Міжвоєнний час

Сергій Білокінь

Ще в листопаді 1925 року Сократ Іваницький виїхав на працю адвокатського практиканта-конціпієнта до Карпатської України. Закінчивши свої студії у празькій консерваторії і завершивши зобов’язання перед тамтешнім радіо, Іванна теж нарешті виїхала до Ужгорода. Там співачка вступила до просвітянського Українського театру [23], яким у різні часи керували Микола Садовський і Микола Аркас, син композитора [24]. Вона дебютувала в партії Катерини в опері Аркаса-батька «Катерина», яка їй дуже полюбилася [25]. Виступала в ролі Марженки у «Проданій нареченій» Сметани, Недди-Коломбіни в «Паяцах» Леонкавалло, Віолетти в «Ляльках» Адама, Мікаели в «Кармен» Бізе, Оксани й Одарки в «Запорожці за Дунаєм» Гулака-Артемовського. Виконувала твори Лопатинського («Ні, не співай пісень веселих»), Січинського («Дума про Нечая»), Лисенка («Айстри»), Людкевича («Подайте вістоньку», «Спи, дитинко моя»), арії з опер Пуччіні, Дворжака, Томаса. Відповідно до мови ориґіналу співала італійською, німецькою, чеською, румунською. А акомпаніювали співачці Нестор Нижанківський і Галина Василашко [26]. Про концерти у Вижниці, де жили родичі її чоловіка, газета «Час» 1929 року писала:

«Вже перша пісня познакомила публіку з співачкою-артисткою. Мельодійний голос очарував всіх присутних. Відразу мож було пізнати надзвичайний голосовий талант в сполуці з виробленою технікою. Високі позиції виходять у артистки з неімовірною легкістю, а при тім мягкість і ніжність голосу захоплює слухачів. При тім всім голос сильний, а вимова слів ясна, зрозуміла» [27].

І за кілька тижнів:

«В репродукції народних пісень п.Синенька показалася незрівнянною. Її ліричний голос неначе вроджений для їх тужних мелодій. Співачка, що обожнює їх чарівну красу, наслідувала подекуди й тон сільських співаків, а це робило подвійне вражіння» [28].

Почались, отже, її концертні турне, перше з яких пролягло на Підкарпатську Україну. Крім Вижниці, вона співала в Ужгороді, Коломиї, куди переїхала її рідня, Мукачеві, Чернівцях [29], де в «Народному домі» розчулена Ольга Кобилянська поцілувала її в чоло [30], у Празі [31].

У Бухаресті вона співала в румунської королеви Марії, матері короля Карла. Арії з «Мадам Баттерфляй» і «Кавалерії рустікани» викликали серед пань двору таке захоплення, що їй запропонували вступити до румунської опери. Умова була одна і, зрештою, дріб’язкова. Виступати треба було під прізвищем Іванеску [32]. Хто зна, як поставилися б до такої пропозиції сучасні наші співачки. Іванна Синенька-Іваницька відмовилася, бо не могла цього зробити.

Не оцінила вона й пропозиції радянського посла в Празі виступити з концертами в УСРР, а потім зробити концертне турне по Європі, яке влаштував би уряд УСРР [33]. Ми знаємо, як далеко заходили ті, хто, навпаки, давався на підкуп чи ідеалізував. Заходили часом аж на Соловки, як-от Крушельницькі [34].

10 лютого 1930 року в залі товариства Лисенка співачку привітали львів’яни [35]. Визначний діяч львівського товариства «Рідна школа» Лев Ясінчук у «Ділі» розповідав:

«Львів […] почув співачку ніжну виглядом, голосом та скромну – скромну, може, аж занадто. Співачка – бачилося – боялася Львова, але по свойому першому виступу у нас може бути певна, що не публіка робила їй ласку тим, що прийшла, але вона публіці тим, що співала» [36].

Програму концерту співачка, як завжди, добирала з великою увагою. Того разу вона виконала твори О.Нижанківського, Лисенка, Січинського, Станіслава Людкевича («Тайна»), Василя Барвінського, Нестора Нижанківського («Der Herbst ist da» на слова Меланії Семаки), а також народні пісні («в програмі і в наддатках»), а з чужих – твори Белліні (з опери «Ромео і Джульєтта»), Пуччіні (з опери «Мадам Баттерфляй»), Дворжака (з опери «Русалка») та Сметани (з опери «Губічка»). Окремо названо твори «Минули літа молодії» та «Діброво зелена». Цю, останню пісню, з її містичним рефреном «Ой дуду, дуду» записала сама співачка від товаришки «з гір», а музику, на її прохання, доробив О.Масляк [37]. У пісні співалося:

Діброво зелена,

В три ряди саджена!

Як-єм тобов ішов,

Вусок ми си пишав.

