В
Сергій Білокінь
Вайнштейн Марко Григорович (20 серпня 1894, м. Конотоп Чернігів. губ. – 1952, Москва). Музеєзнавець, історик живопису й архітектури. Завідувач Чернігівського державного музею (Наукові установи та організації УСРР. Х., 1930. С. 276). Член Чернігівського наукового товариства. Гол. Спілки безвірників Чернігівщини Щербатов звинуватив його “в прикритті релігії охороною пам’яток”. До травня 1925 завідував Конотопським музеєм, де його замінив О.Поплавський (Побожій Сергій Ів. З історії українського мистецтвознавства. Суми: Університетська книга, 2005. С. 146). 13 липня 1929 йому написав свого останнього перед арештом листа С.Єфремов (Єфремов С. Щоденники, 1923-1929. К.: Рада, 1997. С. 778). Ставав на захист православних церков. 5 квітня 1931 безуспішно протестував проти намірів «Металлолома» утилізувати церковні дзвони (Арустам'ян Жанна Гр. До питання атрибуції фрагмента бронзового дзвону // Український музей. К., 2003. С. 149-151). Адреса: Чернігів, Вул. Селянська, 3. Завідував реставраційною майстернею Всеукраїнського музейного містечка. У штатному розкладі ВМГ (Києво-Печерська Лавра), датованому 15 квітня 1933, значиться як науковець першої категорії Музею історії релігії зі ставкою 250 карб. (Гришин Ан. Відомості про співробітників. С. 50). У червні 1933 у Київській секції наукових робітників виникла потреба обстежити Всеукраїнський історичний музей. 21 червня 1933 Ф.Ернст занотував у щоденнику: „З 3-х до 5-ти бригада по обслідуванню Музею від С.Н.Р. (Баранович і Вайнштейн) – давав пояснення по Шевченковій залі” (Арк. 118 зв.).
тв.: Вайнштейн М. Чернігівський державний музей // Український музей. Зб. 1. К., 1927. С. 250-251.
дж.: Наука и научные работники СССР. Ч. VІ (1928). С. 54;
Наукові установи та організації УСРР (1930). С. 276;
Акуленко В.І. Охорона пам’яток. С.128;
Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні (1962). С. 63;
Нестуля О.О. Доля церковної старовини в Україні, 1917-1941 рр. Ч. 1. С. 168-169, 203, 224, 241-243; Ч. 2. К., 1995. С. 17-18, 85, 118-119, 121, 129;
Пам’ятки України. 2001. Ч. 4 (133). С. 105. Фото: Віра. Bayonne, NJ, USA. 2003. Квітень-червень. Ч. 2 (110). С. 19.
Виноградський Юрій Степанович (1876, м. Сосниця Чернігів. губ. – 4 березня 1965, смт Сосниця). Краєзнавець, музейник. Син священика. Освіта: юр. фак. Ун-ту Св. Володимира (1896). Голова Чернігів. губ. комітету охорони пам'яток історії та культури (1919). Фундатор і директор (до 1953) краєзнавчого музею в Сосниці.
тв.: Археология Украинской ССР: Библиогр. указатель, 1918-1980 (1989). Пок.
дж.: Наукові установи та організації УСРР (1930). С. 238, 277;
Петров В.П. Краєзнавець Ю.С.Виноградський // УІЖ. 1966. № 1. С. 116-117;
Ю.С.Виноградський: [Некролог] // Археологія. 1966. Т. 20. С. 234-235;
Коваленко О.Б., Ткаченко В.В., Ясновська Л.В. Виноградський Ю.С. // Репресоване краєзнавство (1991). С. 335-336;
Нестуля О.О. Доля церковної старовини. Ч. 2 (1995). С. 30;
Скрипник Петро. Виноградський Ю.С. // Укр. історики. Вип. 2. Ч. 2 (2004). С. 82-83.
Вольценбург Оскар Едуардович (4 березня 1886, д. Вангамиза біля Павловська, СПб. губ. — 19 січня 1971, Лгр.), бібліограф мистецтва. В СССР були заборонені уже його праці 1921, 1924 та 1925 років (Сводный список книг, подлежащих исключению из библиотек и книготорговой сети. Ч. ІІ. Москва: Всесоюзная кн. палата, 1961. С. 64). – Дж.: Алла Горська;
Червона тінь калини (1996). С. 203;
Білокінь С. На зламах епохи (2005). С. 105;
Музей України (2006). С. 169, 170.
