Брати і сестри
Сергій Білокінь
Павло Платонович Потоцький народився 12 грудня 1857 року в селі Просяниківці, у 26 верстах від Кобеляк. Його батько Платон Олександрович (1806 – 20 лютого 1877 [67]) служив за дворянськими виборами, на той час був суддею Кобеляцького повітового суду, куди його обрали уже втретє. Багато разів його обирали також предводителем дворянства Кобеляцького повіту. Він мав 800 десятин землі та 85 селян, згодом придбав неподалік ще 25 десятин і 16 селян. На думку К.Климової, передусім саме прибутки з маєтку давали змогу згодом Павлові Потоцькому набувати коштовні історико-мистецькі пам’ятки [68].
Мати збирача й дослідника Ганна Петрівна Потоцька (31 січня 1824 – 13 травня 1868 [69]) доводилась його батькові троюрідною племінницею. Вона охоче лікувала селян і навіть робила нескладні операції.
Батьки побралися 1840 року. Були людьми високої душевної організації та культури. Вони не ділили людей на важливих і неважливих, знатних та незнатних. У родині панувала атмосфера людяности й доброзичливости.
Змалку хлопця цікавила історія. Йому показували рештки шведських батарей, – з землями Потоцьких межувала відома Переволочна. Це сюди після поразки під Полтавою пішли рештки шведської армії під командою Левенгавпта, сподіваючись відступити на південь, до Криму. За нею по п’ятах гналися кіннота Меншикова й козаки гетьмана Скоропадського, і 30 червня на Дніпрі, саме під Переволочною, настигли шведів. Левенгавпт капітулював. Росіянам дісталося понад 16 тисяч полонених і 28 гармат. Армія Карла ХІІ перестала існувати [70].
У цій історичній місцевості зростав молодий Павло Потоцький. Природно, що в його душі національний момент не міг бути притлумлений. Як згадував потім генерал, приятель молодого подружжя Сидоренко майстерно виконував Шевченків “Сон” та “Воркувала горлиця”. Близький родич, Віктор Потоцький, поміщик Переяславського повіту і активний член громадівського руху, був притягнутий 1863 року разом з Володимиром Синегубом [71]. Він ходив у дорогій гетьманській одежі, а на воротях маєтку підняв (у ті часи казали – викинув) козацький червоний, – себто, мабуть, таки малиновий – прапор [72]. Все це западало в душу.
Олександер Семененко, що знав Потоцького на схилку літ, уже в Києво-Печерській лаврі, де він доживав віку, писав про нього:
“Лавра стояла. В тридцятих роках там можна було зустріти старого пана з доброзичливим виразом обличчя, м’якими рисами, спокійними манерами, що даються через спадкове володіння майном і культурою предків. […] Про такий чин ми, цивільні, з пошаною говорили: Не генерал-майор, не генерал-ляйтенант, а повний генерал. Це не перешкоджало, а може помагало йому бути людиною скромною і демократичною в поведінці, думаю, тому, що такі люди виростали без комплексу меншевартости” [73].
У родині Потоцьких-батьків первісток помер немовлям, потім пішли сини Миколай (1844-1911), Олександр (1846-1918), Іван (1848-1912), Володимир (1853-1921), Петро (1855-?) і Павло (1857-1938), дочки Марія (14 жовтня 1849 – 1923) [74] та Олександра (нар. 28 квітня 1851). Марія Платонівна закінчила Полтавську гімназію. Прослухала курс лекцій в університеті у Цюріху (1871-73), після чого витримала іспит у петербурзькій Медико-хірургічній академії на звання акушерки. Йшла у справі 193-х (1877-78). Вислана під гласний нагляд поліції. За Центральної Ради разом з братом прийняла українське громадянство. Згадку про її портрет у групі, знятий у Цюріху в 1870-х роках, див. наприкінці опису бібліотеки.
Як писав у статті О.О.Петровський, чотири брати Павла Платоновича дослужились до генеральських чинів. Старший, Миколай Платонович (нар. 1 березня 1844), був відомий професор Михайлівської артилерійської академії. Вийшов у відставку 1906 року [75].
