Стародруки

Сергій Білокінь

Вважається, що книгозбірня Павла Потоцького складалася з понад 14 тисяч томів. Насправді, як відзначав згадуваний не раз Олександр Єрецький,

“при переведенню обліку книжок з’ясувалось, що кількість їх значно більша, ніж зазначено в договорі й досягає 20 тисяч томів. Взагалі, – писав Єрецький, – річей значно більше, ніж було зазначено в договорі” [541].

Що до книжок, то це були видання польською, французькою, англійською, німецькою, російською, українською та іншими мовами світу [542]. З них 4419 безпосередньо стосувались України, Галичини, Польщі й суміжних країн з боку археологічного, етнографічного й соціального. Крім того, 408 книжок проходили за списком “Книги особо ценные и редкие” [543]. Тут зберігалось багато описів мандрівок по Україні, описів пам’яток старовини й мистецтва, сила життєписів, спогадів, портретів, альбомів, автографів. Часто-густо траплявся коштовний іконографічний матеріал. Гн.Стеллецький відзначив, що ці твори “містять в собі портрети славнозвісних українців” [544]. Поважну частину бібліотеки становили закордонні видання з україніки ХVІІ-ХVІІІ ст.ст. Траплялися дивовижні перегуки часів. У Палласовій книзі про його мандрівку (1804), що спершу вийшла німецькою мовою [545], згадувалась авторова зустріч у Кобеляках з майором Ганджею (англ. вид. – с. 506), – Павло Потоцький знав його особисто.

Принагідно зверну увагу на те, як цікаво розгортався власний досвід збирача у його коментарях взагалі. У його збірці зберігалась ґравюра Паннемакера “Смерть кн. Г.А.Потьомкіна-Таврійського” з ґравюри Скородумова, де поміж присутніми було зображено отамана Гавриленка. Потоцький коментував:

“У Александры Дмитр.[иевны] Гавриленко, вдовы Дмитр.[ия] Петров.[ича] Гавриленко, сына атамана Гавриленко, я видел серебр.[яную] позолоченную миску с крышкой, диаметром не менее ¼ аршина и глубиной вершка 1 ½ чеканной отличной работы, которую получил атаман Гавриленко от Потемкина, напол[нен]ную червонцами. Гавриленко начальствовал конвоем Потемкина. Эта миска после смерти А.Д.Гавриленко перешла по наследству к Дмитр.[ию] Петр.[овичу] Бутовскому, унаследовавшему и усадьбу Гавриленковой в м.Озерах Кобеляк.[ского] уезда Полтав.[ской] губ., купленную у Степана Трофим.[овича] Потоцкого, моего дяди. Эту миску я видел последний раз в 1913 году в Озерах у Д.П.Бутовского” [546].

Фатальним нещастям Потоцького як збирача було те, що з його багатющими матеріалами, крім нього самого, ніхто систематично не працював. У працях сучасників поклики на його матеріали та його знання можна легко перерахувати на пальцях однієї руки (це Михайло Гніп, Іван Крип’якевич і, здається, все). Працюючи над розлогим нарисом про Кишеньку, переглянувши праці М.Арандаренка й А.Богдановича, П.Бодянського та Я.Забіли, М.Макаренка, В.Модзалевського й Л.Падалки, до родинного архіву Потоцьких Дмитро Соловей не звернувся [547]. У Музеї України, навіть вже державному, не пощастило домогтися штату наукових співробітників та аспірантури, як це було зроблено в Музеї Ханенків. Ця його особиста біда згодом обернулась нещастям для всієї української культури. Збірки Потоцького мали безмірно великий науковий потенціал, але в совєцьких умовах цей потенціал не міг реалізуватись. Політичний режим його не потребував.

В чому особлива вага книгозбірні Потоцького, вишуканий добір якої досі не втратив своєї актуальності? Літописи Самійла Величка, Грабянки й Самовидця – пам’ятки Гетьманщини ХVІІ-ХVІІІ ст., по суті кажучи, її руїни. У пізнішій історіографії не мають собі безпосереднього продовження. Курси української історіографії будуються у нас таким чином, що початки історії як науки залюбки виводять з петербурзьких видань ХVІІІ ст., себто з системи нової, російської державності. Українознавчий репертуар П.Потоцького впроваджує нас у загальноєвропейський контекст [548]. Тут є багато Петербурґа, але тут і Єна, Ляйпціґ, Варшава, Франкфурт-на-Майні, Нюрнберґ.

Як випливає з опису, що належить самому збирачеві, ядром збірки “Музею України” були книжки, що репрезентували широке коло давнього українознавства [549] – праці Палласа [550] й Енґеля, Георгі та Зуєва [551], Сумарокова [552] й Рехберґа, Гейслера та Гуна, Бекетова й Бантиша-Каменського, Ріґельмана й Вісковатова, Свіньїна й Пассека, Закревського й Тімма, Скальковського й Жемчужникова, Ровинського та Грушевського, інших вчених, письменників та митців [553].

“Твори цих авторів, – відзначив Гн.Стеллецький, – часто-густо оздоблені малюнками з українського побуту, історичних місцевостей, пам’яток архітектури, археології тощо” [554]. Не може не впасти в око, що перелік українознавчих видань “Обозрения”, навіть сам їхній порядок, збігається з переліком, вміщеним у цій же самій статті Гн.Стеллецького. Неважко припустити, що автор “Червоного шляху” безпосередньо користувався цим рукописом, доповнюючи його подекуди вказівками самого збирача.

