Щ

Сергій Білокінь

Щавинський Василь Олександрович (1868, Київ. губ. – 28 чи 29 грудня 1924, Ленінград) – укр. мистецтвознавець і колекціонер. Закінчив Петерб. технол. ін-т (за фахом хімік). Управляв мильною фабрикою в Петербурзі. У довіднику „Весь Петроград на 1917 год”, що містить неймовірну кількість скорочень, зазначено ніби, що він був директор заводів: Волзького акціонерного т-ва „Салолин” та Акц. тов-ва „А.М.Жуков” (Весь Петроград на 1917 год. Пг.: А.С.Суворин, 1917. С. 782). Брав участь у реставрації картин Ермітажу. З 1906 збирав колекцію картин голанд. та фламанд. майстрів, яку згідно його заповіту передано до київ. Музею мистецтв ВУАН. У себе в подвір'ї влаштував чудовий квітник у голандському стилі. За відомостями А.Н.Бенуа, частина його картин, зокрема цікава алегорія Антуана Карона, XVІ ст., потрапила до Ермітажу. Друкувався у журн. „Старые годы” (1908-16). 2 листопада 1917 прочитав доповідь про Андріївську церкву. Загинув від рук грабіжників. Архів в Ін-ті археології АН СРСР. Ф. 22. 85 од. 1906-1924.

Тв.: М.П.Фабрициус: [Некролог] // Старые годы. 1915. Июль-август. С. 116;

Прапор України // Нова рада. 1917. 30 вересня. № 150;

Собрание картин В.А.Щавинского (Пг.: Община Св.Евгении, 1917. VIII, 184 с., 96 табл.; передмова про обов'язки збирача);

Шевченко як маляр // Україна. 1925. Кн. 1-2 (11). С. 115-121;

Очерки по истории техники живописи и технологии красок в древней Руси (М.; Л., 1935 [= Изв. ГАИМК. Т. 115];

рец.: Сидоров А.А. // Сов. музей. 1936. № 4. С. 94-95), статті про образотворче мистецтво Нідерландів, технологію давньоруського живопису. Дж.: НБУ. ІР. Х, 5811. Арк. 1-2 (Мих.Могилянський);

Архів ЛОИИ. Ф. 1. Оп. 3. № 1;

Антошевский И.К. Русские книжные знаки. СПб., 1913. С. 10, 29 (№ 41 – репр.);

С.Т., В.Щавинский // Среди коллекционеров. 1924. № 9-12. С. 61;

Проф. В.А.Щавинский // Прол. пр. 1925. 6 января;

Фармаковський М. Праці В.А.Щавинського в галузі археологічної технології // ЗІФВ УАН. Кн. VI. К., 1925;

Шилов Ф. Судьбы некоторых книжных собраний за последние 10 лет: Опыт обзора // Альманах библиофила. [Лгр.:] Ленингр. об-во библиофилов, 1929. С. 194 (Репринтне перевид.: Москва: Книга, 1983 (підготував до друку В.В.Кунін);

Бенуа А.Н. Мой дневник. Москва: Русский путь, 2003. Пок.

Щепотьєва Марія Олександрівна (16 лютого 1893, м. Полтава – 5 січня 1974, м. Рассказово Тамбовської обл.). Мистецтвознавець.

Сестра історика літератури й фольклориста Володимира Щ., що проходив у справі СВУ. Закінчила харківські ВЖК (1917). З 1923 працювала у харківському Музеї укр. мистецтва, учениця С.Таранушенка. Для вступу до аспірантури в катедрі історії укр. культури написала розвідку “Проблеми композиції в орнаменті укр. килима” (Червоний шлях. 1925. № 8). Адреса: Харків, Основа, Ново-Миколаївська вул., 31. У січні 1927 переїхала до Києва, перейшовши до науково-дослідчої катедри мистецтвознавства. Написала працю “Розписи хат в с.Ходоровцях на Кам'янеччині” (К., 1928). Приготувала промоційну працю “Орнаментика укр. килимів полтавського типу” (1929). Після арешту брата восени 1929 перейшла до Всеукраїнського музейного містечка, де опублікувала брошуру “Що таке лаврська друкарня та кому вона служила” (Х.; К., 1930). У штатному розкладі ВМГ, датованому 15 квітня 1933, значиться як лектор-доцент Музею історії Лаври зі ставкою 250 карб. (Гришин Ан. Відомості про співробітників. С. 50). Дослідницька робота Щ. обірвалась 1933. Мешкала у м. Рассказово Тамбовської обл. Часто друкувалась у місцевій газеті “Трудовая новь”. Її автобіографію я опублікував у вид.: Матеріали до біо-бібліографічного словника діячів української книги // 930 років «Слову о полку Ігоревім»: Пам’ятка вечора 30 вересня 1985 р. К.: Будинок вчених АН УРСР, 1985. С. 7-8.

