З

Сергій Білокінь

Заглада Ніна (Леоніла) Борисівна (29 квітня 1895, Київ – 1938) – етнограф.

Старша сестра дружини акад. М.Біляшівського Євдокії Борисівни. Закінчила гімназію в Києві (1914). Прослухала три курси правничого факультету Київського університету (1917-20). Закінчила повний курс Київського археологічного інституту на етнографічному відділі (1922-24). З березня 1919 по 1922 працювала в Київській Книжковій палаті на посаді бібліографа. З грудня 1922 по листопад 1928 ст. бібліограф УНІК’у. 10 жовтня 1924 Кабінет ім. Вовка прохав зарахувати її другим нештатним постійним співробітником (НБУ ім. В.І.Вернадського. ІР. І, 26309. Арк. 7). Працювала як етнограф, а згодом (з грудня 1928 по 1934) м.н.с. в Етнографічному музеї ВУАН. З січня 1934 м.н.с. Інституту історії матеріальної культури ВУАН. Автор низки праць, зокрема книжки «Побут селянської дитини: Матеріяли до монографії с. Старосілля» (1929). В автобіографії, датованій 5 грудня 1934, змушена була каятися:

«Будучи під впливом буржуазної методології в етнографії, в своїх роботах я припустила цілу низку хиб. В самокритичних виступах я визнала ці хиби та засудила їх і весь час працюю над своїм переозброєнням, над опануванням єдиної наукової марксо-ленінської методології, стараючись виявити це переозброєння в науковій продукції» (ІМФЕ ім. М.Т.Рильського. Рукописний відділ. Ф. 43-3. № 126).

Незважаючи на її каяття, особа Заглади викликала чомусь у влади особливу лють. Преса писала про неї:

«Буржуазна націоналістка Н.Заглада, приятелька наймахровіших контрреволюціонерів і шпигунів, виступає з фашистськими концепціями, оббріхуючи сучасне українське народне мистецтво» (Вядро Ш., Близнюк П. Буржуазно-націоналістичне кубло в музеях Києва. С. 3).

7 січня 1989 покійний Борис Біляшівський оповів мені, що забрали її з Музейного провулку, де вона жила в помешканні Маньковських. Узяли тяжко хвору, конфіскувавши архів до останнього папірця. 11 квітня 1938 трійка при УНКВД УРСР по Київській області вирішила її, Лідію Шульгину, Олександра Чайківського та інших розстріляти (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 49866 ФП / кор. 972. Арк. 319-322). Дж.: Борисенко Валентина. Етнографічна експедиція на Полісся 1934 року // Родовід. Ч. 3. Черкаси, 1992. С. 30-31.

Заклинський Ростислав Романович (нар. 20 жовтня 1887, Станіславів, Зах. Україна – 18 вересня [6 серпня?] 1974, Львів) – публіцист УСС (до 1 листопада 1918) та ЧУГА, потім сов. функціонер.

Син педагога, фольклориста й етнографа Романа Гнатовича З. (1852-1931). 1921 вступив до КП(б)У. У 1921-25 викладач, в.о. проф. Кам’янець-Подільського ІНО. Історик народницького руху в Україні, викладач літератури Київського інституту народного господарства, сільськогосподарського (1926-27) та художнього (1 вересня 1924 [1926?] – 31 грудня 1929) інститутів (Мистецько-технічний ВИШ: Зб. КХІ. Вип. 1. К., 1928. С. 24). Після загибелі Дан.Щербаківського 9 серпня 1927 директорство Всеукраїнського історичного музею ім. Т.Шевченка перейшло від А.Винницького до З. (Національний художній музей України. Науковий архів. Оп. 1. № 29. Арк. 10). У червні 1928 Ернст записав у щоденнику: “[О] 10 год. Засідання у [представника Упрнауки в Києві Леоніда Макаровича] Левицького [Левитського] в справі Археологічн.[ого] музею ВІНО. У Козловської та Заклинського “немає часу”, “уповноважили” мене обстоювати передачу до нашого музею” (Арк. 75). Передача цінних речей новому директорові ВІМ М.В.Настевичу відбулась 20 березня 1930 (Національний художній музей України. Науковий архів. Оп. 1. № 90. Арк. 7). Незадовго перед тим, з 1 січня 1930 до 31 серпня 1933 працював старшим науковим співробітником Інституту літератури ім.Шевченка в Харкові. Заарештований 1933. 1946 повернувся до Львова. Дружина Марія Павлівна Вікул. Син Артем осів в Усть-Каменогорську.

