Р
Сергій Білокінь
Раєвський Сергій Євдокимович (8 жовтня 1905, Черніг. губ. – 13 березня 1980). Закінчив Київ. худ. ін-т (1930). Член Спілки художників з 16 жовтня 1938. Різко критично ставився до нього Михайло Бойчук:
“[…] Раєвський, це ж власне і не критик, це один із тих, що виставляв і виставляє себе за ватажка художньої пролетарської молоді, тримаючись на проісках і демагогії. […] Сіючи скрізь підозру і клевету проти мене […], такі люди, як Раєвський, утруднювали мені мій шлях до перебудови” і т.ін. (До перебудови образотворчого фронту: Стенограми доповіді й виступів на першому пленумі Оргбюра Спілки радянських художників і скульпторів УСРР 27-ХІ – 2-ХІІ–33 р. / За ред. Є.Холостенка і М.Шапошнікова. Б.м.: Мистецтво, 1934. С. 116).
Разом з Я.Затенацьким 1944 очолив комісію до львівського Національного музею, наслідком якої був його погром. Експонати часів Першої світової війни 1914 він оголосив “викриттям у фондах музею” складу зброї та боєприпасів (Батіг Микола. Білі сторінки в історії Національного музею у Львові // Літопис Національного музею у Львові. Л., 2000. № 1 (6). С. 20).
Риженко Я. – Холостенко Е. и др. О петлюровско-кулацкой вылазке (1933). С. 29
Романченко Микола Пилипович (1871-1923) – цивільний інженер, ст. радник. 1907 року було видано збірку археолога й нумізмата Миколи Романченка (1871-1923) – “Материалы по масонству в России: Архив Н.Ф.Романченко” [СПб., 1907]. Удова розпродала його бібліотеку після його трагічної смерті. Як писав В. Охочинський, він загинув “от руки бандитов, посягавших на его собрание” (Труды Ленинградского общества экслибрисистов. Вып. І-ый. Лгр., 1924. С. 19). Цікаво, що їх не цікавили давні монети. 1924 року бл. тисячі монет із його збірки набув Ермітаж. Вони приходили по щось інше.
Дж.: Шуманский Е.А. Справочная книга для русских библиофилов и коллекционеров. С. 96;
Весь Петроград на 1917 год. С. 587;
Смирнов А. Н.Ф.Романченко // Среди коллекционеров. 1923. № 5. С. 57-58 (опис його екслібриса – Там само. № 3-4. С. 56);
Спасский Иван Георгиевич (1904-1990). Нумизматика в Эрмитаже // Нумизматика и эпиграфика. [Том] VIII. М.: Наука, 1970. С. 210;
Золотоносов Михаил Нафталиевич. “Мастер и Маргарита” как путеводитель по субкультуре русского антисемитизма (СРА). СПб.: Инапресс, 1995. С. 91.
Рудинська Євгенія (Ївга) Яківна (12 лютого 1885, Охтирка – 1 липня 1977, Київ) – музейний працівник, перекладачка. Вперше була заарештована 1921, – її випустили без пред’явлення звинувачення. Працювала в Полтаві (Центральний пролетарський музей Полтавщини // Література, наука, мистецтво. 1924. 1 травня. № 17. С. 3), потім переїхала до Києва. Кустос, згодом директор Музею діячів. Прийняла 2500 експонатів, залишила понад 40 тисяч. Видала “Листи Василя Горленка до Панаса Мирного” (К., 1928; рец.: Кирилюк Є. // Критика. 1928. № 9. С. 134-136), написала передмову до „Вибраних творів” Грицька Григоренка (К.: Час, 1929). На похороні Данила Щербаківського на пропозицію акад. Ол.Новицького (її обрали також інші співробітники) сказала промову над труною. Мешкала за адресою: Цитадель, № 9, помешк. 3. Притягувалась у справі СВУ (перебувала в ув’язненні чотири з половиною місяці; Історія Національної Академії наук України, 1929-1933: Док. і мат. К., 1998. С. 117). Втретє заарештована 1934. 31 березня того року було вирішено заслати її до Котласа (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 26867 ФП / кор. 138. Арк. 15-16). Повернувшись до Києва, вона клопоталась збереженням родинного архіву. Переклала „Завоювання Плассана” Еміля Золя (К., 1972; відгук був гарний: Савченко Борис. Буквалізм ще не подоланий // Літ. Україна. 1973. 24 серпня. № 66 (3073). С. 3). Вона померла у Пущі-Водиці в будинку для ветеранів сцени. У моєму примірнику датований 8 серпня 1970 зворушливий інскрипт завершується виразом “Ad majorem Ukrainae gloriam” (змінене гасло ієзуїтів “Ad majorem Dei gloriam” – для більшої слави Божої). Зараз мені дуже гірко: я знав Євгенію Яківну близько і часто з нею зустрічався, але мої інтереси ще не настільки спеціалізувалися, щоб я розпитував її про Павла Платоновича Потоцького, якого вона, поза сумнівом, прекрасно пам’ятала. Маю 24 її листи до мене 1969-75.
