Арешт

Сергій Білокінь

Старший лейтенант ГБ Александр Нілович Троїцький робив добру кар’єру. Він мав лише сорок років (народився в м.Торопці Калінінської області) і щойно вступив до партії. Це його, правда, не врятувало. 15 листопада 1938 року арештували його самого [990]. Поки ж що він арештовував інших. 21 липня 1938 року заступник начальника 3 відділу УГБ НКВД УРСР Троїцький склав “цілком таємну” довідку на арешт:

“Потоцкий П.П. в прошлом граф (sic) [991], служил в царской армии в чине генерала.

Потоцкий был близок к врагу народа Затонскому. По ходатайству последнего Потоцкий получает персональную пенсию.

Кроме того, Потоцкий подозревается в принадлежности к антисоветской военно-повстанческой офицерской организации “РОВС”.

На основании изложенного Потоцкий подлежит аресту” [992].

Уже на другий день нарком внутрішніх справ УСРР Александр Іванович Успенський наклав на цій довідці резолюцію: “Арестовать”. 14 листопада самому Успенському доведеться перейти на нелегальне становище. Це відтягне момент, коли його, наркома Успенського, розстріляють, але все одно призначеної йому кари не відмінить.

23 липня оперуповноважений 3 відділу 1 Управління НКВД УРСР сержант ГБ Френкель [993] написав постанову: “При аресте ПОТОЦКОГО Павла Платоновича из’ять все имеющиеся ценности, принадлежащие ему, и сдать на хранение в Финотдел НКВД УССР” (Арк. 7) [994].

24 липня 1938 року великого українця з Полтавщини, генерала царської армії, фундатора унікальної скарбниці – “Музею України” – Павла Платоновича Потоцького заарештували. К.Ф.Штепа писав:

“Вночі до 80-літнього старика [995], що жив при своєму музеї-збірці, буквально вдерлася банда енкаведистів, перерила і розграбувала його квартиру і багатющу збірку, а його самого завезла з собою” [996].

У співробітника НКВД Анатолія Устиновича Чижова, що провадив трус, розбіглись очі. Він заносив до акту те, що відходило державі:

“12. Шкатулка с музейными пистолетами. [Количество] 1

13. Эфесты (sic) шпаги 2

14. Серебрянная (sic) юбилейная медаль (стар.[ая]) 1

15. Ручные часы в костянн.[ом] футляре 1

16. Коллекция монет в количестве 107 мон.[ет] 1

17. Колодка с орденами в колич.[естве] 11 шт.[ук] 1

18. Звезды и ордена 14

19. Колодки с оредами (sic) в колич.[естве] 6 шт.[ук] 1

20. Разные знаки отличия 8”.

Реєстр конфіскованого підписав чомусь не сам Потоцький, а його дружина. Впадає в око намагання – у рубриці “кількість” – применшити масштаб здійснюваної акції. Пістолетів не два, а один, за кількістю шкатулок. Монети рахуються не окремо кожна загальною кількістю 107 штук, а як 1 (одна) колекція. Орденів не 11, а рахуються вони як 1 (одна) колодка. Очевидячки, це не ініціатива Анатолія Чижова, а вказівка начальства.

Збоку приписка: “Кроме этого[,] большое количество (так сказано в акті. – С.Б.) книг, гравюр и экспонатов личных и музейных – закрыты и опечатаны в комнате арестованного”.

Як звернув увагу читач, одночасно з Павлом Платоновичем у Лук’янівській тюрмі перебував професор Костянтин Штепа. Вийшовши на еміґрацію, 1951 року в американському видавництві “Hurst and Blackett Ltd” (Гарст енд Блеккет) під псевдонімом він видав книжку спогадів “Russian Purge and Extraction of Confession” (Чистка в Росії і витягування зізнань) [997]. На титульній сторінці було зазначено імена авторів – F. Beck, W. Godin [998]. Співавтором Штепи, що теж виступив тут під псевдонімом, був Фрідріх Оттович Гоутерманс [999], до арешту науковий керівник Українського фізико-технічного інституту (УФТІ) в Харкові. У капітальній праці, створеній на межі двох різних жанрів – мемуарів і дослідження, – вони писали:

“Більшість ув’язнених, схоже, перебувало у віці тридцяти – тридцяти п’яти років, хоч нам попадалися й п’ятнадцятирічний селянський хлопець і дев’яностолітній [1000] царський генерал Патоцький (sic), що був директором музею. Він зізнався в тому, що був «завербований» як шпигун герцогом Парми” [1001].

Що стосується “герцога Парми”, то за цим, на перший погляд, карикатурним образом, – дивна річ! – стоїть певна реальність. Це той самий “керівник Депарма”, який давав пояснення в Лаврі Едуардові Ерріо.

