Забіли

Сергій Білокінь

Як бачимо, найбільший персональний внесок у козацьке державотворення зробив давній рід Забіл, що підноситься до другої половини ХVІ століття, коли діяв його родоначальник Михайло Забіла.

У двотомнику Ґаєцького пропущено наявного у Модзалевського Миколу Тимофійовича (№ 19, його посаду вчений дописав від руки у власному авторському примірнику Родослівника) та Юрія Юрійовича (№ 24) Забіл. Зате за Мякотиним, не перевіривши його висновку, Ґаєцький назвав борзенського сотника Михайла Забілу (1680-ті роки), хоча Лазаревський, на якого Мякотин покликається, з`ясовує, що це зареєстрований у Родослівнику Михайло Тарасович Забіла (№ 12) [28]. З цим Забілою Ґаєцький ідентифікував ніби ще одного Михайла (за «Личным составом малорусской старшины») – наказного сотника басанського 1725 р.

Таким чином, вийде, що різні уряди Гетьманщини посіли не 17, а 18 Забіл:

ІІ коліно:

2. Петро Михайлович (1580–1689)

ІІІ коліно:

5. Тарас Петрович (+ не раніше 1680)

6. Степан Петрович (+ не раніше 1694)

7. Василь Петрович (+ не раніше 1683)

9. Тимофій Костянтинович (+ не раніше 1715)

ІV коліно:

10. Тарас Тарасович (+ не раніше 1715)

11. Юрій Тарасович (+ не раніше 1702)

12. Михайло Тарасович (+ бл. 1740)

19. Микола Тимофійович (+ до 1767)

V коліно:

23. Іван Юрійович (+ раніше за батька, № 10)

24. Юрій Юрійович

25. Пантелеймон Михайлович (+ не раніше 1760)

26. Іван Михайлович (+ не раніше 1760)

38. Карпо Миколайович (* бл. 1737, + не раніше 1788)

VІ коліно:

39. Володимир Пантелеймонович (* бл. 1746, + не раніше 1792)

42. Кирило Васильович (+ до 1781)

49. Іван Карпович (* бл. 1757, + не раніше 1800)

51. Федір Карпович (* бл. 1767, + не раніше 1826)

Уже син згаданого Михайла, Петро Михайлович Забіла (1580–1689), згадуваний довгожитель, який прожив 109 років, незважаючи на свою неписьменність, зробив блискучу кар’єру. Він і заклав тривкі підвалини під майбутнє благополуччя свого роду. Ставши борзенським наказним полковником на початках Хмельниччини (1649), він послідовно перейшов потім посади борзенського сотника й полковника. У правління Івана Брюховецького став генеральним суддею. Разом зі своїм патроном 1665 р. їздив до Москви, де одержав дворянство. За Дем’яна Многогрішного став генеральним обозним. Петро Михайлович Забіла володів п’ятьма селами біля Кролевця і ще двома – в Понорницькій сотні Чернігівського полку.

Крім загиблого під Чигирином 1678 р. Івана Петровича-старшого і знатного військового товариша Івана Петровича-молодшого, одруженого з дочкою генерального обозного Василя Дуніна-Борковського, інші троє синів Петра Михайловича займали показні посади. Усі троє – Тарас, Степан і Василь – побували спершу борзенськими сотниками, після чого Степан і Василь стали по черзі генеральними хоружими, а Степан після цього – ще й ніжинським полковником.

Доба гетьмана Мазепи захопила у свій вир онуків генерального обозного Петра Михайловича Забіли і їхні родини, причому, як у громадянську війну початку ХХ ст., вони опинились у протилежних таборах. Василь Степанович, про якого, зрештою, мало чого відомо, був одружений з дочкою генерального судді Василя Кочубея Марією, а Семен Степанович – навпаки – мазепинець, одружився з дочкою переяславського полковника Ганною Мирович, яка пішла за чоловіком і братами до Туреччини, жила в Бендерах.

Завдяки вдалим шлюбам Забіли поріднилися з найвидатнішими тодішніми родами. Син Івана Петровича Забіли, хоружий генеральної військової артилерії Іван Іванович, був одружений з племінницею гетьмана Івана Скоропадського Прасковією, а його онук Миколай – з дочкою генерального підскарбія й мемуариста Якова Марковича Анастасією. Натомість дочка Івана Петровича Євдокія Іванівна Забіла вийшла за гадяцького полковника Григорія Івановича Граб’янку, славетного літописця. Онук Тараса Петровича і син Михайла Тарасовича Іван Михайлович, коропівський сотник, був одружений з Уляною Андріївною Полуботок, онукою знаменитого наказного гетьмана. Сестра Івана Михайловича, Євдокія Михайлівна, у свою чергу, вийшла заміж за Андрія Яковича Безбородька. Їхній син Олександр став світлішим князем і канцлером Російської імперії.

Борзенське сотництво Забіли посідали майже монопольно [29]. З 1649 по 1760–64 роки, коли сотня поділилася на дві, відомі 13 борзенських сотників. 1649 року цей уряд посів якийсь Пилип (без прізвища), а в 1669 р. – Григорій Проскуренко. Решту часу сотниками були Забіли – десять представників п’яти поколінь:

2. Петро Михайлович, 1654–61

5. Тарас Петрович, 1669–72, 1677

6. Степан Петрович, 1674–77

7. Василь Петрович, 1680, 1683

10. Тарас Петрович, 1689–1709, 1713

11. Юрій Тарасович, бл. 1690

12. Михайло Тарасович, 1710–27

19. Микола Тимофійович (наказний), з 1734

25. Пантелеймон Михайлович, з 1729

42. Кирило Васильович, 1756, 1758

Після утворення двох борзенських сотень цей уряд обіймали ще двоє Забіл:

38. Карпо Миколайович, 1773–74

51. Федір Карпович, 1783

Щоб завершити перелік посад, які займали Забіли, варто згадати, що борзенський сотник Михайло Тарасович (№ 12) став потім ніжинським полковим суддею і суддею генеральним (одружений з дочкою полковника Іллі Новицького). Один з його онуків Володимир Пантелеймонович був дівицьким сотником, а другий, бахмацький, а потім борзенський сотник Кирило Васильович став згодом миргородським полковим сотником.

Племінник Михайла Тарасовича Іван Юрійович і син останнього Юрій Юрійович Забіли були бориспольськими сотниками. Правнук генерального хоружого Степана Петровича Забіли Петро Іванович служив малоросійським полковником і став тестем Михайла Яковича Марковича, сина мемуариста.

Окрему гілку Забіл започаткував брат генерального обозного Петра Михайловича Костянтин Михайлович Забіла. Його син Тимофій Костянтинович служив прохорським сотником. Онука його Миколу Тимофійовича, правнука Карпа Миколайовича і праправнука Федора Карповича я згадував як борзенських сотників, а ще один праправнук Іван Карпович був сотником івангородським.

Примітки

28. Лазаревський Ал. Описание Старой Малороссии. Том ІІ. К., 1893. С. 139;

Мякотин Венедикт Александрович (1867-1937). Очерки социальной истории Украины в ХVІІ–ХVІІІ в. в. Том І, вып. 1. Прага: Ватага и Пламя, 1924. С. 104.

29. Утримування сотницького уряду в руках одного якогось роду було доволі характерним. Наприклад, у Кобижчі сотниками були Мандрики: Федір (1672–76), Василь (1681, 1684–98), Матвій (1701–05), Олексій (1713–15, 1723–27), Семен 1724, 1728–57), Ничипір (1733, 1739) та Яків (1771–81).