Воєнна історія

Сергій Білокінь

Окреме місце займала в Музеї України П.Потоцького збірка видань з історії військової справи (5699 назв [614]), серед них нариси історії козацьких повстань, історії флоту, окремих полків, описи військових музеїв, місцевостей та пам’яток боїв, мундирів та озброєння – як російських, так і закордонних військових частин з найдавніших часів починаючи. Звертаючись 15 жовтня 1925 року до Укрнауки, збирач підкреслював, що головною його метою було “собрать возможно больший материал для всестороннего исследования Украины, Галиции и соседних с нею государств и народностей”. Тож підводячи ідеологічну базу під свою збірку за нових умов, старий генерал підкреслював, що й військовий розділ його книгозбірні має велике значення для історії України [615]. Він писав: “Народ украинский много пролил крови за свою свободу. Сыны его много сражались в составе польской и русской армий, и эта сторона еще мало исследована. На Украине нет такого военного собрания” [616]. Прослухавши його пояснення, харківський газетяр теж писав про Музей України:

Война за Кавказом в 1855 году	Исторический альбом портретов известных лиц 16 – 18 вв.

“А там ціла кімната, одна й друга, й третя, повна книжок – унікатів нині – і всі вони в зв’язку з культурою України. Така колекція Потоцького, набуття її для української культури – неоцінен[н]ої вартости справа. Потоцький дарував її всю, вимовивши собі тільки одно за це: право жити з нею в Київі і працювати в ній, як довго ще стане сили” [617].

У цьому розділі Музею теж були виняткові раритети. П.Потоцький посідав комплект (на жаль, не цілком повний) знаменитої праці російського військового історика А.В. Вісковатова [618] “Историческое описание одежды и вооружения российских войск” (т. 1-30. СПб., 1841-62; вид. 2. Ч. 1-19, т. 20-34. СПб.; Новосибирск; Ленинград, 1899-1948) [619], що містила понад 3 тисячі літографованих малюнків одягу й форм збройних сил від ІХ ст. до часів Александра ІІ. Її продовжували “Перемены в обмундировании русской армии» (понад 1000 аркушів кольорованих літографій). У вишуканому виданні Івана Лазаревського [620] «Среди коллекционеров» знаходимо докладний коментар:

«Среди иллюстрированных изданий начала прошлого века отличались художественной работой военные книги. Тут первое место занимает по степени своей редкости и художественности всего издания и по своему обширному объему капитальное издание Висковатого (sic) – «Историческое описание одежды и вооружения российских войск». Оно было начато в 40-х годах и продолжалось печатанием довольно долго. Текст и рисунки обнимают свыше 30 больших фолиантов. В полном виде это издание имеется лишь в очень небольшом количестве экземпляров, и даже Императорская публичная библиотека не может похвастаться тем, что это издание хранится у нее полностью. Известны только три полных экземпляра этого издания, а именно: в Петрограде у Ф.Г.Козлянинова [621] и генерала П.П.Потоцкого, и в провинции – у полковника Потемкина.

Все это издание отпечатано литографским способом с большой тщательностью и внимательным подбором бумаги. Некоторые экземпляры этого издания имеются с раскрашенными от руки рисунками. Неизвестный художник так тонко справился со своей задачей, что некоторые листы представляют собой большое художественное значение. Цена полного экземпляра с картинками в черном виде доходит до трех-четырех тысяч рублей. Определить ценность полного раскрашенного экземпляра трудно, потому что в продаже его никогда не встречается; что же касается отдельных томов с раскрашенными листами, то они продавались по цене от трехсот до восьмисот рублей за том» [622].

Іншою окрасою збірки Потоцького була праця Миколи Зарецького, який виконав альбом акварелей з військовими формами «Русская армия в 1812 г.: Описание воинских частей, принимавших участие в Отечественной войне 1812 г.» (текст Г.С.Ґабаєва та М.В.Зарецького; малюнки Зарецького, розфарбовані від руки) [623]. У Парижі 1912 року було видано чотири іменні примірники цього твору. «Ни одно государств.[енное] учреждение России не озаботилось приобрести это прекрасное издание”, – хвалився своїм набутком Потоцький. Один примірник потрапив свого часу до Лондона, другий (за 550 франків) – до рук приватного збирача, третього придбав сам Потоцький. За відомостями завідувача бібліотекою ленінградського Ермітажу О.Е.Вольценбурґа [624], один примірник (другий чи четвертий) надійшов до Національної бібліотеки в Парижі. “Цілковитий унікат”, – назвав це видання Гнат Стеллецький [625].

