Колегія П.Галагана (2007). С. 252, 380 – 382; Реєстр розсекречених архівних фондів. Т. 1, кн. 1 (2009). № 364; Даниленко Вас. Укр. інтелігенція і влада (2012). С.64.

92. Оксман Юліан Грігор’євіч (30.ХІІ.1894 / 17.І.1895, Вознєсєнськ Єлисаветгр. пов. Херсон. губ. – 15.ІХ.1970, Москва), історик рос. літератури. 1920-23 нач. Одеськ. губ. арх. управління, ректор Археол. ін-ту. 1925-36 жив у Ленінграді. Ар. 6.ХІ.1936. Відбував у Сєввостлазі (Колима). Звільнений у Магадані 6.ХІ.1946. Опублікував 1963 на Заході статтю «Доносчики и предатели среди советских писателей и ученых» (про Я.Є.Ельсберга, В.В.Єрмілова, Р.М.Самаріна, Н.В.Лєсючєвського).

Дж.: Бардин М., Медведский А. Дело профессора [Ю.Г.] Оксмана // Сборник статей по вопросам агентурно-оперативной и следственной работы / КГБ при СМ СССР. М., 1965. № 4 (29). С. 61-65. Розсекречено 25.05.2009.