Миколаєнко –

Сергій Білокінь

Миколаєнко Аркадій Іванович – таємний радник, сенатор. Товариш міністра фінансів. Член ком. із землевпорядкувальних справ. Мешкав на Петроградській стороні, Большой проспект, 83 (Весь Петроград на 1917 год. С. 489). Бібліотека розчинилась у Книжковому Фонді (Невський проспект, 12). Дж.: Музей України (2006). С. 54.

Милисавлевич (Мелісавлевич) Костянтин Милошевич (нар. 3 травня 1852, Митровиця, Сербія) – з 1917 співробітник Одеського археологічного музею, у 1919-20 його директор, потім зав. нумізматичним кабінетом. Репресований (Укр. музей. Зб. І. К., 1927. С. 199;

Наука и научные работники СССР. Часть VІ. С. 255;

Вісник Одеської комісії краєзнавства. С. 32;

Міллер Мих. Доля українських археологів під Совєтами // ЗНТШ. Том CLXXIII. Париж; Чікаґо, 1962. С. 122).

Михайлів Юхим Спиридонович (16 жовтня 1885, Олешки Таврійської губ. – 15 липня 1935, Котлас) – художник. Залишив спогади:

Михайлів Юх. Фрагменти спогадів про Г.І.Нарбута // Бібліологічні вісті. 1926. № 3 (12). С. 46-51.

Дж.: Михайлова Ганна. Наш шлях: життя з Юхимом Михайловим // Юхим Михайлів, його життя і творчість. New York, etc, 1988. С. 98.

Михайловський Олександр Іванович (1892,Тульська губ. – 1946). З 1929 працював у Лаврському заповіднику. 1932 відряджений для створення експозиції Святогірського антирелігійного музею. 22 травня 1935 заарештований, ще раз у лютому 1938. Див. про нього: Пащенко В.О. Навіки в чужій землі // Репресоване краєзнавство (20-30-і роки). К.: Рідний край, 1991. С. 287-290.

Мишківська. – Холостенко Е. и др. О петлюровско-кулацкой вылазке (1933). С. 32

Міллер Михайло Олександрович (13/26 листопада 1883, слоб. Кам”яно-Міллеровська Області Війська Донського – 15 лютого 1968, Мюнхен) – археолог та історик. Закінчив іст. фак. Московського ун-ту (1908) та економ. відділок юр. фак. Харків. ун-ту (1911). Учень Д.Багалія та Д.Яворницького. Проф. Ростовського-над-Доном пед. ін-ту та ун-ту по катедрі історії давнього світу та археології (1934-42). Член-корр. ГАИМК (1935). Д-р іст. наук (ІІМК у Лгр., 1940). За нім. окупації директор іст.-археол. музею в Ростові. Влітку 1943 провів археол. експедиції на Дніпрі. На еміґрації в Німеччині. 1951-61 наук. секретар Ін-ту для вивчення СРСР. Дійсний член УВАН у Мюнхені (1946 чи 1947, вийшов 27 липня 1956), д-р філософії УВУ (1947 чи 1948), д.чл. НТШ (1949), проф. УВУ (1951). Його огляд „Археология в СССР” (Мюнхен, 1954) викликав „відповідь” А.Л.Монґайта „Археология в СССР” (Москва, 1955). В англомному вид. своєї праці (1956) М. вмістив її заперечення. 92 листи до М. зберігаються у Новочеркаському музеї історії Донського козацтва. Рукописи „Передісторичні культури Надпоріжжя та Нижнього Дніпра” (25 друк. арк. тексту та понад 100 табл., планів та креслеників) та „Щоденник досліджень та розкопів на Огрінському півострові” (5 друк. арк. тексту та понад 40 табл., планів та креслеників) у б-ці Колумбійського ун-ту.