Олександр Платонович (нар. 8 березня 1846) у 1892-1905 роках був директором Полтавського кадетського корпусу [76], першим головою Полтавської ученої архівної комісії. Олександр Платонович теж колекціонував і теж листувався з Яворницьким. Збереглися два його листи [77], перший (23 липня 1904 року) надіслано з Полтави, другий (27 жовтня 1912) – з Петербурґа:
1) Многоуважаемый Дмитрий Иванович!
Приношу Вам большую благодарность от себя и от вверенных мне кадет, которые, благодаря Вашим любезным разъяснениям, с большой для себя пользой, осмотрели всё хранящееся в музее, чем ознакомились с весьма интересными подробностями исторического характера.
Прошу принять уверение в глубоком уважении и преданности.
Вашего превосходительства покорнейший слуга
А.Потоцкий [78].
2) Глубокоуважаемый Дмитрий Иванович!
На письмо Ваше сообщаю, что упоминаемые Вами старинные предметы принадлежат жене моей, которая их любит и дорожит ими. К тому же и старушка, передавшая их ей, здравствует, и жена находит неудобным отчуждать подарок.
Как поступит она в будущем, сказать не умею, во всяком случае мне нравится Ваше усердие к Вашему детищу – иначе ничего хорошего не устроишь.
С большим удовольствием всегда помню нашу чудную прогулку по землям наших батьков в полезном и приятном Вашем обществе.
Жена благодарит Вас за память и со своей стороны шлёт Вам свой привет.
Пожелав Вам всего хорошего, с искренним уважением остаюсь расположенным к Вам
А. Потоцкий [79].
Володимир Платонович (нар. 10 травня 1853), автор щоденника (1903-08), що став уже предметом спеціальної розвідки [80], був одружений із співачкою Серафимою Миколаївною Потоцькою (дівоче прізвище Павловська). Остання, одна з кращих учениць Жоржетти Еверарді, мала високе ліричне сопрано. 4 січня 1880 виконала роль Оксани в опері Н.Ф.Соловйова “Коваль Вакула” [81]. Готуючись до концерту у Чернігові, 13 лютого 1907 року Микола Лисенко писав М.Коцюбинському:
“Якщо буде здорова пані Потоцька, учениця д[обродія] Мишуги, то вона, може, приїде і заспіває деякі уступи з опер. А хто ж у Вас буде акомпанувати? Чи є хто такий? Не прийдеться ж мені раз у раз виходити на естраду” [82].
Коли ж чернігівська адміністрація стала цьому заміру на перешкоді, і Лисенко почав обговорювати можливості концерту заново, він зазначив: “Співачка повинна бути пані Потоцька. Сопрано” [83].
Петро Платонович Потоцький (нар. 1 червня 1855) був начальником Варшавської фортечної бриґади [84].
Троє дітей Павла Платоновича, що померли маленькі [85], були поховані у просяниківському садку, де згодом знайшли спочинок самі батьки, його власні двоє синів (Платон [86] і Олександр, 1890-1895) і його перша дружина – Варвара Іванівна. Звичай ховати родичів не на загальних кладовищах, а в садку був колись в Україні доволі поширений [87].
Батько Варвари Іванівни Потоцької був воронезький дворянин, полковник Іван Васильович (Яковлевич?) Ліхачов (1801-1870), мати – Любов Гаврилівна Карнович (23 січня 1834 – до 1894) – старша сестра кн. Ольги Гаврилівни Палій (Палей; нар. 26 вересня 1838), морганатичної дружини молодшого сина імп. Александра ІІ – вел. кн. Павла Александровича. В.Модзалевський називає дату вінчання батьків – 15 квітня 1851 року [88].
Примітки
67. ЦДІАК України. Ф. 2213. Оп. 1. № 6. Арк. 183.
68. Климова Е. Музей Украины. С. 14, 20.
69. ЦДІАК України. Ф. 2213. Оп. 1. № 6. Арк. 114.
70. Оглоблин Олександер Петрович (24 листопада 1899, Київ – 16 лютого 1992, м. Лудлов, Масс., США). Гетьман Іван Мазепа та його доба. Ню-Йорк; Париж; Торонто: ООЧСУ, 1960. С. 358.
71. Помийниця // Наше минуле. К., 1919. Ч. ½. С. 89. Редакційна примітка.
