Пізніші жертви

Сергій Білокінь

У дальші роки терор проти української культури тривав, тож перелік репресованих шевченкознавців продовжувався.

У цьому списку не можна обійти члена Центральної й Малої Ради, члена Всеукраїнської ради робітничих депутатів Андрія Андрійовича Річицького (справжнє – Пісоцький Анатолій Андрійович; 1893 – 25.ІV.1934), політ. діяча, публіциста, голову Державного видавництва України. У січні 1929 за його доповіддю колегія НКО прийняла постанову “Про план ДВУ на 1928 / 29 рік” (Бюлетень НКО. 1929. 2 – 9 лютого. № 6 (145). С. 2. № 61). На підставі його відомостей 10.I.1929 нарком освіти М.Скрипник підписав постанову “132. Про підручники”. Містила серйозні політичні закиди авторам (Iваниця, Дога), що дало можливість їх за кілька місяців заарештувати. Вони пройшли за процесом “СВУ” (Бюлетень НКО. 1929. 2 – 9 березня. № 10 (149). С. 6 – 8). Мешкав у письменницькому будинку “Слово” (Xарків, вул. Культури, 9, пом. 35). Першомешканець, репресований (Дукина Нат. На добрий спомин… (2002). С. 358 – 359, 567 – 570).

У виданні, яке вийшло під грифом “НКО УСРР. Головліт. Бібуправа” п.н. Зведені списки літератури, що підлягає вилученню. Список № 1 (1934). С. 11, проти його імені зазначено: “Всі твори, за всі роки, всіма мовами”. На с. 16 щодо нього додано: “Негайному вилученню з продажу і вжитку по всій книготорговельній мережі, бібліотеках і учбових закладах підлягають всі збірки і хрестоматії, в яких брали участь такі автори: […]”.

У продовженні цензурного каталогу – Список № 2 (1934). С. 28, зазначено: Т.Шевченко. Кобзар (всі видання, всі роки; передмова). У примірнику Ф.Максименка приписано: Річицький А.А. все. Його книжки виявлено 1934 під час обстеження бібліотек у Вінницькій, Дніпропетровській та Xарківській областях. Вони фігурують у наказі заступника наркома освіти Xвилі ч. 603 від 13.X.1934 “Про наслідки перевірки фактичного стану вилучення з бібліотек шкідливої, контрреволюційної літератури” (Збірник наказів Народного комісаріату освіти. 1934. 15 – X. № 4. С. 4 – 5). Визнаний одним з керівників Української військової організації («УВО»), на підставі чого був приречений до смертної кари.

Бібліогр.: Лейтес А. і Яшек М. Десять років укр. літератури, 1917 – 1927 (1928). С. 652.

Тв.: Літературні етапи Винниченка // Винниченко В. Записки кирпатого Мефістофеля: Роман. К.: Книгоспілка, 1922; Горький М. Один із королів республіки: (Мої інтерв'ю) / Перекл. Анд. Річ. Х.: Хоз-во Донбасса, 1923. 32 с.; Карл Маркс: Його життя, діяльність і наука. [Х.:] Хоз-во Донбасса, 1923. 100 с.; Тарас Шевченко в світлі епохи: Публіцист. розвідка. Х.; Нью-Йорк; Берлін: Космос, 1923. 195, [5] с.; Як Грушевський “виправляє” Енгельса: [Полеміка з приводу праці М. Грушевського “Початки громадянства”] // Черв. шлях. 1924. № 3. С. 183 – 190; Тарас Шевченко в світлі епохи (Берлін, 1923 і ДВУ, 1925; Основи українознавства: Підручник для партгуртків, радпартшкіл, комвузів та самоосвіти / За редакцією Анд. Річицького. [Х.:] Пролетарий, 1929. 336 с.; Матеріали до консолідації укр. пролетарської літератури // Черв. шлях. 1931. № 5. С. 109 – 113.