Ой дуду, дуду, дуду,

Ой дуду, дуду, дуду…

Тепер іду тобою

З сивов бородою.

Не маю ні тата,

Ні сестри, ні брата.

Ой дуду, дуду, дуду,

Ой дуду, дуду, дуду…

Вівці ж мої, вівці,

Тай і ви, барани,

Хто ж вас буде пасти,

Як мене не стане?

Ой дуду, дуду, дуду,

Ой дуду, дуду, дуду… [38]

«Уважаю, – міркував співак-баритон і музичний критик Теодор Терен-Юськів, – що Нестор, як його звали всі з львівського Музичного Олімпу, себто Музичного інституту, нічого кращого і більш піднебесного не написав. І в нашій співочій дітературі на пальцях рук можна вичислити пісні, що стоять нарівні з цією перлиною. Це одна з найрепрезентативніших наших пісень. В нас її ніхто не співає не тільки тому, що нема ні писаних, ні друкованих нот, а й тому, що й голосово вона не легка, і з піаністів хіба десятий заграє її як треба. […] А фортепіанова ілюстрація, це одна з найкапітальніших і то не тільки в українській пісенній літературі. Влучністю психологічного підмалювання і технікою інструменту ця річ не поступиться ні Р.Штравсу, ні Рахманінову, ні нікому іншому» [39] .

Ця проста пісня, як відзначав дописувач, викликала бурхливі оплески. Прикметно, що в залі були не лише місцеві інтелігенти, а й ті «навіть, що в сіраках, прийшли почути своєї рідної пісні» [40].

Лев Ясінчук розповідав про концерт І.Синенької:

«Інтерпретація її мусить задовольнити найвибагливішого критика. Дикція така чиста, що, здавалося, публіка зрозуміла навіть італійську оперу. […] Голос артистки ніжний, шовковий, але при тому дзвінкий, металічний, особливо у високих тонах. Гнучкість голосу та вправність в орудуванні тим ніжним матеріялом, а також модуляція динаміки від f до pp свідчить про добру школу і велику працю над собою; все те ворожить артистці добрі успіхи. Коби тільки в нас кращі умовини!».

У лютому 1930 року оцінку її виступам дав Станіслав Людкевич:

«[…] ріжнородна програма була виконана так бездоганно, а подекуди навіть взірцево і в стилю, що годі собі чогось кращого побажати. Мягкого, шовкового тембра, а при тім звінкий голосовий матеріял, вирівнаний у всіх реґістрах, природна шляхотна лінія у динаміці і модуляції, дискретна, а проте інтензивна і виразова, майже сценічна інтерпретація, непорочна дикція і фразовання – усе те разом із симпатичною апарицією складалося на рідко подибувану цілість. До всіх із виконуваних пісень і арій уміла співачка підійти питомим ориґінальним способом та добути із них те, що найкраще, і підчеркнути те, що найважнійше» [41].

7 липня 1930 року як учительська доня Іванна Синенька взяла участь у ювілейнім здвизі українського вчительства [42]. Там її вперше побачив і почув великий український меценат Митрополит Андрей Шептицький. Ще підохочений спеціальною рекомендацією Нестора Нижанківського, він призначив співачці однорічну стипендію на вокальні студії до Мілану (тоді казали – Медіолану). Того самого року вона була вже там.

Збереглися дві картки від Митрополита.

Листівка митрополита А.Шептицького
до І.Синенької-Іваницької з 3 листопада 1930 р.

3 листопада 1930 року він написав:

«Дуже дякую за лист і відомости. Най Бог благословить і помагає. В листі 4 ш[туки] а’ [французькою – по. С.Б.] 20 $ = 80 $ і 10 ш[тук] а’ [по] 2 $, разом 100 $. Сердечно здоровлю. + Андрей».

Листівка митрополита А.Шептицького
до І.Синенької-Іваницької з 12 грудня 1930 р.

А на картці з надрукованим текстом «Митрополит Андрей Шептицкий дякує за ласкаву память і желання» читаємо:

«Лист я дістав і дуже дякую. Посилаю 100 $ і найщиріший привіт та желання свят. + Андрей М[итрополит]. 12/12 30» [43].

Отже, з осені 1930 року молода співачка вдосконалювала в Мілані свій голос у професорки Келіни де Рівальта Ріпи (Chelina de Rivalta Ripa) [44], яка писала Митрополитові: «Це слава моєї школи». Її відгук став відомий співачці, вона навела його у своєму короткому життєписі й додала:

«Та на жаль! то зн[ачить] як хто розуміє і відчуває мою співацьку карієру. Обставини для нас, українців за границею тоді і ще тепер не були сприяючі, та я, не співаючи постійно в опері, могла цілком віддатися українській пісні».