Тв.: Уничтожение большевиками памятников истории, культуры и искусства СССР // Вестник Института по изучению истории и культуры СССР. Мюнхен, 1952. № 3. С. 94-105;

Советский музей в системе пропаганды // Вестник Института по изучению истории и культуры СССР. Мюнхен, 1953. Апрель-июнь. № 5. С. 80-99;

Археология в СССР. Мюнхен, 1954;

Archaeology in the U.S.S.R. New York, c 1956. Підп.: Mikhail Miller;

Дніпрельстанівська археологічна експедиція Наркомосу України, 1927-32 // Науковий збірник Укр. Вільного Ун-ту. Мюнхен, 1956. С. 147-166;

Дніпропетровський (Катеринославський) крайовий музей // На слідах. Онтаріо, Кал., США, 1956. Ч. 1 (5). С. 7-12;

Історично-археологічні музеї в Україні // На слідах. 1956. Ч. 4 (8). С. 4-8;

Знищення Православної Церкви большевиками // Український збірник. Кн. 10. Мюнхен, 1957. С. 41-60;

Нищення останніх національно-історичних пам’яток в Україні // Музейні вісті. 1957. Кв. І-ІІ. С. 3-4;

Доля українських археологів під Совєтами // Збірник на пошану українських учених, знищених большевицькою Москвою / Ред. Марія Овчаренко. Париж; Чікаґо, 1962. С. 112-126 (= ЗНТШ. Том CLXXIII);

Дон и Приазовье в древности. Тт. І-ІІІ. Мюнхен, 1958, 1959, 1961. Дж.: Михайло Олександрович Міллер: Біо-бібліогр. матеріяли. Ню-Йорк; Ґетінґен: Самопоміч, 1949. [2], 18, 6, [1] с., іл. 250 прим.;

Пастернак Яр. Археологія України. Торонто, 1961. Пок.;

Пастернак Яр. Світлий шлях видатного науковця // Свобода. 1961. 12 грудня. Ч. 236;

Биковський Лев. Михайло Олександрович Міллер // Український історик. Ч. 17-20. 1968. С. 105-118 і окремо;

Валенский Юрий. Михаил Александрович Миллер. Мюнхен, 1969. 42 с.;

Курінний П. Історія археологічного знання (1970). С. 106-107;

Антич (ур. Миллер) Ксения. Родословная Миллер поместных дворян Войска Донского. Мюнхен, 1994. 23, ХХ с.;

Корягин С.В. Миллеры: Мат-лы к истории и генеалогии донского дворянского рода. СПб.: ВИРД, 1999. 63 с.;

Ясь Олексій Васильович (нар. 1967). Міллер М.О. // Українські історики ХХ століття: Біобібліогр. довідник. Вип. 2, ч. 2. К., 2004. С. 257-258.

Міяковський Володимир Варлаамович (6 липня 1888, Ковель – 22 березня 1972, Нью-Йорк) – історик, культуролог. Арештований 21 серпня 1929 у справі СВУ. Засланий на 5 років до Корелії, де працював статистиком. 1943 виїхав до Праги, 1950 – до Нью-Йорка. Один з головних фундаторів УВАН. Тв.: Недруковане й забуте. Нью-Йорк: УВАН, 1984.

Дж.: Білокінь С. Ім’я з-поза меж УРЕ // Книжник. 1991. № 1. С. 22-23;

Його ж. Георгій Нарбут за часів «перестройки» та незалежності // Слово і час. 1996. № 2 (422). С. 21-23;

Його ж. Архівіст Володимир Міяковський // Архівна та бібліотечна справа в Україні доби Визвольних Змагань, 1917-1921 рр.: Зб. наукових праць. К., 1998. С. 213-222;

Його ж. Володимир Міяковський – діяч української книги // Вісник Книжкової палати. К., 1998. № 2 (20). С. 39-43;

Його ж. Таємниці архівів не вічні…// Сучасність. 1998. Ч. 10 (450). С. 57-80;

Його ж. Володимир Міяковський, 1888-1972 // Вісті УВАН. Ч. 2. Нью-Йорк, 2000. С. 201-267;

Сташенко Надія. Володимир Міяковський – наш видатний краянин // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині: Мат ХІІ […] конф. Ч. 2. Луцьк, 2003. С. 60-64.

Мовчанівський (Молчановский) Теодосій (Феодосій) Миколайович (9 травня ст. ст. 1899, с. Берестовець Уманського пов. Київської губ. – 10 травня 1938, Київ). Археолог. 1927-28 завідував Бердичівським соціально-історичним музеєм та Окружним архівом. Адреса: Бердичів, Кармелітська вул., 23. Незадовго перед тим він опублікував працю „Бердичівський державний історико-культурний заповідник: Провідник” ([Х.:] ДВОУ, Пролетар, 1931. 52 с.: плян), наслідки розкопок старого жидівського кладовища у Бердичеві (Класова суть речевого ритуалу в похованнях XVII-XVIII ст. // Наукові записки Інституту історії матеріальної культури. Кн. І. К., 1934. С. 125-134) та дві погромні рецензії – на перший том “Записок ВУАК’у” (Проти класововорожої контрабанди в науці // Там само. С. 171-181) та знищене 4-5 число “Хроніки археології та мистецтва” (Там само. С. 206-208). Архів – у Наук. архіві Інституту археології (Ф. 20 – 17 од.зб.).