Як писав О.О.Петровський, у бібліотеці Потоцького була майже повна збірка полкових історій і пам’яток [626]. Зберігався також розкішний примірник твору Кіля (1823) з кольорованими малюнками військових (зокрема ізюмців, охтирців та павлоградців), піднесений Аракчеєву. На багато оздобленій оправі було вміщено його відомий герб з девізом “Без лести предан” [627].

Невелику збірку становили матеріали з історії революційного руху. Крім рідкісних герценівських видань, на той час ще не перевиданих, тут були свої раритети:

“133. Часослов. М. 1825. 12 ˚. Принадлежал Настаcье Алексеевне Каховской [628] с надписью на нем, которую возможно считать за надпись (прощальную) декабр.[иста] Каховского незадолго до его казни».

«135. 6 силуэтов: Желябова, Кибальчича, Перовской, Геси Гельфман, Михайлова и Рысакова, вырезанных Генер.[алом] Александр.[ом] Петр.[овичем] Энгельгардтом во время одного из заседаний суда над первомартовцами. Уника.

136. 182 листа с портретами русских революционеров, главным образом народовольцев, из которых многие не были напечатаны, а также и несколько документов, в том числе – все цинкографии и одна фотография, снятая в Цюрихе у J.Ganz – группа (4 женщины и 2 мущины) и между ними сестра моя Мария Платоновна Потоцкая. Группа снята в начале семидесятых годов 19 века. Эта коллекция приобретена мною от Дм.[итрия] Як.[овлевича] Дашкова, а к нему перешла от его брата Павла Яковл.[евича]. Собрание чрезвыч.[айно] редкое и вероятно – единственное».

Увесь цей величезний матеріал було зібрано й освоєно відповідно до тодішніх музейно-бібліотечних уявлень. Бібліотечну частину Музею можна зіставити з бібліотекою митрополита Флавіана [629]. Складена персональними заходами відданої книжці людини, вона теж перейшла у громадську власність, – її було передано святій обителі в особі її братії. Владика сподівався, що його бібліотека збережеться цілком недоторканою, і їй так само було надано ім’я її фундатора. Обидві збірки були розташовані у Лаврі неподалік одна від другої. На жаль, дечим схожа і їхня доля, – місцезнаходження бібліотеки Флавіана так само досі невідоме. Можна припустити, що під час війни вони рухалися разом і десь в одному напрямку. Збірка Потоцького була менша за бібліотеку митрополита Флавіана приблизно на третину, зате була без порівняння коштовніша. Церковний Владика збирав поточні видання, здебільшого богословської тематики, дуже систематично, але старих, рідкісних і коштовних видань у нього було обмаль. Головні розділи його книгозбірні – Біблійна історія, Церковна історія та Цивільна історія (здебільшого історія Росії). Лаврський бібліотекар ігумен Михаїл (Тростянський) [630] відніс до “более редких и ценных изданий” його бібліотеки “Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России”, “Архив Юго-Западной России”, “Сборник Имп. Русского исторического общества“ (128 томів), “Полное собрание русских летописей” і навіть “Энциклопедический словарь» Брокгауза та Ефрона [631].

Окремий розділ Музею України становили “усі мапи України”, як розгонисто висловився Стеллецький [632]. Велика збірка географічних атласів та мап починалася, природно, з Боплана (ХVІІ ст.) і закінчувалась “трьохверсткою” 1915 року, що в державних бібліотеках у повоєнні роки аж до перестройки перебували на спеціальному збереженні [633]. Німецьку “Мандрівку по Росії” 1677 року прикрашали численні українські краєвиди. 1820 роком датується цікава “Мандрівка” Джонсона, що вийшла англійською мовою, рясно прикрашена малюнками з українського побуту. У пітерському Російському музеї зберігалося 150 таких малюнків, але там не знали їхнього автора, поки їх не атрибутував український збирач [634].

Особливу цінність мав відділ рукописів Музею. Невеликий за обсягом, він мав однак виняткові речі – універсали гетьманів Богдана і Юрія Хмельницьких, Івана Брюховецького, Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Івана Скоропадського, листи Полуботка до коменданта містечка Почепа, інструкції Малоросійської колегії.

Примітки

614. Національний художній музей України. Науковий архів. Оп. 1. № 56. Арк. 27.

615. Такої думки дотримується і Тамара Лазанська (Нащадок кишенського сотника. С. 138).

616. ЦДІАК України. Ф. 2213. Оп. 1. № 6. Арк. 1-2.

617. Набуття колекції П.Потоцького Укрнаукою. С. 4.

