Козловська –

Сергій Білокінь

Козловська Валерія Євгенівна (20 червня 1889, с. Буримка Чернігівської губ. — 6 травня 1956, Ютіка, Нью Йорк, США). Археолог і музейник.

Вищу освіту одержала на київських Вищих жіночих курсах (диплом Ун-ту Св. Володимира, 1915), провадячи одночасно археологічні дослідження під керівництвом В.Хвойка. Після його смерті (1914) зайняла його посаду зав. археологічним відділом міського музею, що був згодом перетворений у Археологічний музей ВУАН. Там було зібрано, упорядковано і заінвентаризовано бл. 100 тис. експонатів (половину пам’яток опрацювала персонально К.). Співробітник (деякий час була вченим секретарем) ВУАК при ВУАН, а також вчений секретар мистецької секції ВУАН. Провела 44 розвідок та розкопів. 1933 звільнена з обох посад “як ідеологічно ворожий елемент”. Залишила бл. 40 наукових праць у галузі Трипільської культури, ранніх слов’ян та князівської доби у зб. “Коротке звідомлення ВУАК” за 1925-26 роки (1926-27), “Провідник по археологічному відділу Всеукраїнського історичного музею ім. Т.Шевченка у Київі” (1928), “Чернигів і північне Лівобережжя” (1928), статті про Е.Штерна та Д.Щербаківського. Редаґувала зб. “Трипільська культура на Україні” (1926) та “Хроніку археології та мистецтва” (Ч. 1-3. 1930-31). Проілюструвала низку дитячих казок та ін. книжок. Під час війни працювала у Львівському археологічному музеї (1943) та Інституті археології у Гохштедті (1944-45). З 1945 мешкала в таборах УНРРА в Ашаффенбурзі, Мюнхені (Варнер-Казерне) та старечому будинку ІРО в Розенгаймі (Піонір-Казерне). 1950 виїхала до США. Дійсний член археологічної групи УВАН та НТШ.

дж.: Наука и научные работники СССР. Ч. VІ (1928). С. 177;

Наукові установи та організації УСРР (1930). С. 244, 257;

Холостенко Е. «Музейные» искусствоведы Украины (1930). С. 85;

Холостенко Е. и др. О петлюровско-кулацкой вылазке (1933). С. 30, 32;

Бюлетень УВАН у США. 1956. Липень. Ч. 15. С. 3-4;

Міллер М. Доля українських археологів (1962). С. 120, 124;

Полонська-Василенко Н. Пам’яті вченої // Наше життя. 1957. Ч. 2;

Пастернак Яр. Археологія України (1961). Пок.;

Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні (1962). С. 65, 85;

Boshyk Y. Guide (1988). P. 60;

Нестуля О.О. Доля церковної старовини. Ч. 1 (1995). С. 105, 139, 181;

Єфремов С. Щоденники (1997). С. 549;

Маньковська Р.В. Музейництво в Україні (2000). С. 16, 19, 23;

Білокінь С. Козловська В.Є. // Довідник з історії України. Вид. 2. К.: Генеза, 2001. С. 325;

Павлова Віра. В.Є.Козловська – археолог і музейний діяч Києва // Київ і кияни. Вип. 5. К., 2005. С. 200-221;

Музей України (2006). С. 125;

ІІ Собор УАПЦ 1927 року (2007). С. 475

Козубовський Федір Андрійович (15 липня 1895, с.Богушево, потім Вінницького округа – 2 вересня 1938, Київ) – функціонер, археолог, музейник.

Член ВКП(б) з 1926. З 1923 завідувач Коростенського округового музею, з 1926 ст.інспектор наросвіти Коростенського окрвиконкому (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 47912 ФП / кор. 855. Арк. 197 – зв.). Автор “Записок про досліди археологічні коло м.Коростеня” (500 прим.). Навчався в Одесі. Був аспірантом у Болтенка й Дложевського. Його ідеологічне кредо ще не з’ясоване. У листі від 5 січня 2002 Яків Ісакович Бердичевський розповідав: “Кстати, можно разыскать дочь инженера-геодезиста Козубовского […], брата Федора (кстати, геодезист его иначе, как «подонком», не называл”. Але 5 квітня 2003 Григорій Дем’янович Зленко писав мені:

“Цей чоловік [Ф.Козубовський] з грудня 1929-го до весни 1932 року очолював Одеську державну наукову бібліотеку (якраз в часи, коли йшов погром української інтелігенції у зв’язку з фальсифікатом “СВУ”). Прислужництвом “силовикам” не заплямував себе. Знаю це гаразд, бо перегорнув бібліотечний архів за ті роки і написав про Козубовського” (див.: Зленко Г. Жертва двух терроров // Слово. Одесса, 1996. 12 апреля. № 14 (178). С. 6; Те саме // Вечерняя Одесса. 1998. 29 октября. № 169 (6901). С. 2).