Тв.: Заклинський Р. Два місяці роботи: Партосередок при ІНО [в] м.Кам’янці на Поділлю // Більшовик. К., 1925. 22 травня. № 114 (1309). С. 3. Шп. 5-6.

Про нього див.: Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні за совєтської доби та доля істориків // ЗНТШ. Том CLXXIII. Париж; Чікаґо, 1962. С. 29;

Погребенник Федір. Ростислав Заклинський // Рада. 1993. 15 квітня. № 12 (2883). С. 3;

Арсенич Петро. Заклинські. Івано-Франківськ, 1995. С. 31-35;

Укр. журналістика в іменах. Вип. 2. Львів, 1995. С. 80-83 (В.Качкан);

Геккенберг-Струхманчук Надія. Мій біль непогамовний // Художник Яків Струхманчук – жертва сталінського терору: Публіцистика / Ред.-упор. Олекса Мусієнко. К.: Дніпро, 1997. С. 21, 46, 48, 62;

Рязанова Тетяна. Сторінки історії музею // Матеріали ювілейної наукової конференції “Національний художній музей України. Історія. Сучасний стан. Проблеми розвитку”. [К., 1999.] С. 6;

Рубльов Ол. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914-1939). К., 2004. С. 201.

Залозецький. – Холостенко Е. и др. О петлюровско-кулацкой вылазке (1933). С. 31

Зарембський Аркадій Гнатович (14 січня 1888, Чернігів – 1941) – етнолог, фахівець з етнографії українців, західних слов’ян та жидів (Наука и научные работники СССР. Часть V: Научные работники Ленинграда. Лгр., 1934. С. 136). Працював в укр. відділенні Рос. музею. Автор праці „Народное искусство подольских украинцев” (Лгр.: ГРМ, 1928. 48 с.). Звільнений з посади, 8 жовтня 1933 ув'язнений. Рішенням окремої наради при колегії ОГПУ від 2 квітня 1934 одержав 3 роки ИТЛ. Загинув за нез'ясованих обставин (Ашнин Ф.Д., Алпатов В.М. «Дело славистов». С. 40, 203). Слово „жид” большевицька цензура заборонила у зв'язку зі справою „СВУ” 1929 ([Розпорядження Упрнауки] // Бюлетень Народнього комісаріяту освіти. 1929. Грудень 24-31. № 51 (190) – 52 (191). С. 8).

Зуммер Всеволод Михайлович (15 вересня 1885, с.Тальне Уманськ. пов. Київ. губ. – 16 грудня 1970, Остер) – мистецтвознавець, проф. (1924). Арештований 21 жовтня 1933 (Побожій Сергій Іванович. Олена Нікольська: Портрет на тлі тоталітарної доби // Пам'ятки України. 1998. Ч. 1 (118). С. 122; 2-й Відділ БАМЛАГ’у ГПУ-НКВД. Нью-Йорк: Наша Батьківщина, 1965. С. 7). Повернувшись до України, жив в Острі (вул. Хмельницького, 77). Його папери я перевіз після його смерті до рукописного відділу ЦНБ АН УРСР, уже після того, як мене звідти вигнали.

Дж.: Холостенко Е. «Музейные» искусствоведы Украины (1930). С. 80, 84;

Холостенко Е. Последний букет (1930). С. 53;

Парнис Александр Ефимович (нар. 18 квітня 1938). Заметки к теме «Вячеслав Иванов и Александр Иванов» // Вячеслав Иванов и его время / Сергей Аверинцев, Роземари Циглер (Ред.). Frankfurt am Main, etc., 2003. S. 293-305;

Кочубей Юрій Миколайович, Циганкова Елла Григорівна (нар. 2 червня 1934, Бєлгород, Росія). Орієнтальне мистецтвознавство в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.;

В.М.Зуммер (1885-1970). К., 2005. С. 38-301.