Протоколи Братства української державності
Сергій Білокінь
Для продовження дальших студій бракувало певних документів. У даному випадку велике значення мають протоколи БУД, про яке ніхто ще не говорив, ніби його НЕ ІСНУВАЛО. Їх виявлено, чи, точніше, знайдено у ГДА СБУ. Відомості про ці протоколи містяться в додатку до попередніх свідчень Гр.Голоскевича від 13 листопада 1929 року, який писав :
«У БУД'і» 1922-24 р. я був секретарем. Протоколи я записував дуже коротко, нерозбірно, головніше, що було на засіданнях. Я гадав дома, після засідання, під свіжим вражінням докладно написати протокол кожного засідання, розшифрувавши свої нерозбірні нотатки. За браком часу й тому, що протоколи попереднього засідання на наступних зборах не читалися, я своїх нотаток не розшифровував і протоколів докладних не писав. Ці нотатки-протоколи, невеличка книжечка в цератовій обкладинці і, здається, на окремих аркушиках паперу, я переховував в письмі америк. столі – бюро А.В. НІКОВСЬКОГО, що стояв тимчасово за його відсутністю (він був закордоном) в приміщенні комісії. Коли А.В. НІКОВСЬКИЙ повернувся до Київа і взяв свій стіл додому, здається, 1925-26 р., я ті нотатки і всі особисті замітки, невеличкий пакунок «секретний» передав О.Т.АНДРІЄВСЬКІЙ [111] і просив її сховати де-небудь у комісії. З того часу я того «секретного» пакунка не брав, не дивився в його. Незадовго до арешту свого я спитав був в О.Т.АНДРІЄВСЬКОЇ, чи є мій пакунок і чи знає вона, де він. О.Т., наскільки пригадую, відповіла, що той секретний пакунок є. Уважаю за потрібне ще раз зазначити, що протоколи засідань я вів дуже побіжно, неакуратно, не все записуючи, бо ніхто цих протоколів від мене не вимагав. Деяких засідань я зовсім не протоколював» [112].
Окремо зберігається записка Гр.Голоскевича до дружини [113] :
«Женю! Прошу Тебе передати на ім'я мого слідчого І.М.Ушакова той пакуночок, що Тобі дала О.Т.Андрієвська. Мені це дуже потрібно для моєї особистої справи. Це багато важить для мене. Передай пакуночок якнайшвидше. Твій Гр.Голоскевич. 21.ХІ. 29» [114].
Нижче запис :
«Довідка. Записку цю писав гр. Голоскевич до своєї дружини Є.І.Біганівської-Голоскевич, у якої були протоколи «БУД» с (sic) 921 по 924 р.р. Як видно із свідчення гр. Бігановської, вона ці документи знищила. <підпис> (Ушаков)» [115].
Зберігся протокол її допиту :
«Протокол допиту гражданки Євг. Ів. Біганівської-Голоскевич.
23 листопаду 1929 року.
Прийшовши в Комісію за матеріялами в-ва «Слово», я взяла звідти в шафі листи свої до Гр[игорія] Кост[янтиновича] і пакунок з якимись арх[івними] матеріялами брата Гр[игорія] Кост[янтиновича], що не мали відношення до комісії. Перебравши ці матеріяли, я не найшла межи ними нічого цінного і важливого, а через те я все це спалила, залишивши тільки листи Гр[игорія] Кост[янтиновича] до мене і ще дещо. Є.Біганівська» [116].
Незважаючи на документальні свідчення про загибель протоколів, вони збереглися. Я виявив їх у дев'ятому томі справи «СВУ» у вшитому в нього пакеті.
«Буд.
№ 1-3. 17 І – 28 І.
Структура.
№ 4-7. 1 (?) ІІ – 22 ІІ.
1. Проект Статуту.
2. Секції : а) Народне господарство (Торг[івля] Промисл[овість] Фінанси). Вол. В. [Коваль] + П. Я. [Стебницький] + Мик. Ол. [Литвицький.]
b) Організаційна (внутрішн[я], власні фінанси, Презид.)
c) Політ. зносини (А. В. [Ніковський] + Вяч. К. [Прокопович]).
d) Держ. буд. (апарат, управління) Ол.Фом. [Саліковський] + Мик. Ол. [Литвицький] + С. О. [Єфремов] + [Л. І. Абрамович.]
e) През. (М. Ол. [Литвицький] + Л. Єв. [Чикаленко] + С. О. [Єфремов])
№ 8. 25 ІІ.
