Е
Сергій Білокінь
Ернст Федір (Теодор-Ріхард) Людвігович (28 жовтня / 9 листопада 1891, Київ – 28 жовтня 1942, м. Уфа).
Історик українського мистецтва XVII-XX ст. Син купця. Навчався в Берлінському (1909–10) та Київському (1910 14, у Г.Павлуцького) ун-тах. Написав працю про київську архітектуру XVII–XVIII ст., за яку нагороджений золотою медаллю. У 1914 як німецький підданий засланий за Челябінськ. Після прийняття присяги (квітень 1917) повернувся до Києва, де навесні 1919 закінчив ун-т. Перші наукові розвідки почав друкувати ще 1913. У монографії “Українське мистецтво XVII–XVIII віків” (К., 1919) один з перших визначив предмет укр. мистецтвознавства. З кінця 1917 працював у галузі охорони пам'яток, у 1919 як вчений інструктор ВУКОПМИС’у, з 1920 вчений експерт Губкопмис'у, з 27 лютого 1926 до 19 вересня 1930 київський краєвий інспектор по Київщині, Волині, Поділлю й Чернігівщині при Наркомосі УСРР. 2 березня 1919 обраний редактором мистецтва Біографічної комісії ВУАН (у картотеці понад 5 тис. імен). Проф. Київ. археологічного (1922–24) та Київ. худ. інститутів. У 1919–25 завідував бібліотекою й музеєм при кол. УДАМ. Член комісій з організації Лаврського музею культів, Київської картинної галереї (тепер Музей рос. мистецтва), Музею мистецтв ВУАН (тепер Музей мистецтв ім. Ханенків). З грудня 1923 – зав. худ. відділом Всеукр. іст. музею ім. Шевченка (до нього цієї посади не існувало), де, крім нього, працювала ще тільки лаборантка – А.Артюхова). За 10 років роботи збільшив його у 15-20 разів, довівши до 5,5 тисяч експонатів (1930). Влаштував бл. 10 тематичних виставок, видаючи до них каталоги. Дійсний член Софійської комісії та Всеукр. археологічного комітету ВУАН. Дійсний член Всеукраїнського археологічного комітету при ВУАН.
Член Шевченківського комітету (1928). Член комітету з упорядкування Шевченкової могили та комітету для збудування пам’ятника Шевченкові у Харкові. З 1929 другий член паритетної комісії з обміну культурними цінностями між РСФСР та УСРР (призначення від ВУЦВК). Автор монографій про Шевченка-маляра на тлі його доби, І.Рєпіна й М.Мурашка (не видані), численних розвідок, присвячених Г.Нарбутові, Г.Гольпайну, Гроте. Києвознавчі праці про надгробок П.Румянцева-Задунайського у Лаврі, дерев'яну Златоустівську церкву в старому місті, бурсу, контракти й контрактовий будинок. Уклав провідник “Київ” (1930). Провів сотні екскурсій по місту, читав прилюдні лекції.
Вдруге заарештований 23 жовтня 1933. Трійка при колегії ҐПУ УСРР 29 травня 1934 вирішила його ув’язнити на 3 роки в ИТЛ. Створив музей Біломор-Балтійського каналу в Повенці, у 1936–37 завідував музеєм будівництва каналу Москва-Волга у м.Дмитрові. У 1937–38 – заступник директора Казахської нац. худ. галереї. У грудні 1937 став членом Спілки рад. художників. З липня 1938 працював у Башкирському держ. худ. музеї (з травня 1940 – заступник директора). На всіх цих посадах працював науково, друкуючись у місцевих газетах. Третій арешт 16 липня 1941. Розстріляний, причому довгий час влада подавала фальшиву дату його смерті, що увійшла до енциклопедій – серпень 1949. 29 квітня 1958 – після ХХ з'їзду! – голова КҐБ при РМ УРСР генерал-майор В.Никитченко затвердив висновок старшого слідчого Дідура: “Заявление Эрнст Тамары Львовны о пересмотре решения по делу Эрнста Федора Людвиговича и реабилитации его оставить без удовлетворения” (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 62089 ФП / кор. 1650. Том 2. Арк. 150). Для обґрунтування відмови чекісти передрукували з журналу “Куранты” (1918. Сентябрь. № 7) його статтю “Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 г.” (Том 2. Арк. 69-73). Згодом був реабілітований.
