У Всеукраїнському музейному містечку
Сергій Білокінь
Після загибелі наркома освіти Миколи Скрипника [1206] 7 липня 1933 року наступний нарком, Затонський, почав заґвинчувати гайки особливо енергійно. На початку вересня 1933 року в Музейному містечку відбулась чистка радянського апарату Музейного містечка та дострокова чистка партосередку. З апарату було вичищено до 50 душ “ворожих елементів” та 6 душ виключено з партії [1207]. 8 вересня 1933 року у Всеукраїнському історичному музеї директор Музейного містечка Лука Калениченко розповів про наслідки чистки у Лаврі (Арк. 123). Назарій Багрій [1208] писав:
“Унаслідок чистки партійної організації та чистки радапарату шкідницький елемент, який заважав і шкодив в музейній роботі МГ, було вичищено, що дало можливість оновленому керівнитву й науковому складу МГ розпочати ґрунтовну перебудовну роботу Музейного городка, перетворюючи його на могутнє знаряддя антирелігійної боротьби. […] Також значним досягненням у роботі МГ є розвідки, проведені в ближніх печерах. Тут розкрито 4 підземні тюрми – камери з кільцями, до яких приковували в’язнів (!), розкрито ніші, де ховали в’язнів після смерті (!)” [1209].
Сумніваюсь, щоб Багрій сам додумався до такої грубої фальшивки, як ці самі кільця, ще й із кістками в них (правдоподібно, хтось йому підказав), але їхнє фото збереглося [1210].
У сімдесятих роках записала свої спомини про чистку в лаврському заповіднику його колишня співробітниця Надія Геппенер-Лінка (померла 18 травня 1981 року). Вона згадувала:
„В конце 1933 года в Музейном Городке началась проверка, или, как тогда говорили, «чистка» сотрудников, близких Куринному. Эта «чистка», проходившая в торжественной обстановке, при обязательном присутствии всего коллектива, вероятно, по сути своей в какой-то мере напоминала средневековый суд инквизиции.
В большом зале, на эстраде, у бюста Сталина, за столом, покрытым красным сукном, величественно заседали судьи – члены комиссии, назначенной свыше. По очереди, на ту же эстраду, вызывались подсудимые и, на глазах у всех, начинался допрос.
Комиссия, по видимому, имела задание выявить в Заповеднике гнездо украинских националистов и тайных врагов Советской власти. Но вот именно эта основная задача никак комиссии не удавалась. Сколько судьи ни старались, им не пришлось выявить никаких враждебных действий, никаких фактов, направленных против политики Правительства. Научные работники занимались своими науками и ничем иным не интересовались.
Комиссии пришлось перейти к анализу личных дел подсудимых, к анкетным данным и автобиографиям. Допрос был настолько детальным и въедливым, что несчастная жертва чувствовала себя так, точно с нее публично, одну за другой снимали все одежды и оставляли ее бесстыдно и жалостно обнаженной. Многие не выдерживали, начинали истерически плакать, кричать, говорить всякую ерунду, порочить самих себя.
Долго мучили беспомощного, беззащитного реставратора Касперовича, выспрашивали о деталях его религиозных представлений, о запретах есть вареную пищу и т.д. Несчастный не знал, что отвечать, о чем молчать, о чем говорить и весь дрожал, бледный, в холодном поту.
Бедняжку Новицкую [1211] около часа терзали вопросами о том, почему ее родители в первые годы ХХ ст. построили в захолустном уголке Крыма маленькую семейную дачу? На какие доходы? Каков был их капитал? Какова была их связь с миром капитализма? И т.д. и т.п.
Тяжко было слушать рыдания художника Кржеминского [1212], обвиненного в причастности к украинским националистам за то, что он копировал роспись украинских хат.
[…] «Чистка» не обнаружила в Заповеднике никакого гнезда контрреволюции, и все же сняла с работы целый ряд квалифицированых, трудоспособных работников (Новицкую, Щепотьеву, Белоцерковскую, Касперовича, Кржеминского и др.)” [1213].
Але на теренах Всеукраїнського музейного містечка політичні нагінки тридцятих мали згубні й руйнівні наслідки в першу чергу для збірок фундатора Музею України Павла Потоцького. В акті Комісії для обстеження Всеукраїнського музейного містечка від 27 червня 1933 року (підписали голова Ф.Козубовський та члени М.Криворотченко, Л.Калениченко та Драклер) зазначено:
«Потоцький П.П. Освіта вища, кол.[ишній] генерал артилерії й відомий ліберальний поміщик-антиквар, власник збірки, що подарована й міститься в ВМГ. Настроєний реакційно, збірку бажано приєднати до історичного музею, а Потоцького перевести на пенсію» [1214].
Звернімо увагу на стилістику документа. Не Потоцький подарував свою збірку, а «власник збірки, що подарована і міститься в ВМГ», та й ця інформація нейтралізується повідомленням, що він «настроєний реакційно». Він загинув у Лук’янівській тюрмі 1938 року.
Примітки
1206. Пор.: Білокінь С. Чисті зерна високої правди: Про народного комісара України Миколу Олексійовича Скрипника // Рад. школа. 1989. № 1 (712). С. 81-86.
1207. ДАмК. Ф. р-323. Оп. 1. № 712. Арк. 18 зв.