Перший її навчальний сезон в Італії скінчився наприкінці червня 1931 року. Вона приїхала до Львова, дала низку концертів у самому місті [45], потім у Коломиї, ще десь [46], після чого вирушила до Мілану вдруге. Значення її навчання в Італії важко переоцінити. Більш як за піввіку, вже після її смерті, в передачі «Радіо Свобода» Ігор Качуровський саме й підкреслив:

«Про те, що Іванна Синенька-Іваницька зберегла до глибокої старості набуту в Італії технічну вмілість, свідчить записана кільканадцять років тому (коли артистці було далеко за сімдесят) платівка з її піснями» [47].

Після остаточного повернення з Італії її перший концерт у Чернівцях відбувся 2 квітня 1932 року [48].

Вона співала українських пісень для свого народу. Співала прегарно. Навіть ужгородські україножерні «Podkarpatske hlasy», польська «Chwila» дають найвищу оцінку її співу. У «Czernowitzer Allhemeine Zeitung» писалося:

«Її гарна зовнішність, жива інтерпретація й голос, що чарує солодким тембром, особливо пригожий для ліричних моментів слов’янських пісень, але при тому еластичний, спроможний на драматичну експансію – все те каже надіятися, що п.І.Іваницька буде новою зіркою на нашім естрадовім овиді» [49].

Надовго запам’яталися слухачам виступи Іванни Синенької на Шевченківських концертах «Перемиського Бояна» (з промовою Дмитра Донцова, березень 1930 р. [50]), чернівецького «Кобзаря» (2 квітня 1933 р. [51]), на Шашкевичівському вечорі (Чернівці, 1933 р. [52]), у залах Тячева [53], Чернівців [54], Вижниці [55], Бучача [56], Стрия [57], Підгайців, куди приїхала кіньми за 24 кілометри з Монастириськ і вийшла без відпочинку на естраду [58], Бергомета [59], Дрогобича [60], знову в Ужгороді [61]. Задокументовано концерт наприкінці вересні 1933 року. Дописувач рекомендував себе еміґрантом, досвідченим знавцем музики й пісні, але зізнається, що такої довершеності виконання, яке почув на концерті Іванни Синенької, не сподівався:

«Такого рівного, хрустально чистого, свіжого, повного, мягкого, прекрасно забарвленого, прямо неймовірно широкого в скалі голосу, безконечної, здається. розпряжности при «крещендо», далі «декрещендо», таких блескучих, подиву гідних «фортісіма», до чудесної ніжности перехідних «пянісіма», такої легкости в переходах, чистоти дикції, надзвичайної інтеліґенції в інтерпретації чи то наших чи чужих творів, такого їх глубокого зрозуміння і відчуття, – мені доси мало коли доводилося чувати» [62].

«Таких співачок, як Синенька, мало не лише у нас, але і в цілім світі, – писав невідомий чернівецький меломан. – […] Додавши до цього ще й її надзвичайний слух і вишколений голос, а при тім всім ще й ніжне чуття, то зможемо собі уявити захоплення й насолоду, яка обнимає слухачів, що прислухуються до її мельодійних пісень. Голос п-і Синенької приобіцює їй певні успіхи, і коли я її почув перший раз на концерті в квітни минулого року, то був такий захоплений її співом, що не міг зрозуміти, як така велика музична сила могла тинятися в Чернівцях. Місце їй не тут, а в опері берлінській чи парижській [63], бо таких співачок лише там дотепер чув я» [64].

А саму співачку це, здавалося, не турбувало. Інтерв’юєрові вона розповідала про свої плани:

«Задумую устроїти кілька концертів по більших провінціональних містах. На перший початок в Коломиї, опісля може в Станиславові, в Стрию, Дрогобичі, Тернополі, Перемишлі. Хоча дуже вагаюся, бо боюся коштів, а не знаю, чи на публіку можу певно числити. Зрештою, й мій теперішній імпресаріо не дуже щось рожево дивиться на ці мої наміри. Щось там йому каса не сходиться…» [65].

Вона вчилась усе життя й усе життя поширювала свій репертуар. Можна сказати, що вона певною мірою провадила просвітницьку діяльність. У допису С.Лакусти відзначалося:

«Пані Синенька-Іваницька познакомила нашу публіку з новими, незнаними ще в Вижниччині піснями, і головно «Гуцульська пісня» з чобанського життя, що так близьке мешканцям цеї околиці, так очарувала своєю тужною мельодією, що оплескам не було кінця» [66].