дж.: Наука и научные работники СССР. Ч. VІ (1928). С. 499;

Наукові установи та організації УСРР (1930). С. 244;

Білокінь С. Дослідниця українського килимарства Марія Щепотьєва // Народне мистецтво Полтавщини: Науково-теоретична кон-ференція, присвячена 70-річчю Полтавського художнього музею 1-2 червня 1989 року: Тези наукових доповідей і повідомлень. Полтава, 1989. С. 65-69;

Бібліографія українознавства: Бюлетень. Вип. 1. Б.м.: МАУ, 1992. Липень. С. 28-30;

Шудря Євг. Подвижниці народного мистецтва. Зош. 1 (2003). С. 39-40;

Білокінь С. На зламах епохи (2005). С. 243, 254. Фото: Пам'ятки України. 2003. Ч. 1-2 (138-139). С. 117.

Холостенко Е. «Музейные» искусствоведы Украины (1930). С. 80

Холостенко Е. и др. О петлюровско-кулацкой вылазке (1933). С. 30, 31, 33-34.

Щербаківський Данило Михайлович (17/29 грудня 1877, с. Шпичинці Сквирського пов. Київської губ. — 6 червня 1927, Київ), мистецтвознавець, музейник.

Закінчив 3 київську подільську гімназію (1897) з золотою медаллю та іст.-філ. ф-т ун-ту св.Володимира (1901). Ще навчаючись в ун-ті, провів розкопки на Херсонщині, збирав пам'ятки нар. мистецтва й фольклору. Був залишений при кафедрі рос. історії для підготовки до проф. звання. Ще не знаючи цього, оскільки мав відслужити в армії, записався волонтером. Після війська йому довелось протягом 5 років викладати в уманській гімназії. Провадив археол. розкопки на межі Київщини та Херсонщини. З 1902 був постійним кореспондентом і нештатним співробітником (узяв жваву участь в організації двох т.зв. «кустарних» виставок), а з 1910 і до смерті працював зав. іст.-побутовим відділом та відділом нар. мистецтва Київського худ.-пром. і наукового музею (згодом Всеукр. іст. музею ім. Шевченка). Відтоді на наукові інтереси Щ. вплинув директор музею М.Біляшівський. З доручення музею у 1913 протягом двох місяців Щ. відвідав бл. 30 музеїв Німеччини, Австрії, Італії, Швейцарії та Росії. Разом з Біляшівським об’їхав і обійшов буквально всю Україну, перетворивши свій музей на Національний музей України (Ф.Ернст). Як секретар комісії по завідуванню музейним відділом Старого Києва, став одним з ініціаторів видання «Известий Отдела старого Киева при Киевском городском музее» (через війну не побачив світу). Під час війни опинився на фронті, служив в артилерії. Використовував кожну можливість для роботи зі свого основного фаху. 1915 подарував музеєві збірку ікон XV-XVII ст.

Повернувшись до Києва, став вченим секретарем та академіком Укр. держ. Академії мистецтв, вченим секретарем Секції мистецтв Укр. наук. т-ва (вересень 1918 – травень 1919), багато працював у галузі охорони пам'яток. У 1920-х Щ. став найавторитетнішим знавцем укр. мистецтва XVI-XVIII ст. та укр. нар. мистецтва. У роботі над музейною експозицією та виставками розкрив зміст народних декоративних виробів як творів мистецтва. Один з організаторів Київ. археолог. ін-ту, де керував відділом мистецтва, та Етногр. т-ва. Товариш голови Всеукр. археол. к-ту (ВУАК), до бібліотеки якого надійшла згодом його власна книгозбірня. Викладав в Архітектурному ін-ті, Київ. худ. ін-ті, керував підготовкою аспірантів на катедрі мистецтвознавства при ВУАН (Є.Спаська, К.Білоцерківська, Н. та М. Венгженовські, Д.Мулявка та ін.), що склали школу дослідників нар. мистецтва.