Дж.: Липа Юр. Призначення України (1938). С. 304; Чапленко Василь. Чий злочин? // Пороги. Буенос-Айрес, 1952. Січень-лютий. №№ 28-29. С. 6-11; Березень-квітень. №№ 30-31. С. 9-13; Травень-червень. №№ 32-33. С. 11-18; Кравців Б. Розгром літературознавства (I. Реєстр знищених і репресованих. Ч. 46; 1962). С. 248 – 250; Кравців Б. Зібрані твори. Т. II (1980). С. 183; Костюк Гр. Сталінізм в Україні (1995). С. 170, 201, 205, 206, 259, 287, 360, 362; Пристайко В. Шаповал Юр. Михайло Грушевський і ГПУ – НКВД (1996). С. 268, 275, 313; Верстюк Владислав Федорович, Осташко Тетяна Сергіївна. Діячі Української Центральної Ради : Бібліогр. довідник. К., 1998. С. 145-146; Iсторія НАНУ, 1929 – 1933 (1998). С. 33, 34, 272, 320, 350; Марочко В, Xілліг Г. Репресовані педагоги (2003). С. 6, 135, 136, 137; Полонська – Василенко Н. Спогади (2011). С. 499; Річицький Андрій // Енциклопедія історії України. Т. 9. К., 2012. С. 238-240 (Рубльов О.С.); Білокінь С. Масовий терор. Т. 2 (2013). С. 520.

Було репресовано також Зиновія Наумовича Гуревича (20 липня 1896, Харків – 1937?), історика, дослідника Шевченкової доби, учня Матвія Яворського. Нештатний постійний співробітник Інституту укр. наукової мови (1927; Історія НАНУ, 1924-28. С. 611). Співробітник ВУАМЛІН. Член катедри історії України, комісії для вивчення історії нар. господарства екон. катедри та комісії для вивчення історії філософії, зав. кабінету укр. історіографії, дійсний член катедри нац. питання Укр. ін-ту марксизму-ленінізму (1930; Наукові установи та організації УСРР. С. 219, 222). У травні 1931 узяв участь у дискусії щодо концепції Ол.Оглоблина, його виступ надруковано як передмову у кн. останнього „Нариси з історії капіталізму на Україні” (Х.; К., 1931). Нештатний постійний співроб. Ін-т укр. наук. мови, наук. співроб. і зав. кабінетом історії Укр. ін-ту марксизму-ленінізму.

Тв.: „Молода Україна”: До восьмидесятих роковин Кирило-Методіївського братства / За ред. м. Яворського. [Х.:] ДВУ, 1928. 117, [ 3] с.; Про стан на історичному фронті: [Критика “націоналістичних” поглядів] // Комуніст. 1933. 29 листоп. К.Гребенкін, З.Гуревич, М.Багрицький, О.Коротченко, Д.Фрід; Проти яворщини: [Критика “націоналістичних” поглядів м. Яворського] // Комуніст. 1933. 21 серп. – Дж.: ННР. Ч. VІ. С. 539; Кравців Б. Розгром літературознавства (1962). С. 254; Оглоблин Ол. Українська історіографія, 1917-1956. С. 183-184; Костюк Гр. Сталінізм в Україні. К., 1995. С. 168, 170, 289, 292; Верба І. Ол.Оглоблин. С.103, 206, 212, 215. В «Енциклопедії історії України» та «Шевченківській енциклопедії» статей про нього немає.

Вищенаведені матеріали показують, що у ХХ столітті піднесення українського культурно-національного руху проходило передусім по лінії шевченкознавства. У період державної самостійності (1917-1921) найвидатніші українські гуманітарії студіювали спадщину Шевченка, переймались його ідеями. Чільні діячі Центральної ради складались із шевченкознавців. Симетрично до цього большевицький терор спрямовувався в першу чергу саме проти цих шевченкознавчих студій як серцевини національної культури. Після повалення самостійної України шевченкознавство інерційно тривало протягом усіх років Розстріляного відродження і триває без кінця.

В автобіографії українського бібліографа Миколи Федоровича Яшека [99] знаходимо відомості, що його «батько був малописьменний, мати ледве вміла підписуватися. Через таку низьку письменність – батьки мої не могли дати ради щодо мого навчання. Де тільки й у кого не довелося мені вчитися «на дому» [100]. Важко сказати, як набрала ця людина життєвої снаги, щоб вивчитися, пройти аспірантуру в Інституті літератури ім. Т.Шевченка, стати співробітником Інституту (1930-33) й залишити поважну наукову спадщину. Свою головну науку він брав із самого життя. Але 1921 року вийшов у світ його шевченкознавчий покажчик, що увійшов тепер до вишівської програми з бібліографії. Це видання продовжило класичну працю М.Комарова, яку високо оцінив Іван Франко. Як писав Юр Олексович Меженко, «таким чином, ми маємо від 1840 р. до 1921 р. описані з більшою чи меншою точністю видання творів Т.Шевченка і навіть літератури про Т.Шевченка» [101].

