Кузьменко –

Сергій Білокінь

Кузьменко Уляна Степанівна (1903, с. Новоолександрівка, тепер Васильківського району Запорізької обл. – ?) – зав.відділом капіталізму Центрального історичного музею (з 1938). Після арешту Потоцького представляла музей, коли останньому з НКВД передавались деякі речі. Завідувала бібліотекою університету (1961). Мешкала на Ярославовому Валу (тоді вул. Полупанова), 9, пом. 4 (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 43983 ФП / кор. 641. Опись имущества. Арк. 53, 156-158).

Кузьмін Є. – Холостенко Е. «Музейные» искусствоведы Украины (1930). С. 85

Кулик Іван Юліанович (Ізраїль Юделевич, Юдович; 26 [28 ?] січня 1897, м. Шпола – 10 жовтня 1937, Київ). Ком. і сов. функціонер, поет, перекладач.

Член СП [з 1934]. Сестра Есфір Юделевна 8 липня 1955 писала військовому прокуророві Пєлєніцину:

„[…] брат мой, Кулик Израиль Юделевич (а не Юзеневич, как написано в Вашем отношении) никакой другой фамилии не имел. Был известен под партийной кличкой „Иван Юлианович”, но по партийному билету и паспорту значился: Кулик Израиль Юделевич” (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 37630 ФП. Том 2. Арк. 9).

Син вчителя. Член РСДРП(б) з 1914 (в анкеті делегата VII конференції: з червня 1917). 1918 належав до опозиції: до „лівих комуністів”, а у 1920 – до „робочої партії”. Член Американської соц. партії з 1914. Освіта „низча” – Одеськ. худ. уч-ще. Осн. професія чорнороб (3 роки). 1917 член Київ. к-ту РСДРП(б). Під час київського жовтневого заколоту 1917 член ревкому. На обл. (крайовому) з’їзді РСДРП(б) у Києві обраний до гол. к-ту РСДРП(б) – соціал-демократії України, на 1 всеукр. з’їзді рад – членом ЦВК рад України (Вістник Укр. Нар. Республіки. Х., 1917. 21 грудня. № 2. С. 1). У січні 1918 виступив як обвинувач у справі редактора газ. „Нова громада” Я.Довбищенка, виклав зміст виявлених у редакції численних документів (Відчинення Харьківського революційного трібуналу // Вістник Укр. Нар. Республіки. Х., 1918. 24 січня. Ч. 19. С. 3-4). 1918-19 працював в укр. відділі Наркомнацу РРФСР, член його колегії. Відкликаний з Колегії Наркомпроду в розпорядження ЦК КПУ (рішення ПБ ЦК КПУ від 7 травня 1919; ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 6. № 1. Арк. 12). 1920 член Галревкому. У липні 1921 член комісії для ревізії Школи червоних старшин (Ф. 1. Оп. 6. № 23. Арк. 155 – 156 зв.). Гол. Центр. упр. друку, керівник гуртка (1923). Відряджений заст. повпреда СРСР у Канаді в укр. справах (рішення ПБ ЦК КП(б)У від 5 жовтня 1923; Ф. 1. Оп. 6. № 40. Арк. 117 зв.). Потім свідчив, що свій псевдонім „Ар-Ар” (газ. „Новый мир”, 1914-17) він використовував під час роботи для англ. розвідки (з 1925). Ін. псевдо „Айвен Джей”. Узяв участь у поїздці письменників на ББК.