На Буковині вперше виконувала твори галицьких і наддніпрянських композиторів, але там переймала й питомі буковинські пісні, що записала й згармонізувала піаністка Галина Василашко [67]. Вона охоче виконувала арії з опер Дворжака («Русалка»), Сметани («Губічка»), Верді, Масканьї, Россіні, Бойто, Дебюссі, Сілса, Вебера [68], українські солоспіви О.Нижанківського, Лисенка, Людкевича («Піду втечу»), Січинського («Finale» на слова Лепкого), Барвінського, Н.Нижанківського (стрілецька пісня «Засумуй, трембіто» та «Снишся мені»), Косенка («Як на небі зірочки»), Степового («Ні, не співай пісень веселих»), Масляка («Вівці мої, вівці»). Прямо ревеляційним назвав Василь Барвінський виконання пісні «Ой, ходить сон» [69]. Львівська газета «Новий час» оголошувала, що у програмі її концерту 17 березня 1935 року, який мав відбутись у малому залі Музичного товариства імені Лисенка, знову входили

«пораз перший виконувані або мало у нас відомі твори, а то пісні виключно українських композиторів: Лисенка, Степового, Косенка, Людкевича та Н.Нижанківського, та[кож] оперові арії Бетовена, Россінія, Вердія, Пучінія та Дебісі» [70].

«Труд гіркий, – казала вона, – зате слава солодка» [71].

Музикознавці, на жаль, не звертали уваги на зовнішність співачки. Цю прогалину заповнює бодай редакційна нотатка чернівецького «Часу» з 1933 року:

«З багатьох причин, обєктивних і субєктивних, нас разять т.зв. українські костюми. Цієї артистки вбрання прикрило в нас цю нехіть. Воно не разило, а подобалося своєю безпретенсійністю, простотою, природністю й делікатністю. Кладемо їй у велику заслугу, що вона на концертній салі забула з щирою невимушеністю, що вона оперна співачка, занехуючи дешеву ефектовність мімікою, не накидуючися публиці ніякою надробленістю, а була вся самою музикою й чуттям і з достосованою до кожної пісні виразною дикцією» [72].

Поруч найвищих похвал на адресу співачки газетні рецензії прохоплювались однак, що публіки бувало замало, зали зяяли порожніми кріслами [73]. Чернівецький дописувач пояснював:

«Публіка привикла до голосної реклями, а пані Іваницька якраз вистерігається гучної реклями і має з цеї своєї тактики по осягненню великих успіхів далеко більшу насолоду (хоч з неповною кишенею), чим артисти слабшої якости та з шумною реклямою (і повною кишенею)» [74].

Вона охоче співала у благодійних концертах – наприклад, разом із піаністкою Надею Біленькою та оперовим співаком, баритоном Зеноном Дольницьким 9 червня 1933 року у Львові в концерті на користь удів і сиріт по священиках [75]. Концерт відбувся у залі Польського музичного товариства. Акомпаніював Нестор Нижанківський. Співачка виконала «Вечірню пісню» Стеценка, «Жита» Н.Нижанківського, «Гопака» Мусорґського, арії з опер Бойто й Россіні. Як відзначав рецензент,

«атути співачки – це її шовково-ніжний ліричний сопран і вміле ним орудування та добра техніка віддиху. Найкраще виходять у п-і Іваницької наскрізь ліричні партії, в яких вона не має у нас рівної собі конкурентки» [76].

Слава молодої співачки росла. З року в рік зміцнювалась її репутація однієї з кращих інтерпретаторок вокальних творів українських і чужинецьких композиторів. Крім уже наведеного відгуку Ст.Людкевича, збірка присвячених їй рецензій, яку вона провадила [77], збагачувалася новими авторитетними оцінками. 27 лютого 1935 року у львівському «Ділі» з’явилася стаття Зиновія Лиська, де співачка, певно, з чималою приємністю прочитала про себе:

«Іваницька – мягкого тембру ліричний сопран – має широкий голосовий діяпазон, із спеціяльно гарним забарвленням долішніх тонів. Особливо визначається доброю вокальною технікою (філювання звуку, піяно, рухливість і музична рутина, подання кольоратурних моментів, вправна дикція). Виконання музичне й культурне, про що вже у нас нераз писалося, тільки інтерпретація деяких творів трохи за свобідна» [78].

Не менш прихильну оцінку надрукував у «Новому часі» Василь Барвінський:

«Ті щирі симпатії музикальної публіки та заслужені признання так своїх, як і чужинних фахівців завдячує співачка не тільки своїм зовнішним голосовим вальорам, але і внутрішним, духовим прикметам, згл.[ядно] незвичайно природному, невимушеному співділанню обох тих чинників. Голосова скаля співачки незвичайно широка. Від мягких, та проте соковитих, майже альтових низів переходить вона через прекрасно вирівнану середину до дзвінкої – металічної гори» [79].