Цей перелік наводить на роздуми. Дуже цікаво було б уявити бібліографічний огляд українознавчої літератури в історичному розвитку за етапами, скажімо, на 1700-й рік, на 1800-й – ще коли не було не тільки що Грушевського, але й задовго до Шевченка, ще до появи “Енеїди”. Цікаво було б дослідити на кожен окремий період співвідношення рукописного українознавства з друкованим, вітчизняного з іноземним, з’ясувати, яка була на той чи інший момент структура цієї літератури як інформаційного комплексу, які розділи були в ній докладніші, яка була динаміка розвитку цієї структури. Цікаво, далі, як змінювався від столітя до століття образ нашої Батьківщини і, з другого боку, що лишалось у нім, навпаки, стабільного.

Примітки

541. ЦДАВОВ України. Ф. 166. Оп. 6. № 7766. Арк. 204.

542. Культура й мистецтво: Збірка Потоцького. С. 5.

543. Національний художній музей України. Науковий архів. Оп. 1. № 56. Арк. 27.

544. Стеллецький Гн. Українська збірка П.Потоцького. С. 182.

545. Pallas P.S. Bemerkungen auf einer Reise in die südlichen Statthaltershhaften des Russischen Reichs in den Jahren 1793 und 1794. Bd. 2. Leipzig, 1801.

546. ЦДІАК України. Ф. 2213. Оп. 1. № 32. Арк. 9 зв.

547. Соловей Дм. Село Кишинька (sic), Кременчуцька округа // Краєзнавство. 1930. № 1-5. С. 36-53.

548. Пор.: Алпатов М.А. Русская историческая мысль и Западная Европа (XVII – первая четверть XVIII века). М.: Наука, 1976. 555 с.; Його ж. Русская историческая мысль и Западная Европа (XVIII – первая половина XIХ в.). М.: Наука, 1985. 270 с.

549. Пор.: Кордт Веніамін Олександрович (1860-1934). Чужоземні подорожі по Східній Европі до 1700 р. К., 1926. [2], 208 с.;

Січинський Володимир Євтимович (1894-1962). Чужинці про Україну. Друге випр. і значно доп. вид. Прага: Культ.-наук. вид-во УНО, 1942. 243 с.;

История исторической науки в СССР: Дооктябрьский период: Библиография. Москва: Наука, 1965. 703 с.;

Вінтоняк Олекса. Україна в описах західньоевропейських подорожників другої пол. ХVIII ст. Львів, 1995. 141 c.;

Жарких Микола Іванович (нар. 1956). Бібліографія Старої України, 1240-1800 рр. Зошит 1. К., 1998. 240 с.

550. Паллас Петр Симон (22 вересня 1741, Берлін – 8 вересня 1811, там само). Краткое физическое и топографическое описание Таврической области, соч. на фр. яз. […] и пер. Иваном Рижским. Спб., 1795. [4], 72 с.;

Його ж. Путешествие по Крыму акад. Палласа в 1793 и 1794 годах / Пер. Федор Туманский // ЗООИД. Т. 12. С. 62-208;

Його ж. Поездка во внутренность Крыма, вдоль Керченского полуострова и на остров Тамань / Пер. с нем. М. Савич // ЗООИД. Т. 13. 1883. С. 34-107 (окр.: Одесса, 1883. 73 с.).

У Росії, куди його запросила 1767 Єкатеріна ІІ, перебував до її смерті 1796. Частина його книгозбірні перейшла до Ф.Аделунга, решта (294 назви у 584 томах) – до Харківського університету.

Дж.: Кеппен Федор Петрович. Ученые труды П.С.Палласа // ЖМНП. 1895. Апрель (окр.: СПб., 1895. 54 с.);

Маракуев Владимир Николаевич. Петр Симон Паллас, его жизнь и ученые труды и путешествия. Москва, 1877. Х, 62 с.;

Геннади Григорий Николаевич (1826-1880). Справочный словарь о русских писателях и ученых, умерших в XVIII и XIX столетиях и список русских книг с 1725 по 1825 г. Т. 3. М., 1908. С. 105-107;

Маркевич Арсений Иванович (1855-1942). Академик П.С.Паллас: Его жизнь, пребывание в Крыму и ученые труды // Известия Таврич. ученой архивной комиссии. № 47 (окр.: Симферополь, 1912. [1], 76 с.);

Лигнау Николай Георгиевич. Паллас как золог // Записки Новороссийского общества естествоиспытателей. Т. 40 (окр.: Од., 1914. 16 с.);

Люткевич Эразм Францевич. Памяти Петра Симона Палласа // Записки Новороссийского общества естествоиспытателей. Т. 40 (окр.: Од., 1914. 17 с.);

Славяноведение в дореволюционной России (1979). С. 259 (Г.А.Ліліч);

Богомолов С.И. Российский книжный знак (2004). С. 613.

551. Зуев Василий Федорович (1754-1794). Путешественные записки Василия Зуева от С.-Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 года. СПб.: при Имп. Акад. наук, 1787. 273 с.: илл. – Див.: Січинський Вол. Чужинці про Україну. С. 164-165.

552. Сумароков Павел Иванович (1760-1846). Путешествие по всему Крыму и Бессарабии в 1799 году. С ист. и топогр. описаниями всех тех мест. М.: универс. тип., 1800. 238 с.; Его же. Досуги крымского судьи, или Второе путешествие в Тавриду. СПб.: Имп. тип., 1803-1805. Ч. 1. [14], 226 с.: 21 л. илл.; Ч. 2. [10], 244 с., [15] с.: 35 л. илл., карт.

553. ЦДІАК України. Ф. 2213. Оп. 1. № 6.

554. Стеллецький Гн. Українська збірка П.Потоцького. С. 182.