Після Одеси Козубовський став директором Інституту історії матеріальної культури в Києві. 17 квітня 1933 на виробничій нараді історичного циклу прочитав доповідь “Про ролю музеїв в системі Академії наук”, побудовану на большевицькій схоластиці, що вело напряму до нищення музейних фондів (Історія Національної Академії наук України, 1929-1933: Док. і мат. К., 1998. С. 279-289). Еміґрант Борис Жук твердить, що Козубовський підписав постанову Сектора історії матеріальної культури, мовляв, Михайлівський Золотоверхий собор побудовано у XVІІ ст., і він нічого цінного в науковому відношенні не являє (Жук Борис. Советские археологические музеи и их руководители // Вестник Института по изучению СССР. [Том] 1 (18). 1956. Январь-март. С. 89). Допитаний як свідок 16 червня 1936 парторг ІІМК Віталій Теличко характеризував лінію К. як директора так:

“Старался выживать молодых аспирантов, в большинстве партийцев, и брал курс на то, чтобы собрать в Институте материальной культуры старые националистические кадры” (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 47912 ФП / кор. 855. Арк. 48. Допитав Гапонов).

11 липня 1936 Євген Шабліовський висловився ще виразніше:

“Из разговора с Гуслистым К.Г. (УАМЛИН) я узнал, что Козубовский Ф.А., будучи директором Института материальной культуры в Киеве, проводил большую работу по концентрации фашистских украинских кадров у себя в Институте. Среди них особенным покровительством Ф.Козубовского пользовались националисты В.Петров, [Владимир Осипович] Харьков, [Константин Феодосиевич] Штепа, которые проводили подпольную фашистскую работу, прикрываясь стенами Института, используя для связи с периферией различные экспедиции” (Там само. Арк. 57. Допитав Самохвалов).

5 лютого 1958 ці зізнання Ш-й відкликав (Там само. Арк. 132-133 зв.). К-й проредаґував вісім книжок «Наукових записок Інституту історії матеріальної культури» (1934-37). Арештований 15 квітня 1936. Збожеволів під час слідства не пізніше 13 липня (слідство вели чекісти Гапонов і Самохвалов). Довший час вважалось, що Козубовського розстріляли німці разом з іншими психічно хворими 1943 (Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні (1962). С. 35; Міллер Михайло. Доля українських археологів під Совєтами // Там само. С. 120).

Насправді його доля склалась інакше. 29 липня 1937 ординатор Київської психіатричної лікарні Дунаєвська писала в акті: “В настоящее время Козубовский угнетен, мало спит по ночам. Очень раздражителен. Обращается к врачу с просьбой отравить его и тем прекратить его мученья” (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 47912 ФП / кор. 855. Арк. 70). 29 серпня 1938 трійка УНКВД по Київській області ухвалила натомість його розстріляти (Арк. 105).

Дж.: Український музей. Зб. 1. К., 1927. С. 260-261;

Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні (1962). С. 35;

Шовкопляс І.Г. До 75-річчя від дня народження Ф.А.Козубовського // УІЖ. 1970. № 8. С. 125-126;

Маньківська Руслана. Репресії серед музейних працівників в кінці 20-30-х рр. // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. 1997. № ? (4/5). С. 269;

Її ж. Музейництво в Україні. К., 2000. С. 130-131;

Білокінь С. Музей України: (Збірка П.Потоцького): Дослідження, матеріали (К., 2006. С. 35, 48, 196, 206, 207, 245, 455).

Кондаков Нікодім Павлович (1/13 листопада 1844, дєр. Халань Новооскольського пов. Курськ. губ. – 17 лютого 1925, Прага), історик візант. і давньорус. мистецтва, дійсн. член Петерб. АХ (1893) та АН (1898). Навчався в Моск. ун-ті (1861-65). Викладав в ун-тах в Одесі (1870-88) та Петербурга (1888-1917). 1920 еміґрував. З 1922 викладав у Празьк. ун-ті. Розробив іконографічний метод вивчення пам’яток мистецтва, аналізував переважно їхні типологічні особливості, а також побутові, культурні й політичні причини, що ці особливості викликали.

Тв.: История византийского искусства и иконографии по миниатюрам греческих рукописей. Од., 1876;

Византийские эмали: Собрание А.В.Звенигородского. История и памятники византийской эмали. СПб., 1892;

Археологическое путешествие по Сирии и Палестине. СПб, 1904;

Иконография Богоматери. Т. 1-2. СПб., 1914-15;

Воспоминания и думы. [Prague,] 1927. 79, [1] с. Дж.: Лазарев В.Н., Н.П.Кондаков, 1844-1925 (є список праць К.);

Труды русской, украинской и белорусской эмиграции, изданные в Чехословакии в 1918-1945 гг. (далі: Труды эмиграции). Том І, часть 1. Praha, 1996. С. 337-338.