Близько 1933 року співачка виїхала до Чехословаччини, де відбула концертне турне по українських оселях. Заанґажована управою празького радіо на низку українських концертів, які можна було слухати і в Галичині, вона підготувала спеціальну програму. У своєму репертуарі мала думи, народні пісні та твори українських композиторів. Перед виконанням кількох дум прочитала короткий реферат, пояснивши їхню генезу та історичне значення в житті народу. Розповіла, що думи передавали національну свідомість у часи найбільшого упадку народу, за політичної та соціальної неволі. Цей реферат і концерт викликав велике завзяття серед закарпатських українців. Співачка одержала вітання й подяки від громад. Природно, що, навпаки, вороги українства зчинили з цього приводу багато галасу. Управу чеського радіо звинувачували в тому, що воно перетворилось на осередок української сепаратистичної пропаґанди [80]. Можливо, чеські українофоби й мали рацію, адже за кілька літ, уже в умовах німецької окупації, інший журналіст говорив про те саме:

«Своїми виступами за кордоном у Берліні, Відні, Празі, Букарешті, Ужгороді наша співачка причинилася не лиш до популяризації української пісні, але й до популяризації й пропаґанди української справи, зокрема українського музичного життя між чужинцями, бо в своїх розмовах з представниками чужинецького музичного світу й преси давала їм вичерпні інформації про українську народну пісню, про наших композиторів, давніших і сучасних, про батька нашої музики Лисенка» [81].

Крім Праги, співачка виступала по радіо також у Відні та Берліні [82].

Примітки

23. В Ужгородському театрі вона співала з 1927 року до весни 1929-го (Д-р Сократ Іваницький. С. 20).

24. М.Садовського запросили на директора театру 1921 року, але він став також і режисером. 1923 року його як режисера заступив Ол.Загаров, який європеїзував театральний репертуар. Далі театром кермували М.Аркас та Микола Чирський.

25. Дебют відбувся в ужгородському театрі Товариства «Просвіта» (Наша земля. Ужгород, 1927. Ч. 9. С. 3: фото).

26. Навесні 1929 року за «українську ірреденту» місцева поліція позбулась Іваницького адміністративним порядком. Подружжю довелось виїхати на Буковину, під Румунію. Сократ оселився в домі старих батьків у Вижниці, а Іванна концертувала (Д-р Сократ Іваницький. С. 20).

27. Лакуста С. Концерт пані І.Синенької-Іваницької у Вижниці // Час. 1929. 4 вересня. Ч. 272. Цей концерт відбувся 28 серпня 1929 року в «Народному домі». Акомпаніювала їй Г.Василашко, що проводила літо у своєї рідні в Ростоках. Репортер повідомляє:

«[…] буря оплесків стрічала кождий виступ і кожду пісню артистки, так що п-ні Синенька-Іваницька відспівала ще надпрограмово дві пісні: «Ой казала мені мати» і «Ой, місяцю, місяченьку», а «Гуцульську пісню» співала два рази. Численні китиці цвітів, між іншим прегарний цвітяний кошик айстрів від представників академічного товариства «Чорномор’є» за пісню Олеся-Лисенка «Айстри», були виразом тієї душевної вдяки, яку публика виразила артистці за її чудовий спів».

28. Час. 1929. 15 жовтня.

29. 26 й 28 жовтня 1929 року Синенька співала в чернівецькому «Народному домі» (Czernowitzer Allgemeine Zeitung. 1929. 31.10; Рідний край. 1929. 10 падолиста. Ч. 45 [155]). Г.Василашко акомпаніювала їй на концерті 2 квітня 1932 року. Вступні картки (квитки) продавалися в «Народному домі» й адміністрації «Часу», коштували вони 80, 50, 30 та 15 леїв (левів).

30. Див.: Два концерти // Час. 1929? Ч. 323. Підп.: С. Іванна Синенька виконала тоді «Айстри», «Вівчарську пісню», арію мадам Баттерфляй та «Фіалку» Моцарта.

31. Час. 1929. Ч. 323.

32. Наумович Софія. Листи з Мюнхену // Шлях перемоги. 1967. 6 серпня. Ч. 31 (702). С. 3.

33. Шарко Б. Іванна Синенька-Іваницька // Америка. 1981. 23 жовтня. Ч. 188.

34. Білокінь С. Розстрільний список Соловків // Літературна Україна. 1992. 16 липня. № 28 (4489). С. 8.

35. Koncert śpiewaczki J.Synenko-Iwanickiej // Gazeta poranna. 1930. 13. II; Z sali koncertowej // Chwila. 1930. 13. II. № 3911.

36. Ясінчук Лев. Концерт п. Іванни Синенької-Іваницької // Діло. 1930. 15 лютого. Ч. 38.

37. Наумович Софія. Листи з Мюнхену // Шлях перемоги. 1967. 6 серпня. Ч. 31 (702). С. 3.

38. Народній концерт «Буковинського Кобзаря» // Час. 1931? Ч. 219.

39. Терен-Юськів Теодор. Сопрано Синенька-Іваницька на платівці // Свобода. 1966. 21 липня. Ч. 133.