На поч. 1929 очолив реорганізований Укр. комітет охорони пам’яток культури (Акуленко В.І. Охорона пам’яток. С. 120, 141). Керівник катедр літературознавства та соціології Укр. ін-ту марксизму-ленінізму (1930; Наукові установи та організації УСРР. С. 221). Гол. оргкомітету Спілки рад. письменників України (з травня 1932). Тимчас. комісія ЦК КП(б)У 1933 затвердила К. на дійсного члена ВУАН (Верба І. Ол.Оглоблин. С. 218). У доповіді на 4 пленумі лаяв Сенченка й Плужника, Рильського й Поліщука (Підсумки і перспективи // Червоний шлях. 1933. № 4. С. 92-100). На 1 з’їзді письменників громив як двурушників Ялового, Хвильового та Остапа Вишню (Первый Всесоюзный съезд сов. писателей 1934: Стеногр. отчет. М.: ГИХЛ, 1934. С. 47; Литература Украины. [М.,] 1934). „Давній побратим, а пізніше завзятий опонент” Хвильового (Гр.Костюк; Хвильовий. Твори. Том V. С. 201). Мешкав у будинку „Слово” в Харкові, пом. 42 (Дукина Нат. На добрий спомин. С. 143, 538-539, 568). З 1934 гол. Спілки рад. письменників України. Член ВУЦВК (1935; Збірник законів та розпоряджень Роб.-сел. уряду України. 1935. 31 березня. № 8-9. С. 28). Гол. Укр. радіокомітету (знятий з посади 19 липня 1937; Про стан радіокомітету УРСР: постанова ЦК КП(б)У, 19 липня 1937 // Більшовик: Веч. газета. 1937. 20 липня. № 165 (1287). С. 2; Комуніст. К., 1937. 20 лип. № 165 (5440). С. 1. Шп. 7). З січня 1937 директор Партвидаву ЦК КП(б)У (затверджений опитом членів ПБ 31 грудня 1936 на місце А.С.Земляного; ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 6. № 443. Арк. 87; № 450. Арк.126 зв.). Голосуванням членів ПБ 13 квітня 1937 затверджений заст. директора Ін-ту укр. літератури ім. Шевченка замість Йосипчука (Ф. 1. Оп. 6. № 447. Арк. 149). Член ВУЦВК (ХІІІ з’їзд Рад. 22 січня 1935: Зібрання постанов Уряду УСРР. К., 1935. С. 29). Переклав вірш Ед.Багрицького „Тарас Шевченко” (Черв. шлях. 1935. № 3. С. 57). Куликові присвячено вірш М.Зісмана „Харків-Одеса” (Рот-фронт. Х.; К.: ЛіМ, 1932. С. 25-26). Делегат ХІІ з’їзду ВКП(б), був „майже на всіх з”їздах КП(б)У” (Ф. 1. Оп. 1. № 551. Арк. 16) – VII, ХІ, ХІІ та XIII, а також ІІI і VII Всеукр. конференціях КП(б)У.

Мати Ханна Гдальєвна (1937 жива). Брат Михаїл, сестри Есфір та Софія. Др.: 1) Кронь Дарія Михайлівна. Син Юрій (нар. бл. 1922), 2) Люціанна Карлівна Піонтек, з якою оформив розлучення у червні 1937. Ар. 28 липня 1937 (Піонтек – 5 серпня) як англ. шпигун і троцькіст, що “зрісся з укр. націоналістами”. Вилучено браунінґ. Його допитували Стирне і Д.Перцов. Уже в першому протоколі 2 серпня Кулик заявив: „Я признаю себя виновным”. Рішеням від 7 жовтня 1937 його розстріляли. Його архів зберігається в Ін-ті літератури, ф. 159 (71 од. зб.).

Кульжинський (Кулжинский) Сергій Климентійович (20 лютого / 4 березня 1867, Курськ — весна 1943, Лубни), автор “Описания коллекции нар. писанок” (1899).

Тв.: Описание коллекции народных писанок. Вып. 1. М.: А.А.Левенсон, 1899. 176 с., ил.

Дж.: Супруненко Олександр Борисович. Археологія в діяльності першого приватного музею України. К.; Полтава, 2000. С. 60-65;

Музей України (2006). С. 174.

Кундеревич Тадей Тадейович (1854-1932). Перед революцією разом із братами Лукою та Віктором Тадейовичами володів будинком ч. 8 по Софійській вулиці, де й мешкав (Адресная и справочная книга «Весь Киев» на 1911 г. К.: С.М.Богуславский, 1911. Адресный указатель. Стлб. 359). Тут зберігалась колекція англійських, французьких і російських гравюр (історичні теми, жанр і портрети). У бібліотеці були розділи: мистецтво, археологія, нумізматика, масонство, французькі книжки ХVІІІ ст. (Шуманский Е.А. Справочная книга для русских библиофилов и коллекционеров. С. 55).

Атракцією збірки Кундеревича були два олійні портрети роботи Шевченка. Від Василя Горленка (Киевская старина. Том VI. 1888. С. 82) він набув олійний портрет Маєвської (1843) та один з його автопортретів (у чорному кашкеті; щоправда, вважається сумнівним) часів Аральської експедиції. Цей автопортрет Всеукраїнський історичний музей Т.Шевченка придбав потім на кошти Київського губвиконкому (Шевченко Т. ПЗТ. Том 8: Малярські твори / Репродукції; Коментарій акад. О.П.Новицького. [К.:] ДВУ, 1932. С. 50, 103, 177; Шевченко Т. ПЗТ в 10 томах. Том 7. Кн. 1. К., 1961. С. 31. № 79; Том 8. К., 1963. С. 68. № 193). Мав також археологічні збірки (Пастернак Яр. Археологія Україна. Торонто, 1961. С. 21).

