Заборонені книги. 1
Сергій Білокінь
Про те, як Федір Пилипович консультував визначного політичного діяча Зіновія Красівського [96], у попередній редакції цієї розвідки я написав, бачу тепер, неточно. Тому подаю замість тих своїх рядків розповідь Ярослава Дашкевича:
«Федір Пилипович допоміг йому комплектувати особисту наукову бібліотеку, яку Красівський помістив у своєму власноручно збудованому будиночку в Моршині. Максименко заохотив його скласти бібліографічний покажчик до «Записок Наукового товариства ім. Шевченка» (за роки 1892-1938). Спершу покажчик статей і нотаток у цьому виданні, а пізніше повний індекс географічних і особових назв у «Записках» [97]. (Нібито перший покажчик був надрукований на машинці; одна копія мала бути в Максименка, але я її не бачив). За Красівським стежили, і він з великими труднощами закінчив заочне навчання на філологічному факультеті Львівського державного університету ім. І.Франка. Органи не раз хотіли усунути його з університету, але з допомогою якраз Максименка, що мав вплив на ректора Євгена Лазаренка […], конфлікти вдавалося загладжувати. Красівський у 1962 р. закінчив університет» [98].
З листування повоєнних “сталінських” років видно, що вже тоді, а отже, ЗАВЖДИ він намагався допомогти потрiбними виданнями тим своїм друзям, що потребували їх до роботи. Це вражає, але в їхньому листуванні, навіть у листах обережного Сергiя Iвановича Маслова, і в його листах якраз у першу чергу, однією з провiдних тем були забороненi в СРСР видання. Ось його лист вiд 28 квiтня 1947 року:
«Из перечисл.[енных] Вами книг все очень ценно, но кое-что у меня имеется: кн.[ига] Яковлева о договорах, Б.[орщак] и Мартель, Діаріуш Орлика, Андрус.[яка] – о Правобережьи. Если их можно возвратить лицам, у которых они куплены, – возвратите. Если нельзя, прошу прислать мне. Я не хочу, чтобы Вы хоть в небольшой мере пострадали из-за желания обставить мою работу по старой истории и литературе максимальным количеством материала. Особенно не должен ввести Вас в расходы Яковлев, раз он попал в число моих Desiderata».
Ці напівзашифровані записи приємно пояснити. “Кн.[ига] Яковлева о договорах” – це 19-й том “Праць Українського наукового інституту” у Варшаві, інакше кажучи, “Українсько-московські договори в XVII-XVIIІ віках” (Варшава, 1934). «Б. i Мартель» – це книжка про Мазепу Ілька Борщака й Рене Мартеля. У реєстрі своїх дезідерат Маслов подав вихідні дані: «E.Borschak et R.Martel. Vie de Mazeppa. 2-e edition. Paris 1931». «Дiярій» Пилипа Орлика – XVII-й том «Праць Українського наукового iнституту» у Варшавi. Його опрацював для друку, як пишно зазначено на титульному листi, Ян з Токар Токаржевський Карашевич. Варшавськi «Працi», як відомо, виходили за редакцiєю Романа Смаль-Стоцького.
Підсовєцькі гуманітарії цікавились забороненими виданнями і наприкінці Сталінового життя, й раніше, щойно після Великого терору. 30 листопада 1940 року Юр Меженко у листі до Володимира Дорошенка (з Ленінграда до Львова), що мав проходити цензуру, не боявся писати:
«Цими днями бачив чимало видань Наук[ового] Тов[арист]ва ім. Ш[евчен]ка, що їх одержала наша бібліотека. Багато цікавого, але найбільш мене зацікавили такі видання: Записки т. 155 з статтею Луки Луціва та книжки: Святе древо в творч[ості] Шевченка, Шевченко у Франції, В століття смерти Й.А.Гете, П.О.Куліш (Матеріяли й розвідки) чч. І, ІІ і тт. VI , VIІ Матеріялів до української бібліографії. Хоч не все з цього Шевченкіяна, але я з великою подякою хотів би їх мати. Чи не допоможете?» [99].
