Запорізька межигірська книгозбірня

Михайло Садиленко

Запорожці, оселившись на Кубані, намагались на перших кроках зберегти свій устрій: поділ на курені, з їхніми старими назвами, виборну старшину, свої звичаї й свою мову. Навіть заснували “Лебяжій Манастир” для старих інвалідів козаків на зразок колишнього Межигірського Манастиря. Крім того, вони перевезли на Кубань рештки книгозбірні Межигірського Манастиря [21], що свідчить про високу культурність запорожців, а також привезли церковні речі Січової Церкви Св. Покрови, що їх не втигли пограбувати москалі.

Книги Межигірської книгозбірні зберігалися в будинку колишньої Військової Реальної Школи в Катеринодарі, і на початку революції майже ніхто не знав, що в книгозбірні цієї школи існує такий культурний цінний скарб.

Року 1929-го студент Кубанського Педагогічного Інституту Безкровний прибіг в Інститут і повідомив, що в бувшій Реальній Школі якась комісія, переважно з комсомольців, провадить “чистку” книгозбірні і має намір спалити старі книжки, а особливо друковані слов”янськими літерами. Професор Г.Григор [22], що був уповноваженим від Академії Наук по охороні пам”яток старовини, негайно пішов до Школи і перевіз до Інституту цілу купу книжок.

Бібліотекар Інституту проф. Колотинський [23] з зав. Українським Відділом Інституту проф. Садиленком заховали ці книжки в окрему шафу і заходилися робити опис їх. Про таку знахідку довідалась УАН і просила або передати книгозбірню до Академії, або прислати точний опис її. Про це ж прохав і академік Перетц (з Петербургської Академії Наук) [24].

Серед цих книжок була майже вся полемічна література ХVII століття проти Унії і проти латинян: “Ключ розуміння Царства Божого” Г.Смотрицького, твори Транквілліона Ставровецького, Іоаникія Галятовського, [Касіяна] Саковича і інш. Що ці книжки належали до книгозбірні Межигірського Манастиря, свідчили різні записи на останній палітурці книжок про те, хто і коли офірував книжку Межигірському Манастиреві.

Ця книгозбірня видно поповнювалася вже на Кубані, бо там були й деякі нові видання, наприклад, “Ізвєстія Харківського Університету” за часів ректорства Гулака-Артемовського. Видно, що кубанці підтримували тісні зв”язки з Україною.

Із церковних речей найбільше уваги звертали на себе дві Євангелії. Одна з них – Євангелія московського друку, великого формату (в лист), мала долі [унизу] на листах напис (по однім слові на кожному листі), що цю Євангелію передав до Січової Церкви Св. Покрови перший Патріярх московський Іов (+ 1607 р.). Євангелія мала коштовні палітурки з литого позолоченого срібла вагою 70 фунтів. Верхня палітурка мала посередині опуклий Хрест, осипаний самоцвітами, а по 4-х кутах емалеві медальйони чотирьох Євангелистів, теж у рамцях із самоцвітів. На краях вздовж всієї палітурки були художньо вирізьблені різні події з Св. Письма: Руф збирає колоски, Сон Якова та інші. Медальйони та Хрест були ніжного червонуватого кольору, до якого були підібрані і самоцвіти.

Друга палітурка мала посередині емалевий ніжно блакитний Хрест, осипаний тільки білими самоцвітами. Зовнішній вигляд Євангелії викликав надзвичайне художнє враження. Із запису в Військовому Соборі в Катеринодарі відомо, що обкладинку зроблено в Києві видатним палітурником Величком. Крім того, на списку нижньої палітурки вирізано напис, який говорить, що оздобив цю Євангелію сріблом і самоцвітами Військовий Суддя Війська Запорізького Головатий, а коштувало це 1125 карбованців (на той час великі гроші) [25].

Друга Євангелія – це копія першої. Її оздобив сріблом і самоцвітами полковник Малама і передав до церкви станиці Тимошівської. Тільки кольори Хреста і медальйонів підібрані менш художньо.

Обидві Євангелії були настільки важкі, що їх виносили два діякони, і то тільки на Різдво та на Великдень.

Якимсь чудом ці Євангелії не потрапили до рук більшовиків, таких ласих на срібло та золото, а були передані до місцевого музею, де завідувач професор Лещенко [26] тримав їх на всякий випадок “під спудом” і показував тільки людям надійним. Із інших церковних речей в музеї була Дарохранильниця і Хрест (срібні).

У “Кубанських Обласних Відомостях” за старі роки я знайшов був опис цих книжок і церковних речей. У порівнянні з тим, що залишилося, виявилося, що зникли деякі книжки і деякі речі.

Доля всього цього скарбу по роках війни – невідома.

Проф. М.Садиленко” [27].

Примітки

21. Межигірський Манастир, недалеко від Києва, заснований запорожцями й утримувався їх коштом; у ньому знаходили притулок старі, немічні козаки (Авт.).

22. Григор Григорій Григорович (22 жовтня 1884, Ніжин – ?) – проф. Кубанського пед. ін-ту. Фахівець із фізичної геології, геоморфології, палеонтології. Краєзнавець. Мешкав у Краснодарі на Совєтській вул., 28 (Наука и научные работники СССР. Часть VІ. С. 94).

23. Колотинський Петро Миколайович (15 березня 1876, Вятка – ?) – викладач Кубанського пед. ін-ту (1928). Психолог, психотехнік, педолог. Мешкав у Краснодарі на Поштовій вул., 31 (Там само. С. 180).

24. Опису не вдалося закінчити, бо на початку 30-го року проф. Колотинського було усунуто від бібліотекарства, а потім і від Інституту, а проф. Садиленка було вислано "на курорт" в ліси Північного Краю (Авт.).

25. Останній суддя Запор. Січі, вмер на засланні в Тобольському (Авт.).

26. Лещенко Антон Тадейович (1 серпня 1880, Жлобин Могилівськ. губ. – ?) – зав. Кубанського обл. наукового музею краєзнавства. Викладач Кубанського пед. ін-ту (1928). Історик, краєзнавець, фахівець з колонізації Північного Кавказу. Мешкав у Краснодарі на Рашпилівській вул., 3 (Наука и научные работники СССР. Часть VІ. С. 221).

27. Садиленко М. Запорізька Межигірська книгозбірня // Віра й культура. Вінніпеґ, 1954. Лютий. Ч. 4. С. 17-18.