дж.: Український музей. Зб. 1. К., 1927. С. 247-248;

Наука и научные работники СССР. Ч. VІ (1928). С. 265;

Наукові установи та організації УСРР (1930). С. 225;

Пастернак Яр. Археологія України (1961). С. 615;

Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні (1962). С. 67, 90;

Нестуля О.О. Неспокій серця // Репресоване краєзнавство (1991). С. 209-215;

Нестуля О.О. Доля церковної старовини. Ч. 1 (1995). С. 246, 247, 248, 277; Ч. 2 (1995). С. 18, 39, 40, 161, 176, 177, 178, 206;

Маньковська Р.В. Музейництво в Україні (2000). С. 13;

Куріло О. Нариси розвитку археології (2002). С. 180-181;

Маньковська Р. Мовчанівський Ф.М. // Укр. історики. Вип. 2. Ч. 2 (2004). С. 259-260;

Павлова Віра. Краєзнавство в творчому доробку Т.М.Мовчанівського // Студії з архівної справи та документознавства. Том 10. К., 2003. С. 172-174;

Білокінь С. Про видання, заборонені на стадії верстки, або тиражі яких було знищено, 1920-1941 // До джерел: Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. Том ІІ. К.; Л., 2004. С. 554-602;

Музей України (2006). С. 208, 244.

Модзалевський Вадим Львович (28 березня / 9 квітня 1882, Тифліс – 3 серпня 1920, Київ), генеалог, історик та архівіст.

Дж.: Белоконь С.И. Генеалогические материалы в архиве В. Л. Модзалевского // Археологический ежегодник за 1979 год. М.: Наука, 1981. С. 266-273;

Білокінь С.І. Матеріали з історії мистецтва в архіві В.Л. Модзалевського: (Етюди з мистецтвознавчого джерелознавства) // Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 1. К.: Наукова думка, 1992. С. 186-210;

Його ж. Вчений, якого я люблю // Україна: Наука і культура. Вип. 29. К., 1996. С. 240-249;

Його ж. Модзалевський В.Л. // Українська літературна енциклопедія, Том 3. К., 1995. С. 400.

Моргілевський Іполит Владиславович (12 вересня [14 червня?] 1889, с.Радовка, тепер Оренбурзьк. обл. [ст. Абдуліно Самаро-Златоустівської залізниці?] – 7 грудня 1942, Київ) – історик архітектури, член-кор. Академії архітектури СРСР з 1941. Закінчив Київ. політехн. ін-т (1917). Викладав у київських архітектурному, художньому (з 1922), політехнічному та інженерно-будівельному ін-тах, з 1923 професор. У ВМГ з 1 жовтня 1926. З листопада 1927 до лютого 1928 перебував у відрядженні в Константинополі, де зфотографував численні Пам’ятки візантійської архітектури, улітку 1928 – на Кавказі. У штатному розкладі ВМГ, датованому 15 квітня 1933, значиться як завідувач фондом архітектури зі ставкою 275 карб. (Гришин Ан. Відомості про співробітників. С. 50). Розробив методику архітектурних досліджень давньоруських споруд, яку опротестовувала Н.Полонська-Василенко (Пам’ятки України. 2003. Ч. 1-2 (138-139). С. 153). Праці: “Київська Софія у світлі нових спостережень” (1926), “Спасо-Преображенський собор у Чернігові за новими дослідженнями”, “Успенська церква Єлецького монастиря в Чернігові” (обидві – 1928).

Дж.: Мистецько-технічний ВИШ: Зб. КХІ. Вип. 1. К., 1928. С. 25, 70;

Повстенко Олекса. Катедра Св. Софії у Києві. [Нью-Йорк, 1954.] С. 21-22, 30, 33, 36, 54, 57, 59, 62-63, 66-67, 73, 76-77, 83-84, 87;

Пастернак Яр. Археологія України. Торонто, 1961. С. 22, 610, 631;

Мезенцева Г.Г. Дослідники археології України (1997). С. 183;

Мистецтво України: Біогр. довідник. К., 1997. С. 422;

Геппенер Н.В. Спогади про Всеукраїнське музейне містечко (2003). С. 148, 171. Фото: Пам’ятки України. 2003. Ч. 1-2 (138-139). С. 147.