Надія Володимирівна Геппенер, спогади якої я вже цитував, працювала в Музейному містечку у ті страшні часи – з листопада 1929 року, – і ось що вона писала:

“Близким единомышленником и приятелем Черногубова [1002] по пристрастию ко всяким скабрезным анекдотам и циничным сужденьям был некий италианец граф де-Парма [1003]. Это была фигура уж совсем «из прежде»; как и почему он попал в Музейный Городок, было совсем неясно. Де-Парма был красивым мужчиной лет 50-ти с орлиным носом, пышной седой шевелюрой и такими же бакенбардами. Он был строен, элегантен, изысканно вежлив. Его обязанностью было встречать и провожать иностранцев [1004]. Кто он был по образованию и профессии – этого никто не знал. Было только известно, что он в совершенстве владеет французским языком. [Ипполит Владиславович] Моргилевский, которого заинтересовал де-Парма, уверял, что, судя по его эрудиции, италианский граф несомненно был первоклассным гидом по парижским притонам и злачным местам. В начале 1930-х годов в Музейном городке был открыт магазин Торгсина [1005].

В продажу были переданы предметы церковного обихода, не имеющие ни художественного, ни исторического значения, преимущественно иконы, парча, резьба по дереву, мелкая металлическая утварь ХІХ и ХХ-го столетий. Иностранцы, руководимые де-Пармой, очень охотно приобретали всю эту дребедень из «сокровищниц древнейшего русского монастыря» и расплачивались, конечно, валютой” [1006]. Мабуть, Надія Володимирівна теж не все знала. Посол США у Москві Джозеф Девіс і його дружина Марджорет, захопившись мистецтвом АХРР’івців та старими іконами XVI-XVII сторіч, 1937 року набули 20 першорядних ікон із фондів Києво-Печерської Лаври, Третьяковської галереї, Чудова монастиря тощо [1007]. Думається, що рідкісні й давні ікони продавались у Лаврі й раніше і не тільки Девісам.

Наприкінці 1933 року в Музейному Містечку відбулася чистка. Н.В.Геппенер потім пригадувала: “Графа де-Парма не вызывали, он исчез бесшумно, бесследно и навсегда» [1008].

В одній із слідчих справ мені трапився документ, згідно з яким графа Володимира Івановича де-Парма, італійського консула в Росії, чекісти вважали за резидента італійської розвідки. 1935 року він пішов з Музейного містечка й переїхав до Харкова. Був ув'язнений (протокол допиту датується 23 червня 1938 року) [1009].

Примітки

990. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 37892 ФП / кор. 390. Т. 2. Арк. 52-54. За рішенням Військової колегії Верховного суду СРСР від 7 березня 1939 розстріляний. За відомостями Ю.Шаповала, В.Пристайка та В.Золотарьова, вступив до партії значно раніше – 1920 (ЧК-ГПУ-НКВД в Україні. К., 1997. С.559-560).

991. Чи не спало комусь на думку, що гр.[омадянин] Потоцький багатьох документів – це якраз гр.[аф] Потоцький? Чутки про те, що він і граф, і польський підданий по заповіднику ходили.

992. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 43983 ФП / кор. 641. Арк. 1.

993. Френкель Зіновій Маркович (1908, Гомель – не раніше 1955) – із робітників, член ВКП(б) з 1938, освіта середня, за спеціальністю зубний технік. З квітня 1938 співробітник 3 відділу УГБ НКВД УРСР. На допиті у якості свідка 3 серпня 1938 засудив діяльність співробітників НКВД Вол.Демиденка та Ол.Ясинського. Не пізніше 9 травня 1941 разом з Боровковим склав постанову на арешт священика о. Андрія Бойчука (розстріляний 7 липня 1941; ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 60260 ФП / кор. 1558. Арк. 2-3), якого потім було реабілітовано. 1955 гвардії підполковник запасу, не судимий. Мешкав на вул. Ворошилова, 19, пом. 29 (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 31093 ФП / кор. 178. Арк. 98-100, 152-153).

994. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 43983 ФП / кор. 641. Арк. 1.

995. Вік не був для них перешкодою. Енкаведисти ув'язнили 69-річного Миколу Чернявського (Голобородько Ю. Життя у другому читанні // Забуттю не підлягає. Херсон, 1994. С. 146-153) і 61-річного Гната Хоткевича (… З порога смерті… Вип. 1. С. 441-443, 448-449). Другого розстріляли, перший, вважається, помер на засланні у віці 78 років.

996. [Штепа К.] Пам'яті П.П.Потоцького. С. 4.

