Студії над Шевченком
Сергій Білокінь
У реєстрі “Научные труды и исследования” вказано ще одну шевченкознавчу працю Потоцького – “Значение первых 3-х “Кобзарей” Шевченка и его библиотека” (1925) [252].
А у звіті за 1928-29 рік про діяльність П.Потоцького зазначено: “Закончена статья о значении Шевченка в истории крепостного права в России” [253].
Теми всіх рефератів зрозумілі. Може викликати питання хіба що ім’я Котельникова. Правдоподібно, йдеться про зятя Миколи Костомарова, чоловіка молодшої дочки Аліни Леонтіївни – Софії Марківни Кисіль. У нещодавно виданій костомаровській енциклопедії відомості про Котельникова, на превеликий жаль, мінімальні – немає навіть років його життя, а дефініція, то й зовсім проста – «государственный служащий» [254]. Ширші біографічні відомості – у монументальній праці С.І.Богомолова [255], бібліографічні – у Вєнгєрова [256]. Васілій Ґріґор’євич Котельников народився 1850 року. Агроном, ревізор департамента неокладних зборів Міністерства фінансів, член ради міністерства, член науково-агрономічної комісії Вільно-економічного товариства, член комітету Літературного фонду. Його замітка, надрукована в «Земледельческой газете» (1890, № 20), дала підставу відгукнутись «Киевской старине» [257]. Після смерті Аліни Леонтіївни (1908) до нього, В.Ґ.Котельникова, перейшов увесь костомаровський архів. 1910 року Васілій Ґріґор’євич узяв участь у черговій ювілейній виставці, організованій у Воронежі, де було виставлено експонати з його збірки, які він пожертвував місцевому музею: костомаровські портрети, матеріали для біографії, особисті речі, автографи тощо [258].
1922 року у Москві за редакцією Котельникова вперше вийшло повне видання костомаровської “Автобіографії” (заходом “Задруги”). Серед матеріалів, які опинились у його руках, виявились і автентичні рукописи російських Шевченкових повістей. Сергій Єфремов оповідав про них:
“16 травня 1918 р. В.Котельников оддав ці рукописи Хв.Вовкові, що збирався до Київа, щоб він одвіз їх туди, де вони найбільший можуть викликати інтерес до себе. Але Хв.Вовк видимо боявся під той непевний час везти з собою дорогоцінні рукописи й тимчасово був лишив їх в Етнографічному Музеї в Ленінграді, звідки аж восени минулого [1924] року й дісталися вони до Київа, до Всеукраїнської Академії Наук” [259].
У звіті Товариства прихильників (sic) української історії, письменства та мови за 1924 рік зазначено, що П.Потоцький розшукував матеріали до житєпису М.Костомарова [260]. Можливо, це теж пов’язано з доповіддю про Котельникова. Переїхавши до Києва, Потоцький зберіг з ним стосунки. У музейному звіті за 1928-29 рік він відзначав, що писав Котельникову про українські політичні гуртки в Полтаві у другій половині ХІХ ст. [261]. У цьому листі, не виключено, було щось автобіографічне. Рештки котельніковських паперів зберігаються в Пушкінському Домі (Ф. 394. 28 справ). На жаль, 1979 року у їхні хронологічні рамки (1891-1925 роки) київські роки П.Потоцького не входили [262].
Можна подати також деякі коментарі до теми доповіді “Історична вага альбому літографій з пам’яток української старовини художника Сластьона”. У списку “Книги особо ценные и редкие” знаходимо запис:
“Альбом Украинской старины, изданный в СПб. в литогр.[афии] Рашкова, но не вышедший в свет. Рисунки худ.[ожника] Сластиона. Это единств.[енный] полный экз.[емпляр], по заявлению Рашкова” [263].
У списку “Научные труды и исследования” зазначено, що цю доповідь було підготовлено 1924 року [264]. Упродовж двадцяти років графік, архітектор і фольклорист Опанас Сластьон збирав матеріали з історії матеріальної культури й етнографії, щоб видати окремий альбом. Про цей задум він не раз говорив у листах до Порфирія Мартиновича, запрошуючи до роботи своїх товаришів з петербурзької Академії Костянтина Крижицького та Миколу Глобу. Узимку 1888/89 років він сподівався випустити перший випуск збірника “Южно-русская старина”, присвячений портрету. За ним мали йти дальші випуски – архітектура, начиння, зброя та одяг. Але робота затяглася, плани змінились. Оп.Сластьон об’їздив Полтавщину, Чернігівщину, Харківщину й Поділля, побував у Києві й на Запоріжжі, де робив численні рисунки, замальовки, користувався збірками рідкісних видань, опанував літографію, щоб самому робити відбитки. Було видруковано 480 примірників альбому, але наклад загинув навесні 1895 року під час повені. Довгий час вважалося, що зберігся єдиний авторський примірник, який 1930 року мистець подарував Українській картинній галереї в Харкові. На жаль, він теж розпорошився. Дослідникові мистецької спадщини Сластьона Віталієві Ханкові пощастило розшукати у різних сховищах лише 16 листків цього ледве не унікального примірника. На автолітографіях зображені Покровська церква в Ромнах, Троїцький собор у Новомосковську, Полуботкова кам’яниця та Троїцька церква у Любечі, Лизогубова кам’яниця в Чернігові, Київська академія та ратуша в Києві, зразки вбрання [265]. Правдоподібно, Потоцькому пощастило роздобути другий примірник цього альбому, доповідь про який він і зробив у ленінградському товаристві.