У зізнаннях аґента Ґосторґа С.К.Глеваського-Ґольдфарба від 15 березня 1930 Т.Кундеревича названо серед осіб, хто продавав йому окремі речі (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 54059 ФП / кор. 1219. Арк. 34; Пам’ятки України. 2001. Ч. 4 (133). С. 92-109). Помер 1932, похований на київському Лук’янівському кладовищі (Проценко Людмила Андріївна, Костенко Юрій. Лук’янівське цивільне кладовище: Путівник. [К., 1998.] С. 20). Збірку Кундеревича придбала Секція ІМК при УАН, що існувала з 13 квітня 1933 до 15 листопада 1934 (Курінний П. Історія археологічного знання (1970). С. 117-118). Перші два видання моєї праці про Музей Потоцького з відомостями про Кундеревичів з’явились 2002. За кілька років вийшла добра публікація про колекціонера: Друг Ольга. Київський колекціонер Ф.Ф.Кундеревич // Київ і кияни. Вип. 4. К., 2005. С. 167-176.

Кундеревич Лука Тадейович (1861-1937) – старшина Київського купецького зібрання, гласний міської думи, 1906-08 член (1909-10 голова) комітету міської публічної бібліотеки (див.: Літопис Національної парламентської бібліотеки України. Ч. І. К., 1996. С. 111).

Курінний Петро Петрович (4 травня ст.ст. 1894, Умань – 25 листопада 1972, Мюнхен) – археолог, історик, один із фундаторів УВАН.

Син адвоката, члена Одеської громади. Учень і товариш Д.Щербаківського. Член та секретар іст.-етногр. гуртка при Ун-ті Св.Володимира (1915). Закінчив іст.-філол. фак. Ун-ту Св.Володимира (осінь 1917). Учень М.В.Довнар-Запольського. Один з фундаторів і член ЦК охорони пам’яток старовини і мистецтва на Україні (1917). 1918 викладач історії та географії Уман. класичної урядової гімназії, а з заснуванням Першої укр. гром. гімназії ім. Б.Грінченка його призначено на її викладача, а потім директора (гол. президії шк. ради Ів. Олексіїв). Зав. іст. музеєм Уманщини. 1918 на північ від Умані виявив Білогрудівську культуру (Козловська Валерія. Провідник по археологічному відділу Всеукраїнського історичного музею ім. Т.Шевченка у Київі. [К.,] 1928. С. 24). 1924 передав музей Безвенглінському, а школу – Паляничці. За рекомендацією Ол.Новицького та Біляшівського викликаний до Києва, де був обраний на дійсного члена ВУАК. З 27 квітня 1924 директор Лаврського музею, з 1926 – Всеукр. музейного містечка, де було розвинуто широкі наукові дослідження. Внаслідок перевірки комісією ЦК за «отсутствие классового подхода в научной деятельности, увлечение стариной и непонимание процесса нового социалистического музейного строительства» підданий різкій критиці (Гришин Ан. Відомості про співробітників Заповідника (2002). С. 52). Уночі проти 25 лютого 1933 арештований. 8 березня написав заяву:

„Бажаючи цілковито і щиро роззброїтися в усій моїй попередній контрреволюційній діяльности проти пролєтарської революції та радянського будівництва, повідомляю, що усю свою попередню контрреволюційну діяльність вважаю за помилкову й цілковито засуджую […]” (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 48628 ФП / кор. 895. Арк. 5).

З приводу його докладних зізнань написано:

„Протокол неполный. Полной искренности нет. Смазывает целый ряд моментов практической работы организации. Работу организации рисует как вредительство на культурном фронте” (Арк. 27).

За постановою президії ВУАН від 5 травня 1933 звільнений з роботи, „зважаючи на те, що […] з 23.ІІ – ц.р. не виконує обов’язків наукового співробітника”. 11 травня було прийнято постанову:

„Я, уполномоченный 2-го отделения СПО – КООГПУ Ямпольский, рассмотрев дело № 3391 по обвинению гр-на Куринного Петра Петровича по ст.ст. 54-11 и, приняв во внимание, что дело требует дополнительных следственных действий, что 2-х месячный срок, предусмотренный УПК, истек, что нахождение Куринного на свободе дальнейшему ведению следствия не помешает, а посему ПОСТАНОВИЛ: Избранную в отношении Куринного Петра Петровича меру пресечения – содержание под стражей отменить, освободив его под подписку о явке» (підписали: Уполномоченный СПО Ямпольский, согласен: нач. 2 отд. СПО Гольдман, утверждаю: зам. нач. КООГПУ и нач. СПО Чердак. Арк. 59),