40. Народній концерт «Буковинського Кобзаря» // Час. 1931? Ч. 219.

41. Боян. 1930. Лютий.

42. Іванна Синенька-Іваницька // Жіноча доля. 1930. Ч. 29. С. 4. В інтерв’ю, яке вона дала кореспондентові «Нового часу», здвиг датується чомусь 30 листопада (У нашої співачки: Розмова з п. Синенькою-Іваницькою // Новий час. 1931. 11 жовтня. Ч. 112. Підп.: ів.). Відповідь Митрополита від 3 листопада робить цю дату неможливою.

43. Приношу щиру подяку проф. Яр.Дашкевичу за допомогу в розшифровці автографів.

44. У сезоні 1930/31 в Мілані навчалися ще два українські співаки – Василь Тисяк та Островерха.

45. Один з них – 5 жовтня 1931 року в Інституті Лисенка (Neuhauser Fr. Koncert śpiewaczki Iwanny Syneńki-Iwanickiej // Gazeta poranna. 1931. 11 pażdziernika. № 9725; Чіпка Галактіон. Концертовий марґінес // Діло. 1931. 11 жовтня. Ч. 228. С. 4).

46. У нашої співачки // Новий час. 1931. 11 жовтня. Ч. 112.

47. Скрипт РС. 1988. 2 вересня.

48. Синенька-Іваницька знову на концертовій естраді в Чернівцях // Час. 1932. 23 березня.

49. Czernowitzer Allhemeine Zeitung. 1932. 28 Mai. Концерт «Кобзаря» відбувся 21 травня. Пор.: Vorwarts. 1932. 29 Mai. № 122.

50. Концерт відбувся 18 березня 1930 року в залі перемиського Народного Дому (Шевченківський концерт Перемиського Бояна // Український голос. 1930. Ч. 13. Підп.: -он). Рецензент відзначив лише, що до «свіжого, гарного і ніжного» образу співачки не пасував твір Остапа Нижанківського на слова Шевченка «Минули літа молодії».

51. Традиційний концерт «Кобзаря» відбувся 2 квітня 1933 року в чернівецькій «Музичній салі». Мішаним хором, що співав без нот, дириґував М. Бойченко. Акомпаніювала Г.Василашко. І.Синенька виконала три речі – «Спи, дитино» Карманського-Людкевича, «Ой, одна я» Лисенка та «Ой ходить сон» Кошиця. Крім неї, з сольними номерами виступили також Галя Евстафієвич та баритон Миґасюк. Це був єдиний раз, коли рецензент, до того ж іще й анонімний, запропонував Іванні Синенькій «звернути серіозну увагу також на свою дикцію і міміку» (До концерту «Кобзаря» в честь Тараса Шевченка // Час. 1933. 5 квітня. Ч. 1285. Репліку з приводу цієї рецензії в обороні співачки перед несправедливими закидами надрукував Іван Жуковський (Про концерт «Кобзаря» // Час. 1933. 7 квітня. Ч. 1287).

52. Святочний концерт з нагоди 90-річної річниці смерті і 100-ліття першого літературного виступу Маркіяна Шашкевича відбувся 15 жовтня 1933 року в залі чернівецького Музичного товариства. За відгуком рецензента,

«вже самий добір пісень та уложення програми указує на тонкий, мистецько-естетичний смак п-і Синенької та на її уміння дібрати відповідний стиль. Теплота її голосу, його пречудний тембр, плястика, подивугідний обєм, легкість у переходах і в атакованню вершків, надзвичайно інтеліґентна, прямо сценічна інтерпретація, чиста, непорочна дикція, фразовання, величезне богатство вокально-мистецьких середників, з одного боку ліричних, ба навіть кольоратурних, з другого боку драматичних і деклямаційних, велика культура, а до того ще й чудова аппариція, видвигнули п-і Синеньку давно, давно над уровень наших співаків і певно дали б їй одно з перших місць між світовими мистецькими перлинами, коли б в нас було більше зрозуміння» (Свято-Концерт 15.Х.1933 // Час. 1933. 18 жовтня. Ч. 1441. Підп.: -нк).

53. Голоси чужинної преси // Діло. 1930. 8 лютого. Ч. 30. Підп.: Ч.В.

54. Перший виступ Синенької на Буковині після її удосконалення в Мілані відбувся в чернівецькому «Народному домі» 2 квітня 1932 року. З огляду на велике зацікавлення українського й чужого громадянства імпресаріо наважився на дуже низькі ціни за квитки. Цікаво, що початок концерту було призначено на пів до дев’ятої години вечора (Синенька-Іваницька знову на концертовій естраді в Чернівцях // Час. 1932. 23 березня; Концерт Іванни Синенької-Іваницької // Там само. 25 березня). Концерт тривав повні дві години без перерви (Концерт Синенької-Іваницької в Чернівцях // Час. 1932. 4 квітня. Ч. 1031). 5 жовтня 1931 року її концерт в Інституті Лисенка почався о 8.15 (Чіпка Галактіон. Концертовий марґінес // Діло. 1931. 11 жовтня. Ч. 228. С. 4).

