Смерть

Сергій Білокінь

Поширення усної інформації в умовах тоталітарної держави – велика й цікава тема [1016]. Боюсь, вивчати її вже пізно. Кияни знали, що Потоцького, а потім його дружину та її сестру арештували. Тепер Києвом поповзли чутки, що Потоцький помер. Книгознавець Б.Зданевич у своєму “Київському некрополі” занотував, що він помер у тюрмі у грудні 1938 року [1017]. К.Штепа переказав ці чутки у статті, надрукованій уже за німців до 5-річчя арешту Павла Платоновича: “Як удалося згодом довідатись, П.Потоцький захворів у тюрмі після “допитів” і через деякий час умер там же, а дружина його була заслана” [1018]. Навіть така поінформована людина, як Штепа, не могла припустити, що дружина Потоцького загинула в Києві відразу після арешту.

Уже в наші дні К.Климова двічі ствердила, ніби П.Потоцький помер у в’язничній лікарні [1019], і цю інформацію некритично відтворила Лариса Амеліна [1020] (архівно-слідчої справи вона не бачила). 1997 року Тамара Лазанська написала, що “його було страчено” [1021], а Л. Абраменко – що він був “заарештований і розстріляний 1937 р.” [1022]. Насправді документів про страту взагалі не існує, а в’язнична лікарня з’явилась у чекістському діловодстві теж не відразу, а трохи згодом, 29 серпня у процесі переосмислення ситуації. Це 9-й аркуш справи, донесення начальникові 3 відділення. Думається, що 10-й аркуш, писаний відразу, по свіжих слідах, вірогідніший. А сказано тут, що Потоцький помер [після побоїв] ПІД БРАМОЮ Лук’янівської тюрми.

Вимагає уточнень і дата загибелі. Як зазначено вище, до Б.Зданевича дійшли відомості, що генерал загинув у грудні 1938 року. 1994 року Л.Проценко вказала 26 серпня [1023]. Остаточну ясність вносить документ з тюремного (бупрівського) документу:

“копия.

Акт.

27 августа 1938 р. ми, нижчепідписані, Варт.[овий = черговий] Пом.[ічник] Нач.[альника] Бупру [1024] Пазюк та Варт.[овий] Лікар Гельфер уклали цей акт про те, що 27 августа 1938 р. о 1-30 годині дня под воротами помер Потоцкий Павел Платонович 81 років від паралича сердца. Подлежит вскрытию.

Вартпомнач Бупру <підпис> [Пазюк]

Вартлікар <підпис> [Гельфер]

С оригин.[алом] верно: <підпис>” [1025].

“Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх” – генерала Потоцького, його родини, а також співробітників київського БУПРу Пазюка й Гельфера, які навіки зберегли ту велику історичну реалію, що Павло Платонович Потоцький помер ПІД БРАМОЮ Лук’янівської тюрми. Мабуть, не дійшов до камери після допиту. Скоро він помер, тіло його, треба думати, понесли – куди? Ясно, що вже не до камери. При лікарні мав бути морг – скоріш за все, до моргу. Так з’явився документ про смерть у лікарні.

І ще одне спостереження юриста-фахівця А.Амонса:

“У документі, підписаному лікарем в’язниці, охоронцем та завіреному тюремною печаткою, вказується, що тіло померлого підлягає розтину, але його з невідомих причин не проводили. Цей факт говорить про те, що тіло П.П. Потоцького не можна було розтину піддавати, бо його смерть настала від інших причин, пов’язаних з протизаконною діяльністью слідчих НКВД, які займалися його справою”.

Примітки

1016. Гаев Аркадий Герасимович. Реакция советского человека на новость // Вестник Института по изучению истории и культуры СССР. Кн. 3 (10). Мюнхен, 1954. С. 80-99.

1017. ЦДАМЛМ України. Ф. 113. Оп. 1. N 36. Арк. 23 зв.

Зданевич Борис Іванович (22 липня 1886, с. Киданівка Київської губ. – 1 грудня 1966, Київ) – мовознавець, співробітник ВБУ (1919-44).

Як оповідав мені Ф.Максименко, під час чистки був звільнений, але для зустрічі Ед. Ерріо до нього мусили вдатися, поновили на службі, й він лишився. З 1937 зав. відділом стародруків. Підготував праці «Provinciale Romanum» (К., 1941), «Каталог інкунабул» (К., 1974). Мешкав на Володимирській, 37, пом. 10. Похований 3 грудня на 19 дільниці нового Байкового кладовища (Конторська книжка, 25 серпня 1985). Див.: Мовознавство. 1967. № 2. С. 96; Проценко Людмила. Київський некрополь: Путівник-довідник. К.: Укр. письменник, 1994. С. 167. Хтось переказав мені, що після Зданевичевої смерті у його збірках виявили підшивки окупаційного «Нового українського слова». Серед молодших знайомих він не знав нікого, кому міг би передати їх на зберігання. Спадкоємцем стала бібліотека, інакше кажучи, держава, тож газети мали бути знищені у спецфонді як дублетні.

1018. [Штепа К.] Пам'яті П.П.Потоцького. С. 4.

1019. Климова Е. Музей Украины. С. 5, 31. Пор.: Амеліна Л.О. Колекція Павла Потоцького. С. 98.

1020. Амеліна Л.О. Колекція Павла Потоцького. С. 98.

1021. Лазанська Т. Нащадок кишенського сотника. С. 143.

1022. Абраменко Л. Київ: Жертви репресій. Том І. С. 343.

1023. Проценко Л. Київський некрополь. С. 244-245.

1024. БУПР – український відповідник абревіатурі ДОПР ("Дом общественных принудительных работ" або "Дом предварительного расследования"). Існували з 1918 (Росси Жак. Справочник по ГУЛАГу. В двух частях. Изд. 2, доп. Ч.1. Москва: Просвет, 1991. С. 104; ЦДАГО України. Ф.263. Оп. 1. № 52408 ФП / кор. 1148. Пакет).

1025. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 43983 ФП / кор. 641. Арк. 10. Цікаво, що до україномовного бланку Пазюк і Гельфер вписували необхідне російською.