1. Інф. внутр. і зовнішн.
2. Поруч і паралельно секційна і гурткова праця.
3. Москва.
4.
6 (sic).
№ 9. 29 ІІ.
1. Ін[формація.]
2. Час = С. 2 (4). Н. 3 (5).
3.
4.
№ 10. 3 ІІІ.
№ 11. 7 ІІІ.
№ 12. 12 ІІІ.
1. Ін[формація.]
2. Посади.
3. П. – укр. – резолюція : 1) щодо одходящих – дипломатична гра, 2) щодо приходящих – сугуба обережність і становище вичікування.
4. Схід і Захід = Тим. президіум.
5. Секції. Доклад (?).
№ 15. 21 ІІІ.
1. Інф[ормація.]
2. Посади.
3. Скарбниця.
4. Економ. секція намічає в порозум[інні] з президіум[ом] план роботи
5. Філія Р.В. ін.
6. Кандидатури.
№ 16. 24 ІІІ.
1. Інф (галичане – на фронт).
2. Посади.
3. Бурчак + пенсія через коопер
Леон[ід] Ів[анович]
Пенс. (коопер.
Підмога
Посада
Наведений вище конспект протоколів важливо зіставити з зізнаннями Сергія Єфремова, записаними його рукою 14 вересня 1929 року, – одним з найголовніших джерел до історії СВУ, – на жаль, від того не більш простим :
Ліквідаційні збори гуртка, – стверджував Єфремов, – в половині січня 1920 стали організаційними для БУДу. БУД являв собою федерацію окремих гуртків. Коли кількість членів перевищувала 20 – в інтересах конспірації рекомендувалось поділити на 2. «Приймання нових членів вимагало одноголосности ; коли б хоч один хто висловився проти даної кандидатури, то вона тим самим одпадала». Національність не грала ролі, не заборонялось брати участи й жінкам, вік визначався – не менше 25 років.
«Президія центрального гуртка складалася з Литвицького, Чикаленка та мене. Після заснування БУД'у зараз же стало питання про внутрішню його організацію, про шляхи і методи роботи, поділ її, і гурт наш поділився на секції : 1) народнього господарства (торгівля, промисловість, фінанси – Коваль В., Стебницький П., Литвицький М. [117]), 2) організаційну (внутрішнє життя, заснування нових гуртків, власні кошти – Литвицький М., Чикаленко Л., Єфремов С.), 3) політичних зносин (з иншими організаціями, а також із закордоном – Ніковський А., Прокопович В.), 4) державного будівництва (вироблення зразків апарату управління – Саліковський О., Литвицький М., Єфремов С., Абрамович Л.), 5) пропаганди (розроблення шляхів для поширення ідей організації і, між иншим, видавання, якщо дозволять засоби, власного бюлетеня – Чикаленка Л., Гермайзе О.). Секції мали робити на зборах регулярно доповіді про свою діяльність» [118].
С.Єфремов головував і провадив протоколи зібрань.
Зіставлення двох описів президії центрального гуртка створює приголомшливе враження. Не виключена навіть цілком курйозна думка, ніби Голоскевичеві нотатки Єфремову показував слідчий, – у текстах немає жодних розбіжностей.
Підсумовуючи ті відомості, що дійшли до Бориса Антоненка-Давидовича за традицією, у формуванні якої він брав участь і він сам, а конкретно – переказавши те, що сказав С.Єфремов Б.Матушевському у Ярославському ізоляторі, колишній укапіст писав :
«Так що ж : виходить, Єфремов пожертвував собою й своєю совістю заради порятунку тисяч інших людей? Так здавалось декому тоді, так, либонь, думає дехто й тепер серед української еміграції. А чи ж таки справді врятував? […] Само собою постає питання : так хто ж такий був у кінцевому підсумку Єфремов? Зрадник, що вкрай спадлючився? Ні. Герой, що пожертвував собою заради порятунку інших? Теж ні. Нещасна людина, що, доведена методами слідства, казала й діяла хто-зна що? Навряд і це так.
Колись у майбутньому, – продовжував Борис Дмитрович, – може, комусь із дослідників пощастить розкрити страшну драму цієї людини, що накоїла стільки лиха самій собі, багатьом іншим людям та тій справі, котрій віддано служила все своє життя, й тоді, зваживши всі «за» й «проти», візьметься підказати нашій історії справедливий вирок Єфремову, а я тільки обмежусь своїми міркуваннями, не нав'язуючи їх нікому» [119].
