Константин –

Сергій Білокінь

Константин Павлович (8 травня 1779 – 27 червня 1831) – великий князь. У його книгозбірні було бл. 36 000 томів. 1764 Єкатерина ІІ придбала цю бібліотеку для вел. кн. Павла Петровича у барона І.А.Корфа. Згодом частина книжок перейшла до Імп. Юр'ївського та Гельсинґфорського університетів (Иваск У.Г. Частныя библиотеки в России // Русский библиофил. 1911. Кн. VІІІ. С. 69), інша – до Музею України. – Дж.: Музей України (2006). С. 123.

Константинов Павло Костянтинович (1 листопада 1897, Смоленська губ. – ?). Суспільствознавець. Завідувач Волинського науково-дослідного музею. Адреса: Житомир, вул. Лермонтовська, 13. – дж.: Наука и научные работники СССР. Ч. VІ (1928). С. 183.

Коренєв Вячеслав Васильович (21 лютого 1868, м. Миколаїв Херсонськ. губ. – ?). Фахівець із загальної історії мистецтва, живописець. Викладач Дніпропетр. ІНО. Дир-р худ. музею м. Дніпропетровська. Адреса: Дніпропетровськ, вул. Нагірна, 12. Приміщ. ІНО, пом. 2.

дж.: Наука и научные работники СССР. Ч. VІ (1928). С. 185;

Наукові установи та організації УСРР (1930). С. 260;

Художній музей // Вінницькі вісті. 1942. 19 лютого. № 14 (56). С. 3.

Коршак Кирило Юхимович (літ. псевдо О.Лан; 12 травня 1897, Дирдин хутір поблизу Городища Черкаського пов. Київ. губ. – 22 грудня 1937, Київ) – археолог, поет. Закінчив Черкаську вчительську семінарію, Київський ІНО (1929). Наприкінці його існування член правління ГУКУС’у. Аспірант Всеукраїнського історичного музею ім.Т.Шевченка, потім Археологічного музею при Інституті історії матеріальної культури. Паралельно з останнім працював консультантом у Центральному історичному музеї. Ув’язнений 6 листопада 1937. Його справу розглянуто 21 грудня на закритому судовому засіданні виїзної сесії військової колегії Верховного суду СРСР. Розстріляний (Архів СБУ. № 52578 ФП. Арк. 16, 98-99 зв., 100; ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 49866 ФП / кор. 972. Арк. 406 – зв.). Дж.: Михайленко Олександр, Лошицький Олександр. Належить до негайного виконання: Слідча справа Кирила Коршака // З архівів ВУЧК-ҐПУ-НКВД-КҐБ. 1997. № 1/2 (4/5). С. 285-293.

Косаренко-Косаревич Василь (23 березня 1891, Лани, пов. Кам'янка-Струмилова, Галичина – 30 вересня 1964, Нью-Йорк) – публіцист, політичний діяч. 1918 служив у Міністерстві закордонних справ УНР. Член укр. делегації на мирних переговорах 1918 у Бресті. Надрукував статтю про Музей України «Пропащі скарби» (Краківські вісті. 1942. 5 березня. Ч. 45 (492). С. 3; 7 березня. Ч. 47. С. 3; 10 березня. Ч. 49. С. 3; 11 березня. Ч. 50. С. 3). Після війни, на еміґрації доповнив студії з інженерних і політичних наук у Берліні. 1943 заарештований ґестапо за критику гітлерівської східної політики. Два роки провів у концтаборі. 1952 еміґрував до США. Автор праці «Московський сфінкс: Міт і сила в образі сходу Европи» (Ню Йорк, 1957. Дж.: Купчинський Р. Книжка про москалів // Листи до приятелів. 1958. Ч. 8. С. 11). Мій примірник з інскриптом: «ВШановному і Дорогому Панству Тетяні і Вікторові Цимбал від автора». В.Цимбал (1902-1968) – видатний графік діаспори, а його дружина Тетяна з дому Михайловська видала дві книжки спогадів. Др. В.К.-К. – Ірина Гнатюк, дочка фольклориста Вол. Гнатюка. Дочка Ляля-Христина Гедерсман.

Дж.: Василь Косаренко-Косаревич, публіцист і політик помер […] // Листи до приятелів. 1964. Кн. 9/10. С. 61;

Цінне поповнення архіву НТШ // Вісник НТШ. Львів, 2000. Осінь. Ч. 24. С. 9.

Костюк Григорій Олександрович (нар. 25 жовтня 1902, с.Боришківці Подільської губ. – 2002) – літературознавець. Ув’язнений у Києві 25 листопада 1935. Одержав 5 років. Перебував на Воркуті. Еміґрував до США.