Дж.: Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні (1962). С. 32, 68, 98, 233-234;
Ротач Петро Петрович (нар. 24 січня 1925). Євгенія Рудинська // Український календар 1985. Варшава: УСКТ, б.р. С. 91-93;
Ротач П. Рядки за рядками, літа за літами. Полтава: Верстка, 2005. С. 45-50;
Ханко В.М. Полтавський період життєвої долі М.Рудинського (1917-1924 рр.) та епістолярій його сестри Є.Рудинської // Полтавська Петлюріана: Матеріали шостих петлюрівських читань. [Кн.] 5. Полтава, 2003. С. 191-224.
Рудинський М. – Холостенко Е. «Музейные» искусствоведы Украины (1930). С. 80, 85
Рудинський Михайло Якович (2 жовтня 1887, Охтирка — 23 липня 1958, Київ). Мистецтвознавець, археолог. Керівник Пед. бюра Полт. губ. земства. Переклав першу частину „Пісні про Нібелюнґів” п.н. „Зіґфрід” (Полтава, 1919). Видав „розбірну хрестоматію” (дві в’язки по 10-11 та 15-16 брошур) „Віночок”, читанку „Ясні зорі” (4 вип.) тощо. Працював у Полт. науковому при ВУАН т-ві, був директором укр. гімназії. Вперше ув’язнений 1921 разом із сестрою Євгенією, Костянтином Мощенком, Володимиром Щепотьєвим, Іваном Марченком, Іваном Приймою та ін. (Соловей Дмитро Федорович (23 жовтня 1888 м. Срібне Полт. губ. — 9 липня 1966, США). Розгром Полтави. Вінніпеґ, 1974. С. 103, 107, 130-133, 144-145, 152, 175), – звільнені за втручанням В.Короленка. Восени 1924 після відповідної перевірки М.Рудинського було вирішено «снять с работы как не сумевшего исполнить те задания, которые были даны Советской властью пролетарскому музею». Знову ув'язнений у березні 1934. Одержав 3 роки заслання, але відбув майже десять. Провадив розкопки на „Кам’яній могилі”. Архів – у Наук. архіві Інституту археології (Ф. 30 – 127 од. зб.).
тв.: Археология Украинской ССР: Библиогр. указатель, 1918-1980 (1989). Пок.;
З приводу годинника роботи Томірової в картинній галереї Полтавського музею // Укр. музей. 1927. Зб. 1. С. 121-125;
Археологічні збірки Полтавського музею // Збірник / Полт. музей. 1928. Т. 1. С. 29-62;
Кам'яна могила. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 140 с. – дж.: ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 65995 ФП / кор. 1890;
Наукові установи та організації УСРР (1930). С. 168, 175;
Шовкопляс Иван Гаврилович. М.Я.Рудинский // КСИА АН УССР. Вып. 8. 1959. С. 175-178;
Пастернак Яр. Археологія України (1961). Пок.;
Міллер М. Доля українських археологів (1962). С. 115, 119-120;
Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні (1962).С. 68, 98;
Рудинская Е.Я., Рудинская М.Я. Археолог М.Я.Рудинский // Краевед. зап. / Ахтыр. краевед. музей. Вып. 3. 1962. С. 82-89;
Михайло Рудинський // Український календар. 1987. Варшава: УСКТ, [1986]. С. 171–174;
Ротач П. „Усе, що взяв у дорогу” // Пам'ятки України. 1988. № 3. С. 21-22;
Акуленко В.І. Охорона пам’яток (1991). С. 98;
Нестуля О.О. Невтомний дослідник пам’яток України // Репресоване краєзнавство (1991). С. 273-278;
Аббасов А.М. Роль Губкописа в создании краеведческих музеев Полтавщины // 100-річчя Полтавського краєзнавчого музею. Ч. 1. Полтава, 1992. С. 40-42;
Граб В.І., Супруненко Олександр Борисович. Доля Михайла Рудинського (1887–1958) // Археологія. 1992. № 4. С. 91–100;
Нестуля О.О. Невтомний дослідник пам'яток України // Репресоване краєзнавство. С. 273-278;
Нестуля О.О. Щиро закоханий в історію // Реабілітовані історією (1992). С. 80-88;
Нестуля О.О. Доля церковної старовини. Ч. 1 (1995). С. 82, 96, 100, 108, 123, 126, 127, 144, 163, 161, 165, 170, 240, 242, 263; Ч. 2 (1995). С. 161;
Єфремов С. Щоденники (1997). С. 44, 45, 56, 97, 151, 513;
Маньковська Р.В. Музейництво в Україні (2000). С. 42, 47, 62;
Куріло О. Нариси розвитку археології (2002). С. 202-203;
Білокінь С. На зламах епохи (2005). С. 57-58, 226, 283;
Музей України (2006). С. 88, 98, 138, 188, 189, 224, 229.
Руссов Алєксандр Пєтрович (1857/58 — 1908, Одеса), колекціонер (Одеса).
Тв.: Картинная галерея А.П.Руссова: Ил. каталог. Одесса, 1905. 72 с., 30 л. ил.
Дж.: Камышников Л.М. Накануне «великой и бескровной» // газ. Русская мысль. Париж, 1961. 3-16 мая. № 1676-1682. С. 6-7;
Музей України (2006). С. 174.