Зі свого боку, уже в наші часи вважаю за вельми важливе виявити стосунки С.Єфремова зі справдешніми активними опозиціонерами. 1921 року представники Київського центрального повстанського комітету Віктор Олексійович Олексіїв (керівник «Олексіївської контррозвідки» ; розстріляний 1922) і Микола Самійлович Афанасьєв (член «Олексіївської контррозвідки» ; розстріляний 1922) призначили керівником «Повстанчого комітету 10-го району» Київщини (Київський і Білоцерківський повіти) поручника старої армії, начальника петлюрівської розвідки м. Василькова (1920, за поляків) Пилипа Васильовича Дранника-Косаря. Разом з поляками він спершу виїхав до Польщі. За завданням закордонного українського центру нелегально повернувся, потім ще кілька разів виїздив. Підтримував стосунки з отаманом Гайовим (Іваном Андрійовичем Грисюком, 1897-1923), що очолював загони повстанців, які діяли в тих самих Київському та Білоцерківському повітах (загинув під час повстання у Лук'янівській в'язниці) [120].
Коли отамана Гайового большевики захопили, Пилип Дранник утік і довго переховувався. Через капітана Токаржевського він зв'язався з завідувачем інформаційного бюра штабу УНР полковником Гришком. У Варшаві був представлений генералові Безручкові. Коли большевики довідалися, що Дранник перебуває на Київщині, у серпні 1929 року вони обіклали його, скільки сила. Мобілізувавши на його розшук п'ятеро своїх агентів, встановили його старі повстанчі зв'язки й виявили 38 душ. Засадою ударної групи затримали Дранника на одній із його явок – на хуторі Балці. Старший уповноважений КРО Орловський повідомляв :
«Косарь-Дранник, проявлявший при первых допросах большое упорство, в последнее время все больше и больше склоняется к сознанию. Этому способствует в значительной мере «подсада», организованная в его камере. В отношении остальных арестованных также нами организованы «подсады» и обработка таким путем наиболее серьезных арестованных вполне обеспечена. Подсажено 8 с / с.
Основная установка в данном деле нами взята следующая :
1) Раскрыть повстанческую организацию, создаваемую Косарем, и полную ее ликвидацию.
2) Установить причастность к этой организации БУД'а и СВУ (в частности связи с Ефремовым) и отсюда подойти к раскрытию одной из повстанческих линий СВУ.
Примечание. Нужно отметить еще, что Косарь-Дранник, говоря о своей прошлой повстанческой деятельности, указывает, якобы, со слов Николая Афанасьева (игравшего в то время активную роль в Киевском повстанкоме), что ему было известно, что членом Киевского повстанкома являлся в то время и Ефремов Сергей Александрович. Несомненно, о Ефремове Косарь-Дранник знает значительно больше, но пока этого не говорит» [121].
Наскільки розумію, окремі чекісти займалися дорученими їм справами кожен зокрема, й той, хто «вів» Косаря, самостійно не координував свої дії з тими, що зустрічався з Єфремовим. По-друге, у роки перебудови набрало значення, що папери такого роду М.Голушкові були невигідні. По-третє, і це найважливіше, що нині, у травні 2012 року я, автор цієї студії, не маю допуску, тому справжнє дослідження цієї теми безнадійне.
Подаю побіжний опис матеріалів, що зберігаються у приватній збірці автора :
Папери Галини Минівни Бондаренко [122] (Павловська). Спогади. Листи до неї від книгознавця Григорія Івановича Коляди.
Папери Всеволода Михайловича Ганцова, зокрема корпус його листів до Ф.Матушевського, 1961-70.
Папери Бориса Федоровича Матушевського, зокрема досить розлогі зауваження до рукопису Г. Снєгірьова : «Зауваження» (3 арк.) і «Дрібниці» (1 арк.). Снєгірьов підготував для публікації той коротший, зовсім інший текст, який він виявив у нього після смерті Бориса Федоровича [123].
Папери Наталі Павлушкової.
Листи до неї від Михайла Ореста (Зерова) та Наталі Полонської-Василенко.
Світлини Сергія Єфремова, Онисії Федорівни Дурдуківської, Тараса Бульби-Боровця (1908 – 1981) та ін.
Папери Гелія Івановича Снєгірьова.
Набої для розстрілу. 113 арк. Ксерокопія. Від Н.Світличної.
