Репресії проти членів клубу
Сергій Білокінь
Активну діяльність членів Клубу творчої молоді у їхніх попередніх формах припинили арешти. Перелік лише заарештованої тоді молоді беру з книжки Вячеслава Чорновола [51], зіставляючи її відомості зі смолоскипівською енциклопедією «Рух опору в Україні» [52]. Ув’язнені тоді діячі – це була краса й гордість української культури. 24 серпня 1965 року були арештовані Іван Гель і Мирослава Зваричевська (Львів), 25 серпня – Ярослава Менкуш (Львів), 26 серпня – музейник і мистецтвознавець Богдан і його брат Михайло Горині (Львів), хімік-лаборант Євгенія Кузнєцова (Київ), 27 серпня – музейник Ігор Герета (арештований в Одесі, переведений до Тернопільської тюрми) та живописець і графік Панас Заливаха (Івано-Франківськ), 28 серпня студент-стоматолог Ярослав Геврич, та інженер геолого-розвідувального НДІ Олександр Мартиненко (Київ), Михайло Осадчий (Львів). Того самого дня зробили трус у інженера-геодезиста інституту «Київоблпроект» Івана Русина (дати арешту немає). 31 серпня відбувся трус у Світличного, 1 вересня його заарештували, але за кілька місяців випустили. У серпні (дат немає) – співробітник Інституту геофізики Микола Гринь (Київ), Дмитро Іващенко (Луцьк), учитель музики Методій Чубатий (Тернопіль). Наприкінці серпня забрали Михайла Озерного (Івано-Франківська обл.), 1 вересня – історика Валентина Мороза (викладав в Івано-Франківську, суджений у Луцьку). Невдовзі до них приєднали й старших: 4 вересня 1965 року узяли письменника й педагога Михайла Масютка (арештований у Феодосії й доправлений до Львова, вперше арештований 1937), 13 листопада – лексикографа Святослава Караванського (Одеса, вперше арештований 1945). За випадкових обставин 23 травня 1966 року посадили письменника Анатолія Шевчука, Валерієвого брата (Житомир). На кілька порядків більше людей було звільнено з посад, навчальних закладів та аспірантур, зазнало адміністративних переслідувань.
6 вересня 1965 року В.Никитченко доповідав П.Шелесту у «Спеціальному повідомленні» № 539 / ш («Секретно. Экз. № 1»):
«4 сентября 1965 года в 20-00 в гор. Киеве в кинотеатре «Украина» перед началом сеанса состоялась встреча зрителей с творческой группой, принимавшей участие в создании кинофильма «Тіні забутих предків».
После выступления режиссера-постановщика ПАРАДЖАНОВА на сцену поднялся литературный критик ДЗЮБА Иван Михайлович, который обратился к зрителям с речью.
Со слов присутствовавших на премьере граждан, ДЗЮБА заявил:
«Сейчас происходят массовые политические аресты украинской интеллигенции и молодежи в Киеве, Львове и других городах. Повторяется 1937 год. Молодежь должна заявить протест властям, заклеймить позором за несправедливость!
Некоторая часть зрителей возгласами одобрения и аплодисментами пыталась поддержать ДЗЮБУ.
Присутствовавший в зрительном зале корреспондент (sic) ЧЕРНОВОЛ обратился к публике с призывом подняться с мест в знак протеста против “политических репрессий». Некоторая часть публики последовала этому призыву.
Большинство граждан с возмущением реагировали на выступление ДЗЮБЫ, требуя призвать его к порядку.
Выступление ДЗЮБЫ вмешательством администрации кинотеатра было прервано.
В 22 часа после окончания демонстрации фильма один из зрителей (личность устанавливается) стал выкрикивать: «Где же правда? Почему не дают говорить правду? Это безобразие!..»
В это же время группа молодежи в количестве 20-25 человек пыталась создать пробку у выхода из зала и задерживать зрителей. Находившиеся вблизи граждане оттолкнули этих лиц, и публика покинула зал.
КГБ при СМ УССР проводятся мероприятия по документации провокационных действий ДЗЮБЫ и его единомышленников» [53].
На документі мається ще кілька резолюцій, записів і записів:
тов. Шульженко. Доложите. 6 ІХ. Шелест.
т. Шелесту доложено. 7. 09. 65. Шульженко.
Доложено т. Каллаш. 8 ІХ. <підпис>.
У справі СБУ за цим документом підшито інший, що характеризує інформаційний рівень співробітників, яким вони найбільше пишалися, ввівши до загального обігу навіть термін «компетентні органи»:
«Справка.
Человеком, выкрикивавшим 4 сентября 1965 г. в кинотеатре «Україна» слова «Где же правда? Почему не дают говорить правду? Это безобразие!..», является
Стус Василий Семенович, 1938 года рождения, уроженец Винницкой области, украинец, беспартийный, с высшим образованием, бывший аспирант Института литературы АН УССР, проживает по ул. Вернадского (общежитие аспирантов АН УССР).
Стус В.С. известен ЦК КП Украины.
Ст. о/у [оперуполномоченный] 6 отд. 2 Упр. КГБ УССР ст. л-нт [лейтенант] А.Костыгин. 20.Х.65 г.» [54].
На цю довідку в компетентних органів пішло два тижні часу. Михайлина Коцюбинська оприлюднила важливий факт: «Досі не можу збагнути, як це КГБ проґавив, що перший передрук «Інтернаціоналізму…» зроблено на моїй машинці, і саме такий примірник було вилучено на кордоні в Миколи Мушинки […]» [55]. Сукупність наведених документів характеризує інтелектуальний рівень цієї установи, а відповідно й значення тих інформацій («Информационных сообщений» и «Докладных записок»), які вона постачала ЦК КПУ, як історичного джерела.