Друкуватись почав 1902. Перші його роботи з'являлись у журн. «Киевская старина», «Сяйво» та «Україна», але внутрішньомузейна робота відволікала його від роботи дослідницької. Після поразки Визвольних змагань перейшов до синтезування відомостей, набутих за колишньої збиральницької роботи. У «Збірнику Секції мистецтв» (1921) опублікував дослідження про символіку в укр.мистецтві (част. 1 – «Виноградна лоза») та історіографічний екскурс про укр. дерев'яні церкви (за відгуком рос. рецензента, мав «бесспорно всероссийский интерес»). 1924 разом із Біляшівським на підставі зібраної колекції укр. килимів (понад 700 номерів) організував виставку з 300 найкращих зразків. Рятуючи для музеїв кращі речі з конфіскованих під час голоду 1922 виробів золотарства (це привело до створення колекцій із 5 тис. виробів), Щ. узагальнив свої спостереження у студіях

«Готичні мотиви в укр.золотарстві» (Україна, 1924, № 4);

«Золотарська оправа книжки в XVI- XIX ст.» (Бібліологічні вісті, 1924, № 1-3);

«Оправи книжок у київських золотарів XVII-XVIII ст.» (Труди Укр. наук. ін-ту книгознавства, Т. 1, 1926).

Зробив першу спробу систематизації відповідного матеріалу в огляді «Укр. портрет до кінця XVIII ст.» (у випущеному разом з Ф.Ернстом каталозі «Укр. портрет». К., 1925). Як другий том серії «Укр. мистецтво» 1926 у Празі вийшла збірка матеріалів Щ. «Буковинські і галицькі деревляні церкви, надгробні і придорожні хрести, фіґури і каплиці», до якої увійшли 121 фото, із яких більшість власноручно й дуже вміло виконав він сам ще під час війни у 1915-17. Добре оброблені матеріали з царини києвознавства, а разом з тим і історії укр. державництва, дав Щ. у дослідженнях «Реліквії старого київського самоврядування» та «Перший театральний будинок у Києві» (у зб. «Київ та його околиця». К., 1925). Залишив також кілька фундаментальних праць з музикознавства, етнографії, музеєзнавства. Принципове значення мала й остання його стаття «Культурні цінності в небезпеці» (Життя й революція, 1927, № 1).

Не витримавши цькування з боку настановленого від влади директора А.Винницького і його поплічників А.Онищука та Є.Дзбановського, наклав на себе руки, що мало великий громадський резонанс. У передсмертному листі до свого учня й товариша П.Курінного писав:

«Я втомився. Залишити Музей, якому віддав кращі роки свого життя, не маю сили. Боротись з кваліфікованою подлістю Онищука й Винницького не вмію, терпіти постійні провокаційні візити Винницького далі вже не можу» (Діло. Львів, 1927. 12 червня. Ч. 129 (11097). С. 1).

Уже 8 червня Дмитро Ревуцький показав цього листа Драй-Хмарі (Драй-Хмара Михайло. Літературно-наукова спадщина. К., 2002. С. 387). Курінний передрукував цього листа у п'яти примірниках і зустрівши в Академії в коридорі Кримського й Студинського, дві копії передав до Львова. Потім з промови Скрипника він довідався, що за кілька днів листа було надруковано, причому „з контрреволюційними коментарями” (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 48628 ФП / кор. 895. Арк. 55). „Не думаю, щоб це зробив радянський академик Кирило Студинський”, – міркував у кабінеті слідчого Курінний (Там само. Арк. 56). Посмертно опубліковано підготовчі матеріали Щ. до теми «Український килим» (у зб. «Укр.музей», т. 1. К., 1927). На процесі СВУ Щербаківського не раз згадували як ворога, отже, він був приречений уже давно. Невдовзі було зрівняно з землею і саму його могилу (1997 відновлена). Дехто з ув'язнених 1933, як-от той самий Курінний, називав покійного керівником антирадянської київської організації: йому це не могло зашкодити (Там само. Арк. 46). Довгий час над іменем вченого висіло табу. Спогади про нього написали Є.Спаська (Наука і культура, Вип. 24. К., 1990) та Л.Мулявка, статтю – «Чого вимагав Д.М.Щербаківський від праць по мистецтвознавству?» – Нат.Коцюбинська. Архів – у Наук. архіві Інституту археології (Ф. 9 – 553 од. зб.).

Тв.: Археология Украинской ССР: Библиогр. указатель, 1918-1980 (1989). Пок.

