Вступ

Сергій Білокінь

В історії Православної Церкви наше століття виключне й не подібне на жодне інше. Ще ніколи таких гонінь, такого масового винищення не зазнавали її ієрархи, її священики й вірні. Але, певно, ще ніколи так не витончувався й на таку височінь не піднімався благородний її дух. Як писав у щоденнику відомий богослов Алєксандр Єльчанінов, бувають становища, коли людині закриті всі шляхи в горизонтальній площині, і їй залишається один шлях – угору.

Дослідження історії Руської Православної Церкви [46] в Україні ледве почато. Яскравою особливістю капітальних джерельних праць, що виходили досі, спершу виключно за кордоном (М.Польський, Л.Регельсон), була посилена увага до подій, що відбувались у Москві та Ленінграді, і нехтування матеріалу місцевого, зокрема українського. З другого боку, ці праці дають непропорційно мало відомостей з історії рядового духівництва й мирян. Відтак картина церковного життя утворювалась двомірна, неповна. Незаступною довідковою працею з історії Православної Церкви в Росії й СРСР став датований 1966 роком і виданий багато пізніше шоститомовий словник єпископату 1893-1965 років митрополита Мануїла (Лемешевського), виданий в Ерлангені.

Хоча впадає в око слабша розробленість біографій тих єпископів, що діяли в Україні, і деякі помилки (на жаль, їх чимало), значення шоститомника неможливо переоцінити. Нагадаю, що свою роботу над цим словником митрополит провадив за умов атеїстичної держави, зокрема в роки хрущовського наступу на Церкву. Межує з дослідницьким подвигом намагання митрополита Мануїла відбити у своїй праці історію репресій, але його інформації потребують джерелознавчого аналізу.

Скажімо, згідно протоколу обшуку митрополита Філарета (Лінчевського), його арештували уночі проти 12 червня 1937 року [47]. Митрополит Мануїл занотував: «С 16/19 июня 1937 года епархией не управлял» (Manuil, VІ (1989), 431). Виходить, формула «епархией не управлял» означає в нього, мабуть, не дату арешту, а дату виключення того чи іншого Владики за штат, дату указу. Крім того, треба враховувати деякі особливості лексики. Якщо митрополит повідомляє, наприклад, мовляв, єпископ Віктор (Островідов) «в конце апреля 1928 года […] уехал на Соловецкие острова […]» [48], це означає не службове відрядження, а арешт. Словник митрополита Мануїла являє собою яскраву пам’ятку доби не лише описуваним предметом, а й своєю формою, самим текстом.

Капітальну працю з церковного розколу, що стала його магістерською дисертацією (1965), написав архимандрит, згодом митрополит Іоанн (Сничов) [49]. Свою працю він здійснив, на жаль, у жорстких рамках тодішньої церковно-політичної кон’юнктури. Зафіксувавши лишень, що окремі храми приєднались до поділу в Києві та інших містах, церковний дослідник зацитував коштовне першоджерело, що збереглось в архіві митрополита Мануїла (Лемешевського). Воно має назву «Київської відозви», написано з приводу «Послання» митрополита Сергія й датується листопадом 1927 року [50]. Повного тексту відозви в архіві церковної громади не виявилось.

Деякі джерела було видано. У Парижі вийшла згадана вище збірка, складена з уривків листування о.Анатолія Жураковського й спогадів про нього [51].

На 2007 рік мережа державних та церковних архівосховищ, у яких працюють російські дослідники, така:

Архивы Департамента Комитета национальной безопасности Республики Казахстан по… обл.

Архивы Управления Федеральной службы безопасности Российской Федерации по… обл.

Государственные архивы административных органов… обл.

Государственный архив Российской Федерации.

Информационный центр Управления внутренних дел по… обл.

Центр документации новейшей истории… обл.

Центральный архив Федеральной службы безопасности Российской Федерации.

Архив Архиерейского Синода Русской Православной Церкви за рубежом (Нью-Йорк).

Архив Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета [52].