Тв.: Костюк Гр. Окаянні роки. Торонто, 1978. [6,] 165 с.;

Його ж. Зустрічі і прощання: Спогади. Кн. І. Едмонтон: КІУС, 1987; Кн. 2. Edmonton; Toronto: КІУС, 1998.

Костюченко Андрій Максимович (нар. 17 жовтня 1902, с. Біленьке Сталінського району Запорізької міськради – ?) – совєцький функціонер.

Син селянина-середняка. Навчався в Херсонському ІНО (вступив 1924, закінчив 1926). На початку 1924 вступив у кандидати, у середині 1926 – у члени партії. Завідував черкаським педтехнікумом. 1929 перебував у Корсуні під слідством за звинуваченням у дискредитації та перевищенні влади. У 1930-32 викладав політекономію й діалектичний матеріалізм у Херсонському педагогічному інституті. У квітні 1932 очолив Всеукраїнський історичний музей. 14 квітня Ф.Ернст занотував у щоденнику: “14-го прийомка золотарського фонду новим директором тов. Костюченком (комісія)” (ІМФЕ. Ф. 13-1. № 7. Арк. 97). За три тижні новий директор зняв з роботи мистця Якова Струхманчука, трохи згодом – історика Пилипа Клименка. Струхманчука було заарештовано 1 лютого 1933 (Нестуля О.О. Київський крайовий інспектор // Репресоване краєзнавство. С. 271), Клименка – 20 травня 1938 (Дивний Іван. Український історик Пилип Клименко: Документальний біографічний нарис // Наукові записки: Зб. праць молодих вчених та аспірантів. Том 1. К., 1996. С. 375). Директор закрив експозицію відділу «Старий Київ», частину відділу українського мистецтва, експозицію історії гут. У щоденнику Ф.Ернста знаходимо запис від 12 жовтня 1933, згідно з яким Костюченко перевів його, класика українського мистецтвознавства, на півставки (ІМФЕ. Ф. 13-1. № 7. Арк. 127). А за два тижні Ернста було арештовано. Костюченко провів до 17 виставок, що склали основу майбутніх відділів. Організував чотири експедиції. За його правління на початку 1934 Всеукраїнський музей було згорнуто. За наказом А.Хвилі Костюченка було звільнено з посади директора 5 листопада 1934. Після цього він працював науковим співробітником бібліотеки АН УРСР. Під час перевірки партійних документів 1935 його виключили з партії. Мешкав на вул. Кірова, 29, пом. 1 (у приміщенні музею). Арештований 3 листопада 1935. Окрема нарада при НКВД СРСР від 16 березня 1936 дала йому мінімальний строк – 3 роки ИТЛ (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 33050 ФП / кор. 285. Арк. 15, 20, 26, 29, 133, 135; Ковтанюк Н.Г., Шовкопляс Г.М. Сторінки історії музею. С. 16).

Красицький Юрій Федорович (1891/92 – ?) – протоієрей. Відомий своїми художніми відправами в Cофійському соборі. У протоколі засідання Комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини від 14 листопада 1922 (головував акад. Ол.Новицький) зазначено: слухали – «Об исключении из штатов хранителя Музея Софии Г.Ф.Красицкого как священнослужителя». Ухвалили: «Запросить от имени Губполитпросвета Госконтроль о возможности оставления священнослужителя как незаменимого специалиста в должности хранителя музея культа» (КОДА. Ф. р-742. Оп. 1. № 175. Арк. 11). Фактично покинув УАПЦ у вересні 1928 року, знявся з обліку в адмінвідділі 5 травня (?) 1929 року. Служив у Лаврському заповіднику. Ю.Красицький був ув'язнений 7 серпня 1929 року (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 61 931 ФП / кор. 1636. С. 3, 6, 92, 104). Митрополит Василь Липківський відзначав, що у зв’язку зі справою СВУ

«з одного Києва пішли на заслання найкращі священики: [Юрій] Красицький, [Леонід] Карпов, [Дмитро] Ходзицький, [Микола] Хомичевський, протод.[иякон Іван?] Пивоварчук, що про СВУ чи будь-яку політику й не знали нічого, і багато інших, а багато й розстріляно» (Липківський Василь. Історія Української Православної Церкви. Розділ 7. Вінніпеґ, 1961. С. 169).

Засуджений до концтабору строком на 3 роки, загинув на Сибіру. Пор.: Ткачук Андрій. Розіп'яті на хресті // Українське слово. 1995. 4 травня. Ч. 18 (2766). С. 12.

