У сільськогосподарському музеї

Сергій Білокінь

Ідея такого музею виникла у зв’язку з київською виставкою 1913 року. Він існував з 24 квітня 1925 року в Маріїнському палаці. Відкрив сільсько-господарський музей 7 з’їзд рад Київщини [1194]. У 1925-26 роках кустарним відділом музею завідувала улюблена учениця Данила Щербаківського мистецтвознавець Євгенія Юріївна Спаська [1195]. Їй належить замітка про цей музей, вміщена у провіднику «Київ», що вийшов 1930 року за редакцією Ф.Ернста [1196]. Її й Федора Людвіговича об”єднували щирі, дружні стосунки. 24 квітня 1976 року я зкопіював у Дмитра Панасовича Бочкова текст її інскрипту. Останній, у свою чергу, переписав його з котроїсь книжки в Інституті мистецтвознавства (?): “Щиро поважаному й милому Ф.Л.Ернстові, мойому судії “пристрасному” й “несправедливому” на спогад про одне веселе засідання музейної секції. Є.Спаська. 1930. Київ”.

Невдовзі на Євгенію Юріївну чекала біда. 28 січня 1932 року Федір Ернст записав у щоденнику: “З 5-ої до 10-ої чистка співробітн.[иків] с.[ільсько-] г.[осподарського] музею” (Арк. 92 зв.). Запис від 2 лютого: «Інспектура одержала відомости про те, що наказано негайно о 17 год. дня переносити с.[ільсько]-госп.[одарський] музей до Лаври в прим.[іщення] Музею діячів [1197] і театр.[ального] музею [1198]» (Арк. 93). 1934 року Є.Спаську було заслано до Казахстана.

Цікаво зіставити цей останній запис з дальшим розпорядженням влади. Знаходим його в документі – відношенню, написаному на бланку «Урядової комісії по переводу столиці України до м. Київа» (1 червня 1934 р., № 1634):

«Директору Театрального музея

Копия: Директору Музея деятелей искусств и зав. музеем «Потоцкого» гр. Потоцкому

В соответствии с предложением Народного Комиссара Просвещения тов. Затонского (письмо от 19.V. с.г.) предлагается Вам перевести имущество Театрального музея, музея Деятелей искусств в помещение музея «Потоцкого».

Срок – 3 дня.

Ответственный секретарь

правительственной комиссии < підпис> /[Я.] Письменный [1199]/ “ [1200]

27 березня 1934 року датується постанова про обрання запобіжного заходу проти Євгенії Рудинської [1201], того самого дня її допитали, і вона дала підписку про невиїзд. Її вирішили заслати до Котласа, відправляючи туди «одиночным порядком» [1202]. Після самогубства Скрипника влада зняла Юхима Михайлова з посади директора художньої школи, яку він очолював. За кілька місяців, у травні 1934 року слідчий Спіноза забрав у митця й пам’яткоохоронця Юхима Михайліва паспорт, а в канцелярії НКВД йому видали посвідку про заслання до того самого Котласа, куди йому довелось їхати і де він невдовзі помер [1203]. Фундатора унікальної скарбниці “Музею України” Павла Платоновича Потоцького заарештували ще пізніше – 24 липня 1938 року [1204].

1935 року сільськогосподарський музей переїхав з 29 корпусу Музейного містечка [1205] на вул. Паризької комуни (Михайлівську).

Примітки

1194. Сташевський Є. Київський сільсько-господарський музей і постійна промислово-виробнича виставка // Більшовик. К., 1925. 14 травня. № 107 (1302). С. 5; Його ж. Київський краєвий сільсько-господарський музей // Український музей. Зб. 1. К., 1927. С. 224-233; Александрович Ю. Музей кустарної промисловости // Там само. С. 234-235.