У наші часи покажчик Яшека особливо цінний тим, що в ньому зареєстровано силу-силенну видань, пізніше просто заборонених. Відтак їх близько немає й не могло бути у совєцькому не раз згадуваному ювілейному шевченківському двотомнику (1963). З історичної точки зору Микола Яшек підбив реєстраційний бібліографічний підсумок шевченкознавству часів самостійної України (1917-21).

Нагадаймо при цій нагоді, що невдовзі під грифом Інституту Тараса Шевченка у співавторстві з А.М.Лейтесом [102] Яшек видав знамениту працю «Десять років української літератури, 1917-1927 / За заг. ред. С. Пилипенка» (Том І : Біо-бібліографічний. [Х. :] ДВУ, 1928. XVI, [2], 673, [3] с.; Том ІІ : Організаційні та ідеологічні шляхи укр. рад. літератури. Вид. 2 значно доповн. та переробл. Х. : ДВУ, 1930. VI, [2], 755, [1] с.), яка, хай у вужчих хронологічних рамках, у свою чергу підсумувала не що, як літературну спадщину Розстріляного відродження. Розуміється, автор жодним чином не міг передбачити, над якими дорогоцінними книжками він працював.

Перший покажчик (1921) вийшов накладом 6 тис. примірників, другий (1928) – накладом 5 тисяч. Природно, що большевики зустріли появу цих видань без особливих радощів. По громадських книгозбірнях і на руках зтероризованого громадянства примірники обох покажчиків були здебільшого знищені, а решту щонайглибше заховано у тих бібліотеках, яким було дозволено мати спецфонди, саме в цих закритих фондах [103].

Літівські каталоги важливі тим, що вказують, яких книжок влада боялась найбільше. Заборонено було академічну серію «Шевченко та його доба», що виходила в «Державному видавництві України» за редакцією акад. Сергія Єфремова, Михайла Новицького та Павла Филиповича. Випускала її Комісія для видавання пам’яток новітнього українського письменства. У 1925-26 роках вийшло тільки два збірники. У першому було надруковано студії Павла Филиповича «До студіювання Шевченка та його доби», Осипа Гермайзе «П.Куліш і М.Костомаров як члени Кирило-Методієвського Братства», Віктора Петрова «Куліш і Шевченко: До історії їх взаємовідносин в 1843-1844 роках», Сергія Єфремова «Поет і плантатор», Андрія Лободи «Шевченко і Некрасов», Петра Руліна «Шевченко і театр», Михайла Новицького «До історії арешту Шевченка 1850 р.». У другому збірнику вийшли студії Павла Филиповича «Революційна легенда про Шевченка чи дійсність», Олександра Дорошкевича «Шевченко й Петрашевці в 40-х рр.», Сергія Родзевича «Сюжет і стиль у ранніх поемах Шевченка «Катерина» і «Слепая», Бориса Якубського «До проблеми ритму Шевченкової поезії», Віктора Петрова «Матеріяли до історії приятелювання Куліша й Шевченка р. 1856-1857-го», Петра Руліна «Шевченко і Щепкин», Володимира Міяковського «Микола Гулак», Сергія Єфремова «Епілог до Кирило-Методієвської справи», Михайла Новицького «З листування Т.Г.Шевченка», нарешті Олекси Новицького «Примітки до малюнків» [104].

Нагадаю, що після проведення чисток і перетруски організаційної структури Комісію для видавання пам’яток новітнього українського письменства було ліквідовано трохи згодом, 13 лютого 1934 року [105].

Нехай за кілька років академічну серію було припинено, академіки Дмитро Багалій та Сергій Єфремов під грифом «Інституту Тараса Шевченка» у тому самому «Державному видавництві України» (навіть за ширшим планом!) розпочали видавати нову серію під назвою «Шевченко». Влада попустила їм випускати також лише два томи [106].