997. F. Beck, W. Godin. Russian Purge and Extraction of Confession. Hurst and Blackett Ltd (London – New York – Melbourne – Sydney – Cape Town). 1951. Український переклад цієї праці я одержав від її перекладача проф. Ю.Ранюка, ще коли він готувався в Харкові до друку. Приношу подяку проф. Ю.Ранюкові за підтримку й надану можливість зацитувати відповідне місце.

998. Пор.: Френкель В.Я. Кто такие Бек и Годин? // Френкель В.Я. Профессор Фридрих Хоутерманс: работы, жизнь, судьба. С.-Петербург, 1997. С. 142-153.

999. Гоутерманс Фрідріх Оттович (1903-1966) – підданий Німеччини. В СРСР перебував з лютого 1935. Ув'язнений 1 грудня 1937. 25 квітня 1940 виселений з СРСР як небажаний іноземець (Павленко Ю.В., Ранюк Ю.Н., Храмов Ю.А. «Дело» УФТИ, 1935-1938. К.: Феникс, 1998. С. 291-307).

1000. Як ми розуміємо, це деяке перебільшення. В англомовному виданні дивує написання прізвища Потоцького (“Патоцький”). Американці так помилитись не могли, – мабуть, це все-таки помилка авторів, невідомо тільки, чи свідома.

1001. Штепа Кость, Гоутерманс Фрідріх. Чистка в Росії. Харків: Фоліо, 2000. С. 65.

1002. Чорногубов Микола Миколайович (17 березня 1873, Чухлома Костромської губ. – 21 жовтня 1941, Київ) – музейник.

У 1902-17 роках старший вчений консерватор Третьяковської галереї у Москві, згодом до 1930 охороняв збірки Харитоненків у Наталівці. Був репресований. Звільнений. Загинув за нез'ясованих обставин у Лаврі за німців. Ол.Петровський звернув мою увагу на те, що за німців і після повернення большевиків його дружина надрукувала протилежні за змістом звістки – перший раз, що його вбили совєцькі партизани, другий – що це були німці. Перепохований 26 червня 1943.

Див.: Похорон М.М.Чорногубова // Нове українське слово. 1943. 1 липня. № 152 (470). С. 4; Пробоєм. Прага, 1943. Кн. 10 (123). С. 608;

Чорногубова К. Життя і смерть М.М.Чорногубова // Україна. 1944. № 10. С. 34-36;

Дубина К. 778 трагічних днів Києва. К., 1945. С. 50, 52;

Валентин Серов в воспоминаниях, дневниках и переписке современников. Лгр.: Художник РСФСР, 1971, Том 1. С. 273, 303; Том 2. С. 341;

Терещенко Любина. Коментарі до продажу Москвою 4 рази українських пам'яток в Америці // Укр. голос. Вінніпеґ, 1978. Ч. 28. С. 4;

Хто ж він, Чорногубов? // Пам'ятки України. 1990. Ч. 1. С. 8;

Левченко Сергей. Из истории формирования коллекции древнерусского искусства семьи Ханенко // Ханенківські читання: Матеріали науково-практичної конференції. Вип. 7. К., 2005. С. 59;

Кабанець Є.П. Загибель Миколи Чорногубова // Лаврський альманах: Зб. наукових праць. Вип. 19. К., 2007. С. 101-111.

1003. У штатному розкладі ВМГ, датованому 15 квітня 1933, В.І.Де-Парма вважався лектором з особливих доручень масового сектору (Гришин Ан. Відомості про співробітників Заповідника (2002). С. 51).

1004. У щоденнику Ф.Ернста знаходимо запис від 23 вересня 1933 : “В [Всеукраїнському Історичному] Музеї був помішник французького посла в С.С.С.Р. Payard (водили його де-Парма і [Василь Митрофанович] Базилевич” (ІМФЕ. Ф. 13. № 7. Арк. 125).

1005. Марочко Василь Іванович (нар. 5 лютого 1956). „Торгзін”: золота ціна життя українських хліборобів // Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. К.: Наукова думка, 2003. С. 456-466. Див.: Ковальчук Ол. Марочко В.І. // Українські історики ХХ століття: Біобібліогр. довідник. К.; Львів, 2003. С. 213-214.

1006. Геппенер-Лінка Н.В. Спогади про Всеукраїнське музейне містечко 1929-1939 рр. // Лаврський альманах: Зб. наукових праць. Вип. 11. К., 2003. С. 158.

1007. Жуков Ю.Н. Операция Эрмитаж. С. 110.

1008. Геппенер-Лінка Н.В. Спогади про Всеукраїнське музейне містечко. С. 161.

1009. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 58594 ФП / кор. 1482. Арк. 14-18.