Початок розпорошення колекції
Сергій Білокінь
Нові умови життя зажадали нового ставлення з боку генерала до його збірки зброї (близько 40 предметів). Він мав речі рідкісні:
“Шашки – волчек, дамаск, тушинское. Сабли – дамаск, солинген. Палаши – дамаск, солинген. Шпаги, пистолеты, ружья (есть запорожское), карабины, секиры, топорики, булавы, штыки, кинжалы – оружие старинное и позднейшее. Между ними есть с богатой золотой насечкой” [168].
Дозвіл на цю зброю він мав, але вирішив, що краще не зв’язуватися: “На хранение этого оружия я имел разрешение, но сдал его для большего спокойствия” [169]. У заяві, яку він склав, передаючи свою збірку Наркомосові УСРР 1927 року, він писав:
“В декабре 1918 г. я просил администрацию Русского Музея принять на временное хранение в Музей мою коллекцию оружия, составлявшую часть моего научно-художественного собрания […] ввиду тревожного времени я находил неудобным хранить оружие на дому, а потому, получив согласие Русского Музея, я сдал его на временное хранение в Этнографический отдел Музея 19 дек.[абря] 1918 г. Оружие было сдано в девяти пакетах от № 1 до 9-го включительно” [170].
На жаль, після повені 1924 року декілька речей із збірки зброї пропало. Більше того, під час передачі зброї до України не виявилось дечого з того, що після повені було розшукано.
Що ж до узятих у П.Потоцького коштовностей, то вони перекочували до Москви, у “Гохран” (Москва, Тверська, Настасьїнський провулок, 3 [171]), заснований 3 лютого 1920 року за постановою Совнаркому [172]. Власник перелічував:
“Здесь музейное серебро: старинные редкие кубки, кружки, стопы, миски, стаканы, чарки, ковш (Петра и Иоанна), ложки, тарелки, блюда и др. Монеты и медали, военные жетоны. Столовое и чайное серебро. Подарки, поднесенные мне за мои научные работы” [173].
У збірці вирізнялися дорогоцінні речі української старовини – 90 срібних тарілок з гербами, старовинні келихи, золоті кишенькові годинники тощо [174]. Загальна вага цих коштовностей становила 20 пудів. 1925 року збирач оцінював їх у 40 000 карб. [175]. Нічого з цих речей він, природно, ніколи більше не побачив, хоча й ніколи не забував називати в реєстрах своєї власности.
Ведучи переговори з усіма причетними до справи організаціями, Наркомос України не міг обійти “Гохрана”. Збереглася чернетка його звернення:
“Москва. В Гохран.
Наркомпросом УССР выражено согласие на приобретение от П.П.Потоцкого на условиях, им предложенных, его коллекций – как хранящихся у него непосредственно […], так и в других местах, причем им было также указано, что часть его ценных вещей, которые он предложил Наркомпросу УССР, хранится в Москве в Гохране.
Извещая Вас об этом, Наркомпрос УССР просит Вас сообщить список вещей П.П.Потоцкого, хранящихся у Вас, а также возможное время и место приемки их представителем Наркомпроса УССР” [176].
Відповідь надійшла цинічно однозначна:
“СССР. Народный комиссариат финансов. Валютное управление. Отдел валютного фонда. Москва, Настасьинский пер., д. 3.
“29” Апреля 1926 г.
В Наркомпрос Украины.
Главнаука.
г.Харьков.
В связи с Вашим запросом относительно ценных вещей П.П.Потоцкого, которые по указанию последнего значатся в Гохране, Отдел Валютного Фонда Валютного Управления НКФ СССР ставит Вас в известность, что в Гохране хранятся ценности, принадлежащие только Республике, но не частным лицам.
Если же ценности в свое время были из’яты и препровождены в Гохран, то необходимо нам указать, когда они были нам препровождены и каким учреждением. До получения указанного мы лишены возможности по существу Вам ответить.