У першому річнику з’явились розвідки Дмитра Багалія «Т.Шевченко і селяни в переказах і історичній дійсності», Володимира Державина «Лірика й гумор у Шевченковому «Журналі», Людмили Кошової «Шевченков та «Исторія русовъ», Бориса Навроцького «Деякі композиційні особливості «Гайдамаків», Павла Тиховського «На шляху до наукового видання Шевченкового «Кобзаря», Ієремії Айзенштока «Організація шевченкознавства» та інші важливі студії. У другому річнику – студії Михайла Садиленка «Культ Шевченка на Чорноморії (Кубані)» [107], Ольги Патокової «Російські повісті Шевченка» [108], Григорія Майфета «Композиційна архітектоніка «Мені однаково» та її відтворення і німецькому й англійському перекладах» [109] та багато інших.

Треба розповісти про науку й наукових працівників Розстріляного відродження. У 1904-29 роках Неодмінним секретарем АН СРСР був індолог, академік Сергей Фьодорович Ольденбург (1863 – 1934) [110]. Він мав важке політичне минуле: член ЦК партії кадетів, міністр народної освіти Тимчасового уряду (липень-серпень 1917 рр.), за що зазнав арештів і переслідувань. Як повідомляє російська вікіпедія, «його гнучка політика врятувала Академію від розгрому уже в перші роки радянської влади». 1929 року він зазнав нових переслідувань і був звільнений з посади Неодмінного секретаря.

1916 року в Академії було засновано комісію «Научные учреждения и научные работники», якою Ольденбург керував. Безпосередньо очолював комісію філолог-славіст, мовознавець і етнограф, вихованець Ніжинського історико-філологічного інституту (1885) академік Євфімій Фьодорович Карський (1860-1931) [111], автор енциклопедії білорусознавства «Белоруссы» (Варшава, etc, 1903-1928).

1930 року вийшов у світ IV том видання «Научные работники Москвы». Томи II та V, присвячені «Научным работникам Ленинграда» вийшли двічі (1926 та 1934). Нас цікавить видання 1928 року:

Наука и научные работники СССР. Часть VІ : Научные работники СССР без Москвы и Ленинграда / Справочник, составляемый Комиссией «Научные учреждения и научные работники СССР» под наблюдением и непосредственным руководством Непременного Секретаря Академии Наук академика С. Ф. Ольденбурга и Председателя Комиссии академика Е. Ф. Карского. Ленинград : АН СССР, 1928. VIII, 810 с. 3000 прим.

Видання почато набором у березні 1927 р., закінчено у вересні 1928 р., тобто ще до процесу СВУ та чисток наукових установ 1930-33 років. Протягом десятиріч довідник був єдиним джерелом практично точних відомостей для перших довідок про українських вчених. Велике довідкове значення це видання зберігає й по сей день.

Довідник містить колосальну інформацію з україніки. Звідси довідуємося, що в Україні 1928 року працювало 4186 вчених (із них в Україні народилось 2764). У Києві було зареєстровано 1221 (чи 1222) наукових працівників, у Харкові – 1190 (чи 1193). Разом по СРСР (без Москви та Ленінграда) маємо 11197 біографічних довідок (чоловіків 9609 осіб) про діячів науки, мистецтва, літератури, краєзнавства та ужиткових знань.

До словникового корпусу додано систематичний покажчик (розподіл наукових працівників за окремими галузями знання (С. 569-705), абетковий покажчик наукових дисциплін і спеціальностей (С. 706-725), нарешті географічний покажчик і перелік наукових установ СРСР (С. 755-800). Свої примірники (томи четвертий, п'ятий і шостий) маю з бібліотеки близького Нарбутового друга Якова Миколайовича Ждановича [112].

За кілька років вийшло ширше за програмою видання Бюра для вивчення продукційних сил Державної планової комісії УСРР «Наукові установи та організації УСРР» (Харків, 1930. 368 с.). У довідках, присвячених науковим установам, наведено перелік наукових співробітників. Шевченківська тематика більшості з них була близька.

Докладно підсумовано наукову організацію українських гуманітаріїв лише в рамках Української / Всеукраїнської академії наук:

Звідомлення про діяльність Української Академії Наук у Київі до 1 січня 1920 року. Без вих. даних. ХСV с.

