Ж
Сергій Білокінь
Жданович Яків Миколайович (18 березня 1885, с. Хрінівка Городнянського пов. Чернігівської губ. – 5 квітня 1953, Москва) – архівіст. Навчався в Полтавському кадетському корпусі (закінчив 1905) та Київському військовому училищі, звідки був виключений за зв’язки з Б.Жаданівським. У 1908-09 співробітник Чернігівської вченої архівної комісії, 1909-13 – архіву конференцій петербурзької Академії наук, у 1913-14 – секретар комісії та редакції видання «История Академии художеств». Брав участь у влаштуванні відділу «Малоросія» на виставці «Ломоносов та Єлизаветинська доба» (1912). Опублікував матеріали про перебування Т.Шевченка в Академії мистецтв (1914). У 1917-18 головував у комісії для збирання архівів Південно-Західного й Румунського фронтів. За гетьмана був архіваріусом у Військовому міністерстві (Справочна книга Армії й Фльоти. К., 1918. С. 8). Завідував охороною палаців та музеїв південного берега Криму («ОХРИС Наркомпроса Крыма»). У 1921-23 на пропозицію Дм.Багалія рятував бездоглядні архіви Чернігівщини. З 1923 один з організаторів Центрального архівного управління СРСР. Навесні 1918 року одружився з Ганною Олександрівною Ліндфорс (Галею; 1885 – 1937), племінницею Софії Русової. У Києві жив на Володимирській, 99, помешкання 2 (С.Русової; ННБ. ІР. ІІІ, 32640).
Жолтовський Павло Миколайович (25 листопада 1904 – 30 серпня 1986, Львів) – мистецтвознавець, доктор мистецтвознавства (1981). Співробітник харківського Музею українського мистецтва, учень С.Таранушенка. Арештований 8 листопада 1933 в районі Ахалциха у прикордонній смузі. Незабаром його відпровадили до Харкова з документами про “нелегальний перехід кордону”. Маю 10 його листів 1968-1981. – Дж.: Побожій С. Олена Нікольська. С. 122.
Жук Борис Кас’янович (13 травня 1878, Київ – 22 листопада 1960, Франкфурт-на-Майні) – музейник, археолог, фахівець із прикладного мистецтва.
Закінчив московську Петровську с.-г. академію та Археологічний інститут у Петербурзі. Викладав у гімназії. Мешкав на Великій Житомирській, 18. 1921 запрошений на посаду експерта до Київського іст. музею. Курс прикладного мистецтва читав у Київ. археол. ін-ті (з 1923) та на муз. і текстильн. відділенні пед. фак-ту Київ. худ. ін-ту (1924-35; пор.: Мистецько-технічний ВИШ: Зб. КХІ. Вип. 1. К., 1928. С. 24). 15 зразків європ. тканин Людовіків XIV, XV та XVI, 2 паси східні, 2 слуцькі та один козацький експонував у Музеї мистецтва ВУАН (Виставка тканини: Каталог. К., 1927. С. 24-27, 32-34). Після закриття пед. фак-ту КХІ викладав на іст.-філол. фак-ті Київ. ун-ту. 1937 працював у Вінницькому, Бердичівському, київських, Полтавському, Проскурівському, Маріупольському та ін. музеях з визначення речей, а також читав лекції з прикладного мистецтва музейникам. Українське управління мистецтв організувало під його керівництвом систематичне обстеження й вилучення з закритих молитовних будинків (?) Поділля предметів, що мали науково-музейне значення, для передачі до Вінницького обласного музею. Внаслідок заходів Ж. до музею надійшло бл. 6 тис. речей, серед них тканини, ікони, килими, шиття, метал, культові предмети тощо. Виступав на захист соборів і церков. У 1937-1938 особисте втручання Ж. врятувало 580 старовинних ікон Києво-Печерської Лаври, призначених до спалення. 1938 проф. Київ. театр. ін-ту. 1938-43 заст. директора з наукової частини у Музеї укр. нар. мистецтва та наук. консультант при іст.-культ. заповіднику. Перед війною разом з В.Кричевським та П.Курінним запрошений до Ін-ту фольклору для участі у великій праці “Українські килими” (запланована з ініціативи директора В.Петрова; Полонська-Василенко Нат. Українська Академія Наук, Ч. ІІ. Мюнхен, 1958. С. 95, 114). Автор наукових праць „Керамічний пам’яток Київського Дитинця” (К.: Музей мистецтв ВУАН, 1930. 11 с. 300 прим.), “Метода виображення натури на народніх килимах Центральної України в XVIII столітті: Спроба дослідження. К., 1931. 21 с.).
Виїжджаючи 1943 на еміґрацію, вивіз свою колекцію, до складу якої входили ювелірні вироби часів Київської Русі (предмети зі скарбу 1842, знайденого біля Десятинної церкви). Мешкав у Західній Німеччині. Частину предметів продав музеєві Dumbarton Oaks у Вашінґтоні (Пекарська А. Пам’ятки княжого Києва в західних колекціях // Музей на рубежі епох: Минуле, сьогодення, перспективи. К., 1999. С. 64-65). Місцезнаходження решти невідоме. Праці емігр. періоду:
Пояси східного походження // Наша культура. Winnipeg, 1952. Січень. Ч. 3 (168). С. 2 обкл. (резюме ширшого тексту);
Советские археологические музеи и их руководители // Вестник Института по изучению СССР. [Том] 1 (18). 1956. Январь-март. С. 84-92;
Пожары в Киеве в 1941 году // Вестник Института по изучению СССР. [Том] 2 (19). 1956. Апрель-июнь. С. 106-110.
У рукопису монографії „Український килим” (докторська дис.), “Про староукраїнські хрести й енколпіони» (здано до друку у 1951-52), розвідки „Французькі тканини XVII-XVIII ст.”, “Про килим, що був на домовині гетьмана Данила Апостола, коли большевики відкрили її”, тощо.
Дж.: Холостенко Е. и др. О петлюровско-кулацкой вылазке (1933). С. 32;
Борис Касьянович Жук: [Некролог] // Посев. 1960. 4 декабря. № 49 (760). Підп.: Группа друзей.