1208. Багрій Назарій Олексійович (1895, м. Крицеве, згодом Шепетівського району – не раніше 20 листопада 1937) – музейний працівник. Директор Музейного містечка. Арештований 12 червня 1937. Рішенням трійки КОУ НКВД від 20 листопада 1937 розстріляний (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 32754 ФП / кор. 259. Арк. 5, 9, 37. Див.: ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 32754 ФП / кор. 259. Арк. 5, 9, 37
1209. Багрій Н.А. Києво-Печерська Лавра на службі експлуататорів // Колишня Києво-Печерська Лавра на службі експлуататорів: Довідкові матеріали по Музейному Городку. [К.,] 1935. С. 8-11.
1210. Репр.: Пам’ятки України. 2003. Ч. 1-2 (138-139). С. 130.
1211. Новицька Марія Олексіївна (31 серпня 1896, Москва – 12 грудня 1965, Київ) – мистецтвознавець, музейник, археолог.
Дочка акад. Олекси Новицького. Учениця Д.Щербаківського. У 1924-28 науковець Всеукраїнського музейного містечка, зав. відділом шиття. З 1925 аспірантка катедри мистецтвознавства у Харкові, потім – у Києві. З 1 лютого 1928 працювала у Всеукраїнському музейному містечку, де завідувала відділом тканин і шиття. У штатному розкладі ВМГ, датованому 15 квітня 1933, значиться як завідувач Фонду шиття зі ставкою 275 карб. (Гришин Ан. Відомості про співробітників. С. 50). На матеріалах цього фонду написала працю про гаптування XVII-XVIII ст. Див.: Шудря Євгенія. Подвижниці народного мистецтва: Біобібліогр. нариси. Зошит 1. К.: АНТ, 2003. С. 45-46. Фото: Пам’ятки України. 2003. Ч. 1-2 (138-139). С. 117; Віра. Bayonne, NJ, USA. 2003. Квітень-червень. Ч. 2 (110). С. 19; Студенець Наталя. Марія Новицька: Життєвий шлях і наукова діяльність // Студії мистецтвознавчі. Ч. 3 (11). К., 2005. С. 103-114.
1212. Кржемінський Костянтин Іполитович (11 травня 1893, Одеса – 28 жовтня 1937, Київ) – мистецтвознавець.
Закінчив Кам'янець-Подільську гімназію та Київське художнє училище (1917). Бувши юнкером, 1918 узяв участь у придушенні большевицького повстання в Києві. Заснував керамічну майстерню в с.Пиковцях біля Умані (1919), школу народного мистецтва ім.Шевченка в Умані (1920; її закінчив народний художник України Дм.Головко). У 1925-27 викладав у Кам'янець-Подільській художньо-промисловій школі. Видав працю «Стінні розписи на Уманщині» (1927). З 1927 (12 червня 1928?) як мистець-реставратор станкового живопису працював у Всеукраїнському музейному містечку. У штатному розкладі ВМГ, датованому 15 квітня 1933, значиться як реставратор, завідувач фондом муміфікації зі ставкою 275 карб. (Гришин Ан. Відомості про співробітників. С. 51). Там його звільнили, оскільки він, як твердили, переховував в Умані отамана Дерещука. Мешкаючи в Києві, Кржемінський брав участь в оформленні приміщень ВУЦВК, помешкань Г.Петровського та П.Постишева, читав лекції в Київському художньому інституті, працював у Художньому фонді. 1937 готував персональну виставку.
Його заарештували 16 жовтня 1937, дружину, Олімпіаду Миколаївну (дівоче прізвище Дяченко; дочка вчителя математики у кам'янець-подільській гімназії), – 6 листопада – «за то, что она, являясь женой осужденного Кржеминского К.И. и зная о его антисоветской деятельности, не сообщила о ней органам власти». Розстріляний. Дружина померла 1 березня 1942 року в с.Сайрам Чімкентської області від тифу (працювала санітаркою в районній лікарні). Див.: Лист дочки, Лариси Камінської від 21 листопада 1973; ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 60750 ФП. Арк. 11-19; Камінська Л.К. Короткий життєпис художника Кржемінського К.І. // Подільське братство. [1993]. № 3. С. 55-56; Білокінь С. «Білі круки» подільського друкарства // Пам'ятки України. 2000. Ч. 3-4 (128-129). С. 33-45.
1213. Геппенер Н.В. Спогади про Всеукраїнське музейне містечко (2003). С. 160-161.
1214. ДАмК. Ф. р-323. Оп. 1. № 712. Арк. 45. 3 грудня 1933 року завідуючий сектором науки культпропвідділу ЦК М.Х.Орлов (Каган) підготував доповідну записку для Політбюро. Для вилучення коштовностей з фондів Музейного містечка він пропонував створити комісію у складі Якима Дудника, заступників голови Козубовського та директора ВМГ Назара Багрія, а також членів – представників облвідділу ҐПУ Кирсти та київської контори Держбанку (Полюшко Григорій Васильович. Втрачені скарби Лаврського музею: Пошуки і знахідки. К.: Абрис, 2001. С. 16). Михаїл Хрисанфович Орлов (Каган; 1899 – 22 жовтня 1936) – партійний функціонер і математик, чл.-кор. АН УРСР. Див.: Рубльов Олександр, Фельбаба Михайло. Долі співробітників „УРЕ” на тлі репресивної політики 30-х років // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2000. № 2/4 (13/15). С. 241-243.