Роман-донос. 61 арк. Ксерокопія. Від Н.Світличної.
Папери Костя Тимофійовича Туркала.
«Нас було 45». Доповідь, виголошена в Літературно-Мистецькому Клюбі. 25 березня 1951 р. 14 арк. Рукопис.
«Сорок п'ять». 60 арк. Характеристика фіґурантів процесу. Недатований машинопис.
«Нарис зовнішньої і внутрішньої історії Спілки Визволення України». Правдоподібно, складає другу частину попередньої праці. 1 редакція. Нью-Йорк, 1959-1963. 21 арк. Рукопис. 2 редакція. Нью-Йорк, 1963-68. 56 арк. Машинопис.
«Аналіза судового процесу СВУ». Можливо, третя частина загальної праці про «СВУ». Виклад за стенографічним звітом. Рукопис. 92 арк.
«До тридцятих роковин судового процесу СВУ». 14 квітня 1960 р. 14 арк. Машинопис. 22 арк. Рукопис. Надруковано в газеті «Свобода» ч. 78 з 26 квітня 1960 р.
Машинопис без назви. Поч. : «35 років тому саме в цьому часі…» [1965 рік.] Машинопис. 16 арк.
Листування з Петром Волиняком, Володимиром Доленком, Ізидорою Косач, Володимиром Кубійовичем, Миколою Лівицьким, Панасом Феденком, Левком Чикаленком, а також товаришками Миколи Павлушкова Ольгою Каницькою та Лідією Гаєвською (дочкою Степана Юхимовича Гаєвського).
Примітки
111. Андрієвська Ольга Трохимівна (1876, Чернігівщина – 11 XІІ 1937, Саратов), філолог, гром. діячка. Дочка священика. 1900 – 01 оселилась у Чернігові. Брала участь у гуртках, поширювала нелегальну літ-ру. Член Черніг. “Просвіти”. Приятелька родини Коцюбинських. Працювала у стат. бюро Черніг. губ. земської управи. 30 VІІІ 1903 у Полтаві виступила на ювілеї Котляревського як делегатка чернігівського драм. т-ва. Її виступ укр. мовою голова зборів полтавський міський голова перебив (Лотоцький Ол. Сторінки минулого. Ч. 2. Варшава, 1933. С. 280). Учасниця укр. наук. курсів у Львові 1904 (Там само. С. 148 ; є фото). 1906 поліція знайшла у неї кілька десятків прокламацій та брошур. Київ. судова палата засудила її до ув'язнення (1908 замінене на заслання до Сибіру). Під псевдонімом “Івась” надрукувала ліричну мініатюру “Нічка весняна, тиха…“ (Розвага : Укр. декламатор. Т. 2. К., 1908. С. 397 – 398). Відомі два її листи до М. Коцюбинського (1908 – 09 з Праги й Рима ; Листи до Михайла Коцюбинського. Т. 1. К., 2002. С. 34-35 ; листи Коцюбинського до неї загинули після її арешту).
На поч. 1908 одержала дозвіл виїхати за кордон. Посередничала в перекладах творів Коцюбинського чеською мовою. Про неї останній писав Іп. Бочковському та В. Гнатюку. 1911 повернулась до Чернігова. 1915 мешкала в Києві у Покровському монастирі на Діонісіївському пров., 15. На поч. VІ 1917 обрана секретарем ЦК (Президії Ради) Союзу укр. автономістів – федералістів (Дорошенко Дмитро. Історія України 1917-1923 рр. Т. І. Доба Центральної Ради. Ужгород, 1932. С. 51 ; Український національно-визвольний рух, ІІІ-XІ 1917 року : Док. і мат. К., 2003. С. 354). Науковий співробітник, учений діловод (1919-21), бібліотекар (1922 – 27) Комісії для складання словника української живої мови ВУАН. У помешканні, де вона жила (Нестеровська, 17, пом. 24), була вільна кімната, там нелегально оселився С. Єфремов (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 58624 ФП / кор. 1484. Арк. 3). Зберігала 12 аркушів цензурного примірника “Кобзаря” 1860 (Білокінь С. Музей України : (Збірка П.Потоцького) : Дослідження, матеріали. К., 2006. С. 158). Передала збірку програмок “театру корифеїв” до Театрального музею (Звіт, 1926 – 1929 / ВУАН ; Театральний музей. К., 1930. С. 10, 15).