після чого було вирішено слідчу справу направити облпрокуророві на припинення, після чого справу здати до архіву. 16 липня 1934: „Гр. Куринного П.П. от отобранной у него подписки о невыезде освободить” (Арк. 60). Був позбавлений права працювати за фахом, викладати та друкувати. Працював як економіст геол. партії з відводу шахтних вод у рудниках Кривого Рогу, складання кадастру малих річок України, кодексу глиняних покладів України й проектування „Великого Києва” у перспективі трьох п’ятирічок. 17 квітня 1935 одержав довідку за підписом помічника облпрокурора по спецсправах Київської облпрокуратури Космана: «Видано цю гр-ну Курінному Петру Петровичу в тому, що справа № 3391 про обвинувачення його за 54-11 арт. КК УССР – прикорочена на підставі 2 ч. 197 арт. КПК». З листопада 1933 до грудня 1941 мешкав на вул. Гершуні, 46, у серпні-грудні 1941 – на Лисій Горі, з 4 січня 1942 до 10 жовтня 1943 – на Мало-Володимирській, 46.

1943 еміґрував до Німеччини, де став одним із фундаторів УВАН. Надзв. (4 лютого 1946), звичайний (15 листопада 1949) проф. УВУ. Д. чл. НТШ (13 червня 1947). З липня 1954 член асамблеї Ін-ту вивчення історії й культури СССР у Мюнхені. У 1954-61 очолював укр. редакцію Ін-ту, що видав 17 томів „Укр. збірників” (1954-60) та низку монографій. Похований у Мюнхені, Вальдфрідгоф. Архів в УВАН (Boshyk Y. Guide (1988). P. 64-67), Ін-ті археології НАН України. У рукопису лишились праці:

„Варіянти трипільської культури в Україні” (10 арк.),

„Кадіївці” (монографія про невірно в літературі інтерпретоване селище трипільської культури, 3 арк.),

„Крутобородинці-2” (монографія про селище трипільської культури” (2 арк.),

„Борисівський варіянт трипільської культури” (10 арк.),

„Совєтська етнографія на службі соціялістичного будівництва” тощо.

В архіві матеріали до тем „Скарбець Києво-Печерської Лаври”, „Українське золотарство”, „Українські фініфті”, „Зруйнована святиня (Церква Успіння КПЛ)” тощо. Дружини: 1) Зінаїда Олександрівна, нар. бл. 1899 (дочка Тетяна Петрівна, нар. бл. 1920), 2) Денбська Раїса Михайлівна (дівоче прізвище Чернявська; 17 квітня 1894 – 20 січня 1977, Мюнхен). Дочка Михайла Чернявського (нар. 8 листопада 1864, с. Пищики Васильків. пов. Київ. губ.) і німкені Марти Ланге (нар. 22 вересня 1864). Їй присвятив вірша Освальд Бургардт. Перший чоловік – композитор Віктор Миколайович Денбський (нар. 1892), композитор, автор двох симфоній і опери “Маскарад” за Лермонтовим (1941). З 1 травня 1924 (1926?) до 20 листопада 1933 секретарка Всеукр. муз. містечка. Цивільний шлюб її з П.Курінним оформлено у Києві 19 січня 1941, церковний відбувся 21 травня 1950 в церкві табору Шляйсгайм в Баварії.

дж.: Наукові установи та організації УСРР (1930). С. 244, 253, 258;

Холостенко Е. «Музейные» искусствоведы Украины (1930). С. 80;

Miller M. Archaeology in the U.S.S.R. (1956). P. 119, 160;

Пастернак Яр. Археологія України (1961). Пок.;

Міллер М. Доля українських археологів (1962). С. 113, 124;

Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні (1962). С. 66, 87-88;

Полонська-Василенко Наталя. Петро Петрович Курінний // УВУ. Наукові записки. Ч. 8. Мюнхен, 1956-66. С. 5-18 (С. 14-18 – Список друкованих праць);

Курінний П. Історія археологічного знання (1970). С. 107-109;

Нестуля О.О. Доля церковної старовини. Ч. 1 (1995). С. 8, 165, 181, 235, 242, 256; Ч. 2 (1995). С. 66, 67, 160, 178;

Єфремов С. Щоденники (1997). С. 512;

Білокінь С. Курінний П.П. // Вчені Інституту історії України: Біобібліогр. довідник. К., 1998. С. 170-172;

Маньковська Р.В. Музейництво в Україні (2000). С. 6, 12, 16, 66;

Куріло О. Нариси розвитку археології (2002). С. 165;

Білокінь С. Курінний П.П. // Укр. історики. Вип. 2. Ч. 1 (2003). С. 176-177;

Київ у дні навали (2003). С. 361-363;

Білокінь С. На зламах епохи (2005). С. 259;

Музей України (2006). С. 72-73, 91, 109, 117, 125-127, 132-135, 138, 141-143, 146, 188, 192, 194-197, 201-202, 213, 216, 224, 230, 243;

Рабенчук О. Роб.-сел. інспекція (2006). С. 191.