Самообмова

Сергій Білокінь

28 липня чекісти вибили зі старого генерала самогубний документ:

“Народному Комиссару НКВД УССР

Заявление

от арестованного ПотоцкогоПавла Платоновича

Желая разоружиться перед следствием, признаю, что я являлся участником контр[р]е[в]олюционной организации, ставившей своей целью свержение Советской власти.

О своей контр[р]еволюционной деятельности я дам подробные показания.

28-го июля 1938 г. П.Потоцкий” [1010].

В архівній справі жодного протоколу допиту далі немає. Таке враження, що слідчий більше з ним не зустрічався. А по суті вони більше нічого й не потребували від нього, оскільки одержали доказ, що він ворог. Відтак, хоч би що вони з ним тепер робили, цей папірець виправдовував усе.

Прокурор Андрій Амонс біля 10 років працював над реабілітацією жертв масових репресій в Україні. Зацікавившись справами Потоцьких й написавши з точки зору юриста спеціальну розвідку, він зробив важливе спостереження:

“Викликає сумнів інша заява П.П. Потоцького, написана ручкою, впевненим почерком – тим самим почерком і тими ж чорнилами, що й пронумеровані аркуші кримінальної справи. Можна припустити, що цей документ підготував сам слідчий. Підпис Потоцького зовсім не збігається зі стилем і особливостями почерку особи, що підписала заяву. Навіть неозброєним оком можна встановити фіктивність цього документу, який явно написаний не П.П. Потоцьким. […] Викликає інтерес і останній документ справи. Це постанова про закриття кримінальної справи стосовно Павла Платоновича Потоцького від 27 серпня 1938 року, підписана сержантом держбезпеки Френкелем. Знову той самий почерк та колір чорнила” [1011].

Але своєї мети Френкель досяг. Навіть після ХХ з’їзду спроби добитись для Потоцького реабілітації, а відтак відновлення його чесного імені, тим більше відшкодування були марні. Онук Павла Платоновича, в’язень Бухенвальду, а потім – Воркутлаґу [1012] Павло Павлович Потоцький протягом багатьох років не міг нічого вдіяти: усе впиралось у наведену вище самообмову. Скажімо, 28 серпня 1959 року заступник прокурора УРСР І.Ардеріхін затвердив чергову відмову на скаргу онука:

“Поводом к возбуждению уголовного дела явилось то обстоятельство, что Потоцкий Павел Платонович, в прошлом граф (!) и кадровый генерал царской армии, являлся участником антисоветской военно-повстанческой офицерской организации, ставившей своей целью свержение Советской власти. […] Жалоба Потоцкого удовлетворению не подлежит, поскольку из материалов дела (брехня! – С.Б.) и в частности из заявления Потоцкого на имя Народного Комиссара Внутренних Дел УССР видно, что он, Потоцкий, действительно являлся участником контрреволюционной организации, ставившей своей целью свержение Советской власти” [1013].

Не минуло й року, як заступник Генерального прокурора СРСР А.Мішутін 12 березня 1960 року затвердив ухвалу цілком протилежного змісту:

“Доказательств о том, чтобы Потоцкий П.П. вел борьбу против Советской власти, в деле нет. А указанное заявление от 28 июля 1938 года получено после его ареста и не подтверждено никакими другими материалами, поэтому его нельзя признать доказательством по делу” [1014].

Справу припинили за відсутністю складу злочину.

Ще один брехливий документ КГБ – “Протокол заседания комиссии по рассмотрению заявлений реабилитированных граждан о возврате стоимости конфискованного имущества”, 8 грудня 1961 року. Голова комісії – заступник міністра фінансів С.І.Єременко. Члени: заступник голови КГБ І.Х.Головченко та заступник міністра торгівлі А.А.[О.О.? А.О.? О.А.?]Костинський.

“Комиссия установила:

Гр. Потоцкий Павел Платонович в 1938 г. был осужден с конфискацией имущества” [1015].

Під килимом відбувалася чергова битва бульдогів. Мішутін не написав, що Ардеріхін брехун, адже у слідчій справі, на яку він покликався, жодних доказів участі П.Потоцького в “антисовєцькій військово-повстанчій офіцерській організації” – немає. Ще ніхто не сказав, що брехуни Єременко, Головченко та Костинський, оскільки П.П.Потоцький не стояв перед судом. Просто виявилось дві тенденції: ардеріхіни, єременки, головченки та костинські (виразна більшість) тягли совєцьку юриспруденцію в один бік, назад, – мішутіни (явна меншість) – в якийсь інший. Це кінчилося “перестройкою”.

Примітки

1010. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 43983 ФП / кор. 641. Арк. 8.

1011. Амонс Андрій Іванович (нар. 10 травня 1946) – полковник юстиції у відставці, кол. начальник відділу реабілітації військової прокуратури Північного регіону України. Багато років працював на посадах слідчого та військового прокурора в різних регіонах СРСР. Останні 15 років – у військовій прокуратурі КВО, а пізніше Центрального та Північного регіону України. Висловлюю йому щиру вдячність за можливість ознайомитись із рукописом його праці.

1012. Пор.: Кравців Б. Розгром українського літературознавства. С. 230. Потоцький-онук, звільнившись із табору, розпочав безкінечне листування з КҐБ, домагаючись матеріального відшкодування. Судячи з тону його листів, він не мав жодних ілюзій щодо цієї установи

1013. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 43983 ФП / кор. 641. Арк. 32.

1014. Там само. Арк. 35.

1015. Там само. Арк. 211.