Мощенко Кость Васильович (1876, Суми — 16 вересня 1963, м. Дорнштадт, Зах. Німеччина), музейник, мистецтвознавець. Оздобив концертний зал та їдальню полтавського Українського клубу (Ілюстрована Україна. Львів, 1914. 15 лютого. Ч. 3. С. 45-47). Наприкінці 1920 – на поч. 1921 перебував в ув’язненні. 1924 знятий з роботи у Полтавському музеї «як антирадянський елемент». 3 червня 1925 очолив відділ станкового живопису Лаврського музею. У липні 1926 – відділ народного мистецтва Всеукраїнського історичного музею. Листувався з М.Біляшівським (ІР. ХХХІ, 387-409, 1456-73), про якого написав статтю “Академик Микола Біляшівський як музейний робітник” (Укр. музей. Зб. І. К., 1927. С. 1-12). Експонував декоративні й архітектурні мотиви в АХЧУ (Каталог першої Всеукраїнської виставки художників Червоної України. [Х.,] 1927. С. 27). Виконував доручення ВУАК’у з охорони пам’яток архітектури. 13 березня 1930 Упрнаука запропонувала дирекції Музейного містечка його звільнити. У вересні 1930 звільнений також з Історичного музею. 22 листопада 1933 заарештований. Засланий до Казахстану. Еміґрував до Німечиини. Помер у дорнштадтському старечому домі біля Ульма.

тв.: Український будинок Г.П.Галагана. [Munchen], 1962. 32 с., 15 табл.

дж.: Наукові установи та організації УСРР (1930). С. 244, 257, 258;

Рідна Церква. Карлсруе, 1963. Жовтень-грудень. Ч. 56. С. 16;

Міллер М. Доля українських археологів (1962). С. 120, 124;

Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні (1962). С. 67;

Нестуля О.О. Служив натхненно і щиро // Репресоване краєзнавство (1991). С. 64-72;

Нестуля О.О. Доля церковної старовини. Ч. 1 (1995). С. 17, 23, 36, 37, 82, 96, 100, 109, 144, 162, 165, 181, 217, 220, 223; Ч. 2 (1995). С. 31, 77, 161;

Єфремов С. Щоденники (1997). С. 65, 151, 513;

Ротач Петро. Розвіяні по чужині: Полтавці на еміґрації. Полтава, 1998. С. 98-99;

Куріло О. Нариси розвитку археології. С. 183;

Музей України (2006). С. 51, 88, 128, 140, 213, 214;

ІІ Собор УАПЦ 1927 року (2007). С. 475. Фото: Пам»ятки України. 2003. Ч. 1-2 (138-139). С. 117;

Віра. Bayonne, NJ, USA. 2003. Квітень-червень. Ч. 2 (110). С. 19.

Мушкет Марія Степанівна (1899, с. Денисівка Лубенського району Полтавської області – 1938) – музейний працівник. 1925 закінчила інститут. До 1935 працювала в УАН, тоді виїхала на роботу до Чернігівського музею. За 20 днів її звільнили «як соціально чужий елемент», але за три з половиною місяці реабілітували. У вересні 1935 музейний відділ Інституту історії матеріальної культури направив її на роботу до Запоріжжя. Директор музею Дніпробуду. Працювала там до 15 лютого 1937. У травні 1937 влаштувалась на роботу в київському Історичному музеї. У вересні звільнилась і виїхала до брата, що жив у Горлівці. Працювала вчителькою неповної середньої школи. 27 лютого 1938 її арештували, а 5 березня і 22 квітня допитали. 2 квітня 1937 Ол.Бодянський писав акад. Яворницькому: “То Мушкет робила […] на мене наклепи і пришивала мені націоналізм, казала, що я до Вас заходив, а я сказав після її наклепів на мене, що її чоловік був М.Я.Рудинський […]” (Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. Вип. І. Дніпропетровськ, 1997. С. 80). Рішенням трійки УНКВД по Донецькій області від 26 квітня 1938 Мушкет розстріляно (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 49866 ФП / кор. 972. Арк. 459 зв., 502 – зв.;

Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. Вип. І. С. 79-80, 82;

Історія Національної Академії наук України, 1929-1933: Док. і мат. К., 1998. С. 112).