Неможливість систематично переглянути видання років, коли з розвалом СРСР перестало діяти положення про обов’язковий примірник, не дає змоги скласти історіографічний нарис. Назву лише кілька видань Ірини Івановни Осіпової [53], М.В.Шкаровського [54], Павла Грігор’євича Проценка (здебільшого у співавторстві з Ільєю Семененком-Басіним [55]) та Сімони Мерло [56], а також мої студії [57]. Високоінформативний альбом, що містить обліково-статистичну картку Управління Біломорсько-Балтійського ИТЛ НКВД о. Анатолія та офіційну довідку про нього, підготував Юрій Бродський [58]. Не можна обійти також кількох загальних праць, де також є згадки про о. Анатолія [59].

Примітки

46. Офіційна форма назви українською мовою, див.: Устав про управління Руської Православної Церкви: Прийнятий Помісним Собором Руської Православної Церкви 8 червня 1988 року. Без вих. даних. 38 с. Львівська книжкова фабрика «Атлас».

47. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 59 163 ФП / кор. 1513. Арк. 5.

48. Manuil, ІІ (1981), 171. Тут і далі поклики на словник митрополита Мануїла (Manuil (Lemesevskij), Metropolit. Die Russischen Orthodoxen Bischofe von 1893 bis 1965. Bio-Bibliographie. Erlangen, 1979-89. Teil I-VI) подаються скорочено: римські цифри означають том, арабські – сторінку. Владика Віктор помер 19 липня 1934 року в обителі преп. Зосими й Савватія. Пор.: Польский М. Т. ІІ (1957). С. 28-32, 70-77, 176, 260; Резникова (1994). С. 128-129.

49. Иоанн (Снычев), Архим. Церковные расколы в Русской Церкви 20-х и 30-х годов ХХ столетия – Григорианский, Ярославский, Иосифлянский, Викторианский и другие: Их особенности и история. Куйбышев, 1965. [3], 423 с. Машинопись. Видання: Куйбышев, 1965. 423 с.

50. Там само. Арк. 200-201, 209-210.

51. Жураковский (1984). С. 228 с.

52. Мазырин А. (2006). С. 410-413.

53. Осипова Ирина Ивановна. «Сквозь огнь мучений и воду слез…»: Гонения на Истинно-Православную Церковь. М.: Серебряные нити, 1998. С. 13, 40-42, 86, 90, 93-94, 307.

54. Шкаровский М.В. Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви. Спб.: НИЦ «Мемориал», 1999.

55. Semenenko-Basin Il’ja (нар. 1966), Procenko Pavel (нар. 1954). Anatolij Zurakovskij. La casa di Matriona; ACS, 1999. 143, [1] p.; Проценко Павел, Семененко-Басин Илья. Священник Анатолий Жураковский: Возрождение во время катастрофы // Синопсис. К., 2001. Ч. 4-5. С. 373-411 (Окончание в следующем номере); Жураковский Анатолий, священник. «Мы должны все претерпеть ради Христа…»: Проповеди, богословские эссе, письмо из ссылки к своей пастве / Сост. Павел Проценко. М., 2008. 347, [5].

56. Merlo Simona. Sviluppo persecuzione di una fraternita // Merlo S. All’ombra delle cupole d’oro. Milano, Guerini Studio, 2005.

57. Білокінь С. Розгром київського єпархіального управління 1923 року // Київська старовина. 1999. № 1 (325). Січень-лютий. С. 89-106; Його ж. Світоч // Синопсис. К., 1999-2000. Жовтень-Січень. К., 2000. Ч. 1. С. 46-56; Його ж. О. Анатолій Жураковський і київські йосифляни: Документальне дослідження. К., 2008. 119 с.

58. Бродский Юрий Аркадьевич. Соловки: Двадцать лет Особого Назначения. М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2002. С. 468-471.

59. Євсеєва Тетяна. Російська православна церква в Україні 1917-1921 рр.: Конфлікт національних ідентичностей у православному полі, 2005. 362 с. Рец.: Преловська І.М. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. К.:Інститут історії України НАН України, 2007. Вип. 17. С. 487-492.