На різному папері і в іншому форматі вийшло друком у додатку до вид. «Перший піврік», а також окремо.

Із змісту : Спис співробітників Української Академії Наук, які вели працю при Академії на протязі 1919 року (С. LXXIX-ХСIV).

Звідомлення за 1921 рік / Всеукраїнська Академія наук. Берлін : Вид-во укр. молоді, 1923. 76 с.

Із змісту : Список членів і співробітників Історично-Філологічного Відділу Всеукраїнської Академії Наук (С. 64-67) ; Список членів і співробітників Фізично-Математичного Відділу Всеукраїнської Академії Наук (С. 68-71) ; Список академиків та штатних співробітників Соціяльно-Економічного Відділу Всеукраїнської Академії Наук (С. 72-73) ; Спис співробітників Всеукраїнської Академії Наук (С. 74-76).

Звідомлення за 1922 рік / Всеукраїнська Академія наук. Прага : Вид-во укр. молоді, 1925. [2], 70 с.

Звідомлення Всеукраїнської Академії наук у Київі за 1923 рік : (З нагоди п'ятирічного існування Академії 1913 (sic) – 1924). У Київі, 1924. 166 с. 500 прим.

Із змісту : Особовий склад Всеукраїнської Академії наук (на 1 травня 1924 р. ; С. 147-161) ; Список праць Всеукраїнської Академії наук, виданих за п'ять літ її існування (1919-1924 ; С. 162-165).

Звідомлення Української Академії наук у Київі за 1924 рік. У Київі, 1925. 94 с. 1000 прим.

Із змісту : Особовий склад Всеукраїнської Академії Наук (на 1 травня 1925 р. ; С. 71-87 ; Список праць Української Академії Наук,виданих за шість літ її існування (1918-1924 ; С. 88-92).

Видання містить сліди активної політичної боротьби. За 1923 рік було видано «Звідомлення Всеукраїнської Академії наук у Київі», за 1924 – «Звідомлення Української Академії наук у Київі». Після тексту подано оголошення : «На ст. 7 та на ст. 9 замість повного вислову «од центральної влади» через редакторський недогляд вжито вкороченого вислову : «з центру». Обидва видання дозволив випустити в світ Неодмінний Секретар Академії акад. Аг. Кримський.

Звідомлення Української Академії наук у Київі за 1925 рік. У Київі, 1926. 80 с. 600 прим.

Дозволив випустити видання в світ акад. А. Кримський. Однак особового складу тут не наведено, а списку праць не подано.

Звідомлення Української Академії наук у Київі за 1926 рік. У Київі, 1927. 132 с. 650 прим.

Із змісту : Особовий склад Всеукраїнської Академії наук на 1 жовтня 1927 р. ; С. 101-121) ; Список праць Всеукраїнської Академії наук, виданих за вісім літ її існування (1918-1927 ; С. 122-132). У реєстрі співробітників зазначено штатних, постійних нештатних, а також нештатних непостійних, нарешті наявність вакансій.

Звідомлення Всеукраїнської Академії наук у Київі за 1927 рік. У Київі, 1928. 146 с. 1200 прим.

Із змісту : Особовий склад Всеукраїнської Академії наук на 1 квітня 1928 р. ; Подав П. Н. Лозієв ; С. 107-129) ; Список праць Всеукраїнської Академії наук, виданих за десять літ її існування (1918-1928 ; С. 131-146). У реєстрі співробітників зазначено штатних, постійних нештатних, а також нештатних непостійних, нарешті наявність вакансій.

Вихід дальших звідомлень ВУАН було заборонено.

Наукову продукцію вчених Академії відбито у виданнях визначних бібліографів, що були репресовані:

Іванченко Микола Миколайович та Стешенко Ярослав Іванович. Систематичний каталог видань Всеукраїнської Академії наук., 1918-1929. К., 1930. 286 с.

Відбито у вид. : Зведений покажчик застарілих видань (1954). С. 327.

Три додатки до цього каталога підготував колишній професор СПб. духовної академії по катедрі патрології (1907 – 18) Микола Iванович Сагарда (1870 – 1943) [113]. В академічній бібліотеці зберігся літографований примірник його лекцій за 1911 – 12 рр.