618. Вісковатов (Висковатов) Александр Васильєвич (22 квітня 1804 – 27 лютого 1858, Спб.) – генерал-майор, рос. військовий історик. Дж.: Геннади Г.Н. Справочный словарь. Т. 1 (1876). С. 157; Иваск У.Г. Частные библиотеки в России: Опыт библиогр. указ. // Рус. библиофил. 1911. № 4. С. 52; Шведова О. И. Историки СССР (1941). С. 37; Каталог личных архивных фондов историков. Вып. 2 (2007). С. 101-109. Його архів придбав Ф.Шилов (Шилов Ф. Записки старого книжника. С. 69).

619. Повний опис див.: Справочники по истории дореволюционной России: Библиогр. указ. Изд. 2, пересмотр. и доп. Москва: Книга, 1978. С. 245-248.

620. Лазаревський Іван Іванович (4 травня 1880, Петербурґ – 19 серпня 1948, Москва) – видавничий діяч, колекціонер.

Син Івана Матвійовича Лазаревського. До 1906 завідував відділом російських мистецьких видань Імп. Публічної бібліотеки у СПб. під керівництвом В.Стасова, у 1910-17 – у видавництві Суворіна. Організував журнали «Столица и усадьба» та «Среди коллекционеров» (1921-24; див.: Журнал "Среди коллекционеров": Указ. содерж. Лгр., 1986). Серед статей – «Б.И.Ханенко и его собрание» (Солнце России. 1913. № 7). У 1919-20 роках як заручник перебував у концтаборі, влаштованому в Москві у Іванівському монастирі на Солянці (Жуков Ю.Н. Операция Эрмитаж. С. 10). Потім експерт Наркомвнешторг'у. Працював в Учпедгиз'і, видавництві АН СРСР. Видав «Полиграфический справочник для художника, автора и редактора» (1934, 1944, 1946). Автор численних статей і спогадів – про Д.В.Григоровича, Стасова, Ровінського, Блока та ін. (За життєписом пера удови Лазаревського Валентини Миколаївни, – вона надіслала мені його разом із листом від 15 січня 1970). Пор.: Переписка Э.Ф.Голлербаха с И.И.Лазаревским // Минувшее. Т. 16. 1994. С. 357-404; Васильева О.Ю., Кнышевский П.Н. Красные конкистадоры (1994). С. 127-130, 264; Богомолов С.И. Российский книжный знак (2004). С. 431.

621. Козлянінов Фьодор Ґріґор'євич – гвардії полковник. Чудова за складом військова книгозбірня: військово-історичні форми, наполеоніка. Др. Єлізавета Владіміровна. Книжковий штемпель мав напис: «Е.В.Козляниновой». Мешкали у Петрограді, вул. Алєксєєвська, 10. Дж.: Весь Петроград на 1917 год. Пг.: А.С.Суворин, 1917. С. 525; Богомолов С.И. Российский книжный знак (2004). С. 382.

622. Лазаревский Ив. Среди коллекционеров. Изд. 3. Пб.; Берлин: З.И.Гржебин, 1922. С. 22-23. Мій примірник має печатки бібліотеки російсько-американської поетки Ольги Анстей (1912-1985, дівоче прізвище Штейнберґ), киянки. Див. про неї: Dictionary of Russsian Women Writers (1994). P. 33-35 (Vadim Kreyd); Струве Глеб Петрович (1898-1985). Русская литература в изгнании. Изд. 3, испр. и доп. Париж; Москва, 1996. С. 281-282.

623. Зарецький Микола Васильович (1876-1959, Париж) – маляр, графік, мистецтвознавець.

1920 еміґрував, до 1931 у Берліні. З 1920 голова „Союза живописцев, ваятелей и зодчих”. У 1931-51 жив у Празі, зав. Рос. культ.-іст. музеєм у Збраславі (1941-45). З 1951 у Парижі. Дж.: Муленкова В. Библиофильские зарубежные издания Пушкина 1920-х годов // Альманах библиофила. Вып. ХХІІІ. Москва: Книга, 1987. С. 247; Северюхин Д.Я., Лейкинд О.Л. Художники русской эмиграции, 1917-1941: Биогр. словарь. Пб.: Чернышев, 1994. С. 205-206; Труды русской, украинской и белорусской эмиграции, изданные в Чехословакии в 1918-1945 гг. Том І, часть 1. Praha, 1996. С. 266-267.

624. Вольценбурґ Оскар Едуардович – бібліограф мистецтва.

