Ш

Сергій Білокінь

Шилов Федор Григорьевич (1879-1962). Записки старого книжника / Ред. и предисловие Вл.Лидина. Москва: Искусство, 1959. С. 19. Походив із селян Ярославльської губ. Навчився грамоти в рідному селі, після чого протягом 8 років пропрацював за хлопчика в книгаря М.П.Мєльнікова. 1899 перейшов до антиквара Є.А.Іванова, спілкувався з письменниками, вченими, книгознавцями, бібліографами. Згадував: „Если восемь лет работы у Мельникова были для меня средней школой, то четыре года службы у Иванова были университетом». Почав розшукувати, набувати й продавати у великі сховища важливі архівні матеріали (серед них архів гр. Розумовських). До Ш. у букіністичній торгівлі в Росії такого виду дільності не існувало. У травні 1919 на запрошення Ґорького працював в експертній комісії при Наркомвнешторґу, яку Ґорький і очолював. Працівники цієї комісії розбирали комори (склады), де зосереджувалось майно, зокрема книжки, що їх позалишали власники, виїхавши з Росії. За участю Ш. було розібрано деякі великі й силу дрібних книгозбірень. З 1926 власник книгарні „Актикваріат” П.В.Ґубар запросив Ш. нею завідувати, а наступного року останній набув її у власність (ліквідована наприкінці 1929). З 1933 працював в експертному відділі антикварної книгарні А/О „Международная книга”, для якої відбирав літературу у Книжковому фонді, згодом скуповував старі книжки для Укркниготорга. Після 1934 як аґент Літ. музею розшукав і передав музеєві рукописи й листи Турґенєва, Лєскова, Льва Толстого, Мазепи, Кочубея та ін. (Башурова О.А. Шилов Ф.Г. // Сотрудники Российской национальной библиотеки – деятели науки и культуры: Биогр. словарь. Т. 3. СПб., 2003. С. 623-626). Зрозуміла річ, давні стосунки Ш. з Потоцьким продовжувались і після 1917.

Широцький (Шероцький) Костянтин Віталійович (псевд. К.Ладиженко; 26 травня / 7 червня 1886, с. Вільшанка-Бершадська Ольгопольського пов. Под.губ., тепер Крижопільського р-ну Вінницьк. обл. – 13 вересня 1919, с. Білоусівка Гайсинського пов. Под. губ.) – історик мистецтва, шевченкознавець.

Син священика. Закінчив Тульчинську дух. школу, Кам.-Под. духовну семінарію, де був членом укр. громади (через переслідування семінарського начальства закінчив Новочеркаську семінарію), та Кам.-Под. худ.-промислову школу, де навчався у В.Розвадовського. Виїхавши до Петербурґа, закінчив Археол. ін-т (1911) та іст.-філол. фак. ун-ту (1912). Учень проф. Д.Айналова. Був членом, а в 1908/09 членом правління «Гуртка українознавства при СПб. ун-ті», де виступав з мистецтвознавчими рефератами, які згодом обробляв у вигляді наукових розвідок. Багато працював у Музеї Імп.Рос.Археол.т-ва, дійсним членом якого був обраний 1911. 1913 залишений при ун-ті як професорський стипендіат, з 1915 і до жовтневого перевороту 1917 читав курс історії старого київського і галицького мистецтва як приват-доцент Петроґр. ун-ту по кафедрі історії мистецтва. У 1914/15 читав лекції для студентів у клубі «Наша школа», заснованому при укр. громаді. Протягом усіх років перебування в Петербурзі-Петрограді енергійно вибирав по місцевих сховищах різноманітні матеріали, що стосувались укр. культури. Його виписки склали коштовні тематичні збірки, що зберігаються нині в архіві Нац. музею укр. мистецтва. Був ініціатором розписування церкви в с. Білоусівці Гайсинського пов., де служив на парафії його батько, в укр. стилі (худ. Г.Золотов; див.: Основа, 1915, кн. 2). Належав до СПб. т-ва укр. поступовців та партії соціалістів-федералістів. Входив до правління Благодійного т-ва видання дешевих і корисних книжок. 1914 відбув 3-місячну подорож до Італії, обірвану через воєнні події. Став одним із фундаторів видавничого т-ва «Друкарь» (1916).