Систематичний каталог видань Всеукраїнської Академії наук за 1930 рік : Додаток І / Склав Микола Сагарда (1870-1943). К., 1931. [4], 76 с. 170 записів. Дозволяється випустити в світ (Неодм. секретар О. В. Корчак-Чепурківський).

Відбито у вид. : Зведений покажчик застарілих видань (1954). С. 160.

Систематичний каталог видань Всеукраїнської Академії наук за 1931 рік : Додаток ІІ / Склав Микола Сагарда. К., 1932. 40 с.

Відбито у вид. : Зведений покажчик застарілих видань (1954). С. 327.

Систематичний каталог видань Всеукраїнської Академії наук за 1932 рік : Додаток ІІІ / Склав Микола Сагарда. К., 1933. 50 с.

Відбито у вид. : Зведений покажчик застарілих видань (1954). С. 327.

Характерно, що серія «Історія Національної Академії наук України» за роки 1918-23, 1924-28, 1929-33 списків особового складу чомусь не відтворила. Такою не дуже оптимістичною нотою завершу цю печальну студію.

Примітки

99. Пам’яті Миколи Федоровича Яшека // Бібліотекознавство і бібліографія. Кн. 4. Х., 1967. С. 191; Королевич Н.Ф. Яшек Микола Федорович // Королевич Н.Ф. Українські бібліографи ХХ століття. С. 72-90.

100. Цит. за вид.: Королевич Н.Ф. Українські бібліографи ХХ століття. С. 72.

101. Цит. за вид.: Королевич Н.Ф. Українські бібліографи ХХ століття. С. 76.

102. Лейтес Олександр Михайлович (3 / 15.ХІІ.1899, Брест-Литовськ – 3.V.1976, Москва), літературознавець, бібліограф. Освіта – Харківський ІНО (1922). Член Гарту. Присутній 14 жовтня і 20 листопада 1925 на засіданнях харківських письменників, де було організовано ВАПЛІТЕ (Хвильовий М. Твори. Том V. С. 641-642). Мешкав у будинку „Слово” в Харкові, пом. 3. Переїхав до Москви (Дукина Нат. На добрий спомин (2002). С. 525-526, 568). – Бібліогр.: Лейтес А. і Яшек М. Десять років української літератури. Том 1. [К.:] ДВУ, 1928. С. 287-288. – ТВ.: Ренесанс української літератури. Харків, 1925. 33 с. ; Критики й рецензенти // Культура і побут. 1926. 14 березня. № 11; 28 березня. № 13 ; Путі письменницькі // Вапліте. Зош. 1. 1926. С. 58-77 ; Аркадій Любченко: З кн. "Силуети українських письменників" // Черв. шлях. 1928. № 8. С. 91-96. – Дж.: Хвильовий М. Твори. Том ІV. С. 13, 17, 21, 228, 495, 607, 627, 629; Том V. Пок. ; Зленко Гр. Цей „невідомий” Олександр Лейтес // Друг читача. 1989. 13 квітня ; УЛЕ. Том 3 (1995). С. 152 (Сарана Ф.).

103. Зведений алфавітний список книжок, що увійшли до наказів Головліту Української РСР на вилучення та списання в макулатуру з бібліотек громадського користування за період з 1937 по 1 липня 1947 року включно. К., 1947. 157 с. ДСП; Зведений покажчик застарілих видань, що не підлягають використанню в бібліотеках громадського користування та книготорговельній сітці. Х. : Вид-во Книжкової палати УРСР, 1954. 415 с. ДСП.

104. Зведений алфавітний список книжок, що увійшли до наказів Головліту Української РСР на вилучення та списання в макулатуру. К., 1947. С. 150; Зведений покажчик застарілих видань. Х. : Вид-во Книжкової палати УРСР, 1954. С. 392.

105. Історія Національної Академії наук України, 1929-1933 : Документи і матеріали. К. : НБУВ, 1998. С. 494; Історія Національної Академії наук України, 1934-1937 : Документи і матеріали. К. : НБУВ, 2003. С. 35-40. Протокол засідання Президії ВУАН від 13 лютого 1934 року підписали Президент ВУАН О.Богомолець і вчений секретар Президії І.А.Адамович. Останній був начальником спецчастини, завідувачем господарством ВУАН. За виразом Наталі Дмитрівни Полонської-Василенко, – «партійним диктатором Академії» (Полонська – Василенко Н. Спогади (2011). С. 471, 485).