Навесні 1932 року в концерті «Кобзаря» виступ Синенької заповнив майже половину програми (Весняний концерт «Кобзаря» // Народня сила. Чернівці, 1932. 5 червня). Великим тріумфом співачки став її виступ на концерті в користь пенсіоністів, що відбувся 18 січня 1933 року в чернівецькому Національному театрі, де виступали всі співочі й музичні товариства Чернівців (Виступ українських співаків в Національнім Театрі // Час. 1933. 22 січня). Іванна Синенька узяла участь у великому концерті на шевченківську річницю, що організувало товариство «Буковинський Кобзар». Промову виголосив Т.Бриндзан (Концерт «Бук.[овинського] Кобзаря» // Народня сила. Чернівці, 1933. 9 квітня. Ч. 45). Оголошення про прощальний концерт у чернівецькому Народному Домі у великодній понеділок 17 квітня 1933 року перед від’їздом співачки до Галичини див.: Час. 1933. 2 квітня. Ч. 1283; Концерт // Народня сила. 1933. 9 квітня. Ч. 45. Пор. : До концерту п-і Синенької // Час. 1933. Квітень. Підп.: С.П. «[…] на виключне бажання пані Синенької, – зауважив репортер, – назначено низький вступ […]»

55. Після концерту 28 серпня 1929 року ці нові концерти відбулись у Вижниці 9 та 10 жовтня. Співачка представила тут нову програму. Вона виконала твори Лопатинського «Ні, не співай пісень веселих», Січинського «Дума про Нечая», Лисенка «Айстри», Людкевича «Подайте вістоньку» та «Спи, дитинко моя», дві румунські пісні Бредичеану та три арії – з «Мадам Баттерфляй» Пуччіні, «Русалки» Дворжака та «Міньйон» Томаса. Акомпаніювала Гільда Геніш. Рецензент відзначив: «В репродукції народніх пісень п.Синенька показалася незрівнаною. Її ліричний голос неначе вроджений для їх тужних мельодій. Співачка, що обожає їх чарівну красу, наслідувала подекуди й тон сільських співаків, а це робило подвійне вражіння» (Два концерти п.Синенької-Іваницької у Вижниці // Час. 1929. 15 жовтня. Підп.: М.П.).

56. Тут співачка виступила 13 травня 1933 року. Репортер констатував, що «майстерне виконання пісень, висока мистецька культура співачки і опанований вишколений голос солістки, якого краса маркантно виступає у нищих позиціях та переходах від форте до пяно, все це зложилось на незвичайно милу цілість […]». Акомпаніював д-р Райх (Гостина оперової співачки // Новий час. 1933. 11 червня. Ч. 127).

57. Під фірмою «Рідної школи» концерт у Стрию відбувся 17 лютого 1935 року, коли співачка переїздила з Праги на Буковину. У програмі були видатніші оперові арії Верді, Максаньї, Россіні, Бойто, а також солоспіви українських композиторів Лисенка, Стеценка, Степового й Нестора Нижанківського (Лисько З. Концерт І.Синенької-Іваницької // Діло. 1935. 27 лютого. Ч. 52).

58. Концерт Іванни Синенької-Іваницької // Діло. 1933. 24 травня. Ч. 131. Дописувач констатував,

«що публіка цим разом не виповнила салі […] Вкінці слід згадати про несмачні і прикрі для вуха вигуки та сміхи неукраїнської ґалєрії, що перешкоджала солістці в найкращих моментах. Ось як дуже прикро відчуваємо тут недостачу власної салі, коли, винаймаючи салю від місцевого польського «Сокола», засуджуємо себе на такі прикрі інциденти. А Народній Дім мов на сміх стоїть невикінчений…»

59. Концерт у Бергометі на відкритті новозбудованої сцени в Українському народному домі відбувся 2 листопада 1932 року (Евстафієвич Денис. З музичного і театрального світу // Час. 1932. 29 листопада. Ч. 1186). Співачка виконала пісні українських, румунських, італійських та інших композиторів.

60. 15 лютого 1935 року громадянство Дрогобича з’явилось на концерт Синенької у такій малій кількості, що його довелось відмінити, аби наступного дня дати його в малому ґімназійному руханковому залі (Концерт Іванни Синенької-Іваницької в Дрогобичі // Новий час. 1935. 1 березня). Акомпаніював їй Богдан Пюрко.

61. Концерт у залі ужгородського кінотеатру «Радіо» відбувся 10 січня 1935 року (Гість з Буковини // Вперед. 1935. 1 січня. Ч. 1-2).