Трапляються, втім, випадки затуманення змісту до цілковитого герметизму, так що він ставав зрозумілий тільки двом особам. 1 грудня 1955 року С.Маслов, наприклад, писав таке:
«В одном из своих писем Вы прислали мне ряд библиогр.[афических] карточек по вопросу, как Вы пишете, «некогда меня интересовавшему». Вопрос этот интересует меня и теперь, так что в этом направлении прошу Вас сообщать мне всё, что, по Вашему мнению, могло ускользнуть от моего внимания. Что же касается присланных карточек, в них я нашел много для себя любопытного и благодарю Вас за присылку».
Правдоподібно, йдеться про студію С.Маслова, присвячену Кирилові Транквіліону-Ставровецькому, основну частину якої було написано у 1904-1908 роках. Ця праця вийшла друком 1984 року [100]. Її підготувала до друку Ганна Павленко без врахування всіх нотаток, що накопичилися в автора протягом дальших десятиріч.
Подібним чином Йосиф Оксіюк сповіщав:
«Книжка в мене збереглася, хоч вона, може, перебуває в Index’i librorum prohibitorum. На жаль, вона в мене – єдиний довідник з цієї галузі, тому затримався з висилкою, та й боюся її втратити. Сьогодні постараюсь її вислати».
Правдоподібно, йдеться про «Нарис історії Української Православної Церкви» [101], оскільки цю листівку датовано 25 квітня (без року; 1972 ?), і тим самим днем, теж без року, датується повідомлення:
«Дорогий Федоре Пилиповичу! Вчора до редакції завітав Микита Йосипович Павлосюк (певний час був секретарем редколегії «Православного вісника», коли той виходив у Львові. – С.Б.). Через нього я передав Вам книжку Власовського. Дуже прошу Вас, черкніть пару слів, коли одержите».
Одержавши «Нариса» назад, 4 серпня 1972 року Оксіюк характеризував його досить стримано:
«Прийміть мою глибоку подяку за присилку книжки Власовського. Звичайно, йому дуже далеко не тільки до велетня Голубінського [102] чи стовпа Знаменського [103]. Нерівня він навіть Малицькому [104]. Поясняти легковажність цього автора можна хіба умовами, в яких проходила його робота, або завданнями, що стояли перед ним. Щоправда, мені в нас відомий випадок, коли викладач однієї з дух.[овних] шкіл «робив кар’єру» на запеклих наскоках на Голубінського…».
Важко порівнювати зараз дві епохи – сталінську par excellence і, сказати б, післяхрущовську, коли стараннями партійного апарату повернуло в глухий закут, ту чавунну епоху, де необережно сказане слово вело на лісоповал у товариство з карними злочинцями, з тією, злочини якої оперативно висвітлювались і засуджувалися всіма світовими мас-медіа. Важко порівняти й ініціативу інтелектуалів, які на побоєвищу вишукували ще недопалене, недонищене, щоб зв’язати епохи єдиною культурною традицією, не торкаючись підвалин політичного ладу, і тих молодих комсомольців, фраґментарні знання яких наштовхнули їх на думку про боротьбу з самим режимом і чия діяльність призвела зрештою, після довгих років терпінь і поневіряння, до історичної перемоги, але тут і далі можна зробити низку прецікавих зіставлень. 30 вересня 1965 року працівники КҐБ вилучили під час трусу у Вячеслава Чорновола [105] примірники того самого «Діярію» (№ 7) й праці дослівно того самого Андрусяка (№ 121), які вишукували 18 років перед тим служителі єдиної для всіх часів святої науки, що дивом якимось лишились живі в часи большевицького масового терору. Вчені, що чудово знали, чим можуть кінчитись їхні забавки, але які не боялись уже нічого.
Листівка Маслова від 19 травня 1947 року:
«Сердечно благодарю Вас за хлопоты. Что касается прилож.[енного] к последнему письму списка, из него у меня есть уже «Архітектура Kатедри св. Юра» [Володимира] Січинського. Остальные все остаются в числе desiderata. Очень просил бы Вас приобрести диссертацию о типографии Мамоничей ([Wilno], 1938); диссерт.[ация] Крупницкого 1942 [года] [106] имеется».
8 червня 1947 року С.Маслов повідомляв, що це видання привіз йому Яр.Дашкевич. 2 липня 1947 року він переказував Ярославові Романовичу вітання, – 14 грудня 1949 року Дашкевича було заарештовано [107]. 3 червня 1949 року в листі до Ф.Максименка Катерина Білоцерківська наївно міркувала: «Комиссия по проверке работы заглянет к Вам в б[иблиоте]ку Университета? Вы – большой специалист, и с Вами, я уверена, не будет так, к[а]к с Дашкевичем».