На жаль, опубліковано досі лише єдину доповідь П.Потоцького – одну з останніх, про Шевченків “Буквар”. Авторові йшлося передусім про те, щоб привернути до “Букваря” увагу хоча б тому, що на той час його не відтворювали в жодному виданні Шевченкових творів. Це прижиттєве видання надзвичайно рідкісне; у наші часи на книжковому ринку воно практично не трапляється. У двадцяті роки воно було поширене не набагато більше. “А заразом нагадаємо ще раз, – закінчив свої нотатки збирач, – що вже давно час видати збірку всіх творів, листів і графіки Шевченка”. Ця пропозиція колекціонера втілилась у життя невдовзі у зайцевській, т.зв. варшавській збірці Шевченкових творів 1934-39 років, тільки ж П.П., правдоподібно, її ніколи не побачив.
Загалом враження Потоцького від Шевченкового “Букваря” зводяться до таких думок:
“Коли в “Кобзарі” Шевченко давав повну волю своєму надхненню й настроєві, то в “Букварі” подбав він, щоб не було нічого такого, що могло б скаламутити дитячу душу або спокусити дорослого. Не легко було догодити й цензурі того часу. […] Тут немає ні ненависти, ні злоби на кривдників, ні про лицарства гетьманів та козацькі, ні глузування з москалів. Ця книжка має завдання допомогти вивчити як-найшвидше рідну мову, а вміщені в ній статті для читання виявляють усе найкраще в людини – любов до ближніх, шанування батьків, самовідданість на користь громадську, каяття перед народом у своїх провинах та спокутування їх, милосердя до нещасних…” [266].
Відколи на листопадовій (1929) сесії ВУАН було заявлено, що товариства, які існували при ВУАН, треба скасувати, Ленінградське товариство намагалося якось жевріти. 3 червня 1930 року В.Перетц просив президію Історично-філологічного відділу поновити їхні взаємозв’язки [267].
Примітки
252. Національний музей історії України. Ф. 6. Оп. 2. № 5. Арк. 1 зв.
253. НБУ ім. В.І.Вернадського. ІР. Ф. 285. № 2060. Арк. 3.
254. Энциклопедия жизни и творчества Н.И.Костомарова, 1817-1885. К.; Донецк: Юго-Восток, 2001. С. 218.
255. Богомолов Сергей Иванович (нар. 1916). Российский книжный знак (2004). С. 402.
256. Венгеров Семен Афанасьевич (1855 – 1920). Источники словаря русских писателей. Источники словаря русских писателей. Т. 3. Пг., 1914. С. 225.
257. Древность малороссийского табаководства // Киевская старина.1890. Том 29. № 6. С. 549-551.
258. Див.: Каталог ІІІ очередной юбилейной выставки: В память Н.И.Костомарова, 1885-1910. Воронеж, 1910.
259. Єфремов Сергій Олександрович (1876-1939). Спадщина Кобзаря Дармограя // Україна. 1925. Кн. 1-2 (11). С. 18.
260. Петербуржець В. Звідомленнє. С. 343.
261. НБУ ім. В.І.Вернадського. ІР. Ф. 285. № 2060. Арк. 3.
262. Краткий справочник по научно-отраслевым и мемориальным архивам АН СССР. М.: Наука, 1979. С. 162.
263. Національний художній музей України. Науковий архів. Оп. 1. № 56. № 74.
264. Національний музей історії України. Ф. 6. Оп. 2. № 5. Арк. 1 зв.
265. Ханко Віталій Миколайович (нар. 1937). О.Г.Сластьон і декоративне мистецтво та архітектура // Народна творчість та етнографія. 1983. Листопад-грудень. № 6 (184). С. 39-40.
266. Потоцький П. Буквар Шевченка // Записки Історично-Філологічного відділу. Кн. 13-14. 1927. С. 145-146. У коментарях до Шевченківського листування С.Єфремов двічі покликався на цю публікацію. Див.: Шевченко Тарас. Повне зібрання творів / Під заг. ред. акад. С.Єфремова. Том 3: Листування: Текст; Коментарій. [К.:] ДВУ, 1929. С. 922, 933.
267. Історія Національної Академії наук України, 1929-1933: Док. і мат. К., 1998. С. 78.