Я
Сергій Білокінь
Яремич Степан Петрович (22 липня 1869, с. Галайки Таращ. пов. Київ. губ. – 14 жовтня 1939, Ленінград) – мистецтвознавець, колекціонер. Мав Шевченків альбом “Souvenir d'Orenbourg” і рисунок “Напівгола жінка в ліжку” (Шевченко Т. ПЗТ. Том 8: Малярські твори / Репродукції; Коментарій акад. О.П.Новицького. [К.:] ДВУ, 1932. С. 184). Автор статей
«Наглавные кресты XVII и XVIII ст. киевских церквей» (АЛЮР. 1904. № 1-2. С. 31-36);
«Строения Межигорской фабрики» (Искусство. ЖГХП. 1911. № 6-7. С. 274-292);
“Живопись Андріївської церкви у Київі” (Вістник культури і життя. 1913. Ч. 3. С. 7-9; Ч. 4. С. 101-103) та ін.
Передав 6 документів 1727-84 та 1832 до Церковно-археологічного музею КДА (Лебедев Александр Александрович. Рукописи Церковно-археологического музея Имп. Киевской духовной академии. Т. І. Саратов, 1916. С. 213), „Виписи з книг замку Володимирського” 1698-1767 тощо (Отчет Городецкого музея Волынской губ. барона Ф.Р.Штейнгеля с 25 ноября 1898 г. по 25 ноября 1904 г. К., 1905. С. 57-59, 68). 30 січня 1925 обраний на дійсного члена Ленінградського товариства (Звідомлення Товариства дослідників української історії, письменства та мови у Ленінграді за перше пятиріччя, 1922-1926. К.: УАН, 1927. С. 21). У складі збірки, переданої Всеукраїнському історичному музеєві ім. Шевченка з музеїв РСФСР, було “три гарні етюди відомого українського художника Ст.П.Яремича – краєвиди Шевченкової могили” (Ернст Ф. Нові скарби українського малярства // Прол. правда. 1928. 8 вересня. № 209 (2121). С. 3). Під загрозою арешту у складі «ударної бригади» (зформована 1930) узяв участь у відборі музейних коштовностей для продажу закордон (Жуков Ю.Н. Операция Эрмитаж. С. 91, 112). У доповіді на першому пленумі оргбюра Спілки радянських художників і скульпторів УСРР 27 листопада 1933 А.Хвиля не раз критикував статтю Яремича про Нарбута, наприклад:
«Доходить до того, що Яремич згадує навіть, як Нарбут проклинав пролетарську революцію, посилав її під три чорти. […] Але ясно також і те, що й націоналістична передмова Врони, і такі ж спогади про Нарбута [Яремича] мали своє призначення, і український фашизм у них відкрито показав свої зуби» (До перебудови образотворчого фронту : Стенограми доповіді й виступів / За ред. Євг.Холостенка і М.Шапошнікова. [К.:] Мистецтво, 1934. С. 34)
Збірник заборонено 1938; висновок Головліту: “Збірник побудований на установчій доповіді Хвилі […]. Збірник шкідливий, його треба вилучити”; див.: ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 16. № 15. Арк. 297.
Можна припустити, що Степанові Петровичу була відома і ця книжечка, і текст виступу Хвилі, а це не могло не вплинути на його міркування, кому передати на зберігання свою збірку. Яремич подарував Ермітажу 2 тисячі графічних аркушів, заповів йому 10 тисяч рисунків і ґравюр старих європейських майстрів, після чого ермітажні збірки старих рисунків і ґравюр стали найбільші в Європі (Дар Эрмитажу // Правда. 1970. 13 февраля. № 44 (18822). С. 6).
Дж.: Бенуа Александр Николаевич (1870-1960). Собрание рисунков С.П.Яремича // Старые годы. 1913. Ноябрь. С. 3-27;
Машковцев Н. Памяти С.П.Яремича // Сов. искусство. 1939. 4 ноября. № 79 (659). С. 4;
Голлєрбах Еріх Федорович (1895-1942). Пам'яті С.П.Яремича // Образотворче мистецтво. 1940. № 5. С. 3 обкл.;
Турченко Юрій. Київська рисувальна школа. К., 1956. С. 124;
Бобрищев Кост. Отчий край. Кн. 2 (2004). С. 754-763.
Ячменєв Николай Іванович (пом. 1947/8, Київ), сов. чиновник. 19 вересня 1958 Віктор Петров оповів на допиті про нього:
“В отношении бывшего директора Института истории материальной культуры при Академии наук УССР Ячменева Николая Ивановича мне известно следующее. В бытность Козубовского Федора Андреевича директором указанного института, Ячменев работал в этом институте помощником по хозяйственной части. После ареста Козубовского органами НКВД Ячменев был назначен директором этого института. Однако он был без образования, и в научном отношении руководить институтом не мог. В связи с этим в 1939 г. он с этой работы был снят и направлен в город Львов, где работал директором торговой школы. После войны Ячменев возвратился в Киев, где он работал в Киеве, я не знаю. Мне лишь известно, что в 1947-1948 гг. Ячменев Николай Иванович умер в гор. Киеве от разрыва сердца” (Архів СБУ. № 52578 ФП. Арк. 166-167).