Лист С.Маслова вiд 8 червня 1947 року:
«Сердечно благодарю Вас за переданные через Яросл.[ава] Ром.[ановича Дашкевича] и его мамашу [108] книги. Яковлев, оказавшийся в дублете, мне пригодится; во всяком случае – этот дублет возник по моей вине, и Вам не следует из-за него иметь хотя бы и небольшие хлопоты. Благодарю Вас также и за ценные для меня подарки – роман Дудка и 1-ю кн. «Богословія» за 1939 г. (Журнал этот, кажется, на этом 1-м №-е и прекратился). В посл.[еднем] письме, от 9 мая, Вы пишете, что из выданного Вам аванса, у Вас остается 50 р. По-моему, только 20. В самом деле: Крупницк.[ий] 50, Богосл.[овське] Наук.[ове] Тов.[ариство] 5, Зап.[иски] ЧСВВ 60, Яковлев 40, пис.[ання] Мазепы [109] 5, Grabowski 10, Григ.[ір] Орл.[ик] 40, Діяння Собору [19] 46 г. – 20… [Сумма] 230. 250 – 230 = 20 р. Вместе с этим письмом передаю еще 300 р. на дальнейшие покупки. Что касается «Барокко» Чижевского [110], я искал его, по Вашему совету, в начале 1946 г. в здешнем Архивн.[ом] Управлении. Там обещали поискать и даже разыскали, но… тоже «Іст.[орію] укр.[аїнської] літератури» Чижевского в издании Ю[рія] Т[ищенка] [111]».
Нічого казати, що наявність видань такого роду у приватній книгозбірні тягла за собою, як колись казали, великі неприємності. Монографію Ілька Борщака «Мазепинець Григір Орлик генерал-поручник короля Людовіка XVI» (Львів, 1932; № 120), книжку Ф.Дудка «Дівчата відчайдушних днів» (Львів, 1937; № 38) та «Історію української літератури» Дмитра Чижевського (Прага, 1942) забрали 1965 року у Чорновола [112]. Нічого казати, що в масловській бібліотеці, переданій до ЦНБ АН УРСР у вигляді непорушної “колекції”, т.зв. спецфондівських видань немає. Під час інвентаризації їх було вилучено і, очевидно, передано до спецфонду.
Примітки
96. Красівський Зіновій Михайлович (12 лист. 1929, с. Витвиця, потім Долинського р-ну Івано-Франківської обл. – 20 вересня 1991, м. Моршин Львів. обл.), літератор, автор самвидаву, активний учасник національно-визвольної боротьби, член Українського Національного Фронту (УНФ), член Української Гельсінкської групи (УГГ). Дж.: Українська журналістика в іменах. Вип. V. Львів, 1998. С. 131-132 (Н.Іваничук); Рапп Ірина, Овсієнко Василь. Красівський Зеновій Михайлович // Міжнародний біоґрафічний (sic) словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Част. 1. Харків: Харківська правозахисна група; «Права людини», 2006. С. 351-355.
97. Цей проект, навіть у хронологічно ширших рамках, було реалізовано 2003: Бібліографія Записок наукового товариства імені Шевченка / Укладач Василь Майхер. Ред. Олег Купчинський. Томи І-ССXL, 1892-2000. Льв., 2003. [2], 741, [1] с.: вкл. (НТШ, Комісія бібліографії і книгознавства). Тираж 500 прим.
98. Дашкевич Ярослав Романович (нар. 1926). Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури. Львів, 2006. С. 640.
99. Листи Юрія Меженка до львів’ян (1923-1969). Львів, 2002. С. 109.
100. Маслов Сергей Иванович. Кирилл Транквиллион-Ставровецкий и его литературная деятельность: Опыт историко-лит. монографии / Відп. ред. В.І.Крекотень. К.: Наукова думка, 1984. 245, [3] с.
101. Див.: Іван Власовський: Пропам’ятна книга / Зредаґували Протопресвітер о. Ф.Кульчинський, Михайло Муха. Торонто, 1974. 142 с.; Ульяновський Василь Іринархович (6 серпня 1958, м. Тарногське Тарногського р-ну Вологодської обл.). Іван Власовський: парадигма життя // Власовський Іван. Нарис історії Української Православної Церкви. Т. І. К.: Либідь, 1998. С.ІІ-XLIV.