Ув'язнена у справі СВУ. 4 ІІ 1930 одержала 7 років концтабору, 15 ІІ 1935 внаслідок перегляду справи заслана до Саратова. Там знову ув'язнена, ішла в одній справі з Й. Гермайзе та Нат. Коцюбинською. Рішенням судової трійки при Управлінні УНКВД по Саратовській області 8 XІІ 1937 усіх їх розстріляли (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 58624 ФП / кор. 1484 ; Шаповал Ю. Україна 20 – 50 – х років : сторінки ненаписаної історії. К. : Наукова думка. 1993. С. 141). Алла Баринова називає як її посправників дружину Ол. Шумського Євдокію Гончаренко, Наталю Коцюбинську, Гліба Дорошкевича та Петра Палька (Баринова А. Ольга Трохимівна Андрієвська : Сторінки життя // Зона. 2001. № 15. С. 122. Підп. : Чумак А.). Сестра Василя А. Чол. : Всеволод Михайлович Ганцов (Снєгірьов Г. Набої для розстрілу (1983). С. 240). – Дж. : ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 58624 ФП / кор. 1484 ; Енц. українознавства. Т. І. С. 44 ; Історія Академії наук України, 1918-1923 : Документи і матеріали. К. : Наукова думка, 1993. С. 227, 259, 385, 386 ; … 1924-1928 : Документи і матеріали. К. : НБУВ, 1998. С. 153, 526 ; Єфремов С. Щоденники, 1923-1929. К., 1997. С. 406 ; Баринова А. Ольга Трохимівна Андрієвська : Сторінки життя // Зона. 2001. № 15. С. 100–126. Підп. : Чумак А. ; Танюк Л. Твори. Т. ІV (2004). С. 689 ; Зайцева З. Український науковий рух : інституціональні аспекти розвитку (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). К. : КНЕВУ, 2006. С. 303 ; Турченко Ф.Г. Микола Міхновський : життя і слово. К. : Генеза, 2006. С. 119 ; Циганкова Е. Сходознавчі установи в Україні : (радянський період). К. : Критика, 2007. С. 34, 62.
112. ГДА СБУ. № 67098 ФП. Т. 99. Арк. 182.
113. Бігановська Євгенія Іванівна. Секретар журналу "Книгар". Гр.Кочур опублікував (Жовтень. 1966. № 8. С. 103) жартівливий дарчий напис М.Зерова на примірнику його «Антології» (К., 1920). Інскрипт датується 4 серпня 1920 р.
114. ГДА СБУ. № 67098 ФП. Т. 99. Арк. 188.
115. Там само.
116. Там само. Арк. 189.
117. Литвицький Микола Ол. (1890-1940) – український урядовець, кооператор з Поділля. Товариш міністра внутрішніх справ УНР Директорії (1920). Абсольвент Української Господарської Академії, працював на землях Карпатської України (Українська висока політехнічна школа на чужині. Т. ІІ : Український Технічно-Господарський інститут (Подєбради, Реґенсбурґ, Мюнхен), 1932-1952. Ню-Йорк : Друкарня УПЦ в США [So. Bound Brook, N. J.], 1962. С. 109). Розстріляний угорцями. – Дж. : Наріжний Симон Петрович (1898-1983). Українська еміґрація. Культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. Ч. І. Прага, 1942. С. 345 ; Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки, 1918-1920 : Документи і матеріали. Т. 2. К., 2006. С. 707.
118. ГДА СБУ. № 67098 ФП. Т. 11. Арк. 105 зв. (рукопис), 113-114 (машинопис).
119. Антоненко-Давидович Б. СВУ. С. 53.
120. Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941 рр. : Джерелознавче дослідження. К., 1999. С. 122 ; Данилейко В. Думки. Полтава, 2006. С. 404 ; Органи державної безпеки Київщини (1917-2008) у фотографіях та документах. Вид. 3 доопрац. і доповн. / Авт.-упор. О.І.Шевченко. К., 2008. С. 169.
121. ГДА СБУ. № 58603 ФП. Т. 10 (Материалы агентурного дела «Забытые»). Арк. 103-104.
122. Бондаренко Галина Минівна. Член «Комітету Визволення України». Була присутня на присвяченій «СВУ» лекції в Будинку вчених АН УРСР 15 травня 1989 року, яку провів українознавчий клуб «Спадщина».
123. Див. : Снєгірьов Г. Набої для розстрілу. С. 240-241.