дж.: Данило Щербаківський // Глобус. 1927. № 12. С. 185;

Щербаківський Д.М.: [Некролог] // Черв. шлях. 1927. № 7/8. С. 315-316;

Ернст Ф. Данило Михайлович Щербаківський // Бібліологічні вісті. 1928. № 1. С. 127-136;

Толкачов З., Холостенко Є., Томах С., Овчинніков В. Проти петлюрівської контрабанди на фронті мистецтвознавства // Прол. правда. 1933. 8 травня. № 93 (8405);

Як большевики нищили українську національну культуру // Укр. думка. Миколаїв. 1942. 15 липня. Ч. 56 (84). С. 2;

Курінний П.П. Д.М.Щербаківський // Шлях перемоги. 1954. Ч. 11-12;

Павловський В. Знищена й забута могила // Нові дні (Торонто). Ч. 77. 1956. Червень. С. 11-16;

Бурко Демид. Данило Щербаківський // Укр. вісті. Новий Ульм, 1957. Ч. 70;

Очерет Микола. Три зустрічі // Календар-альманах на 1958 рік. Буенос-Айрес: Відродження, б.р. С. 58-65;

Пастернак Яр. Археологія України (1961). С. 21-22;

Міллер М. Доля українських археологів (1962). С. 119;

Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні (1962). С. 69;

Сидоренко Вадим. Ревний колекціонер і невтомний дослідник // НTE. 1968. № 5. С. 67-71;

Курінний П. Історія археологічного знання (1970). С. 71;

Бурко Д. УАПЦ (1988). С. 371-380;

Спаська Євгенія Юріївна (1891-1980). Спогади про мого найсуворішого вчителя Данила Щербаківського / Публ. С. Білоконя // Наука і культура: Україна: Щорічник. Вип. 24. К., 1990. С. 272-286;

Акуленко В.І. Охорона пам’яток (1991). С. 56, 104, 141;

Щербаківський Данило Михайлович // Репресоване краєзнавство (1991). С. 351-353;

Нестуля О.О. Доля церковної старовини. Ч. 1 (1995). С. 17, 46, 50, 65, 101, 136, 137, 139, 143, 146, 147, 150, 151, 165, 166, 180, 181, 186, 203, 204, 217, 240, 242, 257, 71, 273; Ч. 2 (1995). С. 5;

Окіншевич Л. Моя академічна праця (1995). С. 32;

Нікішенко Юлія. Колекція фрагментів української народної вишивки з НМІУ, зібрана Д. Щербаківським // Проблемы археологии и истории Боспора (к 170-летию Керченского музея древностей): Тез. докл. юбил. конф., г. Керчь, 25–27 июля 1996 г. Керчь, 1996. С. 115–116;

Єфремов С. Щоденники (1997). С. 368, 512, 513, 514, 519, 528, 549, 557, 616, 685, 699;

Нікішенко Юлія. Деякі етнографічні дослідження Данила Щербаківського // Український килим: генеза, іконографія, стилістика: Тези доп. Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, 10–11 квіт. 1998 р. К., 1998. С. 44–45;

Тарахан-Береза З. Святиня (1998). С. 393;

Одарченко П. Видатні українські діячі (1999). С. 24-27;

Маньковська Р.В. Музейництво в Україні (2000). С. 16, 18, 23, 32, 60;

Верменич Я. Ентузіаст пам’яткоохоронної справи (Д.Щербаківський) // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. К., 2001. Вип. 12. С. 244-256;

Лисенко Т.О. Данило Михайлович Щербаківський (1877-1927): Його життя та доля // Львівський альманах. Вип. 3. К., 2001. С. 118, 119, 122;

Суховарова-Жорнова Олена Борисівна. Географія походження та придбання портретів Національного музею історії України // Історико-географічні дослідження в Україні: Збірка наукових праць. Число 5. К., 2001. С. 247-249, 251-252;

Білокінь С. “Музей України; Збірка П.Потоцького”: Доба, середовище, загибель. К., 2002. С. 113-117;

Куріло О. Нариси розвитку археології (2002). С. 247-248;

Верменич Яр. Щербаківський Д.М. // Укр. історики. Вип. 2. Ч. 1 (2003). С. 367-368;

Попельницький Олексій. З історії формування рукописних фондів Національного музею історії України // Студії з архівної справи та документознавства. Т. 10. К, 2003. С. 100, 102;

Мусаева У.К. Подвижники крымской этнографии (2004). С. 120-125. С. 121-123;

Літопис УПА. Т. 41: Кирило Осьмак. 2004. С. 754, 755, 756, 757;

Білокінь С. На зламах епохи (2005). С. 189, 212, 238, 243, 244, 248, 254, 256;

Білокінь С. Спогади Данила Щербаківського про Г.Нарбута // Збереження історико-культурних надбань Глухівщини: Матеріали Четвертої науково-практичної конференції (21-22 квітня 2005 р.). Глухів, 2005. С. 218-233;

Верменич Ярослава. Данило Щербаківський // Історіографічні дослідження в Україні. Вип. 15. К., 2005. С. 558-572;

Рудий Гр. Преса України 1917-1920 рр. (2005). С. 156;

Музей України (2006). С. 17-18, 50, 71, 73, 86, 120, 124-125, 133-136, 138, 188-189, 201, 213, 216, 224, 227, 235.