Сташевський Євген Дмитрович (21 серпня 1884, с.Зіньків Летичівського пов. Подільської губ. – 26 липня 1938) – історик. Заарештований 1930 у зв'язку зі справою СВУ, ще раз 12 червня 1938. Помер під час допиту (Дело Е.Д.Сташевского в документах // Alma Mater. Кн. 1. С. 140-156).

1195. Спаська Євгенія Юріївна (20 грудня 1891 / 1 січня 1892, Ніжин – 12 вересня 1980, Алма-Ата) – мистецтвознавець, учениця Д.М.Щербаківського.

1927 відбула поїздку до Волокитина (Пам'ятки старовини на Глухівщині // Прол. правдa. 1927. 16 листопада. № 261 (1874). С. 6). 1934 заслана до Казахстана. В обліково-наглядовій справі зберігається довідка, датована 25 квітня 1947: «В первые годы ссылки продолжала поддерживать связи с высланными и ссыльными украинскими националистами». 13 травня 1947 було вирішено: «В связи с тем, что Спасская проходит по учетно-наблюдательному делу, ходатайство о снятии судимости оставить без последствий». Вона померла 12 вересня 1980, – влада реабілітувала її щойно 29 вересня 1989). Її ім'я викарбувано у меморіалі пам'яті репресованих мистців України, відкритому 16 грудня 1996 біля Академії мистецтва (Пам'яті загиблих // Мистець. К., 1997. Ч. 1. С. 1; Пам'ятки України. 1998. Ч. 1 (118). С. 111). Дж.: ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 30 353. Т. 1. Арк. 2 – зв., 4 – зв., 17; Т. 2. Арк. 19, 21; Білокінь С. Мистецтвознавча діяльність Є.Ю.Спаської // Народна творчість та етнографія. 1983. № 6 (184). С. 64-67; Акуленко В.І. Охорона пам'яток (1991). С. 142; Маньковська Р. Музейництво в Україні. С. 10, 130).

1196. Спаська Є. Київський сільсько-господарський музей та постійна пром.[ислова] виставка ім. Г.І.Петровського // Київ: Провідник. К., 1930. С. 425-434.

1197. Музей діячів науки та мистецтва України при ВУАН фіґурує уже в звіті ВУАН за 1924, але по-справжньому розпочав свою діяльність 20 вересня 1926 із систематизування збірок музею Укр. Наук. Т-ва та нових надходжень. За перші два роки існування зібрав понад 10 тис. експонатів.

Збирав меморативні матеріали: речові (речі, якими користувались діячі науки та мистецтва в своїй творчості і в житті, речі, які їх оточували, речі, якими їх ушановано, реліквії по них, їхні малярські та різьбярські твори, шкіци, архітектурні проекти), іконографічні (портрети, бюсти діячів, та репродукції з них, іконографію їхніх сучасників, що зробили на них той чи інший вплив, зображення місцевостей та будівель, зв'язаних з їхнім життям і творчістю), рукописи (автографи, листи, мемуари, документи) та друки. Серед надбаних матеріалів – архіви Дан. Щербаківського (+ 1927; та вся обстанова), Бориса та Марії Грінченків (+ 1928) та Оп. Сластьона (+ 1933), художні частини архівів Мик. Біляшівського, Аристарха Терниченка, колекція Василя Громашевського, численний іконографічний матеріал О.Кониського, Ів.Рудченка та Марії Башкирцевої (В музее украинских деятелей науки и искусства // Веч. Киев. 1929. 27 марта. № 70 (644). С. 3), твори Ол.Мурашка, Г.Нарбута й багатьох ін.