Коник Клим Йосипович (1888, Санок, Галичина – 3 листопада 1937, Сандормох) – большевицький функціонер.

У написаній в ув'язненні 9 травня 1933 автобіографії занотував:

«Батько мій Йосиф походив з української бідняцької селянської сем'ї в м.Дрогобичі, син кравця-полатайки, що працював серед нафтових робітників. […] Мати моя Марія походження з єврейської бідняцької сем’ї родом з міста Тарнополя» (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 52281 ФП / кор. 1139. Том 1. Арк. 5 а).

Закінчив офіцерську школу в Егендорфі (1913) та правничий факультет Віденського ун-ту (1914). Служив хорунжим в австрійському війську. На 1 червня 1916 підхорунжий 2 сотні 1 полку УСС (Українські січові стрільці, 1914-1920. Другий наклад. Львів, 1936. С. 147). З листопада 1918 до серпня 1919 – в УГА. З листоп. 1919 – у 1-й укр. червоній дивізії (з 1920 – 44 стрілецька дивізія РСЧА: командир кулеметної сотні, секретар редакції дивізійної сотні. Член ВКП(б) з 1920. З травня 1921 працював у культосвітніх органах Волині: зав. вид-вом, зав. політосвітою, зав. профосвітою, зав. соцвихом, зав. губвідділом освіти. 1925-28 ректор Житомирського ІНО, з 18 лютого 1928 ректор Одеського ІНГ’у, з 23 листопада 1928 до 15 листопада 1930 заступник завідуючого Управлінням науковими установами (Упрнауки) НКО УСРР. У серпні 1929 року він надіслав телеграму:

„Київ. Чудновського п’ятнадцять. Музей. Христовому. Повідомленням Держторгу відмовляєтесь видати Кранаха. Категорично підтвер[д]жую передачу Держторгу всіх без винятку речей розпорядженням Наркомосу. Коник” (Акинша Конст. Печальная история «Адама и Евы» // Огонек. 1988. № 51. С. 32-33).

З посади його, далі заст. наркома освіти Полоцького та зав. Упрліту Фалькевича підписи стоять під розпорядженням Наркомосу від 18 грудня 1929 „Про вилучення з сучасної літературної мови слів „жид”, „кацап”, „хохол” (Бюлетень Народнього комісаріяту освіти. 1929. Грудень 24-31. № 51 (190) – 52 (191). С. 8). Очолював укр. делегацію до паритетної комісії по обміну культурними цінностями між РРФСР та УРСР, перша сесія засідань якої відбулась 25-28 березня 1930 року у Москві. Ще до одержання його пояснень, 19 вересня 1930 підписав розпорядження про зняття Ф.Ернста з посади крайового інспектора (ІМФЕ. Ф. 13-1. № 2. Арк. 13; Нестуля О. Доля церковної старовини. Ч. 2. К., 1995. С. 21). Потім керівник сектора планування науки Держплану УСРР. У справі «УВО» ув’язнений 5 травня 1933. За рішенням судової трійки при Колегії ГПУ УСРР 23 вересня 1933 одержав 5 років позбавлення волі. Перебував на Соловках. В аґентурній записці СПО ІІІ частини 8 Соловецького відділення ББК НКВД від 27 березня 1936 зазначено:

«Конык – бывший работник полевой жандармерии Галицкой Армии. Для настроений показательна его оценка ВКП(б) как партии сталинского фашизма. Стрелков ВОХР’а – Конык называет сталинскими жандармами». Розстріляний до 20-літнього ювілею большевицького режиму. Дж.: ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 52281 ФП / кор. 1139;

Акуленко В.І. Охорона пам’яток (1991). С. 120, 140;

Розстрільний список Соловків // Літ. Україна. 1992. 16 липня. № 28 (4489). С. 8;

Єфремов С. Щоденники (1997). С. 761;

Остання адреса. Т. 1. К., 1997. С. 40, 173; Т. 2. К., 1998. С. 226;

Історія Національної Академії наук України, 1929-1933: Док. і мат. К., 1998. С. 342;

Ленинградский мартиролог, 1937-1938. Том 3. СПб., 1998. Ілюстр. 166;

Остання адреса: Розстріли соловецьких в”язнів з України у 1937-1938 роках. Том 1. Вид. 2. К., 2003. С. 67 (?), 71, 73, 79, 82, 83, 91, 92, 124, 135, 184, 329, 330, 336, 361, 721, 922;

Рубльов Ол. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914-1939). К., 2004. С. 475-476;

Музей України (2006). С. 226.

Кононенко О.О. Завідувач Гадяцького музею ім. М.Драгоманова. – дж.: Наукові установи та організації УСРР (1930). С. 258.