тв.: Київські архитекти XVIII віку // Наше минуле. 1918. Ч. 1. С. 98-118;
Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 г. К., 1918. 2, 21 с.;
Контракти і контрактовий будинок у Київі. К., 1923 (на обкл.: 1924). 96, ІV с., 15 табл.;
Український портрет. К., 1925 (разом із Д.Щербаківським);
Георгій Нарбут: Життя й творчість // Георгій Нарбут. К., 1926. С. 11-86;
Київська архітектура XVII віку // Київ та його околиця в історії і пам’ятках. К., 1926. С. 125-165;
Портретист Гольпайн // Український музей. Зб. 1. К., 1927. С. 95-120;
Д.М.Щербаківський // Бібліологічні вісті. 1928. № 1 (18). С. 127-136.
дж.: Федір Ернст: Бібліогр. покажчик / С. Білокінь. Суми, 1987. 34 с.;
Наука и научные работники СССР. Ч. VІ (1928). С. 504;
Холостенко Е. «Музейные» искусствоведы Украины (1930). С. 80-85;
Пастернак Яр. Археологія України (1961). С. 21-22, 342, 345, 347;
Міллер М. Доля українських археологів (1962). С. 120;
Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні (1962). С. 81-82;
Білокінь С. Федір Ернст і Київ // Наука і культура: Україна. Вип. 22. К., 1988;
Його ж. Федір Ернст // Сучасність. 1990. Ч. 7-8 (351-352). С. 86-98;
Нестуля О. Україна стала його долею // Репресоване краєзнавство. К.; Хмельницький, 1991. С. 101-113;
Тези доповідей та повідомлень наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження історика мистецтва Федора Людвіговича Ернста. Суми, 1991;
Побожій С. Три арешти // Панорама Сумщини. 1991. 31 жовтня. № 44 (96). С. 7;
Нестуля О.О. Доля церковної старовини. Ч. 1 (1995). С. 8, 11, 38, 46, 47, 65, 66, 104, 115, 136, 137, 139, 143, 146, 149, 151, 165, 174, 175, 181, 185, 201, 202, 208, 216, 217, 218, 235, 238, 240, 242, 244, 245, 251, 258, 261; Ч. 2 (1995). С. 18, 19, 21, 22, 45, 50, 52, 59, 60, 66, 67, 76, 77, 78, 86, 115, 119, 121, 125, 130, 142, 143, 144, 145, 146, 149, 178;
Єфремов С. Щоденники (1997). С. 463, 464;
Тарахан-Береза З. Святиня (1998). С. 333, 348;
Білокінь С. Ернст Ф.Л. // Укр. історики. Вип. 2. Ч. 1 (2003). С. 111-112;
Друг О., Малаков Дм. Особняки Києва (2004). С. 4, 16, 89, 115, 188, 211, 253, 270, 288, 289, 299, 356, 447, 450, 497, 543, 544;
Танюк Лесь. Твори. Т. IV (2004). С. 689;
Музей України (2006). С. 36, 49—50, 68—70, 72—73, 75, 77—78, 95, 104, 124, 127, 145, 165, 182, 194—195, 197, 208, 212—215, 222, 227, 233—235, 250;
Білокінь С. На зламах епохи (2005). С. 143, 176, 180, 189, 198, 199, 208, 243, 244, 256;
Білокінь С. В обороні української спадщини: Історик мистецтва Федір Ернст. К., 2006. 355 с.