Врона Іван Іванович (29 вересня 1887, с.Остроч, Холмщина – 5 січня 1970, Київ) – партійний функціонер (1920 року перейшов від боротьбістів до більшовиків), мистецтвознавець. 1919 року входив до колегії прокурорів київського ревтрибуналу, потім до Наркомюсту УСРР. Ректор КХІ. В.о.директора Музею мистецтв ВУАН. Дж.: Звіт Музею мистецтва Української Академії Наук // Наука на Україні. 1927. № 2-4. С. 242-243. Тоді аспірантами-асистентами в музеї працювали Г.Бабич, М.Вязьмітіна, П.Кульженко та О.Столяров. Разом з директоруванням він мав у музеї й житло (вул. Чудновського, 15). Даючи 20 вересня 1956 року зізнання для реабілітації Миколи Христового, він казав, що жив з ним в одному помешканні у 1928-33 роках (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 37203 ФП / кор. 379. Арк. 218-221). Від офіційних кіл Врона увійшов до редакційної колегії нарбутівського збірника (готувався, поки не розпочались арешти 1933-34 років; докладніше про нього див.: Білокінь С. Видатний український бібліограф Ярослав Стешенко, 1904-1939 // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. Вип. 2. К., 1999. С. 53-64). Врону арештували 13 липня 1933 року. Як стверджувала газета “Комуніст”, вирізку з якої вшито до справи, “на ниві образотворчого мистецтва Врона робив те, що Хвильовий у літературі”. У доповіді на першому пленумі Оргбюра Спілки радянських художників і скульпторів УСРР 27 листопада 1933 А.Хвиля багато й брутально говорив про присвячену Нарбутові статтю Врони, наприклад:
«Замість того, щоб показати, хто був Нарбут, що він робив, яку епоху він хотів відтворити, Врона говорить, що Нарбут, бачите, хотів дати національну форму українському мистецтву, але революція, наша радянська дійсність поставили над цим хрест. Нарбут загинув, одійшов у минуле, і за цим минулим каркає ворона – націоналістична «Ворона» (До перебудови образотворчого фронту: Стенограми доповіді й виступів / За ред. Євг.Холостенка і М.Шапошнікова. [К.:] Мистецтво, 1934. С. 8).
Цю яскраву фразу сучасники охоче згадували й за 30-35 років. Врона одержав 5 років виправно-трудових таборів. У 1933-36 відбував строк на БАМлаґ'у. У зв'язку з зарахуванням робочих днів звільнений достроково 1 серпня 1936 (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 37203 ФП / кор. 379. Арк. 218-221; Олтар скорботи; Мукомела О. Врона І.І. // Київська старовина. 1995. Травень-червень. № 3 (312). С. 93).
Викладав у середніх школах у Можайську й Ташкенті. 1943 з нього знято судимість. Повернувшись до України і ознайомившись з мистецтвознавчою літературою, що з'явилась за ці роки, Ів.Ів. довідався, що про нього писали:
“Эта ориентация на буржуазный Запад дополнялась у фашистских теоретиков Вроны, Хмурого и других призывом к художникам отображать «украинскую национальную крестьянскую стихию» утверждением, что на Украину возлагается задача борьбы против “ужасов большевизма” (Иванов А. Художники Советской Украины // Искусство. Москва, 1935. № 1. С. 14).
Наприкінці 1960-х років з усіх членів редколегії нарбутівського збірника Врона лишавсь уже єдиний, останній, тож я з ним поспішився познайомитись. Виник навіть проект поставити його ім'я в новому виданні як співупорядника. Ів.Ів. мешкав на вул. Філатова, 10 А, пом. 22. Я готував машинописи й носив йому на перегляд, – він відзначав, що саме треба скоротити. Сприймав він мене цілком лояльно, навіть доброзичливо. У першу зустріч, вражений моєю юністю, у передпокої, щойно я зайшов, він багато реготав. Втім, у його оточенні молоді люди бували (Вол.Підгора, що став його зятем, І.Диченко). Маленького зросту, худенький, він відзначався громадською активністю. Віктор Зарецький оповідав, як на засіданні президії Спілки художників, ухопившись за краєчок стола, Врона виказував партійним керівникам, що прийшли йому на зміну, своє ставлення до їхньої реакційности. Прихильник бойчукізму, він ніс у собі атмосферу давніх дискусій і боїв.
Дж.: Гаєвський А.М. Зміцнення партійної організації Волині у боротьбі з опозиційними та буржуазно-націоналістичними елементами // Наукові записки Житомирського держ. пед. ін-ту ім. Ів.Франка. Т. ХІІІ, вип. 2. 1961. С. 20-23;
Білокінь С. Музей України: (Збірка П.Потоцького): Дослідження, матеріали (К., 2006. 476 с.).
Врубель. – Холостенко Е. «Музейные» искусствоведы Украины (1930). С. 80, 83, 85.
Вязьмітіна. – Холостенко Е. «Музейные» искусствоведы Украины (1930). С. 86;
Холостенко Е. Последний букет (1930). С. 53.