Кржемінський Костянтин Іполитович (11 травня 1893, Одеса – 28 жовтня 1937, Київ) – мистецтвознавець. Закінчив Кам’янець-Подільську гімназію та Київське художнє училище (1917). Бувши юнкером, 1918 узяв участь у придушенні большевицького повстання в Києві. Заснував керамічну майстерню в с.Пиковцях біля Умані (1919), школу народного мистецтва ім.Шевченка в Умані (1920; її закінчив народний художник України Дм.Головко). У 1925-27 викладав у Кам’янець-Подільській художньо-промисловій школі. Видав працю «Стінні розписи на Уманщині» (1927). З 1927 (12 червня 1928?) як мистець-реставратор станкового живопису працював у Всеукраїнському музейному містечку. У штатному розкладі ВМГ, датованому 15 квітня 1933, значиться як реставратор, завідувач фондом муміфікації зі ставкою 275 карб. (Гришин Ан. Відомості про співробітників. С. 51). Там його звільнили, оскільки він, як твердили, переховував в Умані отамана Дерещука. Мешкаючи в Києві, Кржемінський брав участь в оформленні приміщень ВУЦВК, помешкань Г.Петровського та П.Постишева, читав лекції в Київському художньому інституті, працював у Художньому фонді. 1937 готував персональну виставку. Його заарештували 16 жовтня 1937, дружину, Олімпіаду Миколаївну (дівоче прізвище Дяченко; дочка вчителя математики у кам’янець-подільській гімназії), – 6 листопада – «за то, что она, являясь женой осужденного Кржеминского К.И. и зная о его антисоветской деятельности, не сообщила о ней органам власти». Розстріляний. Дружина померла 1 березня 1942 року в с.Сайрам Чімкентської області від тифу (працювала санітаркою в районній лікарні).

Дж.: Лист дочки, Лариси Камінської від 21 листопада 1973;

ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 60750 ФП. Арк. 11-19;

Камінська Л.К. Короткий життєпис художника Кржемінського К.І. // Подільське братство. [1993]. № 3. С. 55-56;

Білокінь С. «Білі круки» подільського друкарства // Пам’ятки України. 2000. Ч. 3-4 (128-129). С. 33-45.

Криворотченко Михайло Григорович (псевд.: Тарас Воля; 6 лютого 1892, м. Зіньків Полт. губ. – ?), один з організаторів, голова виконкому “Юнацької спілки”, діяч УСДРП, потм КП(б)У. Директор Соціального музею в Харкові (1921). Перша Всеукраїнська краєзнавча конференція (травень 1925) обрала його заступником голови Українського комітету краєзнавства. 25 травня 1926 на засіданні Комісії для з’ясування моментів розходження Головполітосвіти й Головнауки виступив з вимогою повернути всю музейну політику на зміцнення радянської влади, «утворення політично грамотних свідомих громадян Радянської республіки» (Український музей. Зб. 1. К., 1927. С. 180). С.Таранушенко згадував його з винятковою відразою. М.К-ка заарештували 10 лютого 1934. 9 квітня судова трійка при колегії ГПУ УСРР дала йому 5 років ИТЛ. Як склалась його доля після цього, невідомо.

дж.: Наукові установи та організації УСРР (1930). С. 27, 227;

Данилюк Юрій Зіновійович (1958—2005). З любов’ю до рідного краю // Реабілітовані історією. К.; Полтава: Рідний край, 1992. С. 164-167;

Бездрабко Валентина Василівна (нар. 25 вересня 1970). Криворотченко М. Г. // Українська журналістика. Вип. 6. Л., 1999. С. 157-159;

Данилюк Ю.З., Юренко О.П. Один з організаторів українського краєзнавства // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. К., 1998. Вип. 3. С. 174–188;

Реабілітовані історією. У 27-ти тт. Харківська область. Кн. 1, ч. 1. К.; Харків: Оригінал, 2005. С. 632.

Крижановський Борис Георгійович (1886, Смоленськ – 3 грудня 1937, м. Кем, Карелія) – дослідник української етнографії та декоративно-ужиткового мистецтва. Зав. українським відділом Російського музею в Ленінграді. 10 червня 1925 обраний на дійсного члена Ленінгр. т-ва дослідників укр. історії, письменства та мови (Науковий збірник Ленінгр. т-ва дослідників… [Том] І. К., 1928. С. 105). Автор праці „Украинские и румынские килимы” (Лгр: ГРМ, 1925. 16 с.). Ув’язнений 9 вересня 1933 у “Справі славістів” разом з чоловіком Лесі Українки Кл.Квіткою, акад. В.Перетцом, нумізматом І.Спаським та ін. Одержав 10 років таборів. Перебував у Корелії, де ув’язнений повторно. Розстріляний.

Дж.: Ашнин Ф.Д., Алпатов В.М. «Дело славистов». С. 34, 40-41, 102-104, 198, 233;

Київська старовина. 1997. Січень-квітень. № 1/2 (315). С. 50 (В.Дудко).