Чекісти

Сергій Білокінь

Серафімов (Серафимов) Михаїл – функціонер НКВД. Рішенням оргбюро ЦК КПУ № 34 від 15 квітня 1921 призначений завідувати національним відділом НКВД УСРР (ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 6. № 21. Арк. 134). 4 червня 1921 зробив доповідь на Політбюро ЦК КП(б)У про Наркомнац. Було ухвалено:

«Подтвердить прежнее постановление Политбюро от 23/IV об организации Отдела по делам национальностей при НКВД. Предложить т.Серафимову приступить к исполнению обязанностей Завотделом» (Там само. № 13. Арк. 112).

Збереглась записка Наркома внутрішніх справ УСРР, написана перед 4 липня 1921, правдоподібно, другого липня:

«Тов. Серафимову. Ввиду моей болезни и отсутствия замнаркомвнудел прошу Вас вступить в должность заместителя до моего выздоровления или прибытия заместителя. Наркомвнудел П.Кин» (Там само. № 23. Арк. 112. Пор. с. 114).

Як цінувало його ленінське керівництво, видно з рішення політбюро ЦК КП(б)У від 16 серпня 1921 року «предоставить ему двухнедельный отпуск в Одессу и оказать ему содействие в вывозе семьи» (Там само. № 16. Арк. 46 зв.). 4 липня 1922 Політбюро сформувало Антирелігійну комісію, що мала стати «керівним центром з антирелігійної пропаганди». Очолив її Серафимов (Там само. № 30. Арк. 1 зв., 9). Для цього його звільнили від обов’язків члена колегії НКВД, – відпустка продовжувалася від 4 липня 1922 до 1 березня 1923 (Там само. Оп. 20. № 1757. Арк. 99, 186). Саме він керував брутальним вилученням коштовностей у Києво-Печерській Лаврі. З якої речі він, можливо, брав відпустку, можна бачити з постанови 15 вересня 1922 року:

«О Серафимове и Викторове (т.Лебедь). – Передать дело в К.[онтрольную] К.[омиссию.] Признать необходимым дать на места директиву о борьбе с пьянством. […] – Предложить СНК и ВУЦИК-у поставить вопрос о борьбе с пьянством» (Там само. Оп. 6. № 30. Арк. 68 зв. Протокол № 77).

На засіданні Політбюро 20 листопада 1922 року план роботи комісії у церковних справах доповідали Манцев і Діманштейн без Серафимова (Арк. 94 в. Протокол № 93). – Дж.: Білокінь С. Нові студії з історії большевизму, І-VІІІ. Вид. 2 розшир. й доп. К., 2007. С. 183-186, 190-192, 194.

Тучков Євгеній Александрович (1892 – 1957), визначний функціонер ГПУ. Народився в родині селянина-бідняка. Член партії з 1917 р., в органах ЧК-ОГПУ з 1918 р. (завідував юридичним відділом Іваново-Вознесенської ЧК). З 5 травня 1922 року до 20 жовтня 1929 року – начальник VІ відділення СО ГПУ-ОГПУ. З осені 1922 року секретар Антирелігійної комісії пр ЦК РКП(б). У клопотанні на нагородження орденом червоного прапора, яке 1 вересня 1931 р. підписав його шеф, начальник СПО ОГПУ Агранов, вказано його заслуги перед большевизмом:

«Под руководством тов. Тучкова и его непосредственном участии была проведена огромная работа по расколу православной церкви (на обновленцев, тихоновцев и целый ряд других течений). В этой работе он добился блестящих успехов. При его непосредственном участии проводилась в 1921 году работа по изъятию церковных ценностей в пользу голодающих. В 1923-25 гг. им были проведены два церковных собора (Всесоюзные съезды церковников), на которых был низложен патриарх Тихон и вынесено постановление об упразднении монастырей, мощей, а также о лояльном отношении церкви к Соввласти. На протяжении ряда лет тов. Тучковым проводилась серьезная работа по расколу заграничной православной русской церкви. […]

Благодаря энергичной работе тов. Тучкова была раскрыта и ликвидирована в конце 1930 г. Всесоюзная к.р. монархическая организация церковников «Истинно-православная церковь», опиравшаяся в своей а/с деятельности на черносотенно-клерикальные круги. Организация имела множество своих филиалов – 300 повстанческих ячеек, огнестрельное и холодное оружие. Стоящий во главе этой организации церковно-политический центр, возглавлявшийся профессором [А.Ф.]Лосевым, [М.А.]Новоселовым, епископом Иосифом и др. – ставили своей задачей объединение под флагом церкви всех к.р. сил для свержения Советской власти и реставрации монархии» (Русская Православная Церковь и коммунистическое государство, 1917-1941: Документы и фотоматериалы. М.: Библейско-Богословский Институт святого апостола Андрея, 1996. С. 290-291).

1939 року звільнений з органів у званні майора. – Дж.: Архивы Кремля: Политбюро и Церковь. Кн. 2 (1998) С. 572; «Сов. секретно. Срочно. Лично. Тов. Тучкову»: Донесения из Ленинграда в Москву, 1927-1928 годы / Публ., вступл. и примеч. А.В.Мазырина // Богословский сборник. Вып. 10. М.: ПСТБИ, 2002. С. 362-385; «Сов. секретно. Срочно. Лично. Тов. Тучкову» и не только ему: Донесения из Ленинграда в Москву, 1928-1930 годы / Публ., вступл. и примеч. А.В.Мазырина // Богословский сборник. Вып. 11. М.: ПСТБИ, 2003. С. 330-367; Мазырин (2006), пок.