72. Гніп Михайло Оксентійович (1900 – ?). Громадський рух 1860 р.р. на Україні. Кн. І: Полтавська громада. Х.: ДВУ, 1930. С. 49. Марко Антонович вважав цю монографію вичерпною (Антонович Марко Дмитрович. З історії громад на рубежі 1850-1860-х років // Київська старовина. 1998. Березень-квітень. № 2 (320). С. 32), що делікатно заперечив В.Дудко (Дудко Віктор Іванович (нар. 1959). Полтавська громада початку 1860-х рр. у листах Дмитра Пильчикова до Василя Білозерського // Там само. С. 156). Гніп був співробітником Комісії Лівобережжя та Слобідської України УАН (1927-28; Історія Національної Академії Наук України, 1924-1928: Документи і матеріали. К.: НБУВ, 1998. С. 610) та соціально-економічної Комісії історії України. Він працював у Полтаві й Харкові. 1934 був засланий (Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні (1962). С. 30, 41-42, 64).
73. Семененко Ол. Харків, Харків… Вид. 2. С. 140-142.
74. Деятели революционного движения в России: Био-библиогр. словарь. Том 2: 70-е годы. Вып. ІІІ: М-Р. Москва, 1931. Стлб. 1256-1257.
75. ЦДІАК України. Ф. 2213. Оп. 1. № 6. Див.: Павловский Иван Францевич (1851-1922). Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. Полтава, 1912. С. 162-163; Дорошенко Дмитро Іванович (1882-1951). Огляд української історіографії. С. 142, 202-203; Шандра Валентина Степанівна (нар. 1952). Павловський І.Ф. // Українські архівісти: Біобібліогр. довідник. Вип. 1. К., 1999. С. 260-262. Петровский А.А. П.П.Потоцкий: Из военной истории. Машинопис у моєму архіві.
76. Павловский И.Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Полтава, 1914. С. 234-236; Несвіцький О.О. Полтава у дні революції та в період смути, 1917-1922 рр. Полтава, 1995. С. 257.
77. Пор.: Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. С. 99. Приношу найщирішу подяку п. Світлані Вікторівні Абросимовій, яка підготувала листи братів Потоцьких до Д.Яворницького до друку в третьому томі фундаментальної серії "Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького", за надання їхніх текстів ще до виходу книжки в світ.
78. Дніпропетровський історичний музей ім. акад. Д.І.Яворницького. КП-83181, Арх-18990. Машинопис.
79. Там само. КП-83182, Арх-18991. Адреса: “Екатеринослав. Музей Поля. Его Превосходительству Дмитрию Ивановичу Эварницкому”.
80. Маер Татьяна Гарольдовна. Дневник Владимира Платоновича Потоцкого из фондов Института рукописи Национальной библиотеки Украины // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. Вип. 2. 2001. С. 389-399. Авторка – науковий співробітник Інституту рукопису НБУ ім. В.І.Вернадського.
81. ЦДІАК України. Ф. 2213. Оп. 1. № 139. Арк. 8.
82. Листи до Михайла Коцюбинського. Т. ІІІ. Ніжин, 2002. С. 235.
83. Там само. С. 236.
84. Павловский И.Ф. Краткий биографический словарь. С. 162. Див.: Жук Віра Никанорівна (нар. 12 квітня 1920). Що знаємо про Петровський полтавський кадетський корпус? // Жук В.Н., Пустовіт Т.П., Фісун М.А., Ханко Віталій Миколайович (нар. 1937). Наш рідний край. Вип. 12. Полтава, 1991. С. 39.
85. Григорій (19-29 січня 1842), Ганна (30 січня 1843 – 1845), Дмитро (26 серпня – 3 вересня 1863).
86. Некролог підпоручника Платона Павловича Потоцького (пом. у липні 1911 в Петербурзі) див.: Одесский листок. 1911. 30 июля. Вказівка О.С.Лук'янчук. Як повідомляє Сергій Сергійович Потоцький, він трагічно загинув, заряджаючи пістолет.
87. Див.: Білокінь С. Епіграфічні пам'ятки як історичне джерело і літературний жанр // Збірник на пошану Людмили Андріївни Проценко. К., 2000. С. 56-58.
88. Модзалевский Вадим Львович (1882-1920). Малороссийский родословник. Том ІІ. К., 1910. С. 320.