106. Зведений алфавітний список книжок, що увійшли до наказів Головліту Української РСР на вилучення та списання в макулатуру. К., 1947. С. 149; Зведений покажчик застарілих видань. Х. : Вид-во Книжкової палати УРСР, 1954. С. 392.

107. Садиленко Михайло Опанасович (7.XI.1881, Гадяч Полт. губ. – 15.VII.1973, Канада), доц. Кубанського пед.ін – ту, член Педагогічного т – ва (1928). Фахівець із письменства, укр. літератури, мови Кубані, а також фольклору. Мешкав у Краснодарі на Медведівській вул. 8 (Наука и научные работники СССР.Часть VI: Без Москвы и Ленинграда. Лгр. 1928. С. 363). Був репресований. Емігрував. Залишив рукопис “Сумні наслідки Липківщини в Українській Православній Церкві”, вид. посмертно (Торонто, Друк. “Прут”, 1978. Передмова і примітки о.Віталія Сагайдаківського). – Тв.: Запорізька Межигірська книгозбірня // Віра й культура. Вінніпег, 1954. Лютий. Ч. 4. С. 17 – 18; Стійкість кубанської мови // Пам’ятки України. 2005. Ч. 3 – 4. С. 48 – 55. – Дж.: Ротач П. Розвіяні по чужині (1998). С. 126 – 127; Білокінь С. Масовий терор. Т. 2 (2013). С. 425, 426, 427.

108. Патокова Ольга Валеріанівна (5.VII.1898, Ізюм – ?), мовознавець. – Дж.: Наука и научные работники СССР.Часть VI: Без Москвы и Ленинграда. Лгр. 1928. С. 302.

109. Майфет, Григорій Йосипович (1903 – 1975), фахівець із математики, красного письменства, психології, рефлексології. Аспірант Xарківської науково – дослідчої катедри. 46 справ його фонду у ЦДАМЛМ перебувало на спецзберіганні. – Тв.: Матеріали до характеристики творчости П. Тичини // Черв. шлях. 1925. № 10. С. 132 – 162; 1926. № 1. С. 177 – 206; № 9. С. 212 – 245; Суть літературно – художньої творчості та її впливу на людину в освітленні рефлексології // Черв. шлях. 1925. № 3. С. 168 – 188; Аналіза детективної новели. (Г. Шкурупій. Провокатор) // Життя й рев. “Життя й революція”, 1927. № 9. С. 229 – 236] // Життя й рев. 1928. № 1. С. 66 – 72. Творчість Ю. С. Михайлова: Спроба нарису // Черв. шлях. 1927. – № 4. С. 212 – 222; Критик цивілізації. (Джозеф Конрад. 1857 – 1924] // Життя й рев. 1928. № 7. С. 127 – 140; О. Досвітній. (Риси до літпортрету] // Життя й рев. 1928. № 3. С. 127 – 139; Стефан Цвайг // Черв. шлях. 1928. № 1. С. 60 – 74; Т. Шевченко в французькій інтерпретації // Життя й рев. 1928. № 3. С. 169 – 173; В. Вражливий: Риси літпортрету // Черв. шлях. 1929. № 8 / 9. С. 103 – 111; Гордій Коцюба: Риси літпортрету // Черв. шлях. 1929. № 4. С. 102 – 110; Мирослав Iрчан – прозаїк // Черв. шлях. 1929. № 12. С. 109 – 142; М. Доленго // Життя й рев. 1930. № 5. С. 141 – 167; "Чорна епопея” I. Ю. Кулика // Черв. шлях. 1930. № 3. С. 103 – 123. – Дж.: Наука и научные работники СССР. Ч. VI (1928). С. 235; Кравців Б. Розгром літературознавства (I. Реєстр знищених і репресованих. Ч. 67; 1962). С. 262; Савенко I. “Писати можна і на Печорі…”: Спогади // Вітчизна. 1990. № 7. С. 161 – 168;… З порога смерті… (1991). С. 314 – 317 (Мельник В.); Граб В. I. “У чужині, на диких цвинтарях… “ // Реабілітовані історією. К.: Полтава : Рідний край, 1992. С. 137 – 140; Богдашина О.М. Діяльність Xарківської катедри історії укр. культури (1994). С. 185; Особові архівні фонди (2002). С. 188, 429, 468; Остання адреса. Т. 1 – 2. Вид. 2 (2003). С. XLIV, 190, 191, 193, 195; Реєстр розсекречених архівних фондів України. Т. I, кн. 1 (2009). С. 136. №№ 362, 363; Білокінь С. Масовий терор. Т. 2 (2013). С. 242.