1917 був комісаром Городенського пов. у Галичині від Тимчас. уряду (крайовий комісар із правами ген.-губернатора Д.Дорошенко), де студіював пам’ятки мистецтва цього краю. Виїхавши до Києва, узяв участь в організації Секретаріату освіти Центральної ради, згодом – Мін-ва нар. освіти, де завідував худ.-пром.відділом, потім – Секцією охорони пам’яток старовини й мистецтва. Наприкінці 1917 читав лекції з мистецтва в київському Укр. народному ун-ті. Улітку 1918 обраний екстраорд. проф. Кам’янецького укр. держ. ун-ту, але там до лекцій не приступив через хворобу, що звела його у могилу (туберкульоз). Член Укр. наук. т-ва. Почав друкуватися 1904, вміщуючи в «Под.епарх.вед.» статті краєзнавчого змісту. З 1907 широко публікувався в «Записках» НТШ, журналах «Сяйво», «Украинская жизнь», «Искусство в Южной России», газеті «Рада» (тут вміщував також численні кореспонденції з Поділля та Петербурґа), після повернення до України – у журналах «Наше минуле», «Книгарь». Автор розвідок про мистецьку спадщину Т.Шевченка:

«Брюллов і Шевченко» (Укр.жизнь, 1913);

«Ґравюри Т.Шевченка» (там само, 1914, № 2);

«Т.Шевченко як ілюстратор» (Шевченківський зб., т. 1. СПб., 1914);

Г.К.Левицького (Искусство в Южной России, 1914, № 5-6) та В.А.Тропініна.

Видав капітальні нариси з історії декоративного мистецтва України п.н. «Худ.убранство укр. дома» (Искусство в Южной России, 1913, №№ 4-6, 9-10; 1914, №№ 1-6 і окремо), у співавторстві з П.Балицьким – «Буковина и ее прошлое» та «Иллюстрированная история Галичины» (обидва вид. – Пг., 1915, підп.: К.Баладыженко). Автор першого путівника по мистецьких пам’ятках укр. столиці «Киев» (К., 1917; перевид. 1994). Не мав змоги читати коректури, тому у виданні лишились численні помилки. Мріяв перевидати його укр. мовою. Серед перших синтетичних курсів історії староукр.мистецтва – праці Ш. «Старовинне мистецтво на Україні» (К., 1918) та «Укр. штука за часів старокнязівських та її виучення» (Наше минуле, 1918, № 1). Напередодні смерті закінчив капітальний курс історії укр.мистецтва у 2 томах (доля рукопису невідома). Ілюстрації до цієї праці з’явились у вид-ві «Друкарь» у вигляді 144 листівок у 13 серіях. Працював над вступною розвідкою до альбому «Укр.старовинний портрет». Ш. належить багато статей з історії укр. і рос. малярства, мистецтва укр. стародруків, про писанки, архітект. пам’ятки, археологічні розкопки тощо. Систематично рецензував поточну мистецтвознавчу літ-ру. Ввів у науковий обіг величезну кількість цінних фактичних даних.

Дж.: Середа Антін Хомич (30 січня 1890, с. Шкарівка Васильк. пов. Київ. губ. – 11 серпня 1961, Корсунь-Шевченківський, похований у Києві). Кость Віталійович Широцький // Збірник Секції мистецтв [УНТ]. [Том] І. К., 1921;

Биковський Левко Устимович (10 квітня 1895, с. Вільхівка Звенигород. пов. Київ. губ. – 11 січня 1992, США). Бібліографія праць К.В.Широцького // Там само;

Білокінь С. Широцький (Шероцький) К.В. // УРЕ, вид. 2. Том 12. К., 1985. С. 408: іл.;

Ханко Віталій Миколайович. Кость Широцький // Образотворче мистецтво. 2005. Ч. 1. С. 90.

Шмайонок. – Холостенко Е. «Музейные» искусствоведы Украины (1930). С. 86

Шміт Федір Іванович (3 травня 1877, СПб. – 3 грудня 1937) – мистецтвознавець, академік УАН. Ув’язнений 26 листопада 1933. Просидів 145 днів в одиночній камері Будинку попереднього ув’язнення (ДПЗ) у Ленінграді, вул. Воїнова, 25, корп. 1, камера 206 (Шмит Павла Федоровна [дочка]. Жизнь Федора Ивановича Шмита. Часть ІІ. Зіраксову копію машинопису авторка передала до мого архіву. Датується 1 жовтня 1971 – 10 вересня 1977). Засланий до Ташкента, де 10 серпня 1937 ув’язнений вдруге. Розстріляний.

Дж.: Білокінь С. Українська зірка вченого // Пам’ятники України. 1987. № 1 (71). С. 24-26;

Нестуля О.О. Понад усе ставив істину // Репресоване краєзнавство. С. 37-55.

Штепа (Штеппа) Костянтин Феодосійович (1896 – 19 листопада 1958, Нью-Йорк) – історик-античник, професор Київського університету.