Зав.отд.вал.фонда <підпис> /Алдаданов/
Зав. п/отд. кладовых <підпис> /Владимирский/
29/ІV – 26 г.
ЕК, 2 экз.” [177].
Рухаючись в обхід, у червні 1926 року Наркомос звернувся до постійного представника УСРР у Москві [178]:
“Валютне Управління НКФ [Народний комісаріат фінансів, Наркомфін] – СРСР повідомляє 19.V.26 р. за № 7060 / 4 секретно, що цінности гр. П.П.Потоцького, що переховується в Гохрані, перейшли в володіння Союзного Уряду на підставі декретів про реквізиції та конфіскації дорогоцінностів, які перевищували норми володіння ними.
НКО УСРР звертає увагу на те, що цінности із збірки П.П.Потоцького не є просто коштовні речі, які підлягали реквізиції, а складаються з предметів художнього й історичного значіння (“Гетманское серебро”). Як такі вони були здані Потоцьким НА ПЕРЕХОВАННЯ (так в оригіналі. – С.Б.) в Петроградську Ссудну Кассі (sic) під розписки, які до цього додаються.
В сучасний мент по договору з НКОсвіти УСРР Потоцький передає всі свої збірки НКОсвіти УСРР. Крім договірних підстав, треба зауважити, що згадані збірки як культурні й художні цінности, зв’язані з Україною й зібрані на Україні, мусять найти собі приміщенні в якомусь українському музеєви, й нема ніяких підстав для переховування їх як звичайні метальові цінности (sic).
Тому Наркомосвіти просить Постпредство вжити заходів, щоб справа з Гохраном була вирішена в напрямку передачі всіх колекцій Потоцького із Гохрану Наркомосвіті України.
До цього додається копія договору НКО з Потоцьким, копія постанови колегії НКО в цій справі й копії розписок Петербурзького ломбарду.
Заст. Наркомосвіти /Приходько/
Зав. адм. упр. /Лещинський/” [179].
Решту колекцій колишнього царського генерала державні експерти, як тепер кажуть, взяли до уваги, але до часу лишили у його розпорядженні [180].
Примітки
168. ЦДІАК України. Ф. 2213. Оп. 1. № 6. Арк. 4 зв.
169. Там само.
170. Національний музей історії України. Ф. 6. Оп. 1. № 2 А. Арк. 4-9.
171. ЦДАВОВ України. Ф. 166. Оп. 6/V. № 7766. Арк. 56; Жуков Ю.Н. Операция Эрмитаж: Опыт ист.-архивн. расследования. М.: Москвитянин, 1993. С. 10.
172. Васильева О.Ю., Кнышевский П.Н. Красные конкистадоры (1994). С. 114.
173. ЦДІАК України. Ф. 2213. Оп. 1. № 6. Арк. 4 зв.
174. Стеллецький Гн. Українська збірка П.Потоцького. С. 180; Климова Е. Музей Украины. С. 20.
175. НБУ ім. В.І.Вернадського. ІР. І, 26343. Арк. 11.
176. ЦДАВОВ України. Ф. 166. Оп. 6/V. №7766. Арк. 41.
177. Там само. Арк. 56. В.Дубровський ознайомився з цим листом 12 травня.
178. Постійне представництво УСРР при уряді СРСР було організовано 1923 "для здійснення більш тісного зв'язку УСРР з СРСР" (Центральний державний архів Жовтневої революції і соціалістичного будівництва УРСР: Путівник. Х., 1960. С. 29).
179. ЦДАВОВ України. Ф. 166. Оп. 6/V. № 7766. Арк. 172 – зв.
180. У 1960-70-х роках київськими помешканнями никали аґентеси Держстраху, які аґітували людей страхувати своє майно. Ідея не надто обґрунтована, – здавалося б, уже саме існування совєцької влади мусило забезпечити населення від будь-яких бід. Пригадую, досвідчені кияни боялися цих жінок, – небезпідставно, мабуть, підозрюючи, що вони якось реєстрували те цінніше, що бачили, і від цього власникам могли бути виразні неприємності.