Музей фотографував окремі будинки, де мешкали укр. діячі, їхні могили, речі, з якими не хотіли розлучитися їхні власники. Не маючи жадних коштів, набував експонати шляхом пожертв, серед них портрети Лесі Українки, Ів. Стешенка й К. Широцького пензля Ф.Красицького, речі П.Куліша, П.Грабовського, Ів. Карпенка-Карого. Улаштував виставки: Мик. Лисенка (1927, 830 експонатів) та Ів. Нечуя-Левицького (1928, 670 експонатів), до яких випущено каталоги, а також Ганни Барвінок, Д.Щербаківського (1927) та ін. Видав "Збірник Музею діячів науки та мистецтва України" (Т. І. К., 1930), присвячений Лисенкові, який грубо скоротила цензура (див.: Вільхівець Анатоль. Ювілей [М.Лисенка] наближається: Розмова з професором Д.М.Ревуцьким // Укр. слово. 1941. 30 листопада. Ч. 71. С. 3). 14 травня 1928 відбувся спектакль – реконструкція опери "Андрашіада" (муз. М.Лисенка, худ. оформлення Ант. Середи).

Директором музею був акад. Ол.Новицький, консерватором (штатна посада з січня 1928), потім директором – Євг. Рудинська. Поза штатом тут працювали Надія Куниця-Романенко та Михайло Кістяківський (1909 – квітень 1934; див.: ДАмК. Ф. р-871. Оп. 18. № 904). 7 листопада 1928 Рада ВУАН затвердила статут Товариства друзів музею. Розташовувався спершу на вул. Трьохсвятительській, 23 Вас. Симиренка (тепер Десятинній, 9; Звід пам”яток історії та культури України. Київ. Кн. І, ч. 1: А – Л. К., 1999. С. 353), з 1929 – у 24 корпусі Музейного містечка (Звіт, 1926-1929 / ВУАН; Театральний музей. К., 1930. С. 6).

Українофоби повинні були ненавидіти цей Музей. Після арешту й заслання Рудинської музейне майно поневірялось по горищах та підвалах Музейного містечка (Косач-Кривинюк Ольга. Леся Українка: Хронологія життя і творчости. Нью-Йорк: УВАН, 1970. С. 25). 1934 постановою президії ВУАН музейну структуру ліквідовано, а її фонди передано до Всеукр. іст. музею ім. Т.Шевченка (Вісті Всеукраїнської Академії Наук. 1934. Липень. № 4. С. 51). Музейні видання протягом кількох дальших десятиріч перебували на т. зв. спецзбереженні.

Див.: Аф-ий Дм. Музей українських діячів науки та мистецтва // Життя й революція. 1927. Травень. Т. ІІ. Ч. 5. С. 259-261; Літ. газета. 1928. 1 листопада. № 21 (39). С. 8; Веч. Киев. 1929. 6 февраля. № 30 (604). С. 4; Літ. газета. 1929. 1 червня. № 11 (53). С. 8;

Курінний П. Музей діячів // Київ: Провідник / За ред. Ф.Ернста. К., 1930. С. 536;

[Белоконь С.] Музей деятелей // Киев: Энц. справочник / Под ред. А.В. Кудрицкого. Изд. 3, доп. К.: УСЭ, 1986. С. 403;

Білокінь С. Спогади С.Єфремова про М.Лисенка // Український музичний архів, Вип. 1. К., 1995. С. 177-188;

Бонь Ол. Академік О.П.Новицький і Музей українських діячів науки та мистецтва // Київська старовина. 1999. Листопад-грудень. № 6 (330). С. 123-132.

1198. Рулин П.Театральный музей Всеукраинской Академии наук // Сов. музей. 1932. № 5. С. 109-116; Михальова А. Забутий музей // Веч. Київ. 1955. 11 жовтня. № 241 (1346). С. 3.

1199. Письменний Яков Вульфович (1902-1937) – чекіст, льотчик.