110. Ольденбург (Ольденбург) Сергей Фьодорович (1863-1934), індолог. – Дж. : Перченок Ф.Ф. К истории АН (1995). С. 190.

111. Карський (Карский) Євфімій Фьодорович (1860-1931), філолог-славіст, мовознавець і етнограф. – Дж.: Перченок Ф.Ф. К истории АН (1995). С. 167.

112. Жданович, Яків Миколайович (18.III.1885, с. Xрінівка Городнянського пов. Чернігівської губ. – 5.IV.1953, Москва), архівіст. Навчався в Полтавському кадетському корпусі (закінчив 1905) та Київському військовому училищі, звідки був виключений за зв’язки з Б. Жаданівським. У 1908 – 09 співробітник Чернігівської вченої архівної комісії, 1909 – 13 – архіву конференцій СПб. Академії наук, у 1913 – 14 – секретар комісії та редакції видання “История Академии художеств”. Брав участь у влаштуванні відділу “Малоросія” на виставці “Ломоносов та Єлизаветинська доба” (1912). Опублікував матеріали про перебування Т. Шевченка в Академії мистецтв (1914). У 1917 – 18 головував у комісії для збирання архівів Південно – Західного й Румунського фронтів. За гетьмана був архіваріусом у Військовому міністерстві (Справочна книга Армії й Фльоти. К., 1918. С. 8). Завідував охороною палаців та музеїв південного берега Криму (“ОXРИС Наркомпроса Крыма”). У 1921 – 23 на пропозицію Дм. Багалія рятував бездоглядні архіви Чернігівщини. З 1923 один з організаторів Центрального архівного управління СРСР. Навесні 1918 року одружився з Ганною Олександрівною Ліндфорс (Галею; 1885 – 1937), племінницею Софії Русової. У Києві жив на Володимирській, 99, помешкання 2 (С. Русової; ННБ. IР. III, 32640). – Тв.: Отдел “Малороссия” на выставке “Ломоносов и Елизаветинское время” // Труды Черниговской губернской ученой архивной комиссии. Вып.XI.1915. – Дж.: Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 2 (1910). С. 30; Коваленко О.Б., Ткаченко В.В., Курас Г.М. Жданович Яків Миколайович // Репресоване краєзнавство (1991). С. 342 – 343; Гульчинский В. И. Фокеев В. А. Деятели библиографии, 1917 – 1929. Ч. 1 (1994). С. 126; Жданович Я. // Мистецтво України: Біогр. довідник. К., 1997. С. 239; Українські архівісти. Вип. 1 (1999). С. 139 – 140 (Олександр Коваленко); Музей України (2006). С. 33; Томазов В. Генеалогія козацько – старшинських родів (2006). С. 138, 142, 159, 228; Українські архівісти (2007). С. 230 – 231 (Олександр Коваленко); Білокінь С. Масовий терор. Т. 2 (2013). С. 66, 72, 750.

113. Сагарда, Микола Iванович (1870 – 1943), історик, бібліограф. Проф. Петрогр. духовної академії. Переїхавши до Київа, став вченим секретарем Бібліографічної комісії ВУАН, паралельно зав. відділом комплектування Всенародної бібліотеки України. Комісія із чистки апарату ВУАН 6.VIII.1930 ухвалила щодо нього : “По чистці апарату зняти з роботи в ВУАН, заборонивши займати наукові та відповідальні посади в усіх ланках радянського, кооперативного та громадського апарату”. Звинувачення – “до революції мав звання доктора церковної історії”, “весь час працював професором богословія” (Iсторія АН України : 1929 – 33 (2004). С. 106). – Дж.: Дубровіна Л. А. Онищенко О. С. Iсторія НБУВ (1998). С. (331); Ревуцький Вал. По обрію життя (1998). С. 30, 62, 209.