В СССР були заборонені уже його праці 1921, 1924 та 1925 (Сводный список книг, подлежащих исключению из библиотек и книготорговой сети. Ч. ІІ. Москва: Всесоюзная кн. палата, 1961. С. 64). Як розповідала його дочка, ненароком вступив до партії. Оговтавшись, два місяці не платив внесків, а потім заявив, що, за партійним статутом, механічно вибув. Тоді це обійшлося. Я ще застав його незадовго до його смерті. Він уже не працював. Я бачив, як він прогулювався біля дому, – батько й дочка мешкали в старовинній будівлі ХVІІІ ст. (стелі – метрів 4-5) на площі Мистецтв, 3, пом. 6 – поруч із Російським музеєм. Мене вразила виразно дореволюційна ванна, що стояла у величезному приміщенні змішаного призначення далеченько від стіни, з фіксованим душем.

Серед матеріалів впали в око лапідарні біографічні нотатки (відповідь на анкету) Ярослави Музики 1939-41 років. О.Е. посідав два комплекти нарбутівської “Української абетки”, – один із них він подарував мені. Маю від нього й кілька нарбутівських фотографій петербурзького періоду (фотокопії). Потім я зрідка постачав Вольценбурґам поточні київські мистецькі каталоги групових виставок, які дочка, Ольга Оскарівна, розписувала для їхнього словника “Художники народов СССР”. Вона передавала чи надсилала мені не потрібну їм стару україніку, наприклад, ледве не всю знамениту харківську серію “Українське малярство”, включно з монографією Сліпко-Москальцева про Михайла Бойчука – винятково рідкісне видання, в ідеальному стані.

Одного разу при зустрічі я одержав – трапилася комусь під руку – брошурку Анатолія Доброхотова “Деспотія коммунистическаго строя” (Москва, 1906. 32 с. Див.: Русская интеллигенция: Автобиографии и биобиблиографические документы в собрании С.А.Венгерова: Аннотир. ук.: В 2 т. / Под ред. В.А.Мыслякова. Том 1. СПб.: Наука, 2001. С. 378. Доброхотов друкувався під псевдонімами "Друг Офелии" та "Мечтательный рыцарь").

У розповідях О.Е. інколи виплескувалося щось із підсвідомости. Без конкретного зв'язку з попереднім вихопилась у нього якось фраза виразно непохвальна про росіян. Здається, він був німець. Його працю продовжувала дочка, незабутня Ольга Оскарівна, з якою я потім листувався до самісінької її кончини. Дж.: Острой О.С. Оскар Эдуардович Вольценбург – книговед и библиофил // Вопросы истории советской книги и библиографии. Лгр., 1978. С. 52-82. Пор.: Ольга Семеновна Острой: Биобиблиогр. указатель / Сост. И.Х.Саксонова. СПб.: РНБ, 1999. 44 с. 150 прим.

625. Стеллецький Гн. Українська збірка П.Потоцького. С. 182.

626. Петровский А.А. П.П.Потоцкий. Машинопис. Див.: Григорович Александр Иванович (1869 – ?). Перечень историй и памяток войсковых частей. Ч. 1. Изд. 2, доп. СПб., 1913; Богомолов С.И. Российский книжный знак (2004). С. 240.

627. Стеллецький Гн. Українська збірка П.Потоцького. С. 182.

628. З архіву Тетяни Львівни Модзалевської (Петербурґ) я тимчасово позичав рукопис родослівного розпису Каховських – працю її батька Л.Б.Модзалевського.

629. Флавіан (Городецький Николай; 26 липня 1840, м. Орел – 4 листопада 1915, Київ) – митрополит Київський і Галицький (з 1 лютого 1903). Див.: Manuil (Lemeševskij), Metropolit (1884-1968). Die Russischen Orthodoxen Bischofe von 1893 bis 1965. Bio-Bibliographie. Teil VI. Erlangen, 1989. S. 448-453.

630. 12 листів митрополита Флавіана до нього (1908-13) опубліковано: Письма Митрополита Флавиана к лаврскому библиотекарю // Венок на могилу Высокопреосвященного Митрополита Флавиана. К., 1915. С. 135-141.

631. Див.: Систематический каталог книг библиотеки высокопреосвященного Флавиана, митрополита Киевского и Галицкого. К., 1910. За 1910-14 роки вийшло 5 щорічних додатків. На момент виходу каталога у збірці Владики нараховувалось понад 8000 назв і понад 15000 томів книжок.

632. Стеллецький Гн. Українська збірка П.Потоцького. С. 181.

633. Пригадую, як загнула таку “трьохверстку” з усіх боків, немилосердно зім'явши її, співробітниця відділу картографії ЦНБ, показуючи мені околиці Нарбутівки, маєтку Георгія Нарбута (Глухівський повіт, Чернігівська губернія). Відмовити мені, тодішньому співробітникові бібліотеки (1978-81), їй було незручно, а нормально показати, переступивши формальні приписи, вона теж не могла.

634. Стеллецький Гн. Українська збірка П.Потоцького. С. 181, 182.