Захист дисертації Білоконя

Сергій Білокінь

Що до особистих стосунків, почну не з таких вершин, коли Людмила поскаржилась мені на якусь проблему в них на даху (вул. Козацька, 11-А), і я там опинився і її вирішив. Шкодую, що руки не дійшли записати свої спогади про неї, про що після Людмилиної смерті він мені кілька разів нагадував. Хочу пригадати інше – його питання, яке він сформулював 2000 року й яке лишилось актуальне для істориків взагалі. Ідеться про засідання спеціалізованої вченої ради для захисту дисертацій в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 30 ІІІ 2000 року (головував на засіданні доктор історичних наук П.С.Сохань). У порядку денному стояв захист моєї докторської дисертації «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941 рр. (Джерелознавче дослідження)», поданої за спеціальністю 07.00.06 – Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. Присутні були за цією спеціальністю Боряк Г.В., Верба І.В., Дашкевич Я. Р., Калакура Я.С., Кравченко В.В., Мицик Ю.А., Пиріг Р.Я., Пінчук Ю.А., Ульяновський В.І.

Цитую:

«Сохань П.С. Ну, що, надамо слово і хай відповідає? Немає більше?

Дашкевич Я.Р. У мене ще одне питання.

Сохань П.С. Будь ласка. Ярослав Романович.

Дашкевич Я.Р. Як Ви вважаєте, Ваша робота є правдива чи фальшива?

Сохань П.С. Раз захищає, значить, правдива. Або по принципу: всі наші називаються розвідниками, всі зарубіжні – шпіони… Ну, це жарти. Будь ласка, С.І., прошу. По порядочку так, всім…

Білокінь С.І. Ну, мені так години до третьої вистачить тут…»

Вважаю, що саме це і саме так сформульоване питання мав би щоранку нагадувати собі кожен історик щоранку, після молитви. Отже, ще одне місце зі стенограми:

«Сохань П.С. [Після В.А. Потульницького та Ю.А. Мицика]. Ярослав Романович.

[…]

Дашкевич Я.Р. Третє питання. Я хочу, щоби сумління, принаймні в мене, було чисте.

Кулінич І.М. Тобто Ви відповіли на своє запитання, чи фальшива, чи правдива?

Дашкевич Я.Р. Так.

Кулінич І.М. Значить, правдива?

Дашкевич Я.Р. Ні, до того я ще дійду. Чи робота є джерелознавча? У нас якось зафіксувався такий стереотип, що джерелознавство – це має бути по пунктах. Ось є такі види джерел, ось є питання, критерії достовірності, а ось ми можемо поділить ті цидулки, які йшли із ЦК і нижче, а потім із КГБ йшли кудись, на такі й такі-то категорії джерел, і це буде джерелознавство. А якщо всі ці критерії застосувати на практиці і побудувати на тому високо наукову роботу, то це вже не джерелознавство. Я не знаю, як відповісти на це протиріччя, але мені здається, що треба в джерелознавстві розрізняти теоретичну сторону і практичну сторону. А для нас, для істориків України на сьогодні, вибачаюсь, практична сторона є набагато важливіша, бо вона повинна розкрити те, чого ми не знаєм.

Дальше питання, чи робота є правдивою. Ну, я можу сказати, що в 1950-му році я не займався історією ( [5]), але це було 13 чи 14, чи 15 років після Великого Терору, і я зустрічав тих людей, які пройшли це, починаючи від секретаря ВЦИК’у України Буценка, від брата Бухаріна, від жінки Яґоди і так далі, і так далі. Те, що написано тут, є набагато менше, що було насправді. І про це нам, мабуть, треба пам’ятати. Так що робота є правдивою. І врешті, може, останнє питання, чи ця робота є вкладом в українську історичну науку. […]. (Оплески)».

До речі, у його публіцистиці, де він переглядав поточну історіографію, проблема правдивості та фальшування історичної істини не лише присутня, але для певних періодів, здається, навіть провідна. Шкодую, що цю проблему тепер намагаються якось обминути. Виглядає так, що історична наука безморальна, себто у прямому сенсі аморальна. Це неправильно.

Примітки

5. Йдеться про його ув'язнення.