Мав юридичну освіту. Голова правління аероклубу “Динамо”. Член правління макаренківської колонії ім. Горького, один з найзатятіших опонентів педагога-письменника. Саме цьому Письменному 11 червня 1934 року писав нарком В.Затонський:

“Т.Письменний! По поводу Михайловского Собора любители старья подымают шум, будто там на стенках (частью на виду, частью в замазанном виде под слоем штукатурки) имеются древние картины (мозаика и фрески). Я направил в Киев нашего заведующего Музейным отделом т.Макаревича с тем, чтоб он без шуму организовал обследование, поковырял где надо стенки и т.п. […] “Музейщики” будут, разумеется, тянуть волынку. В этом деле в дальнейшем нам придется разбираться вместе в Всеволодом Аполлоновичем [Балицким]” (Міяковський В. Як зруйновано Золотоверхого Михайла в Києві // Наші дні. Львів, 1943. Ч. 10. С. 2).

Газета “Правда” 18 серпня 1935 писала:

“6 київських динамівців – товариші Письменний, Ворончук і Семенов, які вивчили льотну справу без відриву від своєї роботи […] вивершують до дня авіації великий спортивний переліт Київ-Памір-Москва-Київ довжиною понад 9 тисяч кілометрів” (Письменний Я. Київ-Памір. К.: Комуніст, 1936. Суперобкладинка).

24 червня 1937 Письменний був ув'язнений. Його розстріляли (Шаповал Юрій Іванович (нар. 1953), Пристайко Володимир Іванович, Золотарьов Вадим (нар. 1961). ЧК-ГПУ-НКВД в Україні. К., 1997. С. 532; Абаринов Александр, Хиллиг Гетц. Испытание властью: Киевский период жизни Макаренко, 1935-1937 гг. Марбург, 2000. С. 84-87; Opuscula Makarenkiana. № 22).

1200. ЦДІАК України. Ф. 2213. Оп. 1. № 24. Арк. 15.

1201. Рудинська Євгенія (Ївга) Яківна (12 лютого 1885, Охтирка – 1 липня 1977, Київ) – кустос, згодом директор Музею діячів, перекладачка. Прийняла 2500 експонатів, залишила понад 40 тисяч. Вперше була заарештована 1921, – її випустили без пред'явлення звинувачення. На похороні Д.Щербаківського на пропозицію акад. Ол.Новицького (її обрали також інші співробітники) сказала промову над труною. Притягувалась у справі СВУ (перебувала в ув’язненні чотири з половиною місяці). Мешкала за адресою: Цитадель, № 9, помешк. 3. Втретє заарештована 1934. 31 березня було вирішено заслати її до Котласа (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 26867 ФП / кор. 138. Арк. 15-16). Авторка праці “Листи Василя Горленка до Панаса Мирного” (К., 1928). У моєму примірнику датований 8 серпня 1970 року зворушливий інскрипт завершується виразом “Ad majorem Ukrainae gloriam” (змінене гасло ієзуїтів “Ad majorem Dei gloriam” – для більшої слави Божої). У ті роки мешкала на Свердлова, 10, пом. 73 (вхід з Пушкінської), кінець життя провела у Будинку ветеранів сцени (Пуща Водиця). Див.: Ротач Петро. Євгенія Рудинська // Український календар 1985. Варшава: УСКТ, б.р. С. 91-93.

1202. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 26867 ФП / кор. 138. Арк. 3 зв., 12, 15-16.

1203. Михайлів Юхим Спиридонович (16 жовтня 1885, Олешки Таврійської губ. – 15 липня 1935, Котлас) – художник. Залишив спогади: Михайлів Юх. Фрагменти спогадів про Г.І.Нарбута // Бібліологічні вісті. 1926. № 3 (12). С. 46-51. Див.: Михайлова Ганна. Наш шлях: життя з Юхимом Михайловим // Юхим Михайлів, його життя і творчість. New York, etc, 1988. С. 98.

1204. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 43983 ФП / кор. 641. Арк. 1.

1205. Київ – червона столиця Радянської України: Показник. К., 1935. С. 75. Див.: Шеремет И.Ф. Передвижная инструктивно-показательная хата-лаборатория и ее работа // Сов. музей. 1935. № 5. С. 89-91.