Ув'язнений 18 березня 1938 року. На суді “в отсутствии других подсудимых и конвоя” заявив: “С 1927 года я начал работать секретным работником НКВД” (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 49863 ФП. Арк. 206). Після проведення додаткового розслідування 27 вересня 1939 року начальник 4 відділення 3 відділу УГБ НКВД УРСР Руженцев прийняв постанову: “[…] Штепу Константина Федосеевича из-под стражи немедленно освободить” (Там само. Арк. 242). За німців після розгрому “Українського слова” Рогача й Олени Теліги редаґував “Нове українське слово” (пор.: [Штепа К.] Пам'яті П.П.Потоцького // Нове українське слово. К., 1943. 13 серпня. № 189 (507). С. 4).

1952 еміґрував до США. Залишив докладні спогади й ґрунтовні дослідження тоталітаризму й масового терору

“Советская система управления массами и ее психологические последствия” (Мюнхен, 1951);

“Сталин и идеологическая борьба в партии ко времени ХIХ-го съезда” (Материалы Конференции […] 20-22 марта 1953. Мюнхен: Ин-т по изучению истории и культуры СССР, 1953. С. 8-22);

“В плену коммунизма” (Новый журнал. Нью-Йорк, 1959. Кн. LVII. С.169-190);

“Ежовщина” (Новый журнал. Нью-Йорк, 1959. Кн. LVIII. С. 143-168; Кн. 59. 1960. С. 157-181).

Окремим виданням вийшла його праця “Russian Historians and the Soviet State” (New Brunswick, New Jersey, c 1962) з передмовою совєтолога Александра Далліна. Архів – Бахметєвський архів (Колумбійський університет. Нью-Йорк). Щойно вийшла в Харкові справді цінна праця, яку він написав у співавторстві: Штепа К., Гоутерманс Фр. Чистка в Росії (Х., 2000). У його архівно-слідчій справі зберігається документ:

“Справка. Арх.[ивное] агентурно-розыскное дело № 37089 со всеми приложениями на Штепу К.Ф. подлежит хранению в архиве и оставлению на общесправочном учете как на американского агента. Нач.[альник] 4 отд.[еления] УАО КГБ УССР м-[айо]р <підпис> Середа. 23 / V-59 г.” (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 49863 ФП. Арк. [246]).

Шугаєвський Валентин Андрійович (3/16 квітня 1884, Київ – 2 листопада 1966, США). Нумізмат, археолог, історик.

Учень Алексея Конст. Маркова. У 1910-17 працював у Ермітажі як вільнонайманий інвентаризатор. Займався каталогом римських монет (Спасский И.Г. Нумизматика в Эрмитаже // Нумизматика и эпиграфика. [Том] VIII. М.: Наука, 1970. С. 191). Працював у чернігівських музеях. 15 жовтня 1919 прохав про місце у мюнц-кабінеті університету св.Володимира (ДАмК. Ф. 16. Оп. 465. № 1299. Арк. 201 – зв.). З 24 квітня 1926 зарахований на працю у Всеукраїнському музейному містечку (фактично переїхав до Києва на початку 1927). Після смерті В.Ляскоронського призначений 1928 завідувати відділом нумізматики (Нумізматичним музеєм). У штатному розкладі ВМГ, датованому 15 квітня 1933, значиться як завідувач Фонду нумізматики зі ставкою 275 карб. (Гришин Анатолій. Відомості про співробітників Заповідника (20-30-ті роки): Іст. довідка // Лаврський альманах. Вип. 7. К., 2002.С. 50). 1933 протягом 2 місяців перебував в ув'язненні. 1943 виїхав до Львова, звідти до Праги, 1947 – до США.

Автор праць «Монета и денежный счет в левобережной Украине в XVII веке» (Чернигов, 1918);

«До питання про грошовий обіг та монету на Лівобережній Україні XVII в.» (Наше минуле. 1919. Ч. 1-2. С. 229-232);

«Чернігів XVIII ст. (НБУ. ІР. Х, 15064-66).

Дж.: Український музей. Зб. 1. К., 1927. С. 251;

Укр. вісті. Neu Ulm, 1951. 2 грудня. Ч. 96 (561). С. 3; 23 грудня. Ч. 102 (567). С. 3;

Спасский И.Г. Нумизматика в Эрмитаже // Нумизматика и эпиграфика. [Том] VIII. М.: Наука, 1970. С. 191;

Boshyk Yury. A Guide to the archival and manuscript Collection of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S., New York City. Edmonton, 1988. P. 107-108;

Курас Гр., Яушева-Омельянчик Р. В.А.Шугаєвський – історик, археолог, нумізмат // Київська старовина. 1995. №. 5. С. 88-96;

Білокінь С. Шугаєвський В.А. // Вчені Інституту історії України: Біобібліогр. довідник. К., 1998. С. 370-371;

Куріло О. Нариси розвитку археології (2002). С. 243-244;

Геппенер Н.В. Спогади про Всеукраїнське музейне містечко (2003). С. 147, 161, 170. Фото: Пам’ятки України. 2003. Ч. 1-2 (138-139). С. 117.