102. Глубоковский Николай Никанорович (1863-1937). Русская богословская наука в ея историческом развитии и новейшем состоянии. Варшава, 1928. С. 48-52, 55, 58-59, 77; Флоровский Георгий. Пути русского богословия. Вильнюс, 1991. […], 601 с.; Русские писатели-богословы: Историки Церкви; Исследователи и толкователи Священного Писания: Биобиблиогр. указатель. 2-е изд. М., 2001. С. 28-34.
103. Знаменский Петр Васильевич (1836-1917). Тв.: История Казанской духовной академии за первый (дореформенный) период ее существования (1842-1870 годы). Вып. 1-3. Казань, 1891-92; Рецензия на сочинение профессора Голубева. Киевский митрополит Петр Могила. Т. II. 1898. Отд. отт. из: Отчет о XLI присуждении наград графа Уварова. Без вых. данных. 28 с. Про нього див.: Харлампович Константин Васильевич. Историк-художник: Некролог. Казань, 1920.
104. Див.: Малицкий Неофит Владимирович (1871-). Владимирские консисторские архивы XVIII в. Владимир, 1903. 19 с.; Його ж. История Владимирской духовной семинарии. Вып. 1-3. М., 1900-02 (рец.: Знаменский Петр Васильевич // Записки Академии наук по Историко-филологическому отделению. 1905. Т. 7. № 3; Крылов Александр Лукич // Кишинев. епарх. вед. 1903. № 6).
105. Українська інтеліґенція під судом КҐБ. Б.м.: Сучасність, 1970. С. 25, 32 (обкладинка Я.Гніздовського). Чорноволова збірка мала, природно, випадковий і популярніший характер.
106. Очевидячки, йдеться про монографію «Hetman Mazepa und seine Zeit» (Leipzig: Verlag Otto Harrassowitz, 1942. S. 260). Автори біографій Б.Крупницького про захист цієї монографії як дисертації не кажуть, див.: [Полонська-Василенко Нат.] Професор Д-р Борис Дмитрович Крупницький, його життя і наукова праця, 1894-1956 // Крупницький Б. Українська історична наука під Совєтами, 1920-1950. Мюнхен, 1957. С. I – XLVI; Вінтоняк Олекса. Борис Дмитрович Крупницький, 1894-1956 // Український історик. Том 93-96. 1987. С. 115-118.
107. Ярослав Дашкевич: Біобібліографічний покажчик. Львів, 2006. С. 16.
108. Вираз безсумнівно розрахований на цензора, у якому автор бачив природного росіянина. Мати Ярослава Романовича – Олена Степанів (1892-1963) була вчена, педагог, суспільно-громадський діяч, хорунжа Українських січових стрільців (1914-17) та четар Української галицької армії (1918-19). Була заарештована того самого 1949 року, ув’язнена в Мордовії, звідки повернулася 1956 (Ярослав Дашкевич: Біобібліографічний покажчик. Львів, 2006. С. 15).
109. Мазепа Іван Гетьман. Писання / Ред. і вступна стаття Є.Ю.Пеленського. Краків; Львів: Укр. вид-во, 1943. 50 с.
110. Чижевський Дмитро Iванович (23 березня 1894, Олександрія Херсон. губ. — 18 квітня 1977, Гайдельберґ). Український літературний барок: Нариси, Част. І-ІІІ // Праці Українського історико-філологічного товариства в Празі. Том 3. 1941; Том 4. 1942. С. 145-210; Том 5. 1944. С. 78-142 і окремо: Прага, 1941-44. Пор.: Пизюр Євген. Дмитро Іванович Чижевський: До 60-тилітнього ювілею. Б.м.: Вид-во «Україна», 1955. 52 с.; Чуднов Олександр. Вчений-енциклопедист Дмитро Іванович Чижевський, 1894-1977: Бібліогр. покажчик. Кіровоград, 1994. 20 с.
111. Катальоґ українських книжок Видавництва Юрія Тищенка в Празі. [Прага, 1941-42]; Катальоґ українських книжок Видавництва Юрія Тищенка на рік 1942. Прага, 1942.
112. Українська інтеліґенція. С. 27, 32.