62. З концертової естради // Час. 1933. 1 жовтня. Підп.: П.О. Цей відгук під час інтерв’ю співачка показала ужгородському журналістові (У співачки п-і Іваницької на розмові // Українське слово. Ужгород, 1935. 3 січня).

63. Звідки тільки береться цей комплекс «самоотверженного малороссиянина»?! Як легко, ба навіть запопадливо віддаємо ми іншим усе найкраще, що маємо! Причому, правдоподібно, дописувачем керувало патріотичне чуття, адже йому йшлося передусім про те, як би зберегти співачку, якій він виразно симпатизував!

64. Іванна Синенька-Іваницька // Час. 1933. 11 квітня. № 1290. І далі:

«Співає вона своїм милим драматичним сопраном самопевна свого талану, в кожнім моменті цілком природно, без найменшого напруження; її пісня лунає легко й чисто, як джурчання гірського потоку. Бере п-і Синенька також і високі тони, котрі вона атакує відразу, видобуваючи певний, правильний і недражливий голос. Голос її легко гнучкий, а вимова правильна з певною елєґантністю у проголошенню».

65. У нашої співачки: Розмова з п.Синенькою-Іваницькою // Новий час. 1931. 11 жовтня. Ч. 112.

66. Лакуста С. Концерт пані І.Синенької-Іваницької у Вижниці // Час. 1929. 4 вересня. Ч. 272.

67. Концерт Іванни Синенької-Іваницької // Час. 1932. 25 березня.

68. Один з рецензентів спостеріг: «Для своєї авдиторії її спів тим іще дуже милий, що вона в свойому співі надає й чужим творам відтінок свого власного, українського розуміння музичного виразу» (Концерти // Рідний край. Чернівці, 1929. 10 падолиста. Ч. 45 [155]).

69. Новий час. 1935. 28 березня.

70. Вечір пісень та оперових арій співачки Іванни Синенької-Іваницької // Новий час. 1935. 16 березня. Виступала співачка у супроводі Н.Нижанківського. Пор.: Концерт співачки Іванни Синенької-Іваницької // Новий час. 1935. 13 березня.

71. Шарко Б. Іванна Синенька-Іваницька // Америка. 1981. 23 жовтня. Ч. 188.

72. До концерту «Кобзаря» в честь Тараса Шевченка // Час. 1933. 5 квітня. Ч. 1285.

73. Це констатував, наприклад, Роман Купчинський щодо концерту 5 жовтня 1931 року у львівському Інституті Лисенка (Чіпка Галактіон. Концертовий марґінес // Діло. 1931. 11 жовтня. Ч. 228. С. 4).

74. Перед концертом Іванни Синенької-Іваницької // Час? 1932. Березень? Той самий, дещо скорочений текст див.: Народня сила. 1932. Перед 2 квітня.

75. Neuhauser Fr. Koncert śpiewaczki I.Iwanickiej, pianistki N.Biłenki i artysty opery Z.Dolnickiego // Gazeta poranna. 1933. 15 czerwca. № 10326. S. 4; Концерт Комітету допомоги вдовам і сиротам по священиках // Неділя. 1933. 2 липня. Ч. 25 (244): фото.

76. Концерт на дохід вдів і сиріт по священиках // Діло. 1933…. червня. Підп.: І.Н.

77. 1935 року вона показала «збірник голосів фахівців» ужгородському журналістові (У співачки п-і Іваницької на розмові // Українське слово. Ужгород, 1935. 3 січня). Сильно зужиті, до наших днів дійшли, очевидно, лише рештки цієї збірки. 26 вересня 1973 року вона писала київському музикознавцеві Ів.Лисенкові, що більшість рецензій «пропала через воєнні відносини».

78. Лисько З. Концерт І.Синенької-Іваницької // Діло. 1935. 27 лютого. Ч. 52.

79. Барвінський Василь. Іванна Синенька-Іваницька // Новий час. 1935. 28 березня. С. 7.

80. Наша пісня в чеськім радіо // Новий час. 1935. 27 січня. Підп.: Д.Кор. Один з репортерів відзначав, що «своїми радієвими авдиціями» співачка, перебуваючи за кордоном, «стала ревною пропаґаторкою нашої рідної пісні між чужинцями» (Концерт співачки Іванни Синенької-Іваницької // Новий час. 1935. 13 березня). Той самий текст, трохи докладніший, див.: Діло. 1935. 13 березня.

81. Іванна Синенька-Іваницька концертує у Львові // Львівські вісті. 1943. 1/2 серпня. Ч. 173 (592).

82. Чотири пісні у її виконанні транслювало берлінське радіо («Дойчландзендер») 26 січня 1938 року. Коротким відчитом про «50-мільйоновий український нарід» доповнив її спів німецький знавець Закарпаття Кіпперс-Зонненберґ.