Останній епізод, на якому хочеться зупинитись:
В «Інформаційному повідомленні» В.Никитченка до П.Шелеста № 662 / н від 20 жовтня 1965 року («Секретно. Экз. № 1») повідомлялось:
«По поступившим в КГБ при СМ УССР данным, в различные организации гор. Киева поступают копии адресованного в Президиум ЦК КПСС письма, подписанного –
ДРАБАТОЙ Валентиной Павловной, 1908 года рождения, уроженкой села Севериновка Межировского района Винницкой области, украинкой, беспартийной, с высшим образованием, пенсионеркой, проживающей в гор. Киеве, по проспекту 40-летия Октября, 118-Б кв. 7.
ДРАБАТА является связью арестованного за антисоветскую деятельность бывшего художника-декоратора Киевского государственного ордена Ленина Академического Украинского Драматического театра им. Франко МОРГУНА П.С.»
Нотатка: «К документу № 3690 / 16. т. Никитченко В.Ф. т.Шелест П.Е. просит доложить ему этот вопрос лично. А.Однороманенко. 21 / Х 65».
«Копія.
Президії ЦК КПРС
Київ-101, просп. 40-річчя Жовтня, 118-в, кв. 7.
ДРАБАТА В.П.
Шановні товариші!
На жаль, я не була на зустрічі творців фільму «Тіні забутих предків» з глядачами Київського кінотеатру «Україна», що відбулася 4 вересня з нагоди прем’єри цього фільму, а тому й не була свідком і учасником висловлюваного там протесту проти арештів серед української інтелігенції, яка бореться з дискримінацією української мови і української національної культури. Отже, індивідуально заявляю свій гнівний протест проти таких репресій і, коли б було можливо в наших умовах, висловила б його у відкритому листі.
Не повинно повторитися те, що було в 30-х роках. Хоч зараз той період називають «періодом культу Сталіна», але і тоді все робилося «іменем закону» і «во ім’я справедливого соціалістичного суспільства».
Скільки каралось, скільки загинуло тоді людей, які самі були активними і полум’яними поборниками цього справедливого суспільства. Загинули: Скрипник, Чубар та інші, про яких відкрито сказано, що вони впали жертвою «культу». А скільки знищено української інтелігенції, про знищення якої ніде не згадується. Всі вони (в тому числі Скрипник і Чубар) обвинувачувались головним чином у буржуазному націоналізмі.
І досі на Україні ярлик «буржуазного націоналіста» не перестає використовуватись як опудало проти висловлення будь-якої думки на захист української національної культури.
Прояв «буржуазного націоналізму» вбачається навіть в покладенні квітів біля пам’ятника Шевченкові в день прощання Києва з прахом поета (22 травня), бо ж заздалегідь попереджувалось, щоб не сміли цього робити.
Або ж, ціла епопея з пам’ятником Шевченкові в с.Шешорах на Івано-Франківщині… Чи може бути що більш диким в наші дні: двічі забороняти відкриття пам’ятника Кобзареві, що був зруйнований фашистами, а тепер люди його поновили власними силами, і після цього законне обурення таким актом кваліфікувати «проявом буржуазного націоналізму».
Напередодні 150-річного ювілею Шевченка знищено вітраж «Пролог» на слова поета «Возвеличу малих отих рабів німих і на сторожі коло них поставлю слово», виготовлений групою українських художників під керівництвом художника Заливахи… Зараз, можливо, саме цей вітраж ставлять у вину художникові.
Закони природи і суспільства об’єктивні, і державним діячам теж треба бути об’єктивними: уважно вивчити питання, чи справді серед українців так багато проявів націоналізму (та ще й з обов’язковим епітетом «буржуазний»), і якщо це так, то чим це обумовлено, і чи справді серед росіян нема таких же «буржуазних націоналістів» (принаймні про них ніде не згадується).
В.І.Ленін говорив про існування двох видів націоналізму: націоналізму гноблених націй і націоналізму панівної нації, першопричиною їх існування вважав прояв саме другого з цих видів, тобто великодержавного шовінізму. Що російський великодержавний шовінізм становить загозливу силу і після повалення Російської імперії, документально свідчиться «Запискою в Політбюро про боротьбу з великодержавним шовінізмом», написаною Леніним […] жовтня 1922 р.
З великою повагою Драбата.
28 вересня 1965 р.
Верно: [підпис] Комяков» .
Брутальним побиттям було вкорочено життя Симоненкові. 28 листопада 1970 року хтось, досі не відомий на ім’я, убив Аллу Горську. Перед членами Клубу творчої молоді і шітдесятниками в цілому розпочався новий період життя. Період їхньої молодості, сповнений надій і радісної творчості, скінчився. Почались 1970-ті. 1972 року прокотилась нова хвиля арештів. Набувши інших форм, діяльність шістдесятників перейшла на інші рівні.
У довідковому виданні «Україна: Хроніка ХХ століття» ми не знайдемо жодної дати з історії Клубу творчої молоді. Її героїко-драматичну минувшину не студіюють аспіранти. Настав час підготувати збірник документів з історії шістдесятників, зокрема з історії Клубу. Його діяльність ще чекає на своє висвітлення.
Примітки
51. Лихо з розуму : Портрети двадцяти "злочинців" : Зб. матеріялів / Уклав Вячеслав Чорновіл. Париж : Перша укр. друкарня у Франції, 1967. 336, [ 2] с.
52. Рух опору в Україні, 1960-1990: Енц. довідник / Гол. ред. Осип Зінкевич. К.: Смолоскип, 2010. 804 с.; 56 іл.
53. ГДА СБУ. Ф. 16. Оп. 3. 1965 р. № 4. Арк. 32-33.
54. Там само. Арк. 34.
55. Коцюбинська М. Книга споминів. С. 50-51.